Лозинський П. І. Воєнно-політичне співробітництво країн Співдружності Незалежних Держав: становлення, розвиток, трансформація кінця XX - початку XXI ст.

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

         У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, основні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначені його хронологічні рамки, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та публікації.

         У першому розділі дисертації – Історіографія та джерельна база дослідження – розкривається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується джерельна база, аналізується українська та зарубіжна історіографія проблеми.

      Автор відзначає: незважаючи на те, що характерною рисою тлумачення міжнародної стабільності та безпеки у новому тисячолітті став відхід від традиційного сприйняття безпеки виключно в її воєнно-політичному вимірі, політика безпеки продовжує охоплювати такі аспекти, як оборона, стримування та формування блокової політики, тобто створення воєнно-політичних союзів. Основним фактором будь-яких міжнародних відносин продовжує залишатися баланс військових сил, сукупність економічного, демографічного та інших потенціалів.

         Дисертант доводить, що безпека кожної з незалежних держав, які створилися після дезінтеграції Радянського Союзу, без винятку, була не в змозі повністю забезпечуватися власними силами. Саме тому, більшість новостворених держав були змушені йти на певні форми колективної безпеки, альтернативні інтеграційному співробітництву з Північноатлантичним альянсом. 15 травня 1992 року Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан ухвалили Договір про колективну безпеку (ДКБ). В наступному до них приєдналися Азербайджан, Грузія та Білорусь. У 2002 році ДКБ трансформувався в Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ), але Азербайджан і Грузія відмовилися від участі в Організації.

         У розділі вказується, що відмова України від участі у створенні колективної системи безпеки Співдружності, а потім законодавчо визначений стратегічний курс на членство в Північноатлантичному альянсі й Європейському союзі, обумовили практичну відсутність робіт вітчизняних дослідників, які висвітлюють процес становлення й розвитку системи колективної безпеки країн-членів СНД. Тобто, цільових робіт воєнно-історичного спрямування, у яких безпосередньо досліджувалася б проблематика воєнно-політичного союзу Співдружності Незалежних Держав, механізмів його формування та умови трансформації у національній науковій палітрі фактично не існує. Наявні поодинокі роботи носять переважно суто політологічний характер, є фрагментарними, а їх фактологічний матеріал лише ілюстративно підтверджує думку авторів.

         Автор переконливо доводить, що в інформаційному просторі України спостерігається певне ігнорування функціонування воєнно-політичного союзу в межах СНД - Організації Договору про колективну безпеку, а під час й блокування будь-яких відомостей щодо цього військового альянсу  певних країн Співдружності.

         На думку дисертанта, яку він підтверджує конкретним матеріалом,      вітчизняні дослідники вважають за краще взагалі уникнути розгляду питань функціонування військового блоку в межах Співдружності Незалежних Держав та його впливу на стан регіональної безпеки навіть в тих роботах, де подібна тема практично задекларована. 

         Автор відзначає, що російські дослідники, на відміну від українських, велику увагу приділяють питанням становлення і розвитку воєнно-політичних відносин країн Співдружності Незалежних Держав, що свідчить про дещо різне ставлення обох держав до Організації Договору про колективну безпеку. Ці роботи, на його погляд, можна поділити на дві умовні групи.

         Першу групу, переважну більшість публікацій, складають праці позитивної спрямованості, які висвітлюють переваги членства у воєнно-політичному союзі країн Співдружності Незалежних Держав, його досягнення та здобутки  [1]. До робіт другої групи відносяться більш виважені праці, помірної критичної спрямованості, в яких зроблено спробу висвітлити недоліки функціонування ОДКБ та накреслити шляхи їх подолання [2].