СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЫ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ ГОСУДАРСТВЕННОГО СТРОИТЕЛЬСТВА КЫРГЫЗСКОЙ РЕСПУБЛИКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження; ступінь наукової розробленості проблеми; вказується на зв’язок роботи з науковими темами досліджень кафедри державного управління і менеджменту Національної академії; визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, ступінь наукової новизни, практичне значення отриманих результатів та особистий внесок здобувача; наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та кількості публікацій за темою.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи державної служби” – розкрито концептуальні підходи до дослідження державної служби, виявлено стратегічні підходи до реформування державної служби КР і обґрунтовано вибір напряму, концепцію та загальну методику дослідження.

Констатовано, що державна служба в КР належать до малодосліджених об’єктів науки і практики державного управління, причому найменш вивченим є період радикальних змін держави і суспільства (1995–2010 рр). Державна служба, перебуваючи в одному ряду з такими поняттями, як держава, державна влада і державне управління, взаємопов’язана з ними і через них може проявляти себе. У науковій літературі ці поняття дуже близькі одне до одного, взаємозумовлені, але не тотожні і досліджуються окремо.

Показано, що державна служба відіграє важливу роль у досягненні передбачених Конституцією КР цілей і у вирішенні конституційних завдань. Це відображено в законі Киргизької Республіки “Про державну службу” від
11 серпня 2004 р. № 114, а також в Указі Президента КР від 27 серпня 2007 р. УП № 385 “Про затвердження реєстру державних посад Киргизької Республіки”. Доведено, що саме державна служба несе основну частку відповідальності за збереження стабільності суспільного життя і дотримання принципів демократичної держави, забезпечення прав і свобод громадян. У зазначених документах проаналізовано підходи до розмежування політичних, спеціальних та адміністративних посад, що заміщуються на державній службі.

Необхідність реформи державної служби визначається не тільки прийняттям нової Конституції КР, а й усією законотворчою діяльністю нового Парламенту КР. Доведено, що її розвиток протягом останніх 20 років був пов’язаний в основному зі зміною конституційної основи державних інститутів, новим державним будівництвом, з установленням принципів багатопартійності тощо. Це знайшло відображення в наукових розвідках.

Установлено, що наукова література в КР в основному присвячена найбільш загальним питанням становлення державної служби. Зокрема, в ній висвітлюються правові аспекти становлення даного інституту, характер еволюції національної держави і виконавчої влади, форми народного представництва, проблеми організаційного будівництва та кадрової політики.

Комплексному аналізу теорії і практики державного управління, сучасним тенденціям демократизації державного управління, розвитку державної служби, нової державної кадрової політики присвячені роботи українських учених. Аналіз докторських дисертацій з державного управління показує, що вчені розглядають як теоретичні, так і практичні питання трансформації суспільства та адекватного цьому процесу державного управління. Теоретико-методологічні засади формування державно-управлінських рішень розробляють В.Д.Бакуменко, Ю.Г.Кальниш, С.О.Кравченко, питання оптимізації взаємодії політичного керівництва та державного управління – В.В.Голубь, контролю у сфері публічного управління – О.І.Сушинський.

В.М.Мартиненко розглядає проблему демократизації механізмів державного управління процесами посткомуністичної трансформації. Методологічні основи оцінювання та підвищення ефективності діяльності органів влади як публічних організацій вивчає В.Б.Дзюндзюк, проблеми аналітичного та організаційного забезпечення прийняття та реалізації державно-управлінських рішень – А.О.Дєгтяр. Теоретичні основи державного соціально орієнтованого управління є предметом дослідження В.М.Лобаса.

Пильну увагу приділяють українські вчені проблемі становлення публічної служби. Т.І.Пахомова досліджує механізми функціонування державної служби в період реформ, обґрунтовуючи необхідність використання системної методології для аналізу трансформації державної служби, Н.Т.Гончарук – управління керівним персоналом у сфері державної служби, А.І.Крюков – особливості становлення та розвитку політико-управлінської еліти в Україні. Кадрові процеси в державному управлінні України є об’єктом дослідження В.М.Олуйка, людські ресурси та теоретико-методологічні основи їх оцінювання – Л.А.Пашко, місце державного службовця у відносинах влади і суспільства з’ясовує С.М.Серьогін, комунікативну діяльність вивчає Н.М.Драгомерецька. С.К.Хаджирадєва досліджує методологічні та практичні підходи підготовки державних службовців до професійно-мовної комунікації. Посилюється увага до вивчення іноземного досвіду модернізації публічної адміністрації. В цьому напрямі поступово формується наукова школа. І.А.Грицяк аналізує європейське управління в контексті його впливу на державне управління, визначає концептуальні та теоретичні підходи до вивчення процесу європейської інтеграції, обгрунтовує необхідність європеїзації публічної адміністрації посткомуністичних країн. Г.А.Опанасюк проаналізувала тенденції підготовки державних службовців у країнах Центральної та Східної Європи, а Н.В.Грицяк – теоретико-методологічні засади формування державної гендерної політики. З урахуванням зарубіжного досвіду розглядає питання етики державної служби М.І.Рудакевич. Проблеми модернізації публічної адміністрації посткомуністичних країн досліджує Н.І.Лахижа.

Вивченню конкретних проблем інноваційної діяльності органів державної влади присвячена робота М.В.Гамана. Питання забезпечення управління інституціональним розвитком Державної митної служби України (сьогодні Міністерство доходів і зборів України) досліджує Н.А.Липовська, забезпечення національної безпеки – Г.П.Ситник, державного управління військовими формуваннями – В.О.Шамрай, управління освітою – С.В.Майборода, В.М.Огаренко, охорони здоров’я – М.М.Білинська, Я.Ф.Радиш.

Але незважаючи на численні дослідження, поза увагою науковців залишилися такі питання, як низький рівень теорії розвитку державної служби КР; нерозробленість категорійно-понятійного апарату цієї сфери, зокрема понять “державна цивільна служба”, “державна правоохоронна служба”; відсутність обґрунтованої моделі управління тощо. Це і стало підставою для подальших наукових пошуків.

У другому розділі – “Моделі державної служби та сучасні методи управління” – розглядається розвиток державної служби в зарубіжних країнах у теоретико-практичній ретроспективі.

Установлено, що на сьогодні в багатьох країнах триває процес модернізації державної служби, пристосування системи державного управління до нових соціальних умов. Цей процес пов’язаний зі зміною самих засад суспільного світоустрою, переходом західного суспільства на етап інформаційного та постіндустріального розвитку, кардинальною трансформацією основ регулювання суспільних процесів.

Виявлено, що становлення і розвиток цивільної служби в зарубіжних країнах відбувалися в різні періоди, торкалися різних аспектів державної служби, визначалися специфікою організації системи державного управління і мали неоднакові практичні результати.

Корисними для опрацювання з метою подальшого впровадження в КР визначено такі особливості державної служби України. Після прийняття Конституції незалежної України відбувається становлення інституту державної служби, який остаточно сформувався з ухваленням Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII; з часу його ухвалення створена нормативно-правова база у сфері державної служби, яка включає понад 700 нормативно-правових актів, серед яких 37 законів, більш ніж
200 указів і розпоряджень Президента України, 400 актів Кабінету Міністрів і Національного агентства у справах державної служби. Цими документами визначені основи функціонування інституту державної служби, порядок прийняття на державну службу, її проходження, формування кадрового резерву, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації, а також матеріального забезпечення і соціального захисту державних службовців.

Завдяки підписаному Президентом України 10 січня 2012 р. новому Закону України “Про державну службу” 2012 рік мав бути визнаним роком кардинальних реформ державної служби. Із введенням його в дію в Україні з’являться законодавчі передумови для започаткування політично нейтрального інституту держслужби, діятиме прозорий механізм прийняття на службу і водночас вживатимуться ефективні заходи щодо запобігання корупції, державні службовці отримають підвищений рівень соціального та матеріального захисту. Заслуговують на увагу такі принципові новели нового закону, як чітке розмежування між адміністративним публічним та приватним правом; запровадження системної класифікації посад залежно від характеру та обсягу посадових обов’язків, єдиних стандартів прийняття на державну службу; застосування наближених до європейських підходів до управління персоналом та оцінювання службової діяльності, компетентнісного підходу до оцінювання здатності держслужбовців виконувати посадові обов’язки, визначені в посадовій інструкції. Для Киргизстану корисним є досвід України щодо проведення адміністративної реформи, заснування і розвитку нової галузі науки “державне управління”, створення ефективної системи управління державною службою, формування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців з позиціонуванням Національної академії як головного вищого навчального закладу в ній, виокремлення патронатних посад серед посад державної служби. Найбільш значним здобутком Української держави на шляху державотворення може бути визнана стабільність Конституції України як базису розвитку державної служби.

 Акцентовано увагу на тому, що основою державної служби Казахстану є мерітократія – система, яка базується на особистих заслугах державного службовця, що включає такі елементи, як: обов’язковий конкурсний відбір при вступі на державну службу та просування по ній; правову і соціальну захищеність державних службовців; заохочення тих з них, які, досягають високих результатів у роботі; постійне навчання державних службовців з метою поліпшення результатів діяльності. Систему казахстанської державної служби можна охарактеризувати як кар’єрну модель.

Показано, що державна служба Ірану являє собою найбільш яскраву ілюстрацію дотримання релігійного права: орієнтація на визначення обов’язків службовців-віруючих; виконання Вищою контрольною комісією завдання з реорганізації кадрів і контроль “видів порушень” (“неісламська поведінка”, алкоголізм, вживання наркотиків, корупція, участь у партіях, сходках, демонстраціях і страйках). Проте харизматичний лідер – Президент Ірану М.Ахмадініджад проводить світську модернізацію державного управління, незважаючи на опір духовенства Ірану (аятола, Рада вартових ісламу). Більшість змін у державній службі країни останнім часом безпосередньо пов’язана з цією особистістю.

Розглянуто систему державної служби Китаю, яка характеризується верховенством і повновладдям представницьких органів (усі державні органи формуються зборами народних представників і відповідальні та підзвітні перед ними); існуванням спеціального органу – Міністерства кадрів Держради КНР, який регулює систему державної служби. Китайська державна служба являє собою компроміс між старою (радянською) системою та новою східноазійською моделлю. Її особливостями є: принцип відкритості, рівності, конкуренції і відбору (система заслуг); необхідність поєднувати в собі державними службовцями політичну свідомість і професійну компетенцію; система щорічних атестацій і поточних перевірок державних службовців; їх ротація як усередині державних адміністративних установ, так і з залученням працівників інших установ, підприємств і організацій; структура заробітної плати службовців: посадовий оклад, оплата за ранг, базисна ставка і оплата за вислугу років тощо.

Особливості державної служби Японії закріплені в Конституції, в якій державні службовці визначені як “слуги всього суспільства, а не якоїсь однієї його частини”. Призначення на державну службу проводиться на основі конкурсних іспитів, через них відбувається і підвищення на посаді. Існує система “довічного найму”. Ця система припускає тривалу службу (до виходу на пенсію) за наймом тільки в одній організації. Посада і розмір платні ставляться безпосередньо у залежність від тривалості безперервного стажу. Специфічною особливістю державної служби є і “культ” освіченості, характерний для всього японського суспільства. Зокрема, вища освіта дає чиновникам на всіх етапах службової кар’єри цілу низку переваг. Однак далеко не всі чиновники з університетськими дипломами мають рівні шанси на успіх при просуванні службовою драбиною. Важливим є рейтинг університету, залежно від якого випускники набагато швидше проходять нижчі щаблі адміністративної драбини і досягають керівних постів.