ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ХВОРИХ НА ЕПІЛЕПСІЮ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

                У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, методологічні та теоретичні засади, використані методи, вказується сфера апробації та впровадження результатів дослідження та  наводяться дані про структуру роботи.

                У першому  розділі – «Теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми адаптації хворих на епілепсію» - подано результати теоретичного аналізу  проблеми соціальної  адаптації хворих на епілепсію.

Епілепсія відноситься до однієї з найпоширеніших психічних хвороб. У    Міжнародній класифікції хвороб - 10 епілепсія віднесена до розділу «Хвороби нервової системи», тобто становить групу не психічних, а нервових хвороб.

Епілепсія має динамічний характер, протікає за певними закономірностями: на віддалених етапах захворювання, через 10-20 років від початку, під впливом лікування спостерігається зниження судомних нападів, але розвиваються гострі або хронічні епілептичні психози. Загальними клінічними особливостями, які мають місце при справжній епілепсії, вважають: проградієнтно-гіпертрофічне наростання симптоматики, контраст між термінами епілептичного процесу та ступенем утворення стійких змін характеру та інтелекту, утворення епілептичного слабоумства.

Досить високу частоту  психічних відхилень при епілепсії, які негативно відбиваються на соціальному функціонуванні та соціальній адаптації хворих констатують Я.В.Бернштейн, О.І.Болдирєв, П.Б.Ганнушкін, С.О.Громов, І.О.Гуревич, Я.П.Фрумкін. У більшості хворих на епілепсію спостерігається своєрідна зміна особистості, характеру, яку називають психічною дегенерацією епілептиків чи «епілептичним характером». Існує багато описів епілептичного характеру. Більшість дослідників (О.Бумке, О.І.Болдирєв, О.З.Голубков,  Т.Д.Демиденко, Є.А.Попов, Л.А.Радзієвська) вказують на полярність прояву особистісних рис епілептоїда: від перебільшеної доброзичливості до невблаганної ненависті та агресії, від м’якості, великодушності та надмірної догідливості – до люті, нахабства, непристойності, від веселості та експансивності – до похмурості. Розлади особистості хворого проявляються у  вигляді торпедної афективності, у застряганні, ригідності у конфліктних ситуаціях, у переживаннях надмірної тривожності, боязкості тощо.  У цілому науковці розглядають епілептичний характер як патогномонічний комплекс специфічних симптомів епілепсії, який розвивається в різному темпі. У той же час, існує точка зору щодо перебільшення уявлень саме про «епілептоїдний характер». Ряд дослідників заперечують його наявність майже у половини хворих  (У.Дж. Ленокс), проте таких даних значно менше.

За висновками О.І.Болдирєва, «епілептоїдний» характер формується протягом хвороби і не є вродженим. Основними причинами змін особистості при епілепсії О.І.Болдирєв називає наступні: 1) преморбідні особливості; 2) характер та ступінь органічного ураження, на фоні якого розвивалась епілепсія; 3) компенсаторні можливості організму; 4) різноманітні фактори навколишнього середовища, у тому числі виховання, навчання, праці, ставлення суспільства до хворого. Психічні порушення при епілепсії залежать від стадії хвороби. На початкових етапах захворювання характерною є фрагментарність порушень: спостерігаються астенічні синдроми або уповільненість мовленнєвих актів чи характерологічні порушення. Грубі та тотальні порушення інтелекту, пам’яті, характеру та афективної сфери властиві пізнішим стадіям хвороби.

У  розділі висвітлені також питання психологічної адаптації хворих на епілепсію, її характеристика, основні психологічні механізми. Визначено основні напрямки становлення наукової думки стосовно процесу психологічної адаптації на всіх її рівнях – біологічному, особистісному, соціальному (Р.М.Баєвський, Ф.Б.Березін, Г.Гартманн, А.Маслоу, В.І.Медведєв, А.А.Налчаджян, К.К.Платонов, К.Роджерс, Л.Філіпс, З.Фройд та ін.). Під психічною адаптацією розуміється безперервний процес активного пристосування психіки людини до умов навколишнього фізичного та соціального середовища, а також результат цього процесу  Виділяють два рівні соціальної адаптації: власне адаптація та дезадаптація. Критеріями соціальної адаптації особистості є: можливість отримання бажаної (чи адекватної стану здоров’я) освіти, роботи, успішність та задоволення від праці, неконфліктність взаємостосунків з колегами, створення сім’ї і встановлення близьких дружніх стосунків з оточуючими тощо.

Аналіз психологічних і соціальних проблем хворих на епілепсію показав, що потреба у спеціалізованій психологічній допомозі хворому на епілепсію є не менш важливою за потребу у медичній підтримці. Серед хворих на епілепсію часто зустрічаються скарги на психосоціальний дистрес, почуття самотності, проблеми соціальної адаптації та управління стресом. Розповсюдженою соціальною проблемою хворих є стигматизація, що проявляється на різних рівнях: державному, рівні системи охорони здоров’я, безпосереднього оточення, сім’ї, самостигматизації.

Критеріями соціально-психологічної адаптованості особистості є: відсутність зовнішніх та внутрішніх конфліктів, продуктивна діяльність, переживання стану самоствердження та вільного вираження творчих здібностей, задоволеність рівнем соціального статусу, собою та своїм життям, відповідність очікуванням оточуючих тощо. Важливими в соціальній адаптації індивіда називають також соціально-демографічні характеристики:  вік, стать, освіта. Показниками успішної адаптації до умов праці є висока продуктивність, задоволеність трудовим колективом, бажання та можливість виконувати посадові обов’язки, висока продуктивність діяльності. Успішність соціальної адаптації хворої на епілепсію людини, на думку дослідників, багато в  чому залежить від активної ролі самого суб’єкта.

Таким чином, епілепсія, виходячи за межі виключно медичної проблеми, впливає на соціальний  статус індивіда та установки соціального оточення по відношенню до хворого на епілепсію. В процесі  теоретичного  узагальнення зроблено висновок, що психологічні механізми соціальної адаптації хворих на епілепсію не були спеціальним предметом наукових досліджень. 

У другому розділі – «Емпіричне дослідження психологічних  механізмів соціальної адаптації хворих на епілепсію» – обґрунтовано принципи організації  експериментальної частини дослідження, подано опис методичного апарату, здійснено діагностику психологічних умов та механізмів соціальної адаптації хворих на епілепсію, проведено аналіз отриманих результатів.

 Організація емпіричного дослідження відбувалася з урахуванням нозологічних особливостей та інтелектуально-мнестичних і характерологічних змін, що супроводжують перебіг хвороби. Використовувалися психодіагностичні методики, які містять шкали тих показників особистісної сфери, що дозволили б описати психологічні механізми соціальної адаптації: рівень адаптивності, стиль міжособистісних стосунків, суб’єктивність-об’єктивність сприйняття навколишнього світу, механізми психологічного захисту, життєстійкість тощо.

До комплексу психодіагностичних засобів емпіричної частини дослідження увійшли: тест діагностики соціально-психологічної адаптації (К.Роджерса і Р.Даймонда), індивідуально-типологічний опитувальник (Л.М.Собчік), тест визначення життєстійкості (Д.О.Леонтьєва), тест-опитувальник механізмів психологічного захисту (Р. Плутчика), тест інтерперсональної діагностики (Т.Лірі) та проективні методики: 8-ми колірний тест М.Люшера та тест «Незавершені речення» Дж.Сакса. Для визначення рівня інтелектуально-мнемічних здібностей було використано такі методики: шкали Векслера, «Піктограми», тест «10 слів» ( О.Р.Лурія).

У дослідженні брало участь 146 осіб 19-го відділення Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1, які мають у діагнозі ту чи іншу форму епілепсії, поставлену за результатами клінічного обстеження фахівцями-епілептологами клініки при збереженні достатнього рівня інтелектуально-мнестичної діяльності.

Наведемо коротку характеристику вибірки. Вік досліджуваних: від 16 до 79 років. Серед них: 16-20 років – 8 осіб (5,5%), 21-30 років – 44 особи (30,1%), 31-40 років – 56 осіб (38,4%), 41-50 років – 19 осіб (13,1%), 51-60 років – 11 осіб (7,4%), 61-79 років – 8 осіб (5,5%). Чоловіків – 80 (54,8%), жінок – 66 (45,2%). Діагнози: криптогенна епілепсія – 58 осіб (39,8%), симптоматична епілепсія – 72 особи (49,3%), резідуально-органічного характеру – 12 особи (8,2%), ідиопатична – 4 особи (2,7%). Частота нападів: часті (щоденно або декілька разів на тиждень) – 45,2%, середньої частоти (3-4 рази на місяць) – 24,6%, рідкі (1-2 рази  на місяць і менше) – 30,2%. Тривалість захворювання: до 5 років – 6,8%, 5-10 років – 17,8%, більше 10 років – 63,1, з дитинства – 12,3%. Наявність спадкової обтяжливості: є – 15,1% (22 особи), немає – 84,9% (124 особи).

У результаті збору анамнестичних даних  з урахуванням виділених у першому розділі критеріїв соціальної адаптації хворих було виділено три групи досліджуваних: адаптовані хворі (з урахуванням специфіки епілептичного захворювання) – група з високим рівнем адаптації; частково адаптовані – з середнім рівнем адаптації; погано адаптовані – з низьким рівнем адаптації. Розподіл проводився з урахуванням частоти нападів та тривалості захворювання.

Так, для хворих з високим рівнем адаптації властиві помірні зміни особистості: напади високої, середньої частоти та рідкі розподілились приблизно однаково (40%, 30%, 30%); спадковість не обтяжена психічними захворюваннями; хвороба з’являється переважно в дорослому віці; тривалість її може бути різною (від 1-2 до 30 років); ранній розвиток в основному без затримок; майже всі, хто входить до цієї групи, мають повну середню, середню-спеціальну, навіть вищу освіту; проживають або з сім’ями батьків, або з власними сім’ями; деякі мають дітей; не дивлячись на наявність нападів, оформлену інвалідність, запаморочення та головні болі, що супроводжують хворобу, ці досліджувані мають роботу, хоча й не завжди за фахом; зберігають критичність до свого стану, контактні, неагресивні;  самостійні, відповідальні за власне життя.