Розділ І. “Генезис словесного поетичного образу та розвиток теоретичної думки”. Виявлення онтологічних і гносеологічних властивостей СПО здійснюється в реферованій дисертації шляхом з’ясування тенденцій їх формування й функціонування в поетичних текстах через визначення мовних і позамовних чинників їх розвитку.
Позамовними чинниками розвитку СПО в роботі вважаються типи художньої свідомості й види поетичного мислення, становлення і зміни яких зумовлені культурно-історичним розвитком людства взагалі та національними особливостями поезії зокрема. Спостереження за еволюцією СПО дало можливість виявити тенденцію до послідовного розширення сфери актуалізації образу від слова до цілого тексту й розкрити механізми його формування від тропів і стилістичних фігур до образів-парабол і образів-метабол. Останні є лінгвокогнітивними текстовими конструктами, у творенні яких прослідковуються закономірності й відхилення у способах образної номінації.
До мовних чинників належать тенденції у віршованому мовленні, спричинені загальними змінами в історичному розвитку мови та зрушеннями, що зумовлені специфікою конкретного літературно-стильового напряму. Лінгвостилістичний аналіз поетичних текстів різних літературно-стильових напрямів і шкіл американської поезії дав змогу відстежити основні тенденції віршованого мовлення, пов’язані з особливостями конвергентного й дивергентного поетичного стилю (R.Tsur). Це, у свою чергу, дозволило виявити коливання між конвергенцією й дивергенцією образів у формуванні образного простору поетичного тексту. Тенденція до концентрації тропів й активізації стилістичних фігур (І.І.Ковтунова) у межах одного СПО зумовила появу подвійних тропів і розширення образного простору СПО. Тенденція до групування СПО в конкретному відрізку віршованого твору (К.А.Долінін) привела до формування образного простору тексту як домінанти його смислу й змісту.
Визнання принципу гомогенезису культур, згідно з яким різні цивілізації проходять схожі стадії історично-культурного становлення (П.О.Гринцер), дозволило окреслити етапи розвитку СПО, що збігаються з загальновідомим розподілом культурно-історичних епох на архаїчну, канонічну й неканонічну (індивідуально-творчу). У контексті дослідження в кожній з цих епох виокремлюються періоди, що характеризуються осьовими напрямами у становленні СПО як художньої категорії та пов’язуються з розвитком теоретичної думки про нього.
Архаїчна епоха генезису СПО характеризується міфопоетичним, дорефлексивним типом художньої свідомості й синкретичним мисленням. Словесні поетичні образи давньої поезії побудовано на архетипних уявленнях людини про світ, втілених у метафорах-ототожненнях й метаморфозах.
Поступовий перехід від міфологічної до міфопоетичної свідомості, розвиток аналогового й асоціативного поетичного мислення обумовили генезис СПО, підґрунтям якого в архаїчну епоху стали магічні й міфологічні образи. Вони становлять передконцептуальну сторону СПО, материнське лоно, запліднене позасвідомими уявленнями про природу світу, що стали першими цеглинками смислу ще нерозчленованої у міфологічній свідомості реальності. Розщеплення синкретичного мислення, розходження міфічного й поетичного почалося з усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків між об’єктами й явищами оточуючої дійсності, з розвитку абстрактного мислення й уяви, а не тільки фантазії. Уява як когнітивна здібність до абстрагування, до осмислення одної царини знання крізь призму іншої знаменувала початок авторської поетичної творчості.
Канонічна епоха стала скарбницею європейської поетичної культури взагалі та американської зокрема. Із цього невичерпного джерела поети й дотепер черпають натхнення й беруть прототипові сюжети й образи для своїх творів. У канонічний період завдяки жорстким нормам канону СПО сформувався як одиниця поетичного тексту. Це час формування стереотипних поетичних образів, у яких закарбувалися найкращі взірці поетичного мислення, відбилися національні особливості освоєння світу людиною.
Неканонічна епоха розвитку СПО характеризується розвитком парадоксального та становленням есеїстичного поетичного мислення, обумовленого появою й поширенням есе як літературного жанру. В поезії есеїстичне мислення веде до розширення семантичного й синтаксичного простору СПО, який обіймає не лише словосполучення, речення, а й увесь поетичний текст.
Простеження особливостей розвитку СПО в американській поезії починається в реферованій роботі саме з аналізу неканонічного етапу еволюції СПО, в якому виокремлюється класицизм, романтизм, модернізм і постмодернізм як найзагальніші періоди становлення й розвитку світової поезії. У межах кожного з періодів співіснують різні поетичні течії, школи й напрями. Аналізу піддаються СПО лише тих літературно-стильових напрямів американської поезії, в яких ці образи набувають зрушень у своїй семантичній й синтаксичній структурах.
У класицизмі основними тропами, на яких побудовано СПО в американській поезії, є метафори-ототожнення, метафори-персоніфікації, метафори-порівняння, метонімії-символи. Особливості формування СПО в цю епоху пов’язані з розвитком аналогового й асоціативного поетичного мислення та становленням парадоксального.
В період романтизму СПО характеризуються збільшенням свого обсягу внаслідок тенденції до концентрації тропів й активізації стилістичних фігур у межах одного СПО, що, у свою чергу, пов’язано з тенденцією до конвергенції образів у віршованому тексті. В американській поезії романтизму використовуються так звані подвійні метафори й подвійний оксюморон, які виникають як результат стилістичного прийому суположення (juxtaposition) – розміщення поруч, безпосереднього сусідства двох образів.
У реферованій дисертації в результаті інтерпретаційно-текстового аналізу американської поезії визначено чинники, які зумовлюють видозміни СПО епохи модернізму й постмодернізму. На формування нових видів СПО – параболи й метаболи – впливають зміни у принципах побудови художніх текстів та особливості віршованого мовлення й поетичного стилю певного літературно-стильового напряму американської поезії.
Так, діалектику розвитку СПО в американській поезії епохи модернізму визначають: загальна тенденція англійської мови до аналітизації (Б.Плоткін), ті особливості віршованого мовлення, що проявляються в експериментах з мовою в поезії американського авангарду (R.Wellek, L.Wain), властивості конвергентного й дивергентного стилю поезії взагалі (R.Tsur), які обумовлюють тенденції до конвергенції та дивергенції образів в образному просторі поетичних текстів.
Головні художні принципи модернізму: антропоцентризм, орієнтація на центроване та фрагментарне відображення світу, на створення гри, підвищеного ступеня емотивності твору, невизначеності смислу (I.Hassan, В.Ізер, І.Ільїн) – увиразнилися в поетичному тексті у вживанні інтертексту, використанні специфічних прийомів створення образності – колажу, пастішу, запозичених з інших видів мистецтва.
У дисертації показано, як СПО набуває відмінностей через використання особливих стилістичних прийомів, специфічність яких зумовлена параболічним поетичним мисленням. Останнє розуміється нами як інакомислення, іносказання в результаті переосмислення одного предмета, явища чи події в термінах, онтологічно невідповідних семантиці вихідних сутностей. Інакше кажучи, події одного рівня перекодуються, описуються іншими словами (Ю.І.Левін, Г.Г.Молчанова, M.Tu er).
У вербальному шарі СПО параболічне мислення об’єктивується й увиразнюється у стилістичних прийомах парафрази, антитези, зевгми, метафори й метонімії. Будь-який троп є іносказанням у широкому розумінні цього терміна (В.М.Телія). На відміну від метафори й метонімії, які є результатом аналогового й асоціативного поетичного мислення, парабола створюється конвергенцією різних тропів у межах одного СПО. У семантиці його компонентів кодується подвійний смисл, який вилучається не шляхом відшукування аналогій між суб’єктною та об’єктною частинами образу, а встановлюється через залучення різного роду знань (енциклопедичних і лінгвістичних) та використання інтертекстуальних зв’язків образу з образами, втіленими в інших поетичних текстах. Словесний поетичний образ-парабола завжди спрямований на співтворчість автора й читача.
Словесний поетичний образ-парабола набуває в кожний конкретний період його функціонування специфічних рис та якостей. Так, парабола середньовіччя є стилістичним прийомом, що актуалізується через розташування поруч двох СПО, не пов’язаних між собою синтаксичними зв’язками підрядності чи сурядності: “Blue is the smoke of war; White are the bones of men”. Завдяки безпосередньому сусідству двох образів “Синій дим війни” й “Білі кості людей” невідомий середньовічний поет створює образ-параболу СМЕРТЬ, де прикметник синій набуває значення сумний. Такий вид параболи веде до мозаїки СПО у тексті. СПО подвоюється, і це призводить до семантичного зсуву в значеннях його компонентів.
