Давиденко В. Л. Виявлення та усунення суб\'єктами кримінального судочинства причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження та охарактеризовано ступінь її наукового розроблення, висвітлено зв’язок роботи  з науковими планами, програмами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Причинно-умовний комплекс вчинення злочину як об’єкт кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства»  складається  з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1  «Правові та теоретичні основи кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства» автор на підставі аналізу правових норм та теоретичних основ кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства дійшов висновку, що слідчий,  прокурор і суд зобов’язані виявляти причини і умови конкретного злочину і вживати заходів з їх усунення незалежно від того, посилить чи послабить це позиції обвинувачення. Доведено, що такий суб’єкт кримінального судочинства як адвокат-захисник бере участь у виявленні причин і умов злочину тільки тоді і тією  мірою, коли і наскільки це відповідає інтересам обвинуваченого (підсудного).

Визначається, що кримінологічна діяльність суб’єктів кримінального судочинства – це спільна діяльність основних учасників кримінального судочинства із виявлення та усунення причин і умов розслідуваного злочину, яка здійснюється в межах кримінального судочинства і регулюється правовими нормами.

З позиції системного підходу, кримінологічну діяльність суб’єктів кримінального судочинства правомірно розглядати як підсистему кримінального судочинства, що випливає з аналізу цілей-завдань цієї діяльності. На підставі аналізу останніх виділено дві їх основні групи: перша група включає охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний; друга група включає виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів.

Встановлено, що правову основу кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства, яка в переважно спрямована на виявлення та усунення причин та умов злочинів,  утворюють вимоги ст. 23, 23-1, 23-2 КПК України та положення законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України» та ін.; теоретичною ж основою практичної діяльності цих суб’єктів з виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню злочину, є концепція, згідно з якою  кожен злочин є результатом взаємодії негативних властивостей особистості та конкретної життєвої ситуації.

У підрозділі 1.2 «Теорія причин і умов конкретних злочинів» аналізуються концепції причин злочинності у кримінології та підтримується позиція, що в детермінації злочинності та окремих злочинах однаково відіграють роль як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. Останні, як правило, детермінуються під впливом перших.

На підставі вивчення наукових позицій щодо детермінації злочинності та окремих злочинів, слідчої та судової практики  наголошується, що під час здійснення кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства вивчаються три ланки причин: перша ланка – негативні властивості особи, що вчинила конкретний злочин; другу ланку утворюють обставини, що відіграли роль криміногенної ситуації; третю ланку становлять життєві обставини, що вплинули на формування негативних властивостей особи злочинця. 

Акцентується увага на тому, що негативні властивості особи злочинця і чинники зовнішнього середовища, що вплинули на злочинну поведінку, – це дві взаємодіючих ланки «причини конкретної поведінки». Пропонується дану позицію закріпити в ст. 64 КПК України, виходячи при цьому із того, що властивості особи обвинуваченого (підсудного), як і криміногенні фактори ситуації злочину, можуть бути враховані судом як обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.

Розділ 2 «Кримінологічна роль суб’єктів кримінального судочинства у виявленні причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів» складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття та зміст кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства і виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів» автором надається поняття кримінологічної діяльності суб’єктів кримінального судочинства, під якою розуміється діяльність спеціально уповноважених суб’єктів (слідчих, органу дізнання, прокурора, суду, адвоката-захисника) під час розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді, спрямована на своєчасне виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, та вжиття обґрунтованих процесуальних і не процесуальних заходів, спрямованих на  усунення та мінімізацію їх криміногенного впливу.

Відмічається, що кримінологічна діяльність суб’єктів кримінального судочинства здійснюється у зв’язку з розслідуванням конкретної кримінальної справи і пов’язана з установленням події злочину та інших обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, виконується за правилами збору й оцінки доказів у кримінальному процесі, регулюється нормами КПК України. Також у цьому напрямку наголошується на тому, що робота з виявлення причин і умов злочинів даними суб’єктами має дослідний характер, і для її виконання потрібні відповідні знання в галузі кримінології.

У підрозділі 2.2 «Кримінологічна роль слідчого (дізнавача) щодо виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретного злочину» розглядається робота слідчого (органу дізнання) з виявлення причин і умов розслідуваного злочину. Ця робота, здебільшого, здійснюється слідчим паралельно з розслідуванням обставин, які належать до об’єктивної сторони злочину (час, місце, спосіб, обстановка та інші обставини). Підкреслюється, що процесуальне законодавство з даного питання  відстає від слідчої практики, тому що не вимагає від слідчого доказування причин і умов злочину. З метою усунення цієї прогалину додатково аргументується та підтримується пропозиція доповнити ст. 64 КПК України.

Зазначається, що слідчий є основним суб’єктом кримінологічної роботи з виявлення причин і умов вчиненого злочину, хоча в ній беруть участь  також інші суб’єкти кримінального судочинства, що випливає з вимог ст. 23 КПК України. Розглянуто питання про межі дослідження слідчими причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. Зазначається, що межі встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, фактично збігаються з межами їх доказування.

У підрозділі 2.3 «Кримінологічна роль прокурора щодо виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів» розглядається кримінологічна діяльність прокурора-обвинувача у виявленні причин і умов злочину. Підкреслюється, що прокурор, з одного боку, є активним виконавцем вимог ст. 23 КПК України,  з іншого  – органом нагляду за виконанням вимог цієї норми закону.

Наголошується, що прокурор, як виконавець вимог ст. 23 КПК України, у процесі досудового слідства правомочний самостійно або спільно зі слідчим (органом дізнання) проводити будь-які слідчі дії, спрямовані на виявлення причин і умов злочину.  

Доводиться, що завдання і характер кримінологічної діяльності прокурора в суді визначаються його процесуальним становищем, завданнями на цій стадії кримінального судочинства. Як сторона обвинувачення прокурор бере активну участь у дослідженні доказів і тим самим сприяє виявленню в суді причин і умов розглянутого злочину. У межах обвинувальної промови прокурор викладає свою думку про причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і пропонує заходи для їх усунення. Робить він це незалежно від того, чи підсилить ця думка про причини злочину його позицію обвинувача, чи, навпаки, послабить.

У підрозділі 2.4 «Кримінологічна роль адвоката-захисника у виявленні причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів» зазначається, що на захисника прямо хоча і не поширюються вимоги ст. 23 КПК України, але його обов’язок щодо виявлення причин і умов злочину випливає з вимог ст. 48 КПК України, в якій вказується, що захисник повинен з’ясовувати всі обставини, які пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підзахисного. Причини і умови злочину за своїми природою та характером, як правило, є такими, що суд може визнати їх обставинами, що пом’якшують вину.

Автор доходить висновку, що кримінологічна діяльність адвоката з виявлення причин і умов злочину здійснюється у двох формах: а) подачі заяв, клопотань на досудовому слідстві та в суді з приводу виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину; б) здійснення самостійних процесуальних дій, спрямованих на виявлення причин і умов злочину. Звертається увага на важливу вимогу до кримінологічної діяльності захисника, а саме на те, що ця діяльність здійснюється в інтересах підзахисного і не може погіршувати його позицію ні за яких умов.

У підрозділі 2.5 «Кримінологічна роль суду у виявленні причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів» аналізуються завдання і кримінологічна роль суду у виявленні причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів. Зазначається, що хоча суд не названий у ст. 23 КПК України безпосереднім учасником кримінологічної роботи щодо виявлення причин і умов злочину, однак така участь суду передбачається. По-перше, це зумовлено тим, що головуючий у суді здійснює процесуальне керівництво судовим розглядом кримінальної справи, у тому числі з’ясуванням обставин, які сприяли вчиненню злочину. По-друге, тим, що в рамках судового розгляду справи, як наступної стадії кримінального процесу, здійснюється контроль і нагляд щодо законності досудового слідства.

На підставі вибіркового аналізу кримінальних справ та низки постанов Пленуму Верховного Суду України автор доводить необхідність поліпшення кримінологічної роботи судів щодо виконання вимог  ст. 23 КПК України відповідними суб’єктами шляхом внесення змін та доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах»  від 28 березня 2008 р. №  3.

Акцентується увага на тому, що під час судового розгляду кримінальної справи суд вирішує такі основні кримінологічні завдання: 1) перевіряє повноту виявлення причин і умов розглянутого злочину органами досудового слідства; 2) самостійно виявляє причини і умови злочину.

Розділ 3 «Заходи з усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів суб’єктами кримінального судочинства» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1  «Загальна характеристика кримінологічних заходів з усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів» розглядаються заходи, які застосовуються суб’єктами кримінального судочинства з усунення причин і умов злочинів. До них відносяться заходи-сигнали, що становлять собою інформацію, пропозиції, вимоги про вплив на виявлення причин і умов злочинів, та заходи-дії, що становлять собою практичну реалізацію заходів-сигналів або приймаються самостійно службовою (посадовою) особою, яка самостійно виявила та усунула причини і умови, котрі в майбутньому могли призвести до вчинення нового злочину.

У свою чергу, заходи-сигнали поділяються на заходи-команди та заходи-пропозиції. Заходи-команди виходять від органів, які мають право приймати загальнообов’язкові рішення у сфері профілактики злочинів, і містять у собі конкретні завдання, строки їх виконання, вказівки на конкретних виконавців тощо. Заходи-пропозиції виходять від органів, яких не наділено правом приймати загальнообов’язкові рішення у сфері профілактики злочинів, але які за чинним законодавством зобов’язані виявляти причини і умови злочинів та  вносити до відповідних органів і організацій пропозиції про їх усунення. Надалі робиться висновок, що до цієї групи профілактичних заходів належать внесення подань слідчими і прокурорами та внесення окремих ухвал (постанов) суду.

У підрозділі 3.2 «Подання органу дізнання, слідчого, прокурора і окрема ухвала (постанова) суду як засоби усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів» зазначається, що кримінологічну діяльність суб’єктів кримінального судочинства з усунення причин і умов злочину  поєднано з внесенням слідчим і прокурором подань у порядку ст. 23-1 КПК України та винесенням судом окремих ухвал (постанов) в порядку ст. 23-2 КПК України.

Зазначається, що протягом року правоохоронними органами в середньому  виноситься до 189 тис. подань. Їхня левова частка (90 %) припадає на слідчих органів внутрішніх справ (ОВС) і тільки 10 % – на слідчих податкової міліції та прокуратури. Судами протягом року виноситься до 6,1 тис. окремих ухвал (постанов) з означеного питання. Щодо практики їх виконання, то в 95 % випадків правоохоронні органи отримують відповіді про вжиті заходи відповідними суб’єктами. Найбільш високий рівень виконання подань спостерігається в органах прокуратури (98,5 %). Проте показник виконання окремих ухвал (постанов) суду нижчий, ніж в ОВС, податковій міліції, органах прокуратури, і становить 66,8 %.

Доведено, що питома вага кримінальних справ, за якими  вносилися подання, залишається достатньо високою. Так, за кримінальними справами, що були у проваджені слідчих прокуратури, цей показник становив 88,5 %,  у слідчих ОВС   – 83,2 %, у слідчих податкової міліції – 82,7 %. Зазначається, що більшість із вивчених подань  (76  %) мають формальний характер.

Наголошується, що в тих випадках, коли суд у процесі розгляду кримінальної справи отримає нові відомості про детермінанти вчиненого злочину, окрім тих, що були зазначені в поданні, та зробить висновок про їх значущість, є також доцільним винесення окремої ухвали (постанови).

У підрозділі 3.3  «Контроль над реалізацією профілактичних заходів, пропозицій, що виходять від суб’єктів кримінального судочинства» розглядаються питання кримінологічного контролю  виконання заходів-пропозицій, які містяться в поданнях слідчих (прокурорів) і окремих ухвалах (постановах) судів. Наголошується, що контроль вжиття заходів службовими (посадовими) особами за поданням слідчого, прокурора і окремою ухвалою (постановою) суду – процесуальний обов’язок цих суб’єктів кримінального судочинства, невиконання якого слід розглядати як порушення  норм КПК України.