| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.
У Розділі 1 „Поняття та правова характеристика акцій”, який складається з двох підрозділів, досліджуються особливості акції як об’єкта права власності, дається визначення її поняття, а також визначається правова характеристика права, посвідченого акцією.
У підрозділі 1.1. „Поняття, ознаки та види акцій” розглядаються ознаки акції та дається її визначення.
В підрозділі аналізуються поняття акції, які надавались дослідниками починаючи з кінця ХІХ століття і закінчуючи сьогоденням. Звертається увага на неприпустимість змішування в понятті акції права участі та таких прав, як право на отримання дивідендів, на участь в управлінні товариством, на частину майна при ліквідації товариства.
Зазначається, що поняття акції, яке міститься в ст. 6 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок”, містить логічну помилку – спочатку зазначається, що майнові і немайнові права акціонера посвідчується акцією, а потім вказується, що ці ж права передбачаються ЦК України та законом. Вказана помилка викликана намаганням надати акції ознаки, не властиві їй за своєю суттю.
Додатково аргументується висновок про те, що оскільки ні право на отримання дивідендів, ні право на участь в управлінні товариством, ні право на отримання майна при ліквідації товариства не посвідчуються акцією, то зазначені права не можуть бути ознаками цього цінного паперу.
Робиться висновок, що акція посвідчує право участі в акціонерному товаристві. Інші ж права – на отримання дивідендів, майна при ліквідації товариства, на участь в управлінні та ін. становлять зміст права участі, який визначається законом та статутом акціонерного товариства. Протягом існування акції як об’єкту права власності цілком ймовірною є ситуація, за якої власник акції не здійснить жодного з прав акціонерів, передбачених законом (статутом), але не зважаючи на це, власникові акцій буде належати тільки одне право – право участі в акціонерному товаристві.
Пропонується визначення поняття акції, яке слід закріпити в ст. 6 Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок”: „акцією є цінний папір, який посвідчує право участі особи в акціонерному товаристві, зміст та порядок здійснення якого визначається законом та статутом акціонерного товариства.”
Робиться висновок про те, що право участі не є особистим немайновим правом, оскільки воно не має нерозривного зв’язку із особою; може переходити до іншої особи разом із переходом права власності на акцію; не є правом вимоги до акціонерного товариства; може бути порушене не тільки особою, яка веде реєстр чи емітентом, а й іншими особами.
Доводиться, що в Україні акції фактично існують тільки у бездокументарній формі. Наявність сертифікату акцій (що вважається документарною формою цінного паперу) не є суттєвою підставою для виокремлення двох форм існування акцій – документарної та бездокументарної, оскільки сертифікат акцій не є цінним папером, тобто акцією, не підтверджує права з акції, а також не є необхідним для здійснення прав за акцією. Відтак, правовий режим, що встановлюється різним для документарних та бездокументарних акцій, може бути однаковим.
У підрозділі 1.2. „Акція як об’єкт цивільних прав”, розглядаються ознаки акції, як об’єкту цивільних прав.
Зазначається, що функцію носія інформації може виконувати документ, який існує як в паперовій формі, так і в електронній формі. Таким чином, інформаційний запис про належність права певній особі може міститись як на паперовому носієві, так і на електронному.
Інформація, яка міститься на електронному документі, достатнім чином ідентифікує як особу, так і права щодо цінних паперів, які їй належать. В електронному реєстрі фіксуються не права з акції, а права на акцію, як на об’єкт цивільних правовідносин, що дозволяє говорити про збереження дуалістичної природи бездокументарної акції.
Вказується, що запис на рахунку у цінних паперах має виконувати функцію, аналогічну тій, яку виконує документ для паперових цінних паперів. Але сам по собі запис на рахунку не може вважатися об’єктом права власності. Таким об’єктом залишається акція, як цінний папір.
Робиться висновок, що документ у бездокументарних цінних паперах (запис на рахунку) виконує функцію фіксації, закріплення права на цінні папери, в той час як документ в класичних цінних паперах являє собою також спосіб, правовий інструмент передачі прав за цінними паперами, власне об’єкт права.
Вказується, що запис на рахунку не може бути об’єктом правочинів, він не може відчужуватись, відповідно, не може обертатись.
Підтримується позиція, що пред’явленням акції слід вважати надання емітенту доказів закріплення (в реєстрі чи на рахунку у цінних паперах) за певною особою відповідної кількості акцій. Акціонерне товариство може визначити власника акції звернувшись з відповідним запитом до реєстратора та отримавши реєстр власників, або до депозитарія, який надасть зведений обліковий реєстр власників акцій.
Документ в електронній формі, також як і паперовий його аналог, посвідчує майнові права, ці майнові права мають нерозривний зв’язок між електронним документом та правом, пред’явлення електронного документу є необхідним для здійснення права. Тому слід зробити висновок про те, що акція в бездокументарній формі також є документом, а отже і цінним папером.
Відсутність акції як матеріального документа, а також особливості обліку права власності на акцію, який відбувається на особових рахунках власників (рахунках у цінних паперах), обумовлює необхідність участі у цивільно-правових відносинах, об’єктом яких є акція, осіб, які здійснюють записи про приналежність акцій. Здійснення прав акціонера можливе тільки після звернення до особи, яка згідно з законом наділена повноваженнями вести облік прав власності на акції, для зарахування акцій на рахунок власника; позбавлення власника належних йому акцій можливе тільки шляхом вчинення запису реєстратором чи зберігачем; захист прав власника акцій та поновлення його прав також відбуваються за участю зазначених вище осіб.
Вказується на недосконалість абзацу положення ч. 1 ст. 5 Закону „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, щодо того, що права посвідчені іменним цінним папером можуть бути реалізовані тільки з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів, яке не враховує те, що облік бездокументарних іменних цінних паперів здійснюється на рахунках у цінних паперах, а не в реєстрі. Пропонується викласти вказану норму в новій редакції: „Права, посвідчені іменними цінними паперами, можуть бути реалізовані з моменту зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах (для цінних паперів, випущених в бездокументарній формі) чи на особовий рахунок (для цінних паперів, випущених в документарній формі).”
Звертається увага на те, що законодавство України не встановлює обов’язкових реквізитів для акцій, як документів, хоча ч. 2 ст. 196 ЦК України передбачає, що документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером. Вказане можна пояснити тим, що акція як матеріальний, паперовий документ в Україні не існує, а відтак реквізитів її також передбачити неможливо. Адже реквізити можливо встановити тільки для паперового документу, а для записів, які вчиняються в спеціальних реєстрах, потрібно встановити перелік необхідних відомостей. Враховуючи вказане, в ст. 6 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” слід передбачити не реквізити акції, а зазначити перелік необхідних відомостей, що мають міститись в реєстрі (на рахунках власників акцій). Це мають бути відомості про акції та про їх власників, які дають можливість ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість, тип та номери належних їм акцій, а також відомості про обіг акцій, обтяження їх правами третіх осіб.
Вказується, що заперечувати можливість поширення права власності на бездокументарний папір тільки на тій підставі, що відносно нього неможливо застосувати речово-правові способи захисту, не можна, оскільки неможливість вчинення віндикаційного позову стосується також і не усіх речей, зокрема родових.
Другий розділ „Право власності на акцію” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1 „Зміст права власності на акцію” розглядаються права власника акцій щодо володіння, користування та розпорядження акцією.
Про володіння акцією певною особою свідчить запис на рахунку у цінних паперах власника або на особовому рахунку. Відсутність запису, відповідно, дає підстави для висновку про відсутність володіння акціями. Наявність на особовому рахунку власника відомостей про належні йому акції свідчить про те, що зазначені акції не вибули з його володіння.
Якщо володіння акцією підтверджує тільки запис на рахунку, то передачею акцій від однієї особи (власника) іншій особі слід вважати вчинення запису про зарахування акцій на рахунок останньої.
Вказується, що не усі записи свідчать про володіння акціями. Так, запис про облік акцій на особовому рахунку номінального утримувача свідчить про те, що акції обліковуються не в системі реєстру, а на рахунку у цінних паперах власника; запис про певну кількість акцій на особовому рахунку заставодержателя не свідчить про володіння ним акціями, оскільки акції, передані в заставу, продовжують обліковуватись на рахунку власника, але з позначенням про обтяження їх заставою. Зазначений порядок обліку цінних паперів виключає можливість закладу акцій, при якій акції мають передаватись у володіння заставодержателя.
Право користування, як правомочність власника, означає юридично закріплену можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженим органом. Користування будь-яким цінним папером полягає в здійсненні прав, ним посвідчуваних. Відтак користування акцією означає здійснення власником акції права участі в акціонерному товаристві. Порядок здійснення права участі визначається законом та статутом товариства. Оскільки права акціонера достатньо детально регламентовані, користування ними на власний розсуд майже виключено. Здійснення права участі має відбуватись з дотриманням закону, відповідно до встановлених ним правил поведінки. Можливість вибору власником акцій своєї поведінки практично відсутня – він або може реалізувати своє право, або відмовитись від цього.
Право розпорядження акцією означає можливість власника визначати її правову долю. Головним чином, це відбувається шляхом укладення цивільно-правових договорів чи вчинення односторонніх правочинів (заповіт, заява про відмову від права власності на акцію тощо).
Пропонується ч. 6 ст. 9 Закону „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” доповнити таким реченням: Знерухомлені цінні папери зберігач може передавати тільки на рахунок власника або номінального утримувача-депозитарія.
Акції, що обліковуються на рахунку власника, не повинні передаватись на рахунок управителя. Якщо акції передаються в управління, то управителя слід вносити до системи реєстру як особу, яка має певні повноваження власника. Ст. 9 Закону „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” слід доповнити наступною нормою: У випадку укладення договору управління акціями до рахунку власника вносяться відомості про управителя та обсяг його повноважень, відповідно до укладеного договору з власником.
Звертається увага на законодавчу неврегульованість здійснення права, посвідченого акцією, у випадку перебування акції в спільній (частковій чи сумісній) власності. Робиться пропозиція доповнити ст. 6 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” наступною нормою: „Права за акціями, які є спільною частковою власністю, здійснюються за спільною згодою усіх співвласників. Права з акцій, що є спільною частковою власністю, здійснює, за згодою всіх учасників спільної власності один із співвласників або їх спільний представник”. Зазначається, що ч. 3 ст. 358 ЦК України не може застосовуватись до акцій, оскільки законодавство України, яке регулює порядок електронного обліку прав на акції, не передбачає можливості відкривати рахунки окремо кожному із співвласників, які б свідчили про володіння ним акціями, які є об’єктом спільної власності.
Критикується положення п. 3 ч. 1 ст. 32 ЦК України, яким передбачено, що неповнолітня особа (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти) може бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено установчими документами юридичної особи та пропонується проект Закону „Про акціонерні товариства” (ч. 1 ст. 4) доповнити таким реченням: Фізичні особи можуть бути власниками акцій з моменту їх народження.
У підрозділі 2.2 „Набуття права власності на акції” розглядаються первинні та похідні підстави виникнення права власності на акцію та аналізуються способи передачі акції.
Підтримується позиція, що акція як об’єкт права власності виникає з моменту її передачі першому власнику, тобто з моменту зарахування її на особовий рахунок чи рахунок у цінних паперах власника. Із зазначеного випливає висновок про неможливість розпорядження акцією до вказаного моменту, оскільки до цього акція як об’єкт права власності відсутня.
Звертається увага на те, що акція, яка обліковується на особовому рахунку (нерозміщених цінних паперів) акціонерного товариства також є об’єктом цивільних прав, але не може вважатись власністю акціонерного товариства. Такі акції можуть бути тільки передані на рахунок власника, що обумовлює необхідність встановлення заборони звернення стягнення на нерозміщені акції, які обліковуються на рахунку емітента в зв’язку з чим пропонується ч.2 ст. 32 та ч.3 ст. 33 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” доповнити таким реченням: „На нерозміщені та неоплачені акції, які обліковуються на рахунку емітента, не може бути звернено стягнення, такі акції не передаються в заставу та не підлягають обігу, крім передачі їх першому власнику (його правонаступнику чи спадкоємцю).”
Наголошується на необхідності розрізняти такі поняття, як „розміщення акцій” (в тому розумінні, в якому воно вживається в ст. 1 Закону „Про цінні папери і фондовий ринок”) та „розподіл акцій” (ст. 25 Закону „Про господарські товариства”). Оскільки при створенні акціонерного товариства договір з першим власником не укладається, то засновники отримують акції не в результаті розміщення, а внаслідок розподілу. Розподілом акцій є зарахування акцій на рахунок власника при заснуванні акціонерного товариства.
Особливістю розміщення акцій є те, що видачу акцій з рахунку емітента на рахунок їх першого власника здійснює не сам емітент, а за його розпорядженням третя особа – реєстратор чи депозитарій (за винятком того випадку, коли функції з ведення реєстру здійснює сам емітент). Саме тому акціонерне товариство має обов’язок не передати акції їх першому власнику, а здійснити дії, які є необхідними для такої передачі.
Вказується на невідповідність законам України Положення про порядок реєстрації випуску акцій акціонерного товариства при збільшенні статутного фонду у зв'язку з індексацією основних фондів, затвердженого рішенням ДКЦПФР 17.03.2000 р., оскільки ЦК України та Закон „Про господарські товариства” не передбачають такого способу збільшення статутного капіталу.
Вчинення записів зберігачем чи реєстратором означає передачу акції, і саме з цим моментом загальне правило, передбачене ч. 1 ст. 334 ЦК України, пов’язує перехід права власності. Отже, передача акцій здійснюється шляхом трансферту, тобто переведенням їх від відчужувача до набувача по записам в спеціальному реєстрі.
Робиться висновок, що законодавство України (ст.5 Закону „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”) встановлює один момент для переходу права власності на акції, незалежно від форми їх випуску, – момент їх передачі набувачеві, тобто зарахування їх на рахунок особи, яка набуває акції. Вказане випливає з того, що акції є родовим майном, і до передачі акцій набувачеві останній не може напевно знати які саме з акцій, що обліковуються на рахунку відчужувача, передаватимуться за договором. Більше того, набувач акцій не може бути впевненим, що йому будуть передані саме ті акції, які знаходяться на рахунку відчужувача, а не ті, які останній, можливо, придбає спеціально для виконання обов’язку перед набувачем.
При переході прав за акціями для учасників такої передачі настають тільки наслідки цесії – особа, яка передає право за цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання (ч.4 ст. 197, ст. 519 ЦК України).
Оскільки права, посвідчені цінним папером, переходять до особи, яка набула право власності на цінний папір (ч.2 ст. 194 ЦК України, ч.1 ст.4 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок”), робиться висновок, що трансферт акцій (передача їх з рахунку відчужувача на рахунок набувача) є підставою як для передачі акцій, так і для переходу права, посвідченого нею, з наслідками звичайної цесії.
Пропонується ст. 6 Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” доповнити частиною наступного змісту: „Договори, предметом яких є акції, мають бути вчинені в письмовій формі. При недодержанні письмової форми такі договори є нікчемними.”
Вказується на недоцільність встановлення нотаріальної форми договору дарування акцій, на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 5 ст. 719 ЦК України). |
