Платонова Н.В. Архівна служба МВС України: історія, інформаційні ресурси, сучасні методи їх репрезентації

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, завдання та методологічні засади дисертації, проаналізовано ступінь вивченості теми, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, ступінь апробації результатів дослідження.                         

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проаналізовано наявні історіографічні джерела із визначеної теми, досліджено рівень науково-теоретичного опрацювання проблеми в українській історіографії, визначено ступінь дослідженості історії становлення та діяльності архіву МВС України, складу його архівних фондів.

Цілеспрямований бібліографічний пошук з метою виявлення монографій, збірок наукових праць, періодичних видань, збірників документів, у яких прямо чи опосередковано висвітлено питання діяльності різних підрозділів МВС України, розвитку відомчої архівної справи, проводився у фондах  спеціальних бібліотек Національної академії внутрішніх справ України, МВС України, наукових бібліотек Києва.

Дослідженням з історії архівної справи в Україні була притаманна тематична та хронологічна вибірковість. Дослідження 20–50-х рр. (М. А. Рубач, В. Романовський, С. Тетін, А.В. Чернов, В. І. Вяликов, С. Д. Пількевич) висвітлювали окремі періоди архівної справи в Україні через призму історії радянського архівного будівництва. Підсумки розвитку архівної справи більше ніж за 50 років викладені в узагальнюючій монографії О. Г. Мітюкова "Радянське архівне будівництво на Україні 1917–1973" (1975). З огляду на закритий характер діяльності органів внутрішніх справ функціонування їх архівної служби в літературі не висвітлювалося. За роки незалежності України розпочалося грунтовне дослідження історії архівознавства, значним внеском до якого стала монографія І. Б. Матяш "Архівна наука і освіта в Україні 1920–1930-х років" (2000). Однак й у цій праці відсутня інформація про архівну службу органів внутрішніх справ.

У публікаціях про діяльність правоохоронних органів, що з’явилися в 20-х рр., також не виявлено жодної інформації про функціонування архіву та його документальну базу, що природно пояснюється відомчою закритістю архіву. У працях дослідників історії МВС СРСР 50-х рр. Ю. А. Соколова, О. І. Рогожина органи внутрішніх справ УРСР згадувалися лише у контексті діяльності каральних органів в західних областях України. Лише у 1965 р. з'явилися роботи викладачів Київської вищої школи МВС СРСР у яких вміщувалися офіційні  документи вищих  органів  влади та  управління щодо діяльності органів внутрішніх справ. У кандидатській дисертації І. Г. Біласа “Органи радянської міліції Західних областей Української РСР в 1939–1945 рр.” (1987), а згодом і докторській – “Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953” (1994), присвяченій дослідженню організаційно-правових аспектів становлення й діяльності української міліції та інших структур НКВС, вперше проаналізовано і наведено документальні джерела КДБ і МВС СРСР, партійних органів, подано великий обсяг архівних матеріалів МВС України. Важливі документи органів внутрішніх справ союзного рівня  вміщено в монографії О. Капанадзе (С. В. Отлен) “Часи не вибирають”(2002). Серед досліджень останніх років певну інформацію про архівні  джерела ДА МВС України мають кандидатські дисертації працівників міліції М. М. Лагоші, А. Є. Шевченка, С. П. Зубка, в яких досліджено діяльність окремих служб міліції в період війни. Проте вони в своїх роботах не торкалися аналізу діяльності ні інформаційної служби, ні архіву.

Багато уваги приділив проблемам формування архіву ДПУ, НКВС сучасний дослідник C. І. Білокінь в своїй монографії “Масовий терор як засіб державного управління в СРСР" (1999). Отож і дотепер бракує досліджень, в яких би містилась інформація про діяльність архівів ДПУ, НКВС, етапи накопичення фондів. Виявлення тематичної інформації у відомчих та друкованих виданнях так само не дало результатів. За цілком зрозумілих об’єктивних причин малоефективним був пошук публікацій про склад та зміст інформаційних ресурсів МВС. Перший семитомний збірник нормативних документів МВС УРСР вийшов в 1983 р. з грифом "таємно", але до нього не увійшли нормативні акти, дія яких була відмінена. Наприкінці 90-х рр. працівники Української академії внутрішніх справ видали тритомний збірник несекретних відомчих нормативних актів “Історія міліції України у документах і матеріалах (1917–1990 рр.)”. У процесі дослідження з метою порівняльного аналізу, дисертантом було вивчено  організацію архівної справи в силових відомствах держав Європи (Данія, Польща, Англія, Німеччина), колишніх радянських республік: Російській Федерації, Казахстані, Таджикистані, Узбекистані, Азербайджані, Грузії, Бєларусі.

Таким чином, актуалізована частина джерельної бази про історію та діяльність архіву МВС України, його інформаційні ресурси не може вважатися репрезентативною. Цей факт обумовив звернення до її неактуалізованої частини як основи дослідження – архівних документів системи МВС України. Вивчення  стану архівної справи в органах внутрішніх справ здійснювалось на тлі історії фондоутворювачів, що дає уявлення про функції відомства у різні історичні періоди.

У процесі роботи було опрацьовано документальні джерела інших державних архівів. За походженням писемні джерела поділялися на документи: загального характеру вищих органів влади та управління (фонди 1, 2 ЦДАВО України, фонд 1  ЦДАГО України, фонд 41 ДА МВС України; органів управління архівною справою (фонд 14 ЦДАВО України; відомчі нормативні документи (фонди 45, 46 ДА МВС України та його підрозділів в областях); документи діловодства  (фонди 3, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 15, 16, 18, 19, 23, 25, 29, 30, 31, 47, 54, 55, 58, 64). У регіональній групі було досліджено архівні документи УМВС України в Вінницькій, Київській, Львівській, Одеській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, які відображають організацію архівної справи на місцях.

У другому розділі "Основні етапи становлення архівної служби МВС" розглядаються  питання  історії становлення та функціонування архівної служби згаданого відомства впродовж 1917–2002 рр. Розділ складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1."Формування архіву міліції в 1917–1928 рр." висвітлюються особливості накопичення документального масиву архіву органів внутрішніх справ в радянській державі і Україні зокрема впродовж десятиліття. Цей період був особливо плідним для розвитку архівознавства, що позначилося й на відомчому архіві, оскільки державна політика централізації документів сприяла  їх збереженню та упорядкуванню.

Принагідно слід зауважити, що документи про діяльність міліції України у досить нетривалі періоди її державності з 1917 по 1920 рр. (Української Центральної Ради, Української Держави гетьмана П. Скоропадського і УНР доби Директорії) не відклалися в ДА МВС, оскільки останній формувався з документів радянського періоду. Не віднайдено й дотепер нормативних актів згаданих державних утворень, які б регулювали відомчу архівну справу.

Паралельно з існуванням згаданих державних утворень на етнічних українських землях, у східних її областях, на підставі нормативно-законодавчої бази РРФСР, почалося створення радянської міліції. Інспекторський відділ формував фонди документів діловодства, карний розшук здійснював збір інформації про осіб, які скоїли злочини. Архівні підрозділи формувались на рівні губернських і волосних органів міліції. В 1919 р. у складі Всеукраїнського Комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини Наркому освіти УСРР була створена архівно-бібліотечна секція, яка здійснювала реєстрацію архівів і контролювала їх діяльність. Було закріплено принцип централізації архівних документів установ і відомств та створення єдиного Державного архівного фонду УСРР. Відомства мали право тримати документи не більше п’яти років. 

У підрозділі 2.2. "Архів під час масових репресій 1929–1940 рр." досліджено особливості функціонування архіву, проаналізовано обставини і причини створення закритих фондів та втрат історичних джерел в умовах тоталітарного режиму. Цей період характеризується активною розробкою теоретичних і практичних засад архівної справи на державному рівні, що, втім  не позначилось на відомчій архівній справі.  НКВС не передавав цінні історичні документи на державне зберігання і не здійснив централізацію їх у самому відомстві. До архіву Першого спецвідділу НКВС, до компетентності якого входило накопичення відомостей про осіб, які скоїли злочини, документи діловодства не передавалися.  

У 1930 р. підпорядкування мілі­ції ДПУ обумовило передачу до нього архівних документів та облікових матеріалів. Адміністративно-територіальний поділ і ліквідація окружних органів міліції привели до відомчого хаосу.

Негативно позначилась на процесі формування архіву паперова криза 30-х рр., в результаті якої було утилізовано унікальні документи, що становили історичну цінність. Створення в 1935 р. спеціального архіву в структурі Першого спецвідділу,  для зберігання оперативної та архівної інформації про осіб, обумовило ще більшу децентралізацію відомчих матеріалів. Центральне архівне управління УСРР було позбавлене можливості впливати на організацію відомчої архівної служби. Не вплинуло на формування архівного фонду відомства підпорядкування у 1938 р. НКВС державної архівної служби. Нормативні акти щодо організації архівної роботи, розроблені Головним архівним управлінням НКВС СРСР у 1940 р., не було впроваджено в практику; вони не забезпечили збереження відомчих інформаційних ресурсів. Чергова реорганізація НКВС на початку 1941 р. обумовила новий  розподіл архівних документів та їх децентралізацію.

У  підрозділі  2.2.  "Архів  у  період  війни  та  перші  повоєнні  роки (1941–1946 рр.)" досліджено діяльність архівної служби та причини втрати архівних джерел. Показано роль працівників міліції у збиранні архівних документів на визволених територіях України та формуванні радянських державних та відомчих архівних фондів.

Через об’єктивні та суб’єктивні обставини воєнного часу евакуація архівів України на початку війни велася нашвидкуруч. Відповідно до постанови ЦК ВКП(б) та  РНК СРСР від 27 червня 1941 р. усе цінне майно, сировинні та продовольчі запаси, котрі неможливо було вивезти, мали бути приведені до повної непридатності. Не вдалося вивезти в повному обсязі архівні документи НКВС. До Казахстану (м. Актюбінськ) прибули лише картотека обліку засуджених та особові справи співробітників. Архівний відділ НКВС УРСР здійснював лише евакуацію архівних фондів центральних й обласних державних архівів. Швидка евакуація, постійна зміна місця дислокації керівництва НКВС теж не  сприяли збереженню архівних документів.  Наказ  НКВС  СРСР  від  30 серпня 1941 р. № 0401 “Щодо охорони державних архівів у воєнний час”  вийшов із суттєвим запізненням і вже не зміг забезпечити збереження документів  республіканського  відомства  та  його підрозділів в областях.  Починаючи з 1943 р., працівники міліції разом з архівістами у складі спеціально створених оперативних груп,  здійснювали пошук та вилучення документів окупаційної влади та окремих архівних джерел радянського походження, які до них потрапили, уже на звільненій від нацистських загарбників території. Але серед розшуканих справ не було виявлено документів щодо діяльності центрального апарату міліції, а лише деяких обласних управлінь НКВС.

У підрозділі 2.4. "Архівна справа МВС у 1947–1983 рр." досліджено  період, який характеризується згортанням архівної служби, ліквідацією її як структурного підрозділу МВС, що привело до масового знищення та розпорошення цінних історичних джерел.

Розпорошення архівних фондів пояснюється тим, що в 1947 р., з початком масового  виселення членів сімей ОУН–УПА, Відділ боротьби з бандитизмом в західних областях України було передано до МДБ разом з обліками та документами. Через два роки решту підрозділів міліції разом з прикордонними військами також було передано до системи МДБ, а міські й районні органи міліції ліквідовано. До експертизи цінності документів, що їх планувалося передати або знищити, залучалися випадкові працівники, які не мали фахової освіти. Це  призвело майже до повного знищення документів районних органів. Спеціалісти Архівного управління як структурного підрозділу МВС до експертизи цінності документів не залучалися. На вимогу  МВС СРСР у 1952 р. до “Особого” архіву ГАУ при РМ СРСР було передано документи ліквідованих політичних органів Управління в справах військовополонених та інтернованих. Із архівосховищ органів державної безпеки після реорганізації відомства в 1954 р. надійшли слідчі справи осіб, які протягом 1919–1953-х рр. розглядалися  судовими та позасудовими органами. У 1964 р. до “Особого” архіву знову було передано архівні документи та картки на іноземців –  колишніх  військовополонених, які перебували в таборах, робочих батальйонах на території України. Під час “хрущовської відлиги” за наказами союзного відомства вилучалися із фондів і знищувалися нормативні акти щодо виселення громадян України, утримування військовополонених тощо. І лише в 1971 р. при МВС та його підрозділах в областях були створені інформаційні служби, у складі яких передбачалося створення відомчих архівів. У той час архів МВС УРСР мав п'ять штатних посад, на рівні Управлінь внутрішніх справ областей архівів в штатах знову не було. У цьому ж році було оголошено затверджений Головархівом СРСР Перелік, який не змінив строки зберігання документів і не обумовив формування республіканського архівного фонду,  а лише активізував відбір та знищення документів соціально-правового характеру. Механізм проведення експертизи цінності документів визначений не був, архів не контролював строки зберігання документів у діловодних підрозділах, що обумовило їх масове знищення.

У підрозділі 2.5. "Діяльність архіву МВС у 1984–2002 рр." досліджено передумови створення Державного архіву МВС України, нинішній стан організації архівної роботи, підготовки відомчої нормативної бази.

У 1984 р., після затвердження положення про Державний архівний фонд СРСР, яким визначено строк зберігання документів у відомчих архівах не більше 15 років, на державному рівні було прийнято рішення про надання архіву МВС СРСР та його підрозділам в МВС республік права постійного зберігання документів Державного архівного фонду. Архіви було перейменовано на підрозділи спецфондів, що дало можливість укомплектувати їх працівниками із числа атестованого складу. Інструкція з архівної роботи в органах внутрішніх справ 1987 р. передбачала  централізацію архівних документів, але  через відсутність фінансування це здійснено не було. У 1991 р. за декілька днів до проголошення незалежності України, МВС СРСР протягом кількох годин в екстреному порядку вилучило архівні фонди Управління  військ  внутрішньої та конвойної охорони по Україні і Молдові за 1943–1980 рр. і перевезло до сховищ Москви.

Після проголошення незалежності України реорганізацію архівної служби МВС України було продовжено. У 1992 р. було розроблено й погоджено з Головархівом України "Інструкцію щодо організації архівної роботи в органах внутрішніх справ України". За Тимчасовим переліком було збільшено строки зберігання документів.

Створення в системі МВС в 1995 р. Галузевого державного архіву обумовило розсекречення архівних фондів і доступ науковців до упродовж тривалого часу документів. Співробітниками ДА МВС разом з Державним комітетом архівів України було підготовлено Перелік та перший Довідник про склад та зміст архівних документів МВС України. Інформацію про архів подано до "Архівні установи України" (2000), опублікованого також на офіційному сайті Державного комітету України. У 1986 р. розпочалася розробка та впровадження автоматизованих систем архівної інформації. Але, через брак приміщень й відповідних штатів ДА МВС України не зміг здійснити централізацію архівних документів органів внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ системи МВС.

У третьому розділі "Інформаційні ресурси МВС як історичне джерело" здійснено джерелознавчий аналіз архівних документів МВС України. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У процесі дослідження із комплексу джерел ДА МВС було відокремлено лише ті фонди, що мають найбільшу історичну цінність і найповніше  характеризують  функції структур МВС. Інформація про всі наявні фонди подана в Додатку А. У Додатку Б наведений тематичний перелік архівних документів, що зберігаються в управліннях МВС України в областях, у Додатку В –  Центральному архіві внутрішніх військ.

Історичні фонди, що торкаються діяльності органів внутрішніх справ за 1934–1941 рр., представлено у ДА МВС лише відомчими актами та законодавчими актами вищих органів влади та управління. Починаючи з 1942 р. збереглися також матеріали діловодства. Архівні документи належать до первісної джерельної бази, що  формувалася у процесі подій, відображених у документах, і надає можливість простежити етапність у діях управлінської системи від вищих органів влади до міських та районних органів міліції. У дослідженні здійснено класифікацію архівних документів. До першої групи віднесено нормативно-правові акти вищих й республіканських органів управління та виконавчого органу: НКВС, МОГП, МВС СРСР та МВС УРСР, МВС України. До другої – відповідно документи, що характеризують процес виконання рішень системи управління; вони утворилися в процесі діяльності структурних підрозділів міліції (секретаріату, штабу, служби розшуку, слідства, інформаційної служби),  підрозділів, які забезпечували їх діяльність (медична, господарча, фінансова служби), та підрозділів, які були приєднані до системи МВС (протипожежна охорона, охорона об’єктів, автомобільна інспекція). До другої групи віднесено також документи з особового складу органів внутрішніх справ, пенітенціарної системи та системи судочинства.