ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЦЕЛЕВОЙ НАПРАВЛЕННОСТИ ЛИЧНОСТИ



Название:
ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ЦЕЛЕВОЙ НАПРАВЛЕННОСТИ ЛИЧНОСТИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету і завдання дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, гіпотезу, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію, впровадження та публікації, що висвітлюють результати дослідження.


У першому розділі «Методологічне та теоретичне підґрунтя дослідження психологічних особливостей цільової спрямованості особистості» викладено результати аналізу проблеми цільової спрямованості у просторі споріднених понять («ціль», «цілеутворювання», «цілепокладання», «спрямованість»); узагальнено основні підходи й напрямки вивчення означеного феномену; розкрито його психологічний зміст та структуру; виокремлено систему властивостей і ціннісних орієнтацій особистості, взаємозв`язаних із показниками цільової спрямованості.


Поняття «цільова спрямованість» є відносно новим, хоча й зайняло певне місце в науковій літературі останніх років. Його об'єм й істотні ознаки ще остаточно не встановлені через недостатню вивченість даного феномену. Тому було проаналізовано роботи, пов'язані з проблемою цілей, цілепокладання й цілеутворювання. Дотепер найбільш активно розроблялися три напрямки дослідження категорії «ціль»: філософський, соціологічний, психологічний. У марксистській філософії означена категорія є однією з основних і вивчається з точки зору трьох основних положень: по-перше, цілеспрямованість дій відрізняє громадське життя людини від процесів, що відбуваються в природі; по-друге, підкреслюється обумовленість самих цілей зовнішніми умовами, законами їхньої зміни; по-третє, відзначається відсутність певного збігу цілей і результатів людських дій. Особливу роль отримує відношення цілей й засобів їх досягнення. У західній філософії XX століття категорія ціль і цілепокладання є ключовими у таких напрямках, як: функционалізм (Ф. Брентано), феноменологія (Е. Гуссерль) й екзистенціоналізм (К. Ясперс).


Протягом усього розвитку вітчизняної психології проблема цілей і цілепокладання виступала як одна із центральних, але ключовими поняттями для опису були не «ціль», а «мотив», «потреба» тощо. Проте поступово аналіз цілей та цілепокладання виділяється в спеціальну галузь наукового знання і здобуває власні теоретико-методологічні позиції. Ціль може розглядатися і як допоміжний прийом із логічного арсеналу гносеології, і як форма випереджального відображення, і як бажаний образ майбутнього результату діяльності. Цілі представляють змістові аспекти особистості і відображають її спрямованість.


Аналіз психологічних концепцій вивчення спрямованості особистості дозволяє виділити основні уявлення про даний феномен як: прояв схильностей особистості (Р. Кеттелл, В. Штерн); систему відносин (О. Ф. Лазурський, М. Д. Левітов, В. М. Мясищев); теорію установки          (Д. М. Узнадзе, В. А. Отрут); систему активності потреб і мотивів (Л. І. Божович, Ю. М. Забродін, М. С. Неймарк, Р. С. Немов, Б. О. Сосновський); цілей (Г. Г. Голубєв, Б. І. Додонов, О. М. Леонтьєв, К. К. Платонов); цінностей (Я. А. Коломенський, Н. В. Кузьміна, В. А. Отрут).


Вважається, що в життєвих ситуаціях і видах діяльності залежно від соціальних ролей загальна спрямованість особистості проявляється в різних видах: суспільна, ділова й особистісна (Л. І. Божович, Т. М. Коннікова, В. М. Мясищев та ін.); егоцентрична, групоцентрична, просоціальна, духовна (Б. С. Братусь), егоїстична, гуманістична, екзістенційна (Т. Н. Данилова); гуманістична, егоїстична, депресивна, суїцидальна (І. Д. Єгоричева, Д. І. Фельдштейн); суспільна, стихійно-життєва, індивідуалістична (Н. І. Макаров); емоційна (Б. І. Додонов), цільова (Я. В. Васильєв, В. І. Каневський).


У дисертаційній роботі цільова спрямованість вивчається з позицій футурреального підходу, запропонованого Я. В. Васильєвим і продовженого В. І. Каневським. Відповідно до його положень цільова спрямованість особистості розглядається як орієнтація на майбутнє. Розвиток уявлень щодо цільової спрямованості дозволив характеризувати її як вектор докладання активності особистості для досягнення бажаного майбутнього.


На даному етапі дослідження увага зосереджена на складових означеного феномену, які відображають його психологічну сутність. Аналіз літератури дозволив описати комплекс показників цільової спрямованості, що відображають її предметно-змістовний бік (предметність, рівневість, усвідомленість, стійкість, широта, часова віддаленість) та оцінку активності у досягненні цілей (дієвість, опірність, інтенсивність, сила).


Предметність представленість у сферах життєдіяльності людини (особистісна, інтимна, сімейна, дружня, навчально-професійна, суспільна, хобі) предмету цілі (Я. В. Васильєв, Н. В. Кузьміна, Б. М. Теплов). Рівневість – співвіднесення цільової спрямованості особистості з динамічністю життя і її конкретним контекстом, зумовлена визначеністю умов та їх узагальненістю (I рівень – ситуативний, II рівень – ситуаційний, III рівень – надситуативний) (Я. В. Васильєв, Г. Г. Голубєв, К. К. Платонов). Стійкість відносна усталеність поглядів і принципів особистості щодо свого майбутнього; відповідність її внутрішнього світу зовнішньому (Я. В. Васильєв, Г. Г. Голубєв, К. К. Платонов, Б. М. Теплов). Усвідомленість орієнтація особистості у власному виборі цілей та його розуміння (Я. В. Васильєв, Н. В. Кузьміна, В. А. Семиченко). Широта кількість об'єктів, що співвідносяться з предметними сферами, на які орієнтовані цілі особистості (Н. В. Кузьміна, Г. Г. Голубєв, К. К. Платонов, Б. М. Теплов). Часова віддаленість – орієнтація особистості на певну часову перспективу (близька, середня, далека, невизначена) (Я. В. Васильєв, Б. М. Пєтухов П. М. Якобсон). Дієвість – позиція особистості щодо реальності досягнення певної цілі (Я. В. Васильєв, Г. Г. Голубєв, К. К. Платонов, Б. М. Теплов). Опірність – упевненість у своїх силах щодо реалізації поставленої мети (незалежно від втручання зовнішніх обставин) (Я. В. Васильєв, Н. В. Кузьміна). Інтенсивність – сила емоцій, що викликані досягненням певної мети (Я. В. Васильєв, Г. Г. Голубєв, Н. В. Кузьміна, К. К. Платонов). Сила – докладання вольових зусиль для реалізації поставлених цілей (Я. В. Васильєв, Н. В. Кузьміна, Б. М. Теплов).


Аналіз літературних джерел дозволив виявити широке коло властивостей особистості, що співвідносяться з цільовою спрямованістю. Так, В. Н. Азаров, Є. П. Ільїн вказують на велике значення імпульсивності в схильності реалізовувати ситуативні тенденції при мінімальному обмірковуванні варіантів і наслідків своїх дій. Є. П. Ільїн пише про вплив реактивності як легкості спонукання здійснення мети. Я. В. Васильєв вказує на зв'язки між предметними сферами, рівнями цільової спрямованості та певними властивостями особистості (сизотимія, сміливість, слабкий самоконтроль, екстраверсія-інтроверсія, почуття провини, збудливість, нейротизм, тривожність, емоційна нестійкість тощо).


До рис характеру, які співвідносяться зі спрямованістю особистості в цілому й цільовою спрямованістю зокрема, відносяться: рішучість і сміливість (М. Л. Кубишкіна); локус контролю (Я. В. Васильєв, В. І. Каневський, В. А. Семиченко та ін.); ініціативність, упертість, догматичність, егоїстичність, легкодумство, безрозсудність, самовпевненість, самостійність (Я. В. Васильєв, А. В. Єрмолін, Є. П. Ільїн, В. І. Каневський та ін.). Також більшість авторів наголошують на тісному зв’язку ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості (Ю. М. Жукова, Б. С. Круглов, Д. О. Леонтьєв, І. Г. Петров, Н. О. Полєтаєва та ін.). Зазначені зв`язки дали підстави для вивчення співвідношення між показниками досліджуваних психологічних явищ.


У другому розділі «Програма емпіричного дослідження психологічних особливостей цільової спрямованості особистості» викладено принципи організації, логіка й етапи емпіричного дослідження, окреслено основні його напрямки, визначено методичну процедуру дослідження психологічних особливостей цільової спрямованості особистості.


Емпіричне дослідження складалося з трьох етапів. На першому –підготовчому – етапі розроблено програму дослідження; проводився відбір та освоєння методичного інструментарію, спрямованого на діагностику досліджуваних психічних явищ. У комплекс психодіагностичних процедур увійшли як вже відомі і поширені психодіагностичні методики, так і мало відома «Методика вивчення цільової спрямованості особистості», що розроблена Я. В. Васильєвим. Використана методика дозволяє вивчити домінування та ієрархію предметних сфер (особиста – Оc, інтимна – Ін, сімейна – Сі, дружня – Др, навчально-професійна – НП, суспільна – Су, хобі – Х); рівень цільової спрямованості (ситуативний – I, ситуаційний – II, надситуативний – III); часова віддаленість цілей (близькі – Б, середні – Ср, далекі – Да, невизначені – Не); їх стійкість (Ст), усвідомленість (Ус) та широту (Ш); і здійснити оцінку активності у досягненні цілей через показники: дієвість (Д); опірність (Оп); інтенсивність (Ін); сила (Си).


Для вивчення теоретично позначеного кола властивостей та ціннісних орієнтацій особистості, що співвідносяться з цільовою спрямованістю, здійснено підбір адекватного психодіагностичного інструментарію. Комплекс методик склали: «Шістнадцятифакторний особистісний опитувальник» Р. Кеттелла, «Методика діагностики міжособистісних стосунків» Т. Лірі, Г. Лефоржа та Р. Сазека; «Методика діагностики локусу-контролю» Дж. Роттера, опитувальник термінальних цінностей І. Г. Сеніна. Методики підбиралися відповідно до мети й предмету дослідження, є надійними та валідними.


Кількість респондентів становила 476 осіб, жителів м. Донецька й Донецької області, віком від 17 до 64 років (учні старших класів шкіл, ліцеїсти, студенти; працівники приватних і державних підприємств та організацій; пенсіонери). Визначаючи вибірку, ми зупинилися на представниках різного віку й освітнього рівня, оскільки це дає можливість для більш глибокого та багатоаспектного аналізу досліджуваного феномену.


На другому етапі – експериментально-дослідницькому – було послідовно проведено емпіричні процедури, з урахуванням вимог до часових меж експерименту, не перевищуючий проміжок у 30 днів. Дотримання цієї вимоги дозволило одержати адекватні й цілісні дані про зв'язки досліджуваного феномену з властивостями та ціннісними орієнтаціями особистості, що його аранжують.


Зміст останнього аналітико-інтерпретаційного етапу склали обробка й аналіз отриманих даних із застосуванням методів математичної статистики (кореляційний і факторний аналіз, порівняння груп за допомогою t-критерію Стьюдента, критерію кутового перетворення φ-Фішера) та методів якісного аналізу даних (контент-аналіз висловлювань, метод «асів», метод «профілів»). Кількісний аналіз дозволив виявити взаємозв'язки між досліджуваними показниками, проаналізувати їх тісноту і визначити характер, встановити угрупування показників. Якісний аналіз був спрямований на виявлення індивідуально-типових особливостей цільової спрямованості та специфіки їх прояву.


У третьому розділі «Результати емпіричного дослідження психологічних особливостей цільової спрямованості особистості» представлено результаті емпіричного дослідження показників цільової спрямованості в просторі широкого кола властивостей та ціннісних орієнтацій, що супроводжують її прояви.


За допомогою кореляційного аналізу було встановлено численні взаємозв’язки показників цільової спрямованості, що дозволяє розглядати її як складну, але цілісну психологічну характеристику

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины