ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ НОТАРІАТУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробленості теми, вказано на її зв’язок з науково-дослідними роботами та програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади державного управління розвитком нотаріату в умовах трансформації українського суспільства» – здійснено аналіз наукової розробки теми, висвітлено концептуальні підходи до характеристики нотаріату як об’єкта державного управління, визначено цілі, межі та методи державного управління нотаріатом, з’ясовано можливості впливу нотаріату на ефективність державного управління.

Виходячи з узагальнення наукових праць В. Аверьянова, В.Баштанника, Д. Бахраха, Р. Бєлкіна, Ю. Битяка, А. Васильєва, В. Гончаренка, Г. Грамовича, І. Грицяка, В. Грохольського, С. Дубенко, А. Дулова, О. Ейсмана, А. Іщенка, Н. Клименка, В. К. Колпакова, А. Комзюка, Ю. Корухова, В. Лисиченка, В. Марущака, В. Махова, Г. Надгорного, С. Пєткова, М. Сегай, Ю. Тихомирова,  В. Цвєткова, В. Циркаль, а також з аналізу нормативних джерел, визначено, що управлінська діяльність держави щодо забезпечення прав і свобод громадян здійснюється системою створених нею органів та посадових осіб, які мають за мету захист прав фізичних та юридичних осіб. Визначена нормами законодавства група публічних інституцій здійснює превентивну діяльність, спрямовану на захист прав і законних інтересів особи, запобігаючи порушенню конституційних прав громадян. До різновидів такої діяльності належить нотаріальна діяльність, місце і роль якої особливо посилилася у процесі удосконалення системи державного управління  з 2010 року.

У процесі дослідження установлено, що сутність та функціональне призначення нотаріальної діяльності не залежать від організаційно-правової форми її здійснення – державної чи приватної, оскільки  в обох випадках вона спрямована на забезпечення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом фіксації й засвідчення їх безспірності, надання суб’єктивним правам публічно-правової сили, що офіційно визнається від імені держави. Доведено, що інститут нотаріату як суб’єкт публічного управління здійснює делеговану від імені держави функцію контролю у сфері цивільного обігу, має певну статусну специфіку, що відрізняє нотаріусів від посадових осіб органів публічної влади, на яких покладено виконання державних функцій.

Проведений у дисертації джерельний аналіз управлінського впливу держави на функціонування й розвиток системи нотаріату показав, що в наукових дослідженнях надається перевага вузькому тлумаченню поняття «державне управління нотаріатом», за яким до предметної сфери віднесено державний нотаріат, у межах якого вплив держави є безпосередній і жорстко регламентований. Натомість, щодо приватного нотаріату, у межах якого вплив держави опосередкований і значно менш директивний, перевага надається терміну «державне регулювання нотаріальної діяльності». У дисертаційній роботі обґрунтовано доцільність використання широкого тлумачення терміна «державне управління нотаріатом», коли державне регулювання розглядається як один із його різновидів, що відзначаться опосередкованим характером та відносно низьким рівнем імперативності.

Суб’єктна складова частина державного управління нотаріатом в Україні характеризується системою органів публічного управління у даній сфері Запропоновано структурувати функції територіальних органів Міністерства юстиції України щодо впливу на систему нотаріату за такими ознаками: організаційні (керівництво державними нотаріальними конторами, забезпечення допуску до професії нотаріуса, реєстрація приватної нотаріальної діяльності, сертифікація робочого місця приватного нотаріуса, визначення округів, квотування посад нотаріусів тощо), нормативні (видання різноманітних наказів, інструкцій, правил та інших правових актів, що стосуються нотаріальної діяльності); методичні (узагальнення нотаріальної практики, проведення семінарів, нарад, здійснення відповідної видавничої діяльності тощо) та контрольні (контроль за виконанням професійних обов’язків та дотриманням правил нотаріального діловодства).

Доведено, що інститут нотаріату в правовій системі держави – це  особлива організаційна структура, яка об’єднує уповноважених державою на вчинення нотаріальних проваджень осіб, які діють від власного імені, але строго у відповідності до чинного законодавства. Метою нотаріальної діяльності  виступає, по-перше, гарантування охорони та захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також інтересів територіальних громад і держави; по-друге, держава наділяє інститут нотаріату праворегулюючою функцією, оскільки, застосовуючи норми матеріального і процесуаль­ного права, нотаріус впливає на правовідносини між суб'єктами, наприк­лад, встановлюючи в договорі конкретні права та обов'язки сторін тощо; по-третє, нотаріальна діяльність має ще й правоаналізуючі функції, бо но­таріус має право проявляти високу креативність і визначати надзвичайно широкий спектр варіантів дозволеної поведінки клієнтів в межах урегульо­ваних законом правовідносин, у результаті чого ним може надаватися можливість вибору серед декількох альтернативних варіантів правової поведінки, навіть у тих випадках, коли такі правовідносини взагалі не мають аналогів; по-четверте, нотаріат виконує дуже важливу місію упередження можливих правопорушень через роз’яснення зацікавленим особам неправового характеру обраних способів розв’язання своїх проблем і відмови від нотаріальної дії, яка суперечить закону; по-п’яте, нотаріальна діяльність може й повинна сприяти розвитку правосвідомості та компетентності громадян через консультативно-роз’яснювальну роботу нотаріуса з громадянами; по-шосте, досвід правозастосовної діяльності нотаріусів має слугувати підґрунтям для вдосконалення правотворчості в державі.  На основі проведеного дослідження запропоновано привести національне законодавство про нотаріат у відповідність до інших законодавчих актів, що гарантують і захищають права людини з метою сформувати єдиний загальнодержавний правовий механізм реалізації прав громадян.

Встановлено, що об’єктна складова частина державного управління нотаріатом поєднує нотаріальні органи (державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та державні нотаріальні архіви) та квазінотаріальні органи, для яких  надання нотаріальних послуг є супутньою, а не визначальною функцією. До останніх слід віднести консульські установи, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад та інші посадові особи, що засвідчують лише у обмежених (як правило, виняткових) випадках певні дії, прирівняні до нотаріальних. Наголошено, що особливо важливим об’єктом державного управління нотаріатом є професійні об’єднання нотаріусів – спілки, асоціації тощо та Українська нотаріальна палата як всеукраїнське професійне об’єднання з своїми відповідними регіональними відділеннями, які справляють значний вплив на діяльність державних та приватних нотаріусів. Такі професійні об’єднання реалізують державно-громадський вимір управлінської діяльності у сфері нотаріату.

У другому розділі – «Еволюція та сучасний стан розвитку нотаріату в контексті українського та європейського державотворення» – досліджено    історичні передумови становлення нотаріату, сучасні тенденції його розвитку в Україні, зарубіжний досвід функціонування моделей нотаріату та можливості впровадження досвіду державного управління нотаріатом у контексті українського державотворення.