ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Кримінально-процесуальна відповідальність як вид юридичної відповідальності” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню загальнотеоретичних питань щодо поняття та видів як юридичної відповідальності загалом, так і кримінально-процесуальної відповідальності слідчого зокрема.

У підрозділі 1.1 “Поняття та види юридичної відповідальності” зазначається, що методологічну основу для визначення сутнісних характеристик видів юридичної відповідальності становить вчення теорії держави та права. Автором проаналізовано поняття та види юридичної відповідальності, до яких може бути притягнений слідчий за порушення кримінально-процесуального законодавства. Звертається особлива увага на позитивний і негативний її аспекти. Розглядаючи роль відповідальності у сфері кримінального судочинства, автор відзначає, що характерною ознакою існуючих визначень понять юридичної відповідальності є застосування до особи, яка вчинила правопорушення, заходів державного примусу, передбачених санкцією порушеної норми, в установленому процесуальному порядку. Тому ймовірність настання відповідальності за незаконні дії слідчого може стимулювати даного суб’єкта кримінального процесу до дотримання приписів кримінально-процесуального законодавства. Ефективність здійснення слідчим покладених на нього процесуальних обов’язків прямо залежить від заходів відповідальності, які можуть бути застосовані в разі незаконної його діяльності. Тобто повинні існувати заходи процесуального впливу на слідчого, які відповідно до кримінально-процесуального закону регулювали б його діяльність.

Проаналізувавши загальновизнані види юридичної відповідальності, дисертант розкриває підстави притягнення слідчого до кримінальної, дисциплінарної та адміністративної відповідальності, й зазначає, що класифікація юридичної відповідальності на види залежно від галузі права не збігається з галузевою структурою права, оскільки видів юридичної відповідальності менше ніж галузей права, а за порушення норм різноманітних галузей права може застосовуватися відповідальність одного і того самого виду, або в межах однієї галузі права можуть існувати різноманітні види відповідальності. Діяльність слідчого безпосередньо регламентується нормами кримінально-процесуального права, тому, на думку дисертанта, заходи відповідальності за порушення вимог норм кримінально-процесуального права повинні бути закріплені безпосередньо в нормах кримінально-процесуального законодавства.

У підрозділі 1.2 “Кримінально-процесуальна відповідальність слідчого як вид юридичної відповідальності” дається авторське визначення понять “кримінально-процесуальна відповідальність” та “кримінально-процесуальна відповідальність слідчого”, вказуються особливості й характерні риси кримінально-процесуальної відповідальності слідчого. Особливу увагу приділено аналізу поглядів науковців (З. Ф. Ковриги, Г. М. Вєтрової, Г. Ж. Сулейманової) стосовно понять кримінально-процесуальної відповідальності в позитивному і негативному аспектах, що є дискусійним у правовій літературі. Дисертант зазначає, що позитивна юридична відповідальність має місце як до моменту вчинення кримінально-процесуального правопорушення, так і після нього. У першому випадку вона виявляється у вигляді добросовісного ставлення до своїх обов’язків, тому немає необхідності застосовувати до винного каральних заходів, оскільки мети можна досягти не вдаючись до них, у другому – у ліквідації шкідливих наслідків правопорушення.

Автор висловлює думку, що кримінально-процесуальна відповідальність слідчого буде ефективною у разі єдності позитивного і негативного аспектів, оскільки в основі кримінально-процесуальної відповідальності слідчого, за виконання покладених на нього процесуальних обов’язків щодо проведення слідчих дій, лежить, перш за все, оцінка ним самим своєї діяльності з точки зору співвідношення її закону.

У підрозділі 1.3 “Кримінально-процесуальна відповідальність слідчого, що передбачена нормами кримінально-процесуального законодавства” дисертант стверджує, що сутність кримінально-процесуальної відповідальності полягає, насамперед, у тому, що вона повинна виступати формою регулювання кримінально-процесуальних правовідносин суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Головну роль у реалізації цієї відповідальності відіграють санкції кримінально-процесуальних норм, які у своєму змісті передбачають заходи кримінально-процесуальної відповідальності.

Розглянувши та проаналізувавши санкції відповідних кримінально-процесуальних норм, дисертант зазначає, що заходи кримінально-процесуальної відповідальності виконують такі функції: охоронну, регулятивну, правовідновлюючу, і компенсаційну. Але головне призначення кримінально-процесуальної відповідальності полягає в тому, що вона є заходом відновлення порушеної законності при здійсненні слідчим процесуальної діяльності.

Розділ 2 “Кримінально-процесуальне правопорушення як одна з підстав кримінально-процесуальної відповідальності” складається з двох підрозділів, в яких розкрито поняття кримінально-процесуального правопорушення, вчиненого слідчим, та охарактеризовано його складові елементи, а також встановлено чинники, які спонукають слідчих до вчинення кримінально-процесуальних правопорушень.

У підрозділі 2.1 “Поняття та склад кримінально-процесуального правопорушення” автор детально аналізує поняття, склад та види кримінально-процесуальних правопорушень, вчинених слідчими. Дисертант розглядає кримінально-процесуальне правопорушення слідчого як одну з підстав застосування кримінально-процесуальної відповідальності, а також розмежовує такі суміжні поняття, як “кримінально-процесуальне правопорушення” та “слідча помилка”, звертаючи увагу на те, що при допущенні слідчим помилки відсутній прямий умисел у його діях.

Ознаками кримінально-процесуального правопорушення слідчого дисертант вважає такі:

1) протиправну поведінку слідчого, яка проявляється у прийнятті ним незаконного рішення у кримінальній справі;

2) діяння, що може проявитися як у формі дії, так і бездіяльності;

3) наслідок свідомої поведінки слідчого, тобто вчинення правопорушення слідчим, який розуміє характер і значення свого діяння й може керувати своїми вчинками, й при провадженні слідчих дій у кримінальній справі сам обирає варіант поведінки;

4) винне діяння, характерною ознакою якого є умисел;

5) наявність причинного зв’язку між діянням, тобто між прийнятим незаконним рішенням слідчого, і негативними наслідками, що настали;

6) кримінально-процесуальне правопорушення слідчого завжди завдає законним інтересам громадян шкоди, а тому завжди є небажаним.

З точки зору юридичних наслідків, кримінально-процесуальне правопорушення як юридичний факт породжує реалізацію заходів кримінально-процесуальної відповідальності, за винятком кримінально-караних діянь.

Для слідчого, як для суб’єкта кримінально-процесуального правопорушення, юридичні наслідки завжди будуть негативними. Водночас кримінально-процесуальне правопорушення може розцінюватися як юридичний факт, на основі якого: виникають процесуальні правовідносини у зв’язку з притягненням слідчого до кримінально-процесуальної відповідальності; виникають для слідчого нові процесуальні права і обов’язки; змінюються або припиняються ті правовідносини, учасником яких він був. Отже, кримінально-процесуальне правопорушення завжди передбачає можливість настання юридичних наслідків, що виражаються у втраті слідчим процесуальних прав.

У підрозділі 2.2. “Незаконність рішення слідчого як головна характерна ознака кримінально-процесуального правопорушення слідчого” звертається увага на те, що характерною ознакою кримінально-процесуального правопорушення, вчиненого слідчим, є прийняття незаконного рішення у розслідуваній ним кримінальній справі. Автором, на підставі аналізу слідчої практики, охарактеризовано чинники, що впливають на прийняття слідчим процесуальних рішень у кримінальній справі, усунення яких сприяло б підвищенню відповідальності слідчих до виконання своїх професійних обов’язків. На підставі викладеного, з метою вдосконалення діяльності слідчого, дисертантом обґрунтовано пропозицію щодо затвердження норм навантаження слідчого та впровадження розмежування спеціалізації слідчих за видами розслідуваних ними кримінальних справ, що сприятиме підвищенню їх професійного рівня.

Розділ 3 “Застосування заходів кримінально-процесуальної відповідальності посадовими особами й державними органами, що здійснюють нагляд і контроль за діяльністю слідчого” складається з трьох підрозділів, в яких розглядається діяльність начальника слідчого відділу, прокурора і суду, спрямована на виявлення та констатування кримінально-процесуальних правопорушень слідчого, з метою застосування до нього заходів кримінально-процесуальної відповідальності.

У підрозділі 3.1 “Діяльність начальника слідчого відділу, спрямована на застосування заходів кримінально-процесуальної відповідальності” зазначається, що застосовувати свої повноваження начальник слідчого відділу може з метою: повного, об’єктивного та всебічного дослідження обставин кримінальної справи; виявлення та усунення порушень слідчим норм КПК України.

Обґрунтовано, що норми закону, які надають начальнику слідчого відділу можливість давати обов’язкові для виконання вказівки слідчому з кримінальної справи, що розслідується, майже з усіх питань слідства, суперечить положенню про те, що всі рішення про керівництво слідством і провадження слідчих дій слідчий виконує самостійно. Негативно відбивається на самостійності слідчого також його адміністративне підпорядкування начальнику органу дізнання.

Розглядаючи повноваження начальника слідчого відділу щодо передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому, дисертант зазначає, що безпідставна така передача справи неприпустима, оскільки це призводить до зниження якості розслідування, а також до порушення процесуальних строків розслідування кримінальної справи. На думку дисертанта, чинний КПК України необхідно доповнити статтею, яка б передбачала всі можливі підстави передачі кримінальної справи від одного слідчого до іншого.

Обґрунтовано думку про доцільність закріпити повноваження начальника слідчого відділу щодо винесення вмотивованої постанови при передачі кримінальної справи від одного слідчого іншому, із зазначенням підстав передачі даної кримінальної справи.

Дисертант звертає особливу увагу на те, що запобігти грубим порушенням слідчим норм КПК України насамперед може начальник слідчого відділу, оскільки до його повноважень також належить і прийняття матеріалів дослідчої перевірки про факт учинення злочину, вивчаючи які він повинен ретельно дослідити: чи зібрані дані матеріали без порушення закону; чи дійсно присутній склад злочину; чи була подія злочину загалом. Тому, на думку дисертанта, роль начальника слідчого відділу в діяльності слідчого є дуже суттєвою і є помилковою думка, що його повноваження мають суто організаційний характер.

Заходами реагування начальника слідчого відділу на вчинені слідчими правопорушення є: відсторонення слідчого від провадження розслідування у конкретній кримінальній справі; передача кримінальної справи від одного слідчого іншому.

Автором обґрунтовано пропозицію щодо внесення доповнень до кримінально-процесуального законодавства: ст. 114-1 “Повноваження начальника слідчого відділу” доповнити частиною такого змісту: “Начальник слідчого відділу має право відсторонити слідчого від подальшого провадження досудового слідства у справі, якщо ним допущені суттєві порушення вимог цього Кодексу під час розслідування кримінальної справи, та доручити провадження по даній кримінальній справі іншому слідчому”.

У підрозділ 3.2 “Діяльність прокурора, спрямована на застосування заходів кримінально-процесуальної відповідальності слідчого” обґрунтовано, що підставою застосування кримінально-процесуальної відповідальності до слідчих є юридичне визнання компетентними посадовими особами і державними органами, в даному випадку прокурором факту вчинення слідчим кримінально-процесуального правопорушення та винесення щодо нього правозастосовного акта, в якому констатується дане правопорушення.

Завдання прокурорського нагляду полягає у сприянні: розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, прав установ, підприємств, організацій від злочинних посягань; виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин; запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності; охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством; здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх учиненню.

Виявивши порушення норм КПК України слідчими, прокурор може вжити таких заходів: скасування незаконних постанов слідчого; зміна запобіжного заходу; повернення кримінальної справи на додаткове розслідування; відсторонення слідчого від провадження у кримінальній справі, по якій були допущені ним порушення норм КПК України; передача кримінальної справи від одного слідчого іншому в разі виявлення значних порушень слідчим норм КПК України; порушення стосовно слідчого дисциплінарного провадження.

У підрозділі 3.3 “Діяльність суду, спрямована на застосування заходів кримінально-процесуальної відповідальності слідчого” автор зазначає, що інститут судового контролю у сфері кримінального судочинства сприяє підвищенню якості проведення слідчим досудового розслідування по кримінальній справі. Використовуючи зазначені в законі повноваження, суд при виявленні порушень слідчим норм КПК України для відновлення законності може скасувати незаконні постанови слідчого, а при наявності для цього підстав – повернути кримінальну справу на додаткове розслідування. На думку автора, одним із найсуворіших заходів реагування суду на правопорушення слідчого, вчиненого ним під час розслідування кримінальної справи, є винесення виправдувального вироку у випадках, коли не встановлено події злочину, або коли в діянні підсудного немає складу злочину.