ВПЛИВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ НА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ ТА УКРАЇНІ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості теми, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, визначено особистий внесок здобувача та ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Концептуально-методологічні проблеми дослідження впливу ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ та Україні” – на основі системного аналізу праць вітчизняних та зарубіжних авторів досліджено основні ознаки і чинники формування впливу ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ та Україні від моменту повалення комуністичних режимів у країнах ЦСЄ та розпаду Радянського Союзу (1989–1991 рр.) до вступу країн ЦСЄ до ЄС (2004–2007 рр.), існуючі наукові уявлення про вплив ЄС та відповідні дослідницькі підходи, сформовано понятійний інструментарій дослідження.

Показано, що протягом 90-х рр. минулого століття формувалася модель відносин ЄС та посткомуністичних країн, яка виявляє багато ознак справляння управлінського впливу з боку ЄС. Передусім ідеться про різні форми заохочення (мотивування), цілепокладання, планування, організації, контролю і нагляду за здійсеннням реформ, що має на меті наближення відповідних країн до ЄС.

Зважаючи на потребу у швидкому реагуванні, а отже, і впливі на процеси у розглядуваних країнах, вже на початку 1992 р. ЄС сформував два різних набори інструментів впливу на дві окремі групи країн за визначенням ЄС: країни ЦСЄ (колишні країни Ради економічної взаємодопомоги, а також 3 прибалтійські країни) та Нові Незалежні Держави (ННД – усі країни, що виникли на пострадянському просторі, крім прибалтійських.

Порівняльний аналіз становлення відносин ЄС із зазначеними групами країн свідчить, що основними чинниками політичного вибору ЄС стали, з одного боку, позиції самих країн, з другого – “фактор Росії”. Тоді як країни ЦСЄ однозначно зробили вибір на користь Європи у сенсі як зовнішньополітичної орієнтації, так і вибору цивілізаційної моделі розвитку, Україна чітко не позиціонувала себе як країна, що прагнула вийти із зони впливу Росії. За цих умов ЄС не намагався забезпечити свою присутність і вплив на трансформаційні процеси в Україні.

Дослідження розвитку відносин між ЄС і Україною дало змогу виділити два етапи, які характеризуються різною якістю і змістом, а отже, потребують різних наукових підходів. На першому етапі (1991-2004 рр.) ЄС майже не справляв вплив на перетворення в Україні. Другий етап, що розпочався з
2004 р. і триває до сьогодні, можна охарактеризувати як етап європейської інтеграції. Він пов’язаний із започаткуванням Європейської політики сусідства (ЄПС). На цьому етапі вплив ЄС на Україну є досить порівнюваним з впливом на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ, що дає підстави для застосування спільних підходів до дослідження впливу ЄС.

Аналіз результатів досліджень впливу ЄС як зарубіжними, так і вітчизняними вченими свідчить про розпорошеність підходів, відсутність цілісних концептуальних уявлень щодо такого впливу. Слід зазначити, що більшість дослідників схиляється до визнання впливу як відчутної цілеспрямованої дії ЄС, яка була зумовлена перспективою членства для країн ЦСЄ. Узагальнення результатів аналізу низки найбільш розвинутих дослідницьких концепцій впливу ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ (“європеїзації” “трансформаційної спроможності”, “кондиціювання”, “соціалізації”, “зовнішнього урядування”) дає змогу виділити певне методологічне спрямування вивчення впливу, яке передбачає врахування взаємозв’язку між застосованими ЄС механізмами та розвитком державного управління трансформаційними процесами у відповідних країнах.

Розробки вітчизняних і зарубіжних науковців, а також авторське осмислення явища впливу на засадах теорії державного управління дали змогу визначити концептуально-методологічний підхід до вивчення впливу ЄС, відповідно до якого вплив розглядається як цілеспрямована дія в системі динамічних суб’єкт-об’єктних відносин, що може бути охарактеризована певним змістом та засобами управлінських функцій.

Окрему увагу в процесі дослідження ознак і чинників впливу ЄС приділено якості трансформаційних процесів, передусім демократизації та державотворення в країнах ЦСЄ та Україні. Саме якість цих процесів, на думку більшості дослідників, зумовила успішний вплив ЄС у країнах ЦСЄ. Зокрема, йдеться про такі складові, як: розвиток політичної конкуренції; консенсус політичних еліт щодо правил гри та напряму реформ; стабільність демократичних інститутів та інституційна спроможність.

Вплив ЄС на трансформаційні процеси багато в чому ґрунтувався на наявності внутрішніх передумов, пов’язаних з формуванням зазначених складових демократизації та державотворення. Врахування цих передумов як характеристики стану об’єкта впливу є важливою особливістю запропонованого концептуально-методологічного підходу до вивчення впливу ЄС, оскільки дає змогу системно осмислити його із застосуванням суб’єкт-об’єктної моделі управлінського впливу.

Висхідні концептуально-методологічні положення дослідження зумовили формування понятійного інструментарію, який включає базові поняття: “трансформаційні процеси (в посткомуністичних країнах)”, “політико-адміністративна спроможність”, “управлінський вплив ЄС” і “трансформуюча спроможність ЄС”. Уведено поняття “політико-адміністративна спроможність” та “управлінський вплив ЄС”. Уточнено такі поняття, як “трансформаційні процеси”, “трансформуюча спроможність ЄС”, “європеїзація”, “кондиційність”, “соціалізація”, “адміністративна спроможність”.

У другому розділі – “Вплив ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ в рамках політики розширення” – на основі базових уявлень про управлінський вплив обґрунтовано і досліджено принципи, управлінські функції та передумови впливу ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ; узагальнено результати досліджень та вдосконалено концептуально-методологічні засади впливу ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ.

Застосовано підхід до дослідження впливу ЄС, який базується на методологічних засадах науки державного управління. За такого підходу вплив ЄС доцільно розглядати в термінах суб’єкт-об’єктної моделі, яка передбачає використання управлінських функцій певного змісту та засобів задля перетворення об’єкта (мотивування, цілепокладання, планування, організації та контролю і нагляду).

Систематизовано дані про управлінські функції впливу, проаналізовано особливості їх застосування на різних етапах впливу та специфічне співвідношення (перевага мотивування). Виділено складові (підвиди) мотивування: символічне, фінансове, політико-правове, що дало змогу більш детально розглянути інструментарій впливу ЄС. Показово, що при очевидному мотиваційному наповненні впливу від початку 90-х рр. у цей час досить вагомо і конкретно були представлені і такі складові мотивування, як цілепокладання, планування та організація. Готовність до мотивування завжди супроводжувалася чіткою спрямованістю на формування конкретного бачення трансформацій та створення необхідних для їх здійснення організаційних інструментів. Це є суттєвим фактом, який підтверджує управлінський характер впливу ЄС від самого початку відносин. Проведено порівняння запропонованого підходу з підходами західних дослідників (кондиціювання, соціалізація) та доведено його методологічну перевагу. Показано, що з огляду на обсяг застосування інструментів та результатів впливу перший етап – 1990-1997 рр. (створення передумов) та другий – 1997-2004 рр. (підготовка до вступу) можуть бути інтерпретовані відповідно як етапи слабкого та сильного впливу. На першому етапі було створено передумови для здійснення другого.

Проведено аналіз передумов успішного впливу, які структуровано таким чином: політична конкуренція, консенсус політичних еліт, стабільність інституцій та адміністративна спроможність. З’ясовано, що наявність відповідних передумов визначила успішність впливу ЄС. Особливістю їх формування є розподіленість у часі, а саме, якщо передумови політичного характеру були необхідними на першому етапі (етапі слабкого впливу), то адміністративна спроможність стала визначальною на етапі повномасштабного застосування пакету управлінських інструментів. Сукупність зазначених складових розглядається як політико-адміністративна спроможність, тобто є якісною характеристикою об’єкта впливу. Показано, що формування політико-адміністративної спроможності країн ЦСЄ як складова трансформаційних процесів зазнавало впливу ЄС.

Аналіз принципів політики свідчить, що визнання європейськості країн ЦСЄ та відповідальності за перетворення в цих країнах з боку ЄС передбачало і певний рівень залученості з боку ЄС до суспільних перетворень у цих країнах. Таким чином, на початку 1990-х рр. ЄС відігравав роль провідного актора-учасника в підтримці трансформаційних процесів у країнах ЦСЄ. Ця роль мала важливе символічне значення, оскільки підтверджувала цілеспрямований та організований вплив ЄС на процеси посткомуністичної трансформації, зокрема державотворення та демократизації країн ЦСЄ. Дотримання принципу справедливості і послідовності підвищувало авторитет і довіру до ЄС, стимулювало до якісного виконання його вимог, оскільки ЄС винагороджував країн-партнерів саме на основі їх досягнень у проведенні внутрішніх реформ або виконанні критеріїв вступу до ЄС. На особливу увагу заслуговує ще один засадничий підхід у відносинах ЄС з країнами ЦСЄ, пов’язаний з дотриманням принципу асиметрії відносин, коли ЄС ставив умови та практично визначав цільові показники, які країни-кандидати мали виконувати. Чітке дотримання цього підходу та його сприйняття країнами ЦСЄ створювало сприятливі умови для справляння цілеспрямованого впливу ЄС.

Такий підхід відображає методологічні особливості впливу ЄС на трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ. Разом з тим він виступає інструментом дослідження впливу ЄС, оскільки виявляє методологічні засади його формування, які можуть бути враховані при дослідженні та прогнозуванні такого впливу за інших ситуаційних особливостей, зокрема для України.