| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зв’язок з науковими програмами, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні і територіальні рамки, сформульовано мету й завдання роботи, розкрито новизну, практичне значення та апробацію одержаних результатів.
У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методи дослідження” − розкриваються відповідні аспекти проблеми.
Політичні репресії є трагічним феноменом в новітній історії України. Колосальний масив документальних свідчень репресивної політики радянської влади довгий час був під забороною. Поступове відкриття доступу до них спричинило появу сотень праць з теми. Більшість з них присвячена висвітленню репресивної діяльності держави у 1930-ті роки, проте помітно вирізняються дослідження репресій 1937–1938 років – періоду т. зв. “Великого терору”. І це природно, якщо врахувати масовий характер каральних акцій у зазначений час. У працях багатьох істориків, літераторів, журналістів висвітлюються різноманітні аспекти цієї проблеми. Систематизація матеріалу на джерелознавчому рівні здійснена ще досить погано. Розширення джерельної бази та зростання кількості написаних праць зумовлюють необхідність появи більшої кількості історіографічних, джерелознавчих та методологічних досліджень.
Кілька досить вдалих спроб узагальнення наявної літератури по темі політичних репресій здійснили в докторських дисертаціях і монографіях українські дослідники Ю. Шаповал, С. Білокінь, В. Ченцов, М. Шитюк, В. Нікольський.
Спираючись на історіографічні класифікації попередників, вважаючи їх науково обґрунтованими і в більшій чи меншій мірі повними, дисертантом було використано лише ті праці, які сприяли досягненню поставленої мети − вивченню архівно-слідчих справ як джерела з історії репресій 1937−1938 рр. Здійснено більш детальний аналіз тих праць, в основі яких лежать матеріали архівно-слідчих справ або вони посідають чільне місце серед використаних джерел. Аналіз інших праць здійснено лише за умови їх безумовного значення для досліджуваної теми.
Вже в 1992 р. першу спробу джерелознавчого аналізу архівно-слідчих справ здійснив С. Білокінь. Він ставив питання про необхідність дослідження цього виду джерел з точки зору джерелознавства та вироблення відповідної наукової методології. Головним чином акцентувалась увага на проблемах повноти складу документів у справах, пов’язаних з вилученням багатьох з них протягом всього часу зберігання, перешиванням справ, зміні нумерації. З матеріалів архівно-слідчих справ розглянуто протоколи допитів. Свої спостереження, думки і висновки автор статті підкріплював значною кількістю прикладів, хоча вказана робота показує не стільки шляхи визначення достовірності інформації, скільки розкриває форми і методи фальсифікації.
У 1994 р. С. Білокінь опублікував статтю з аналогічною назвою в збірнику “Проблеми історії України”. Пізніше цей же текст став основою підрозділу вступу у монографічному дослідженні, в якому джерелознавче дослідження архівно-слідчих справ охоплює значно ширше коло проблем. До сьогодні праця “Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.)…” залишається єдиною комплексною роботою джерелознавчого характеру. На основі значного масиву документів, виділених автором у десять груп джерел, він здійснив глибокий аналіз репресивної сутності сталінського режиму та її проявів у довоєнний період.
Після передачі частини справ з Державного архіву СБУ до фонду 263 ЦДАГОУ їх дослідження відбувалось ще інтенсивніше. Р. Пиріг та О. Гранкіна представили на розгляд наукової громадськості свою розвідку, яка видана в матеріалах двох конференцій. У тезовому вигляді вони виклали основні особливості архівно-слідчих справ, критерії вірогідності їх фактичного матеріалу та основні прийоми методики вивчення. Серед них, зокрема, класифікація архівно-слідчих справ відповідно до періодизації політичних репресій, необхідність знання чинного на момент заведення слідчих матеріалів законодавства, системного застосування порівняльного, текстового та контент-аналізів.
У 1997 р. колектив авторів (О. Гранкіна, Д. Омельчук, Н. Московченко) підготували методичні рекомендації щодо використання архівно-слідчих справ громадян, репресованих у 1920−1950-ті рр.. Крім загальної характеристики цього виду історичних джерел і його значення для досліджень з вітчизняної історії відповідних періодів, було окреслено схему процесу формування документів у справах, подано джерелознавчу характеристику основних документів та методичні рекомендації щодо їх дослідження. Загалом описано близько двадцяти типів документів архівно-слідчих справ за виключенням тих, які відкладались в процесі перегляду справ і реабілітації репресованих осіб.
Кілька ґрунтовних публікацій джерелознавчого характеру належить особисто О. Гранкіній-Бажан. Дослідниця приходить до висновку, що інформаційна насиченість слідчих матеріалів залежить, як мінімум, від двох показників − від періоду заведення справи та від мотиву звинувачення, а також визначає обов’язковий набір типових документів для справ 1937−1938 рр. Вона доводить, що знаючи особливості їх формування є можливість за суперечливими і уривчастими даними, шляхом зіставлення і аналізу матеріалів періодів репресій і реабілітації, уявити механізм дії каральних органів.
Широкого спектру питань, пов’язаних із залученням архівно-слідчих справ до наукового та соціально-правового обігу торкнулися в 1997 р. учасники спеціальної науково-практичної конференції “Архівно-слідчі справи репресованих: Науково-методичні аспекти використання”, яку можна назвати етапною у процесі вивчення цих джерел. 76 осіб, які взяли участь у роботі конференції, представляли різні регіони, відомства та заклади України. Головними питаннями обговорення стали проблеми, з якими стикаються дослідники у роботі з цим видом історичного джерела (доступність, вірогідність, введення у науковий обіг) та можливості в подальшому уніфікації такої роботи і вироблення загальних принципів і положень, які дозволили б архівно-слідчим справам зайняти належне місце при вивченні історії радянського суспільства.
У виданій збірці праць підсумовувався практичний досвід в опрацюванні архівно-слідчих справ, який відбивав тогочасний стан теоретичних досліджень з цієї проблематики та визначались перспективні тенденції досліджень на майбутнє. Хоча всі вони мають тезовий характер, що не дозволяє дати достатньо обґрунтованої оцінки, однак слід виділити джерелознавчі публікації Р. Подкура та Я. Калакури, а також роботи І. Усенка, І. Матяш, Т. Григор’євої, Г. Ковальчук, Р. Маньковської, В. Юркової, В. Ляхоцького, у яких здійснено аналіз архівно-слідчих справ як джерела з дослідження окремих напрямків історичного минулого.
Я. Калакура зазначив про необхідність застосування при дослідженні цього джерела зовнішньої (встановлення історії появи джерела, його походження і авторство) та внутрішньої (встановлення інформаційної цінності, достовірності відомостей) критики. Остання, на його думку, мала включати два основних етапи: аналітичний та синтетичний.
У своїй кандидатській дисертації та монографії Р. Подкур виділяє розгляд архівно-слідчих справ в досить великий за обсягом підрозділ. Автор подає загальний огляд архівно-слідчих справ 1918 − кінця 1930-х рр., пропонує різні критерії їх класифікації та характеризує методи необхідні для роботи з ними. На відміну від попередників, він приділяє увагу опису зовнішнього оформлення справ.
Внесок у вивчення проблем джерелознавчого аналізу матеріалів архівно-слідчих справ зробили також дослідники з Росії Л. Головкова, А. Литвин, В. Макаренко, Н. Перемишлєнікова, які у своїх студіях приділили увагу різноманітним аспектам методики роботи і використання інформації цього джерела.
З метою створення єдиної методики по описанню архівно-слідчих справ в межах проекту “Повернуті імена” керівник регіонального координаційного центру на півдні України Л. Ковальчук розробила “Методичні рекомендації по описанню архівно-слідчих справ”. На основі багаторічного досвіду роботи з цим видом джерел вона запропонувала прийоми і методи уніфікованого опису справ з метою отримання максимально повної і достовірної інформації. Подібна робота мала велике значення для підняття досліджень на якісно вищий щабель − від описання конкретних справ до систематизації, статистичних підрахунків і узагальнень їх даних при вивченні історії репресій на теренах колишнього Радянського Союзу.
Спробу здійснити структурний аналіз документів архівно-слідчих справ, визначити їх місце в процесі слідства та ступінь вірогідності зробив інший учасник проекту “Повернуті імена” А. Ватлін. Він приділив увагу документам різних періодів перегляду справ та підготував коментарі до структури і документів справ. Ґрунтовну розвідку, присвячену джерелознавчому аналізу документів зі справ по наглядовому провадженню Прокуратури СРСР опублікував О. Едельман.
Велика кількість праць, написаних з використанням архівно-слідчих справ, предметом дослідження мають історію масових репресій. Цей напрямок репрезентують також розвідки за соціально-професійною приналежністю репресованих, дослідження репресій проти представників окремих національностей та праці, в яких висвітлюється доля окремих осіб, що зазнали репресій.
Отже, історіографія вивчення проблеми може бути розділена на два напрямки. До першого слід віднести джерелознавчі дослідження архівно-слідчих справ, в яких здійснено спроби їх критичного аналізу, синтезу, визначення інформативних можливостей та основних методів і прийомів роботи. Головним чином в цих дослідженнях, більшість з яких статті, подається загальний аналіз цього виду джерел без урахування притаманних кожному хронологічному періоду особливостей. Крім того, джерелознавчому аналізу піддані лише найбільш типові документи архівно-слідчих справ. Другий напрямок представлений працями з історії репресій, написаними на основі архівно-слідчих справ. Вони демонструють інформативні потужності цього виду історичних джерел в процесі реконструкції процесу масових репресій, їх соціальної та національної спрямованості, досліджують долі конкретних жертв репресій і їх виконавців. Саме для цього напрямку є потреба в розробці теорії та методики роботи з складним і суперечливим джерельним комплексом радянського тоталітарного минулого. Тому, незважаючи на наявні праці джерелознавчого характеру, архівно-слідчі справи як історичне джерело потребують спеціального дослідження.
Джерельну базу дослідження становлять передусім архівні матеріали. Крім них також використано надруковані збірки документів, періодичні видання та мемуарну літературу. Основний комплекс використаних документів складають архівно-слідчі справи фонду припинених справ (фонд “П”) архіву управління Служби безпеки України в Одеській області. В більшості справ цього фонду є документи про реабілітацію репресованих громадян, їх репресії визнані незаконними і тому саме цей фонд традиційно вважається головним джерелом для досліджень з історії репресій в регіоні.
Фонд “П”, незважаючи на його обсяг не є первинним і далеко не повний. Цей фонд є похідним і вибірковим, так як формувався не по мірі закінчення ведення слідства і передачі справ в архів (що відбивало б хронологію процесу репресій), а по мірі перегляду архівно-слідчих справ, їх припинення і прийняття рішення про реабілітацію. Таким чином, цей фонд, який містить справи 20-х − 80-х років, почав формуватись лише 1954 року. Тобто даний фонд − це лише частина того масиву слідчих справ, які велися радянськими репресивними органами і реально відображають процес репресій.
Одна з проблем його описання полягає в тому, що справи з основного фонду до сьогоднішнього дня продовжують переглядатись і процес формування фонду “П” до цих пір не завершений, фонд продовжує поповнюватись. Коли фонд буде сформований повністю і, тим більше, коли і в якому вигляді він буде переданий на державне зберігання, сказати важко.
Описів фонду немає і точно з’ясувати кількість одиниць зберігання в ньому поки що неможливо. Згідно порядковій нумерації справ і журналам реєстрації на листопад 2005 року останній номер − № 29168-п. Проте це не означає, що на даний момент в фонді зберігається саме така кількість одиниць зберігання. По-перше, тому що значна кількість справ багатотомні, до багатьох з них додаються КНС (контрольно-наглядові справи), до деяких − особиста справа ув’язненого (з в’язниці або табору), в деяких є майнові справи (заводились в 1950−1960-ті роки, якщо реабілітовані чи їхні родичі подавали заяву про виплату компенсації за конфісковане майно). Перелічені справи нинішнє керівництво архіву УСБУ вважає “секретними” і не видає дослідникам для опису, хоча в них може міститись інформація про місця ув’язнення і табірну долю репресованого, дата і місце його смерті, дата звільнення, дані про подальшу долю тощо. А по майнових справах − інформація про процес отримання компенсації. Якщо врахувати всі види справ і багатотомність частини з них, то одиниць зберігання в фонді “П” значно більше, ніж порядкових номерів архівно-слідчих справ.
По-друге, цифра 29168 є неточною, оскільки велику кількість справ вислано з одеського архіву в інші міста і колишні республіки СРСР; частина справ пройшла перенумерацію у зв’язку з об’єднанням справ репресованого за різні роки в одну справу і зберігання за нею одного номеру; деякі справи було повернуто в основний (нульовий) фонд; деякі номери пропущено, так як за роки формування фонду траплялись помилки в порядковій нумерації.
Тому реальних справ (не одиниць зберігання), які продовжують зберігатись в фонді “П” менше ніж 29168. Всі ці фактори не дозволяють визначити точну цифру архівно-слідчих справ. Орієнтовне число підслідних, що проходять по цим справам − приблизно 39 тисяч осіб. З них 15663 особи були репресовані в період 1937−1938 рр. Було взято сталу цифру репресованих для можливості здійснення кількісних підрахунків, хоча розуміємо, що оскільки фонд продовжує формуватись, кількість справ, які в ньому зберігаються і загальна кількість фігурантів по ним можуть змінюватись. Цифра 15663 особи є умовною.
Абсолютна більшість наявних у фонді справ порушувались і велись слідчими органами одеського обласного управління НКВС і його районними відділами. В тому числі тих районів, які згодом увійшли до складу створених у 1937 р. Миколаївської, Кіровоградської та Херсонської областей. Значна частина справ була порушена УДБ НКВС Молдавської АРСР і його районними відділеннями, так як у той час частина районів сучасної Одеської області входила до складу МАРСР.
У дисертаційному дослідженні були використані також джерела фонду 11 (Одеського обласного комітету КП(б)У) з Державного архіву Одеської області. Головним чином це доповідні записки, звіти, стенограми, листування та інші матеріали, що характеризують партійно-управлінську систему на Одещині в 1937−1938 рр.
До архівних джерел вивчених при підготовці дисертації належать справи фонду 1 (Центрального комітету Компартії України) з Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО). Перш за все це справи, що стосуються періоду 1937−1938 рр. з опису 6 (Протоколи засідань Політбюро ЦК Компартії України і матеріали до них. 1919−1967) та матеріали з опису 20 (Документи загального відділу ЦК КП(б)У та матеріали до них. 1918−1941). Певне значення для дослідження мають справи 16 опису цього ж фонду (Протоколи засідань Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК Компартії України і матеріали до них. “Окрема папка”. 1923-1990).
Документами з якими автору вдалося попрацювати в Державному архіві Служби безпеки України (ДА СБУ) є справи, що зберігаються у фонді 42 “Оперативно-статистична звітність”. Перш за все, це звітно-статистичні документи Одеського обласного управління НКВС та НКВС Молдавської АРСР, а також витяги із звітів про результати оперативно-слідчої роботи.
В дисертаційній роботі використані також друковані джерела − документальні (матеріали про діяльність органів НКВС та створених в ході репресій позасудових органів, тексти оперативних наказів, що регламентували хід і спрямування репресій, Кримінальний кодекс УСРР та інші законодавчі акти, постанови і розпорядження центральних і місцевих державних органів) та наративні (спогади учасників і свідків подій, родичів і друзів репресованих).
При підготовці дисертації було залучено матеріали і документи з періодичних друкованих видань досліджуваного періоду. Матеріали періодичної преси, в першу чергу місцевої, характеризують механізм нагнітання в суспільстві істерії, масової шпигуно- і ворогоманії, а також розкривають реакцію суспільства на масові репресії і в комплексі з архівно-слідчими справами частково відображають врахування інформації преси органами НКВС при виборі об’єктів репресії.
Отже, наявна джерельна база відкрила можливість для реалізації поставлених завдань, надала відповідну аргументацію висловлених в дисертації положень і висновків.
У другому розділі “Загальна характеристика архівно-слідчих справ та їхні класифікаційні ознаки”, що складається з шести параграфів, подано загальну характеристику архівно-слідчих справ 1937−1938 рр., розглянуто основні принципи їх класифікації та особливості формування. Дисертантом визначено, що для справ цього періоду класифікацію доцільніше здійснювати за такими ознаками: 1) кількістю притягнутих у справі осіб; 2) часом порушення слідчої справи і терміном її провадження; 3) місцем порушення та провадження справи; 4) характером висунутого обвинувачення і його сталим чи змінним формулюванням в процесі слідства; 5) органом, який прийняв рішення по справі; 6) наявністю або відсутністю і типом документа про реабілітацію.
Всі архівно-слідчі справи можна розділити на одиночні і групові, що випливає із кількості підслідних, які проходять по них. Вони різняться не лише обсягом матеріалів, а й принципами систематизації їх в середині справ. По більшості справ хронологічний принцип підшиття документів не витриманий. Виокремлення документів з групової справи і подальше оформлення їх в одиночну, а також навпаки − об’єднання матеріалів одиночних справ у групову, здійснювались як протягом ведення слідства, так і в період передачі справ до архіву та зберігання в архіві. Частина документів у групових справах стосується одночасно всіх підслідних, інша оформлена на кожного заарештованого окремо. Відсутність окремих нормативних документів або їхнє оформлення з грубими порушеннями встановлених законодавством норм простежується як постійне явище при дослідженні як одиночних, так і групових справ.
Шаповал Ю. І. Україна 20−50-х років: сторінки ненаписаної історії / АН України. Ін-тут нац. відносин і політології. Ред. І. Ф. Курас. – К.: Наукова думка, 1993. – 351 с.; Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917−1941 рр.) Джерелознавче дослідження. – К., 1999. – 448 с.; Ченцов В. В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. – Тернопіль: Збруч, 2000. – 482 с.; Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20−50-ті роки ХХ століття −К.: Тетра, 2000. – 532 с.; Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. – Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003. – 624 с. Білокінь С. Джерелознавчі проблеми вивчення слідчих справ НКВД // Розбудова держави. – 1992. – № 6. – С. 29−37. Білокінь С. Джерелознавчі проблеми вивчення слідчих справ НКВД // Проблеми історії України. – Вип. 3. – К., 1994. – С. 90−101. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917−1941 рр.) Джерелознавче дослідження. – К., 1999. – 448 с. Пиріг Р. Я., Гранкіна О. В. Архівно-слідчі справи репресованих як історичне джерело // Тоталітарна держава і політичні репресії в Україні у 20−80-ті роки: Матер. міжнар. наук. конф., 15−16 вересня 1994 р. / П. Панченко та ін. (ред.) – К., 1998. – С. 38−44; Пиріг Р. Я., Гранкіна О. В. Архівно-слідчі справи репресованих як історичне джерело: науково-методичні аспекти використання // Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання. – К., 1998. – С. 24−29. Гранкіна О. В., Омельчук Д. В., Московченко Н. П. Використання архівно-слідчих справ громадян, репресованих у 1920–1950-ті рр. Методичні рекомендації. – К., 1997. – 34 с. Гранкіна О. В. Деякі аспекти джерелознавчого аналізу архівно-слідчих справ у 1920−1950 рр. // Український історичний журнал. – 1997. – № 4. – С. 49−57; Гранкіна О. В. Архівно-слідчі справи другої половини 1937 року щодо представників національних меншин України. Джерелознавчий аналіз складу документів // З архівів ВУЧК−ГПУ−НКВД−КГБ. – 1998. – № 1/2. – С. 174−182. Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання: Збірник наукових праць / Ред. кол. Р. Я. Пиріг (голова) та ін. – К., 1998. – 161 с. Калакура Я. С. Особливості джерелознавчої критики архівно-слідчих документів // Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання. – К., 1998. – С. 21−22. Подкур Р. Ю. Документи радянських спецслужб як джерело до вивчення політичних, соціально-економічних, культурних процесів в Україні (20−30-ті рр. ХХ ст.): Дис... канд. істор. наук. – К., 1999. – 274 с.; Подкур Р. Ю. За повідомленнями радянських спецслужб. – К.: Рідний край, 2000. – 230 с. Головкова Л. А. Особенности прочтения следственных дел в свете канонизации новомучеников и исповедников российских // Альфа и омега. Ученые записки Общества для распространения Священного писания в России. – 2000. – № 4. – С. 206−211; Литвин А. Л. Следственные дела советских политических процессов как исторический источник // Проблемы публикации документов по истории России ХХ века. Материалы Всероссийской научно-практической конференции научных и архивных работников. – М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2001. – С. 332−336; Перемышленникова Н. М. Архивное следственное дело как исторический источник // Там же. – С. 337−340; Макаренко В. Г. Архивно-следственные дела репрессированных крестьян как исторический источник // Третья Дальневосточная конференция молодых историков. Материалы. – Владивосток, 1994. – С. 63−68. Ковальчук Л. В. Методические рекомендации по описанию архивно-следственных дел // Материалы к семинарам-тренингам: Сборник материалов для участников партнерской сети проекта “Возвращенные имена” / Сост. и вступ. статья В. М. Кириллова. – Н. Тагил, 2002. – С. 54−88. Ватлин А. Ю. Архивно-следственные дела УНКВД Московской области как источник по истории “массовых операций” 1937−1938 гг. // Материалы к семинарам-тренингам: Сборник материалов для участников партнерской сети проекта “Возвращенные имена” / Сост. и вступ. статья В. М. Кириллова. – Н. Тагил, 2002. – С. 190−221. Эдельман О. В. Надзорные производства Прокуратуры СССР как источник по истории политических репрессий // Там же. – С. 221−234. |
