ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ХАРЧОВОЇ ПРОДУКЦІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика господарсько-правового забезпечення якості харчової продукції містить три підрозділи, які присвячено дослідженню процесів становлення та розвитку господарсько-правового забезпечення якості продукції, визначенню поняття якості харчової продукції та розгляду міжнародного досвіду господарсько-правового забезпечення якості харчової продукції.

У підрозділі 1.1. «Становлення та розвиток господарсько-правового забезпечення якості продукції» на основі історико-правового, порівняльного та інших методів проведено розгляд основних засад господарсько-правового забезпечення якості продукції на різних етапах розвитку людської цивілізації та українського суспільства. Відзначено, що забезпечення якості, використання єдиних вимірів, розмірів і стандартів при виготовленні різних виробів має велику кількість переваг перед простим безконтрольним виробництвом. Виділено основні етапи становлення та розвитку господарсько-правового забезпечення якості продукції, перший з яких віднесено до давніх часів. А з початком другого умовного періоду у Середньовіччі з’явилися перші акти законодавства про якість продукції. Першими з них були акти законодавства Київської Русі, Великого князівства литовського, Московського царства, Російської імперії. У ХІХ – початку ХХ століття було активізовано роботи зі стандартизації, які з 1901 року отримали загальнодержавного, публічного характеру. Радянський період було умовно розділено на два етапи – довоєнний і післявоєнний. Під час цих періодів забезпечення якості харчової продукції було виділено в якості самостійної правової категорії. У післявоєнний радянський період було сформовано систему держаних стандартів, яка у загальних рисах збереглася до сьогодні. На основі соціалістичної стандартизації проводилося планування якості продукції. Стандарт складав невід’ємну частину плану, гарантуючи рівень якості продукції. В СРСР стандарти вводяться в дію не шляхом згоди між різними підприємствами й організаціями, а в нормативному порядку, шляхом видання правового акта компетентним органом державного управління.

Зроблено аналіз правовим засобам забезпечення якості харчової продукції, які сформувалися у післявоєнному періоді господарсько-правового забезпечення якості продукції. Визначено, що найбільш вагомими серед них є стандартизація харчової продукції, у т.ч. застосування медико-біологічних вимог і санітарних норм; атестація продукції; застосування державного (у т.ч. шляхом визначення відповідності державному знаку якості), внутрішньогосподарського і громадського контролю; застосування заходів юридичної відповідальності (найчастіше кримінальної, адміністративної, господарської).

Надано характеристику сучасному етапу розвитку господарсько-правового забезпечення якості харчової продукції, названо переважну більшість нормативних актів, що регулюють відносини із забезпечення якості, зроблено висновок про необхідність їх систематизації за певним критерієм, зокрема предметно-галузевим. В якості більш ефективної альтернативи цьому визначено проведення систематизації навколо Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», у якому слід зосередити більшість норм із забезпечення якості харчової продукції.

Визначено періоди розвитку господарсько-правового забезпечення якості харчової продукції і виявлено їх особливості.

У підрозділі 1.2. «Поняття якості харчової продукції» дано визначення ключовим поняттям роботи. Шляхом узагальнення підходів до визначення якості як родового поняття до якості харчової продукції було визначено основні характеристики цієї категорії з філософської, економічної та правової точок зору. З філософської позиції якість означає суттєву визначеність об’єкта дослідження, за допомогою якої він стає специфічним і відрізняється від іншого об’єкта; якість – сукупність властивостей товару як речі, які роблять товар таким, а не іншим. Економічне визначення якості товару розглядається у взаємозв’язку з категоріями «надійності», «ефективності», «споживчої вартості»; якість – це сукупність корисних властивостей речі, істотна її визначеність, що обумовлює здатність речі задовольняти конкретні потреби суспільства. Зроблено висновок, що оскільки якість як техніко-економічна категорія не залишається незмінною в процесі розвитку виробництва, науки і техніки, постійно розвивається й удосконалюється, то для юридичної науки є доцільним розробка власного поняття якості харчової продукції.

У чинному законодавстві поняття «якість» міститься у Декреті КМУ «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення», у Стандарті ISO 8402-86. Визначення визначають характеристики якості: безпека, новизна, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції, здатність задовольнити споживача відповідно до призначення. Порівняння цих визначень із нормами Закону України «Про захист прав споживачів» вказує на доцільність відмежування понять «якість продукції» та «належна якість». Вказано на нелогічність назв ст. 268 ГК України та ст. 673 ЦК України. У цих статтях йдеться не про якість товару як об’єктивну категорію, а про належну якість товару, тобто про відповідність товару умовам договору, стандартам, технічним умовам, технічній документації тощо. Тому запропоновано внести зміни до статті 268 ГК України та статті 673 ЦК України шляхом їх перейменування на «належна якість товару».

Поняття якості харчового продукту закріплено у ст. 1 Закону України «Про якість та безпечність харчової продукції»: ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт. У визначенні йдеться не про якість харчової продукції, а про якість харчового продукту. Але термін «харчова продукція» ширше терміну «харчовий продукт», адже харчовий продукт є їжею, готовою до споживання, а харчова продукція – це як їжа, так і речовини, які використовуються при її виробництві. Показниками якості є: сукупність корисних властивостей продукції та її здатність задовольняти особисті і виробничі потреби. Вимоги щодо дотримання якості поширюються і на продукцію, і на обслуговування, роботу, інформацію, технологічний процес, якість праці. На основі дослідження виведено поняття «якість харчової продукції» як ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту та продовольчої сировини, які є безпечними, мають харчову цінність та здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто їх споживає або використовує.

У підрозділі 1.3. «Міжнародний досвід господарсько-правового забезпечення якості харчової продукції» проведено аналіз міжнародних і національних актів різних країн із забезпечення якості харчової продукції. Бажання України стати членом ЄС вимагає від української сторони проведення реформ у сфері технічного регулювання та захисту прав споживачів.

Європейське законодавство у сфері забезпечення якості поділяється на регулювання ЄС та регулювання на рівні спеціально створених міжнародних організацій. Забезпечення якості харчової продукції у межах ЄС започатковано, як і створення самого союзу, підписанням Римської угоди і утворенням ЄЕС і Європейське співтовариство атомної енергії 25 травня 1957 року. У 70-х роках ХХ століття під егідою ФАО/ВООЗ створено Міжнародну програму розробки стандартів харчових продуктів. Головним її органом є Національна комісія України з Кодексу аліментаріус. Знаковим став новий підхід до забезпечення якості харчової продукції, який було висунуто Комісією ЄС на обговорення Ради технічної гармонізації і стандартизації 31 січні 1985 року. Глобальний підхід передбачає застосування 8 модулів, які визначають способи виконання процедур оцінювання відповідності директивам ЄС нового підходу.

У вересні 1988 року президенти 14 найбільших фірм Західної Європи підписали Угоду про створення Європейської фундації управління якістю (ЄФУЯ), яка спільно з Європейською організацією з якості (ЕОК) заснував Європейську премію з якості, що починаючи з 1992 року присуджується кращим фірмам.

У подальшому було створено спеціалізовані європейські органи стандартизації ‑ Європейський комітет стандартизації (CEN) і Європейський комітет з електротехнічних стандартів (CENELEC), які співпрацюють із міжнародними органами стандартизації – Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) та Міжнародною електротехнічною комісією (IEC). У 2002 році Постановою ЄЄ № 178/2002 «Про встановлення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встановлення відповідних процедур у цій галузі» було утворено систему контролю продовольчої безпеки в Європі.

ВООЗ і Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO) утворили міжурядову нормотворчу Комісію, до складу якої у 2006 році входили 173 держави-члени і одна організація – член (ЄС), репрезентуючи 98 % населення світу.

На сьогодні нормативна база кожної з країн ЄС включає всі європейські стандарти (нині їх близько 18000), ухвалені європейськими організаціями зі стандартизації CEN і CENELEC. Кожна країна приймає їх як національні.

З метою інтеграції України до вимог забезпечення якості продукції ЄС у 2007 році в Україні був затверджений стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 «Система управління безпечністю харчових продуктів», який є симбіозом основних положень двох самостійних нормативних документів – 7 принципів концепції системи менеджменту безпеки харчових продуктів та 8 принципів ISO 9000:2000 (системи менеджменту якості) і має багато спільного із ISO 14001:2004 (система екологічного менеджменту). На сьогодні в Україні діють два стандарти, розроблені відповідно до стандартів серії ISO 9000 та на підставі принципів НАССР: ДСТУ 4161-2003.

Впровадження та сертифікація системи управління якістю на відповідність національним стандартам свідчить про відповідність якості продукції вимогам, що передбачені певним стандартом, та дає можливість реалізовувати продукцію підприємства на внутрішньому ринку без додаткових випробувань. Якщо ж система управління якістю сертифікована відповідно до міжнародних стандартів, це є гарантією того, що продукція відповідає вимогам, що передбачені відповідними стандартами, та може без додаткових випробувань реалізовуватись на зовнішньому ринку. А для сприяння наближення вітчизняного виробника до вимог ЄС в Україні визнано доцільним впровадження у національне законодавство чітких правил маркування продуктів харчування відповідно до вимог ЄС: споживачі повинні одержати повну інформацію про зміст та склад товару, виробника, способи зберігання, про можливість алергічних реакцій. Уявляється доцільним впровадження системи «From the Farm to the Fork», яка є новим підходом до виробництва безпечних харчових продуктів, заснованим на принципі попередження виникнення потенційних проблем, а не на ліквідації наслідків від небезпечних продуктів споживання. Вона суттєво відрізняється від перевірки якості «на виході продукції» і тестування кінцевої продукції.

Розділ 2. Господарсько-правове забезпечення виробництва якісної харчової продукції складається із трьох підрозділів, у яких визначено господарсько-правові засоби забезпечення якості у процесі виробництва харчової продукції, особливості здійснення контролю якості харчової продукції та господарсько-правової відповідальності суб’єктів господарювання за неналежну якість харчової продукції.

У підрозділі 2.1. «Господарсько-правові засоби забезпечення якості у процесі виробництва харчової продукції» вказано на необхідність закріплення у законодавстві дієвих господарсько-правових засобів забезпечення якості харчової продукції саме на стадії виробництва. Існуючі засоби закріплені у кількох чинних законах з питань забезпечення якості харчової продукції взагалі та її окремих видів зокрема. Їх умовно можна систематизувати на групи: державне нормування показників якості та безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів; маркування харчових продуктів; державна реєстрація спеціальних харчових продуктів; державна реєстрація нормативних документів на харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали; декларування відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини та супутніх матеріалів; стандартизація та сертифікація харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, запровадження систем контролю якості та безпеки виробництва цих продуктів, сировини, матеріалів; встановлення та додержання порядку ввезення в Україну продовольчої сировини і супутніх матеріалів; здійснення контролю за додержанням порядку ввезення продовольчої сировини і супутніх матеріалів.

Серед видів господарсько-правових засобів забезпечення якості харчової продукції найбільшого поширення в Україні отримали: стандартизація, сертифікація, акредитація органів з оцінки відповідності та випробувальних лабораторій, контроль та нагляд за виконанням обов’язкових вимог. Через застосування міжнародних, регіональних і національних стандартів розробляються галузеві (за видами продукції) закони, здійснюється проектування та сертифікація систем управління якістю, безпечністю та екологічного управління, створення нових видів продовольчих товарів. Сертифікація застосовується переважно до кінцевого продукту, а не до процесу виробництва, що змушує виробників щоразу проходити сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні або Технічного регламенту. Контроль та нагляд здійснюється на основі спеціального законодавства компетентними державними органами. У ЄС види діяльності, пов’язані з використанням продуктів харчування (харчова промисловість, харчові послуги, тощо), підлягають обов’язковому контролю. В Україні такий контроль здійснюють органи санітарної та ветеринарної безпеки, які контролюють дотримання правил гігієни та безпеки виробничих процесів, та органи стандартизації, що є позитивом.

На основі проведеного аналізу вказано на доцільність удосконалення системи стандартизації та сертифікації харчової продукції шляхом адаптації законодавства до acquis communautaire. Запропоновано впорядкувати відносини в галузі генетично-інженерної діяльності, визначити засади розробки та використання ГМО в Україні, повноваження контролюючих суб’єктів.

Аналіз низки спеціальних законів за окремими видами харчової продукції дозволяє виділити додаткові господарсько-правові засоби забезпечення якості харчової продукції на стадії виробництва: ідентифікація та реєстрація сільськогосподарських тварин, застосування імперативних вимог до суб’єктів ринку (необхідність обов’язкової наявності експлуатаційного дозволу для потужностей (об’єктів) з виробництва продукції; заборона продажу молока та молочної сировини без документа, що засвідчує епізоотичне благополуччя тварин у господарствах; вимога для суб’єктів господарювання щодо атестації виробництва харчової продукції, проведення ветеринарно-санітарної експертизи молока та м’яса, рибних продуктів, клеймування (маркування) м’яса тощо).

Визнано доцільним в якості тимчасового заходу до повного впровадження системи НАССР та акредитації запровадити ліцензування господарської діяльності з виробництва м’ясної та молочної продукції, адже саме процедура ліцензування забезпечить контроль якості на всіх стадіях виробництва такої продукції.

У підрозділі 2.2. «Здійснення контролю якості харчової продукції» вказано на актуальність дослідження видів та компетенції органів контролю якості продукції і контролю дотримання технологічного процесу виготовлення та відповідності змісту вимогам і стандартам через приплив великої кількості харчової продукції із-за кордону та виробництва великої кількості власної. Хоча на сьогодні продовольча безпека держави посідає чи не найперше місце у забезпеченні загальної безпеки держави, у стратегії економічного і соціального розвитку України у 2004-2015 роках розвитку аграрного сектору присвячено один розділ під кутом забезпечення економічної безпеки. А продовольчу безпеку окремо не виділено, не показано її роль та місце, не визначено її вплив на забезпечення національної безпеки в цілому. Так само і Закон України «Про основи національної безпеки України» серед визначальних сфер забезпечення національної безпеки не виділяє продовольчу безпеку в окрему сферу. Така ситуація потребує змін.