ИНДИВИДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ДЕТЕРМИНАНТЫ ТВОРЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СУБЪЕКТА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну значущість; наведено дані про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дослідження.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи вивчення індивідуально-психологічних особливостей як детермінант творчої діяльності суб'єкта» з`ясовано, що традиційно в психологічній науці під індивідуально-психологічними відмінностями розуміють особливості психічних процесів, станів і властивостей, що відрізняють людей один від одного. Вони можуть характеризуватися як більш окремі психічні властивості та окремі психічні процеси (наприклад: індивідуальні пороги відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, емоційної реактивності тощо), так і цілісні особистісні утворення (наприклад: інтереси, здібності, характер). При аналізі людської індивідуальності як складного багатоструктурного утворення, необхідно враховувати два аспекти: соціальний та біологічний (К. К. Платонов, В. М. Русалов, В. С. Мерлін, Л. М. Собчик та ін.). Підкреслюючи переважно соціальне чи біологічне походження індивідуально-психологічних відмінностей, В. М. Русалов виділяє два основні рівня. До першого рівня індивідуально-психологічних відмінностей відносяться, на думку вченого, «змістові» індивідуальні відмінності, які стосуються соціально-обумовлених властивостей особистості (спрямованість, ставлення, установки, бажання, мотиви, інтереси, а також знання, вміння та навички). Другий рівень утворений психодинамічними властивостями особистості, які обумовлені біологічною організацією людини. Динамічні особливості психічних процесів (їх швидкість, темп, тривалість, інтенсивність тощо) є «психодинамічними» задатками, що сприяють або обмежують розвиток відповідних змістових характеристик особистості. Серед психодинамічних властивостей, як вважає В. М. Русалов, найбільш усталеними характеристиками людини є сенситивність, темперамент та загальні здібності. Завдяки експериментальному дослідженню загальних та спеціальних властивостей нервової системи були закладені основи їх розуміння як природних передумов індивідуальних відмінностей особистості (Е. О. Голубєва, К. М. Гуревич, В. Д. Небиліцин, І. В. Равич-Щербо, В. М. Русалов, Б. М. Теплов та ін.). До основних, базових, вимірів індивідуальних відмінностей особистісної сфери людини, багато в чому успадкованих та біологічно обумовлених, належать також екстраверсія та нейротизм. До темпераментальних конституціональних властивостей, за даними різних дослідників, слід віднести лабільність, активність, реактивність, емоційність, динамізм, темп, сенситивність, пластичність, резистентність, екстраверсію, інтроверсію (К. М. Гуревич, О. П. Єлісєєв, Є. О. Клімов, В. Д. Небиліцин, В. М. Русалов та ін.). Розробляючи базову, дворівневу модель особистості, в якій протиставляються природні і набуті особливості, Б. Б. Коссов більш високі рівні реальної особистості пов'язує з особистісними властивостями. Автор співвідносить їх з об'єктивними вимогами діяльності, розуміючи під особистісною властивістю специфічне емпіричне узагальнення широкого життєвого досвіду людини. Аналіз літератури показує, що предметом ряду досліджень є встановлення взаємозв'язку між індивідуально-психологічними властивостями, які відносяться до різних рівнів організації особистості. Б. Г. Ананьєв писав, що інтраіндивідуальна структура особистості є цілісним утворенням і певною організацією властивостей. Не менш важливими при вивченні індивідуально-особистісних властивостей виступають характерологічні властивості (С. Л. Рубінштейн).

Проблема здібностей є предметом дослідження багатьох вітчизняних психологів (Б. Г. Ананьєв, А. В. Брушлінський, Е. О. Голубєва, В. М. Дружинін, Є. О. Клімов, В. А. Крутецький, Н. С. Лейтес, О. М. Матюшкін, В. С. Мерлін, В. М. Мясищев, Б. М. Теплов, С. Л. Рубінштейн та ін.). У теоретичних уявленнях про природу здібностей людини особливе місце займають роботи Б. М. Теплова, в яких здібності розглядалися в плані індивідуально-психологічних особливостей, що відрізняють одну людину від  одної.

Д. Б. Богоявленська відзначає той факт, що в даний час під творчими здібностями розуміють загальну обдарованість, тобто високий рівень інтелектуальних здібностей. Інтелект можна визначити як інтегральний прояв здібностей, знань і умінь. Р. Стенберг та О. Григоренко творчі здібності розглядають як необхідну складову здібностей інтелектуальних. Згідно дослідникам важливими для творчості є шість взаємопов'язаних джерел: інтелектуальні здібності, знання, стилі мислення, особистісні характеристики, мотивація та оточення (середовище). Особливості складу і будови ментального досвіду зумовлюють інтелектуальні здібності, які характеризують результативні, креативні, процесуальні та індивідуально-своєрідні властивості інтелектуальної діяльності (у вигляді конвергентних та дивергентних здібностей, здатності до навчання, пізнавальних стилів) (М. О. Холодна). Важливим при вивченні творчих здібностей є встановлення співвідношення генетичних і середовищних детермінант творчості, а також соціально-психологічних факторів, що впливають на високий рівень розвитку творчих здібностей (Н. С. Лейтес). Серед особистісних властивостей важливою є креативність, що займає одне з центральних місць у сучасних дослідженнях (Н. Ф. Вишнякова, М. Воллах, Б. Гізелін, В. М. Дружинін, Дж. Гілфорд, Ю. М. Кулюткін, О. М. Жук, С. Медник, Б. Олмо, Я. О. Пономарьов, Н. В. Рождественська, П. Торренс та ін.). Л. Б. Єрмолаєва - Томіна вважає, що поняття «креативність» охоплює деяку сукупність інтелектуальних і особистісних якостей, що сприяють становленню і прояву творчості. Серед психічних властивостей особистості необхідними для креативності дослідники відзначають: 1) когнітивні: субсенсорна чутливість, чутливість до незвичайного, здатність сприймати явища комплексно, пам'ять на рідкісні події, розвинені уява і фантазія; інтуїція, оригінальність мислення, розвинене дивергентне мислення; 2) емоційні: висока емоційна збудливість, здатність до подолання стану тривожності, наявність стеничних емоцій, емпатійність; 3) мотиваційні: потреба в самовираженні і самоствердженні, в автономії та незалежності. В. М. Дружинін визначає креативність як інтегральну якість психіки людини, яке забезпечує продуктивні перетворення діяльності особистості, дозволяючи задовольняти потребу в дослідницькій активності.

Методологічні основи психології творчості, закономірності та механізми творчої діяльності були предметом дослідження Д. Б. Богоявленської, К. Дункер, В. О. Моляко, Я. О. Пономарьова, О. К. Тихомирова та ін. У їхніх працях розкриті не тільки фундаментальні закономірності творчості, але також визначено її психологічні механізми, умови і можливості розвитку творчого потенціалу особистості.

У сучасній психології творчість розглядається двояко – як компонент будь-якої діяльності і як самостійна діяльність. Серед основних напрямків дослідження творчості виділяють предметно-процесуальний (вивчення процесу вирішення творчого завдання); особистісний (дослідження особливостей креативної особистості); продуктивно-результативний (формування вимог до продукту творчості); соціально-управлінський (дослідження соціального контексту процесів творчості) (Н. Ф. Вишнякова, К. О. Торшина). Вирішення питання про детермінації творчого процесу має відбуватися з урахуванням протилежних точок зору на роль свідомого і несвідомого у творчості (Я. О. Пономарьов). Проведений аналіз літератури з проблеми творчості показує, що так званий «творчий акт» і рішення проблемної ситуації дослідниками розглядаються як такі, що мають однакову структуру (О. Н. Лук, В. О. Моляко та ін.), а творчість трактується як процес вирішення задач (R. Stenberg). Розглядаючи творче мислення і рішення задач, J. Guilford вважав їх тісно пов'язаними.

При вивченні процесів рішення задач широко в сучасній психології використовується поняття «стратегія» (Дж. Брунера, Ж. Гуднау, Д. Остін). В. О. Моляко під стратегією рішення задач розуміє «певну більш-менш гнучку систему особистісно та задачно обумовлених дій, в якій переважає тенденція до суб'єктивної переваги одних розумових дій над іншим». Досліджуючи механізми та закономірності візуального мислення С. М. Симоненко виділяє візуально-розумову стратегію, яку трактує як систему індивідуальних способів і прийомів трансформації, а також суб'єктивно-семантичної інтерпретації візуального образу-концепту. Е. Де Боно вказує на необхідність створення ефективних моделей та особистісних стратегій обробки інформації. Під моделями вчений розуміє автоматизовані процеси сприйняття, що полегшують сприйняття навколишнього світу. У результаті досліджень процесу рішення творчої задачи було встановлено, що засобом вирішення розумових протиріч є смислоутворення – процес утворення і розвитку сенсу на різних рівнях рішення задачі (О. К. Тихомиров). Подальше рішення задачі пов'язане з трансформаціями первинного сенсу, його збагаченням, тобто смислоутворенням (Г. О. Матюшкіна). Механізм утворення і розвитку сенсу на операціональному рівні розумової діяльності може бути чинником, що детермінує остаточне рішення задачі (А. Б. Коваленко).

При дослідженні осіб з високими творчими здібностями особливу увагу привертає така властивість особистості, як екстраверсія – інтроверсія. Поняття екстраверсії і інтроверсії були запропоновані К.Г. Юнгом як дві фундаментально різні загальні установки, які детермінують діяльність суб'єкта. В роботах ряду дослідників (В.І. Моросанова, О. М. Коноз) характеристика регуляторної основи екстраверсії і нейротизму була дана з точки зору індивідуально-типових способів досягнення мети. С. В. Сафонцевим, О. М.Вороніним були проаналізовані взаємозв'язки між різними видами інтелекту (вербального, математичного, просторового, загального) і креативністю (вербальною, невербальною, загальною) з урахуванням віку та екстраверсії-інтроверсії досліджуваних. Встановлено, що екстраверсія-інтроверсія впливає на число взаємозв'язків між типами інтелекту і креативності залежно від віку досліджуваних. Д. Б. Богоявленська, зокрема, пише про те, що при дослідженні природи обдарованості закономірно постає питання про можливий зв'язок її як інтегральної властивості особистості з деякими психофізіологічними показниками. А. Б. Коваленко було встановлено, що в більшості випадків успішність розуміння творчих задач пов'язана з темпераментом як інтегральною характеристикою ряду властивостей: екстраверсії - інтроверсії, нейротизму, сили нервової системи, рухливості та інше. Таким чином, в результаті багаторічних теоретико-експериментальних досліджень накопичено фактичний матеріал, що свідчить про вплив складного комплексу індивідуально-психологічних властивостей на творчу діяльність і творчі здібності, зокрема.

В другому розділі – «Постановка проблеми, завдання й методи дослідження індивідуально-психологічних детермінант творчої діяльності особистості» – відповідно до основної мети й завдань дослідження були визначені та обґрунтовані стратегія організації експерименту та експериментальна вибірка, обрані конкретні методики дослідження. Розроблено загальну методику дослідження індивідуально-психологічних особливостей і творчих здібностей у представників творчих професій. Були використані такі емпіричні методи дослідження: спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності та тестування.

Комплекс психодіагностичних методик складається з двох блоків. Для оцінки індивідуально-психологічних властивостей (індивідуально-особистісних, індивідуально-типологічних властивостей особистості) використовувались методики: 1) опитувальник для виявлення співвідношення двох сигнальних систем Б. Р. Кадирова; 2) опитувальник структури темпераменту (ОСТ) В. М. Русалова; 3) особистісний опитувальник – 16 PF Р. Кеттелла; 4) індивідуально-типологічний опитувальник (ІТО) Л. М. Собчик. Для діагностики творчих здібностей застосовано наступні методики: 1) модифікований варіант методики П. Торренса; 2) методика трансформації візуального образу (ТВО) С. М. Симоненко; 3) тест вербальної креативності; 4) методика діагностики креативності Дж. Гілфорда; 5) методика «Інтелектуальна лабільність».

Емпіричне дослідження проводилось протягом 2002-2003 років й 2010-2012 років. Експериментальна вибірка представлена людьми різних творчих професій у віці 20-33 років: режисери, актори, звукорежисери, постановники, художники-модельєри, художники-гримери, музиканти, письменники, фотохудожники, оператори на телебаченні, хореографи-постановники та інші.

Дослідження проводилося в три етапи: I етап – визначення вибірки досліджуваних, розробка загальної методики дослідження індивідуально-психологічних особливостей та творчих здібностей, до якої увійшли методики релевантні меті дослідження; проведення пілотажного дослідження; II етап – емпіричне дослідження з використанням означених методів та методик, а саме дослідження індивідуально-психологічних особливостей та структурних компонентів творчих здібностей у представників творчих професій; III етап - обробка та аналіз отриманих результатів за допомогою кількісного (кореляційного й факторного) аналізу з психологічною інтерпретацією та теоретичним обґрунтуванням.

У третьому розділі – «Емпіричне дослідження індивідуально-психологічних особливостей та творчих здібностей особистості» – надано результати емпіричного дослідження індивідуально-психологічних детермінант та структурних компонентів творчої діяльності у представників творчих професій. Результати вивчення індивідуально-психологічних особливостей представників творчих професій (ОСТ В. М. Русалов) показали, що є перевага таких шкал, як соціальний темп (Х_ср=9,1), соціальна ергічність (Х_ср=9,2), пластичність (Х_ср=8,09) та темп (Х_ср=8,14), що характеризує більшість досліджуваних як соціально активних, ініціативних людей, які постійно шукають контакти та можливості спілкування з новими людьми, прагнуть до лідерства. Їм властива висока швидкість виконання операцій при здійсненні предметної діяльності, моторно-рухова швидкість.

Результати, представлені на рис.1, також свідчать, що серед досліджуваних є особистості, яким властиві труднощі в виборі форм соціальної взаємодії, низький рівень готовності до вступу в соціальні контакти, прагнення до підтримки монотоних контактів. Найменші оцінки виявлені за шкалою емоційності (Х_ср=5,56), що вказує на незначне емоційне реагування більшості досліджуваних при невдачах, нечутливість до неуспіху у справі, спокій, впевненість у собі.