ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЖИТЛОВОЇ КООПЕРАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО КООПЕРАТИВНОГО РУХУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, завдання, методи дослідження, його об’єкт та предмет, висвітлено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, наведено апробацію результатів роботи.

У першому розділі «Теоретико-методичні основи житлової кооперації як складової світового кооперативного руху» визначено ступінь відображення світовою економічною думкою проблем розвитку житлової кооперації та методи їх дослідження, розглянуто сутність, причини виникнення та особливості формування світового кооперативного руху, досліджено теоретичні засади розвитку житлової кооперації, виявлено та сформульовано закономірності, що впливають на її масштабність.

У ході опрацювання наукових джерел за темою дисертації визначено, що проблеми розвитку житлової кооперації активно досліджувалися провідними науковцями країн Європи, зокрема, Е. Дейненберг, П. Оравеком, П..Редферном, О. Розфилдом, С. Феєм, Б. Феарберном, Д..Хегедусом, Г..Херкнером, Б..Шваном та ін. Проте, у сучасній українській економічній літературі тема житлової кооперації не знайшла комплексного відображення, а європейський досвід у працях вчених висвітлено фрагментарно (Т. Білоброва, З. Блок, І. Єфіменко, П. Єщенко, С. Ірхіна, Т..Кутакова, Н. Олійник, С. Семенов, Ю. Суркова, О. Тихомирова, Е. Тихонов, І..Фареній та інші). У результаті аналізу публікацій з проблем житлової кооперації розроблено періодизацію, що окреслює чотири основні періоди, пов’язані із специфікою державної економічної політики: описово-пропагандистський (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), політизації ідеї житлової кооперації (20-і – кінець 30-х рр. ХХ ст.), інструкційно-статистичний (60-і – кінець 80-х рр. ХХ ст.); та науково-аналітичний (з початку 90-х рр. ХХ ст.).

Обґрунтовано, що світовий кооперативний рух став віддзеркаленням прагнення населення власними силами вирішувати економічні проблеми. При цьому консолідація цих сил втілилася у створенні і багаторічному функціонуванні Міжнародного кооперативного альянсу (та інших міжнародних об’єднань кооперативів), що успішно сприяє розвитку всіх видів кооперації, у тому числі житлової. Встановлено, що причинами зародження світового кооперативного руху у 40-50 рр. ХІХ століття були: швидке зростання міського населення, що спричинило значне збільшення попиту і зростання цін на споживчі товари, кредитні ресурси, житло; відставання темпів розвитку сфери послуг від темпів зростання великої промисловості; нестача фінансових ресурсів у ремісників і селян для розвитку своєї господарської діяльності; збільшення кількості посередників (торгівельних, фінансових, на ринку житла), вартість послуг яких була необґрунтовано високою.

У ході дослідження визначено, що особливістю світового кооперативного руху є те, що він активізується в умовах, коли держава не спроможна у повній мірі вирішувати нагальні проблеми її громадян. У цьому випадку кооперативи виступають як організації економічної самодопомоги населення, а кооперативні принципи – запорукою їх успішної діяльності.

У результаті узагальнення наявного фактичного матеріалу і визначень терміна «кооперативний рух», а, також, враховуючи їх позитивні сторони та недоліки, запропоновано авторське визначення поняття «світовий (або міжнародний) кооперативний рух» як сукупність національних кооперативних систем, представлених кооперативними організаціями різних видів, в основу функціонування яких покладено базові принципи – самодопомога, самоуправління та самовідповідальність.

У результаті дослідження удосконалено понятійно-категоріальний апарат, через надання авторського визначення поняттю «житлова кооперація», яке пропонується розуміти як сукупність первинних кооперативних організацій та їх об’єднань, що діють на основі принципу самодопомоги і сприяють їх членам-співвласникам у колективному вирішенні житлової проблеми та забезпеченні належних умов проживання. Частку населення, охопленого житловою кооперацією у формі житлових кооперативів, у розрізі окремих країн світу (дані 2010-2012 рр.) відображено у табл. 1. На основі аналізу європейського та вітчизняного досвіду житлової кооперації, запропоновано до поняття «житлова кооперація» включити не тільки житлові кооперативи, а й організації, що діють на основі кооперативних принципів (житлові будівельно-ощадні каси, кондомініуми, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків).