ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ ТРИВОЖНО-ФОБІЧНИХ СИМПТОМІВ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ВАДАМИ МОВЛЕННЯ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію результатів та впровадження їх у практику, а також окреслено структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі – «Теоретичний аналіз підходів до проблеми тривожно-фобічних симптомів у дітей молодшого шкільного віку з вадами мовлення» – здійснено аналіз проблеми тривожно-фобічних симптомів у дітей, проаналізовано сучасний стан розвитку проблеми дослідження емоційних станів у дітей з вадами мовлення, подана характеристика тривожно-фобічних симптомів, підходи до їх визначення, розглянуто проблему емоційних особливостей дітей із різними формами вад мовлення.

Діти з різними видами дизонтогенезу представляють собою групу ризику по розвитку тривожно-фобічних розладів, оскільки навколишній світ сприймається ними через не тільки незрілі, але і дефіцитарні інтелектуальні, сенсорні та емоційні структури. Тривожно-фобічні розлади є одним з поширених варіантів межової психічної патології у дітей. Такі розлади проявляються по-різному, однак,
у більшості дітей для діагностики певного типу тривожного розладу недостатньо проявів специфічних симптомів. Тому в роботі досліджуються тривожно-фобічні симптоми субклінічного рівня, які не є розладом особистості, але існують як конкретні страхи та тривога у вигляді невпевненості та очікування небезпеки.

Існують дані про те, що страх і тривога як вторинні афективні розлади спостерігаються при різних дизонтогеніях, зокрема у розумово відсталих дітей (О. Є. Шаповалова, JI. M. Шипіцина та ін.), дітей з раннім дитячим аутизмом (К. С. Лебединська та ін.), дітей з порушенням зору (О. Г. Литвак та ін.), дітей з заїканням (В. І. Селіверстов та ін.), дітей з вадами мовлення (Т. М. Волковська, Г. Х. Юсупова та ін.).

Розглядаючи різні підходи до визначення тривоги та страхів, можна дійти висновку про існування у дітей з вадами розвитку значної кількості чинників, що провокують їх виникнення. Це – незадоволена потреба у спілкуванні та самовираженні і травматичний досвід взаємодії з навколишнім світом (біхевіоризм), незадоволена потреба в самоактуалізації (гуманістична психологія) і тривога, що виникає внаслідок відсутності почуття безпеки у міжособистісних стосунках з оточуючими (психоаналіз). Причиною тривоги і страхів у таких дітей може стати знижена можливість використання II-ої сигнальної системи, бар’єри у процесі комунікації.

Сформовані в 6-7-річному віці базові характеристики особистості виявляються стійкими і суттєво визначають її подальший розвиток. Вади мовлення можна віднести до внутрішніх причин, які можуть зумовлювати виникнення тривожно-фобічних симптомів у дітей шкільного віку. Проведені дослідження свідчать, що діти з різними формами вад мовлення мають відмінності не лише у пізнавальній сфері та особливостях сприймання, а й у емоційних реакціях. Діти з артикуляційними труднощами більш агресивні, мають більше страхів (А. Solomon, R. FitzSimons). Діти з загальним недорозвиненням мовлення уникають мовної діяльності, прагнуть бути кращими, більш кмітливі, але дратівливі та тривожні (Л. С. Волкова, О. М. Мастюкова, Л. М. Шипіцина). Діти з дизартрією мають підвищену збудливість та незрілість емоційної сфери (О. М. Усанова).

Тому передбачається, що вади мовлення можуть бути чинником страхів та тривоги у дітей молодшого шкільного віку. Наряду з цим, чинниками можуть виступати тип сім’ї дитини, ставлення батьків до хвороби дитини та їх власні страхи, тип міжособистісних стосунків вчителя.

У другому розділі – «Методологічні засади дослідження чинників виникнення тривожно-фобічних симптомів у дітей молодшого шкільного віку з вадами мовлення» – подано методологічні засади дослідження тривожно-фобічних симптомів у дітей з вадами мовлення, методичний інструментарій, описано процедуру та вибірку емпіричного дослідження, його основні етапи.

Для вирішення поставлених завдань було розроблено процедуру дослідження та підібрано такий методичний апарат, що, відповідно до принципу валідності, дозволяє якнайповніше розкрити об’єкт дослідження. Операційна модель дослідження чинників тривожно-фобічних симптомів у дітей молодшого шкільного віку передбачає можливість відстеження наступних критеріїв: типів страхів та рівню тривоги у дітей, типу сім’ї та особливостей сімейних стосунків, ставлення до школи у дітей; рівень страхів у батьків, типи ставлення батьків до хвороби дитини та типи ставлення вчителя до оточуючих.

Емпіричне дослідження проводилося у два етапи, протягом яких були обстежені дві групи дітей, батьки та вчителі з використанням наступних методик: «Страхи в будиночках» (О. І. Захаров), «Страхи Коали» (П. Мюріс), «Проективна методика діагностики шкільної тривожності» (Г. М. Прихожан), методика Рене Жиля; проективні методики «Сім’я тварин» та «Я в класі», «Опитувальник ієрархічної структури актуальних страхів особистості» (ІСАС) Ю. Щербатих та Є. Івлєвої; «Опитувальник для діагностики ставлення до хвороби дитини» (ДОБР); методика діагностики міжособистісних взаємин Т. Лірі та протокол психологічного дослідження для фіксації даних спостережень.

В ході дослідження вперше на українській вибірці дітей молодшого шкільного віку, в тому числі дітей із вадами мовлення, перевірено психометричні показники валідності та надійності методики дослідження страхів дітей «Страхи Коали» П. Мюріса. Методика є стандартизованою шкалою для самооцінювання страхів дітей віком від 4 до 12 років, складається з 31 картинки із зображенням ситуації потенційного страху. Діти оцінюють інтенсивність страху цього об’єкта чи ситуації, використовуючи візуальну шкалу, що зображує міміку ведмедя коали. Після перекладу методики українською мовою було перевірено валідність методики: конкуретна валідність із методикою «Страхи в будиночках» О. І. Захарова (r=0,72, p<0,01) та із методикою визначення тривожності Г. М. Прихожан (r=0,34, p<1,89). Коефіцієнт альфа Кронбаха при дослідженні внутрішньої узгодженості методики складав 0,73. Методика є психометрично обґрунтованою (основні психометричні показники перебувають на високому рівні значущості) та може бути використана для дослідження дітей із вадами мовлення.

Дослідження дітей основної та контрольної вибірок відбувалося індивідуально або в малих групах. Дослідження батьків відбувалося індивідуально або на батьківських зборах. Вчителі індивідуально заповнили комплекс діагностичних методик та протоколи спостереження за дитиною.

У третьому розділі – «Чинники виникнення тривожно-фобічних симптомів у дітей молодшого шкільного віку з вадами мовлення» – наведено статистичні дані та аналіз вікових особливостей тривоги та страхів у дітей молодшого шкільного віку та впливу окремих чинників на їх виникнення.

Рівень тривожності за опитувальником Г. М. Прихожан у 27,5 % дітей усієї досліджуваної вибірки високий, у 47,4 % – середній, у 25,1 % – низький. Серед дітей з вадами мовлення більше таких, які мають високий рівень тривожності:
38,3 % дітей мають високі показники, 38,3 % мають середні показники, 23,4 % – низькі показники тривожності. У контрольної групи ці показники такі: 20,8 % дітей мають високі значення, 53,1 % – середні, 26 % – низькі значення тривожності.
Ця відмінність є значущою (p<0,05), тобто діти з вадами мовлення мають вищий рівень тривожності. Найвищий рівень тривожності за даними методики Г. М. Прихожан у дітей з порушенням письма (6,08). Діти з дизартрією та загальним недорозвиненням мовлення мають однаковий рівень тривожності (4,5). У дітей з фонетико-фонематичними порушеннями рівень тривожності найнижчий – 3,86. Відмінність у рівні прояву тривожності у дітей з різними формами вад мовлення є значущою (p<0,05).

Одержані результати свідчать про те, що 70,2 % дітей основної групи та 62,5 % дітей контрольної групи мають ознаки шкільної тривоги. Значуща відмінність спостерігається за даними двох проективних методик «Я у школі» та «Сім’я тварин». Статистично встановлено, що діти з вадами мовлення мають значуще вищий рівень тривожності щодо навчання у школі, ніж діти без вад мовлення (p<0,05).

В цілому серед дітей з вадами мовлення більше таких, які мають 20 та більше страхів, ніж у дітей без вад мовлення (p<0,05). При цьому середній рівень (від 10 до 20 страхів) в обох групах майже однаковий. Отже, у дітей з вадами мовлення кількість страхів вища, ніж у дітей з нормальним мовленням