ВИХОВАННЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПРОЦЕСІ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, теоретико-методологічні засади й методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення результатів дисертаційної роботи, подано дані щодо їх апробації.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади виховання гуманістичних цінностей у студентів педагогічного коледжу засобами волонтерської діяльності” – висвітлено наукові підходи до вивчення різних аспектів виховання в студентів педагогічних коледжів гуманістичних цінностей як складного, багатогранного соціокультурного феномену; визначено проблемно-понятійне поле досліджуваного явища; схарактеризовано студентство як специфічну соціальну групу, здатну активно сприймати й транслювати гуманістичні цінності в суспільно значущій діяльності, зокрема у волонтерській роботі; обґрунтовано систему організації волонтерської діяльності як чинника виховання в студентів педагогічних коледжів гуманістичних цінностей.

Вивчення механізмів виховання гуманістичних цінностей потребувало аналізу основних аксіологічних категорій: „цінність”, „гуманізм”, „гуманістична цінність” у єдності соціологічного, соціокультурного, психологічного й педагогічного контекстів.

Дослідження категорії цінності з позицій соціології (М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, М. Рокич, У. Томас та ін.); культурології, яка простежує динаміку розвитку цінностей особистості, різних соціальних груп і суспільства загалом (М. Бахтін, В. Біблер, К. Клакхон, А. Кребер, Е. Тейлор, Т. Уїльсон та ін.); психології, що вивчає природу й структуру цінностей як біопсихологічних потреб людини (Л. Виготський, Дж. Дьюї, А. Маслоу, К. Роджерс, Ш. Шварц та ін.); педагогіки, що вбачає в цьому феномені опосередковану й сполучну ланку між суспільною свідомістю, ідеологією, закладеною в систему освіти, і діяльністю педагога (Ш. Амонашвілі, М. Драгоманов, Ж.-Ж. Руссо, І. Середа, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Н. Ткачова, К. Ушинський та ін.) дало змогу прийняти визначення його як позитивної або негативної значущості об’єктів навколишнього світу для людини, групи, суспільства загалом, що визначається мірою їх залученості до сфери людської життєдіяльності; критерій та засіб оцінки значущості об’єкта, виражений у моральних принципах, нормах, ідеалах, установках, цілях.

Вивчення сутності феномену гуманізм дало змогу схарактеризувати його як систему переконань, світоглядну позицію людини щодо відображення цінностей, її прав на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, а розуміння принципів рівності, справедливості, людяності ‑ як бажану норму стосунків між людьми (В. Келле). Серед стрижньових ознак гуманізму науковцями виокремлено особливий характер його зв’язку з особистістю, яка здійснює свідомий актуальний вибір власного Я (А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, К. Роджерс); домінування позитивних якостей особистості (доброзичливість, співчуття, співпереживання, чуйність, толерантність, товариськість, відчуття справедливості, відповідальність тощо). Водночас зауважимо, що гуманізм дослідники розглядають не лише як світоглядну позицію людини, що полягає в добротворенні, але й як філософську течію, умонастрій мислячих людей, усвідомлену установку на людяність без меж (М. Бахтін, М. Бердяєв, В. Вернадський, С. Гессен, М. Реріх).

Аналіз сутності поняття гуманістичні цінності вимагав розуміння їхнього місця в ієрархічній структурі цінностей особистості та в контексті різних класифікацій (А. Ахієзер, С. Матвєєва, Г. Осипов та ін.); співвіднесення їх з актуальними життєвими цінностями й орієнтаціями студентської молоді, серед яких особливе місце в утворенні смислового ядра духовності особистості належить гуманістичним цінностям, що визначають її ставлення до світу та інших людей (С. Анісімов, В. Іванов, М. Качан, І. Кон, Г. Корнетов та ін.).

Вивчення різних наукових підходів до формування гуманістичних цінностей особистості засвідчило існування ефективних механізмів здійснення цього процесу, зокрема, „механізму акмеологічної підтримки особистості” (А. Деркач), що реалізується шляхом визнання її спроможності як суб’єкта самостійно вирішувати життєві суперечності; „розкріпаченням”, актуалізацією її інтелектуальних можливостей для оптимального розв’язання проблем; шляхом моделювання для особистості більш природних або штучних ситуацій, у яких вона піднімається на новий рівень розкриття своїх можливостей. Для предмета нашого дослідження цей механізм у практичному плані позначає, крім усього іншого, реалізацію завдання гуманізації педагогічної дії у вищій школі.

Науковці підтверджують важливість механізму інтеріоризації, „привласнення” особистістю загальнолюдських цінностей, до яких належать і гуманістичні цінності, що й повинно становити суть освіти-виховання. (Ш. Амонашвілі, І. Аносов, Г. Балл, Є. Барбіна, І. Бех, І. Зязюн, Н. Кузьміна, О. Пєхота, І. Середа, В. Сластьонін, А. Сущенко, Є. Шиянов та ін.).

Відповідно до завдань дослідження було здійснено аналіз способу життя й цінностей студентської молоді, яка складає велику соціально-демографічну групу структури населення країни, найголовніший агент соціальних змін, необхідних для стабілізації суспільного розвитку, інноваційний потенціал якої можна ефективно використовувати на благо всього суспільства. Разом з рисами особистісної самоідентифікації студентства (нестійкість, лабільність, відсутність остаточної сформованості, реактивність щодо змін соціокультурного середовища) науковці називають соціальні ресурси, які сприяють більш високій адаптивності та інновативності цієї соціальної групи в умовах трансформацій: молодий вік, освіченість, соціальну активність, проживання у великих містах, а також порівняно високу матеріальну забезпеченість тощо (Л. Аза, Л. Качурова, Б. Коротяєв, В. Кузнецова, В. Курило, Б. Нагорний, С. Савченко, Н. Чернуха та ін.).

Щодо студентської молоді аналіз поняття спосіб життя як її динамічного соціокультурного „портрета” дозволив виділити сукупність соціально значущих умов і процесів життєдіяльності молодих людей та оцінити реальну картину соціокультурної динаміки в зіставленні з минулим і можливим майбутнім станом суспільства й культури. Серед таких особливе значення мають процеси інкультурації та професійної соціалізації майбутніх фахівців у контексті молодіжної субкультури студентства (А. Кавалеров, О. Карпухін, А. Лантух, С. Левікова, В. Лісовський, Б. Нагорний та ін.). Аналіз результатів досліджень, присвячених вивченню гуманістичних цінностей українського студентства, засвідчив, що нинішнє покоління студентської молоді в багатьох аспектах ще до кінця не визначилося: воно вільне від певних морально-гуманістичних норм, цінностей та ідеалів, але здатне сприйняти нові. Це вказує на можливість цілеспрямованого впливу на ціннісно-гуманістичне виховання студентської молоді за умови створення освітньо-виховними інституціями чітко окреслених траєкторій руху життя окремих студентів і студентського молодіжного покоління загалом засобами педагогічного волонтерства.

Розкриття ціннісно-гуманістичної природи волонтерства вимагало простеження еволюції категорії волонтер від мілітаристської сутності цього терміна на початку ХХ століття до гуманітарної – у сучасному трактуванні; здійснення історико-феноменологічного аналізу волонтерства; розкриття його нормативно-правових засад, зокрема, уточнення змісту кодексу волонтера; визначення специфіки педагогічного волонтерства, яким позначається явище добродійності.

Починаючи з 1859 року, коли добровільна допомога медичних сестер спричинила появу організації Червоного Хреста, а пізніше в діяльності скаутів, у реалізації європейських молодіжних соціальних проектів волонтерський рух набирав силу й сьогодні став відігравати помітну роль у гуманізації суспільних відносин. Волонтерські організації існують у 80 країнах світу, орієнтуючись у своїй діяльності на положення міжнародної Загальної декларації волонтерів. Найбільш відомими з них є Організація „Волонтери ООН” − UNV (United Nations Volunteers), Міжнародна волонтерська організація − SCI (Service Civil Inte ational), Молодіжна міжнародна організація − YAP (Youth Action for Peace) та інші; в Україні − Центр волонтеріату „Добра Воля”, Всеукраїнський громадський центр „Волонтер”. Діяльність волонтерів і волонтерського руху в Україні визначається нормативно-правовою базою нашої держави, згідно з якими вони мають пряму ціннісно-гуманістичну спрямованість надання соціальних послуг дітям та молоді, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами й жорстоким ставленням у сім’ї.

Специфічною формою волонтерства є педагогічне волонтерство як суспільно-педагогічне явище добровільної лідерської участі студентів педагогічних навчальних закладів у процесі надання допомоги на добровільних і безкорисливих началах будь-якій особі. Водночас педагогічно спрямована волонтерська діяльність по суті є також і механізмом розвитку того суб’єкта, якому надається допомога, механізмом його соціалізації й духовного становлення (О. Безпалько, В. Кратінова, Т. Лях, С. Харченко). Працюючи на базі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадських організацій і вищих навчальних закладів, студентські волонтерські групи як основний суб’єкт соціально-педагогічної волонтерської діяльності діють у профілактичному, інформаційно-просвітницькому, рекреативному, реабілітаційному, діагностично-корекційному, соціально-рекламному, соціально-побутовому, охоронно-захисному й фандрайзинговому напрямах.

Моделювання системної організації педагогічної волонтерської діяльності майбутніх педагогів в умовах вищого навчального закладу (педагогічного коледжу), спрямованої на виховання в них гуманістичних цінностей, відбувалося з урахуванням особливостей виявленої структури гуманістичних цінностей студентів і соціально-педагогічних механізмів їх виховання. Взаємозв’язаними та взаємозумовленими компонентами означеної моделі стали: суб’єкти, умови забезпечення результативності та організаційні форми діяльності.

До суб’єктів волонтерської діяльності на рівні коледжу належать окремі особи (індивідуальний суб’єкт), волонтерська група, що об’єднуються в центри соціальних ініціатив та волонтерів вищого навчального закладу (колективний суб’єкт) і молодіжні об’єднання, некомерційні організації (зовнішній суб’єкт). Основним індивідуальним суб’єктом організації педагогічної волонтерської діяльності в педагогічному коледжі (до цієї категорії відносимо студентів-волонтерів, студентів-добровольців, волонтерів-консультантів) є студент-волонтер (у нашому дослідженні ‑ це студенти відділень дошкільної й початкової освіти, фізичного та музичного виховання).

До організаційних умов забезпечення результативності педагогічної волонтерської діяльності студентів педагогічного коледжу ми зарахували такі: залучення та підготовка студентів до педагогічної волонтерської діяльності; підготовка консультантів-координаторів педагогічної волонтерської діяльності. Під формами волонтерської педагогічної діяльності студентів розуміємо різні варіанти організації позитивної активності суб’єктів цієї діяльності, спрямованої на вирішення бінарного завдання, пов’язаного не тільки з наданням добровільної освітньо-виховної допомоги всім, хто її потребує, але й зі сприянням формуванню ціннісно-гуманістичної особистісної та професійної спрямованості майбутніх педагогів. За ознаками функціональності, структурності та інтегративності схарактеризовано й класифіковано форми волонтерської діяльності залежно від кількісного складу учасників, характеру побудови та спрямованості змісту.

Перевірка ефективності взаємодії трьох взаємозалежних компонентів (суб’єкти, умови забезпечення результативності та організаційні форми діяльності) визначила стратегію формувального експерименту.

У другому розділі – „Експериментальна робота з виховання гуманістичних цінностей у студентів педагогічного коледжу засобами волонтерської діяльності” – схарактеризовано рівні сформованості гуманістичних цінностей студентів педагогічних коледжів на основі визначених критеріїв та показників, представлено результати експериментальної перевірки ефективності змодельованої системи організації волонтерської діяльності як чинника виховання гуманістичних цінностей у студентів.

Для встановлення актуального рівня сформованості гуманістичних цінностей студентів педагогічних коледжів на основі представленої вище їх структури та результатів досліджень (В. Кузнєцова, Д. Мацько, В. Ципко та ін.) було визначено такі критерії: сформованість загальногуманістичних цінностей з показниками: емоційно-ціннісне ставлення до дійсності; адекватність мотивації; гуманістичне знання; гуманні дії й вчинки в ситуації морального вибору; адекватність самооцінки; рефлексивні вміння; сформованість гуманістичних цінностей в освіті, що виявлялись у сформованості універсальних, базових гуманістичних педагогічних цінностей; цінностей професійного володіння педагогічним спілкуванням; цінностей, які становлять педагогічну культуру. На основі означених критеріїв було схарактеризовано рівні сформованості гуманістичних цінностей у студентів педагогічних коледжів ‑ високий, середній, низький.

Високий рівень характеризувався яскраво вираженим позитивним емоційним станом студента, що відповідав емоційно-ціннісному ставленню до дійсності. Для цих студентів характерним був яскраво виражений альтруїзм у ставленні до інших. Гуманістичні знання суб’єкта були достатньо повними й системними, проявлялася чітка спрямованість на здійснення гуманних дій і вчинків. Адекватній самооцінці відповідав достатній рівень сформованості рефлексивних навичок. Професійна спрямованість мала гуманістичний характер. Для цих студентів типовим був гуманістичний стиль спілкування. Вони виявили щирий інтерес і захопленість педагогічною професією; високі значення предметної та соціальної енергійності, пластичності; виражену моральну унормованість вчинків. За даними констатувального експерименту високий рівень зафіксовано лише у 12,3% студентів ЕГ та у 12,6% студентів КГ.

Середній рівень сформованості гуманістичних цінностей у студентів педагогічних коледжів характеризували: наявність негативних і позитивних емоцій з переважанням останніх, що відповідало позитивному ставленню до гуманістичних цінностей і неготовністю діяти для досягнення поставлених цілей. Ставлення до інших характеризувалося вираженим егоцентризмом з елементами ситуативного альтруїзму. Гуманістичні знання студентів цієї групи були неповними. Типовою для них була помірно виражена спрямованість на здійснення гуманних дій і вчинків. Для студентів, яких ми віднесли до середнього рівня, характерною була неадекватна самооцінка, що збіглося з частково сформованими рефлексивними навичками. Професійно-педагогічна спрямованість мала прагматичний характер, що частково пояснювало негуманістичний стиль спілкування. Ці студенти також виявляли інтерес і захопленість педагогічною професією, проте мали середні значення предметної й соціальної енергійності, пластичності. Для їхніх вчинків характерним був ситуативний прояв „моральної нормативності”. За результатами констатувального експерименту середній рівень було виявлено в 64,9% студентів ЕГ і 54,9% осіб КГ.

Для низького рівня сформованості гуманістичних цінностей студентів педагогічних коледжів характерною була наявність негативних емоцій, що відповідало негативному ставленню до гуманістичних цінностей і небажанню діяти в напрямку власного морального вдосконалення. Вони не відчували потреби в самооцінці, можливо, у зв’язку з несформованістю рефлексивних навичок. Ці студенти зазвичай проявляли егоїзм, що пояснювало відсутність спрямованості на здійснення гуманних дій і вчинків. Гуманістичні знання їх були стихійними та безсистемними. Професійно-педагогічна спрямованість мала егоцентричний характер. Студенти, яких ми зарахували до низького рівня, зазвичай обирали негуманістичний стиль педагогічного спілкування. Вони не виявляли стійкого інтересу до педагогічної професії; що збігалося з низькими значеннями предметної й соціальної енергійності, пластичності; невизначеність моральної нормативності. За даними вхідного обстеження кількість студентів з низьким рівнем у КГ становила 32,5%, а в ЕГ ‑ 22,8%.

Діагностика сформованості гуманістичних цінностей у студентів відбувалась за допомогою комплексу методів. Так, визначення емоційно-ціннісного ставлення до дійсності, адекватності самооцінки стало можливим завдяки регулярним спостереженням організаторів волонтерської діяльності за емоційним станом студентів; бесідам; експертному опитуванню; застосуванню стандартизованих методик „Оптиміст – песиміст”; діагностиці особистісної установки „альтруїзм – егоїзм” та методики-тесту самооцінки особистості. Для перевірки наявності гуманістичного знання проводилися контрольні зрізи, опитування, вікторини, конкурси, предметні олімпіади з психолого-педагогічних дисциплін. Сформованість гуманних дій і вчинків студентів у ситуації морального вибору, а також володіння стилем педагогічного спілкування оцінювались за результатами спостережень, незалежного оцінювання, індивідуальних розмов зі студентами, аналізу продуктів професійно-педагогічної діяльності, застосування тесту самоактуалізації та методики „Діагностика стилів педагогічного спілкування” тощо. Було встановлено переважання середнього й низького рівнів вираження показників за критеріями сформованості гуманістичних цінностей, що свідчило про недостатню ефективність системи гуманістичного виховання в освітньо-виховному процесі вищої школи.

На формувальному етапі експерименту здійснювалася перевірка ефективності системи організації в педагогічному коледжі волонтерської діяльності як чинника виховання в студентів гуманістичних цінностей через поетапне впровадження її у виховну роботу педагогічного коледжу. На першому етапі створювалися волонтерські студентські групи як системоутворювальний елемент системи та забезпечувалося їх функціонування на основі спеціально розроблених правил, положень і вимог та з урахуванням принципу комплексної співпраці й взаємодії всіх суб’єктів студентського волонтерства. Студентські волонтерські групи педагогічного коледжу функціонували в межах центру соціальних ініціатив, який є структурним підрозділом відповідного університетського центру.

На наступному етапі розгорталася багаторівнева підготовка до добровільної діяльності в якості волонтерів-консультантів, координаторів, тренерів, організаторів, у якій основний акцент зроблено на вихованні в студентів-волонтерів гуманістичних цінностей, спрямування й мотивування на добровільне добродіяння. Важливим засобом у цьому стала участь викладачів, які виступали в ролі координаторів, та студентів-лідерів волонтерських загонів коледжу в роботі науково-практичної лабораторії „Волонтерський рух у соціальній роботі: теорія й практика”, яка займається науковим обґрунтуванням та організаційно-методичним забезпеченням волонтерського руху в університеті. Це дало змогу запровадити усталені та інноваційні технології волонтерської роботи в межах діяльності об’єднаного волонтерського загону „СОВА”.

У межах роботи лабораторії студенти залучалися до пошукової й практичної діяльності за різними перспективними напрямами. Так, в історико-генетичному напрямі вони вивчали тенденції розвитку волонтерського руху в Україні, намагалися глибше розібратися у філософії, базових цінностях волонтерства, відчути стійке бажання реалізувати його соціально-педагогічні функції. Особливий інтерес студентів викликала можливість ознайомлення з міжнародним волонтерським рухом, його інформаційними та людськими ресурсами через взаємодію з іноземними студентами, участь у різноманітних проектах, акціях тощо. Заняття-семінари проводили спеціально підготовлені викладачі-координатори, які здійснювали також керівництво й індивідуальною дослідницькою роботою студентів. Ми надавали особливого значення цьому інформативному напряму роботи з огляду на роль базового гуманістичного знання як основи формування свідомого й відповідального ставлення студентів до волонтерської діяльності.

Організаційно-управлінський напрям діяльності лабораторії пов’язувався з питаннями оптимального залучення та раціонального використання волонтерів у соціально-педагогічній сфері, управлінням їхньою діяльністю. Йдеться про організаційні заходи підтримки самокерованої діяльності добровільних помічників-волонтерів. До таких заходів належало включення волонтерів до груп організаторів і активістів проведення конкурсів, дозвіллєвих вечорів за участю дітей і молоді, схильної до асоціальної поведінки, безробітної молоді, молодих інвалідів. Координатори допомагали студентам в утворенні стійкої групи „волонтер–вихованець”, проводили консультування, здійснювали психологічну підтримку волонтерів. Грамотним діям суб’єктів волонтерського руху сприяла робота координаторів і за технологічним напрямом діяльності лабораторії, у межах якого розроблялися питання підготовки волонтерів до реалізації соціальних проектів, технологізації волонтерської роботи, урізноманітнення форм її організації. Так, у якості базової інноваційної технології педагогічної волонтерської роботи стала технологія взаємонавчання однолітків. Була організована робота Школи лідера для студентів-волонтерів, координаторів-керівників за спеціально розробленим навчально-методичним супроводом (науково-навчально-методичні та діагностичні матеріали щодо діяльності волонтерів; каталог публікацій з проблем волонтерського руху, який постійно поповнювався тощо); проводилися модеративні семінари, тренінги та ін. Працюючи разом із загоном „СОВА”, волонтери педагогічного коледжу брали участь у проведенні соціологічних досліджень та опитувань, здійснювали допомогу державним і недержавним соціальним службам та організаціям у розробці й реалізації проектів та програм через участь в акціях, підготовку та реалізацію культурно-масових заходів та дозвіллєвих програм, допомогу в розробці соціальних проектів та пошук спонсорів для їхньої реалізації (соціокультурна анімація, соціальне проектування, фандрайзинг).

Студенти проводили роботу з профілактики соціально-негативних явищ у підлітковому та молодіжному середовищі під час проведення соціально-просвітницьких тренінгів, тематичних виступів волонтерських агітбригад, тематичних дискотек для дітей і молоді з пропаганди здорового способу життя. Вони здійснювали соціально-педагогічний патронаж „дітей вулиці” та соціально-побутову допомогу окремим індивідам і групам, організовували педагогічну допомогу невстигаючим учням загальноосвітніх шкіл у формах репетиторства та індивідуальних занять, влаштовували змістовне дозвілля дітей та молоді з метою профілактики дитячої бездоглядності й правопорушень.

Здійснений на основі застосування методів математичної статистики на завершальному етапі експерименту порівняльний аналіз даних констатувального та контрольного зрізів засвідчив відчутну позитивну динаміку сформованості гуманістичних цінностей студентів саме в експериментальній групі. Так, найбільші зрушення відбулися у сформованості гуманістичних знань і навичок гуманних соціальних стосунків студентів експериментальних груп: якщо показники високого рівня в ЕГ збільшилися відповідно на 10,2 та 12,2%, то в КГ лише на 1,7 та 0,7%. Динаміка в результатах сформованості в студентів базових гуманістичних цінностей та цінностей педагогічного спілкування засвідчила збільшення показників високого рівня та істотне зниження показників низького рівня відповідно: в ЕГ на 20,3% та 25,4%, тоді як у КГ вони знизилися лише на 6,1 та 5,3%.

Під час експерименту педагогічний коледж підтвердив свій статус сучасного вищого навчального закладу інноваційного типу, у якому створено певний освітньо-виховний простір, що сприяє загалом гуманістичному вихованню засобами волонтерства, зокрема формуванню гуманістичних цінностей студентської молоді.