Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Гегеля

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Гегеля
Альтернативное Название: Пашков А.С. Учение о гражданском обществе в философии права Гегеля
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


 


У Вступі, обґрунтовано актуальність теми та проблеми дослідження, аналізується стан їх наукової розробки, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються його теоретико-методологічні засади. Викладається наукова новизна здобутих результатів, їх теоретична й практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів наукового дослідження.


У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження” більш розгорнуто, аніж у вступі формулюється проблема, здійснюється аналіз понять, що її структурують; докладно аналізується стан розробки проблеми, обґрунтовуються теоретико-методологічні засади її дослідження та окреслюється його джерельна база .


У підрозділі 1.1 “Постановка проблеми та огляд літератури” з’ясовуються основи формування та розвитку громадянського суспільства, що розкриваються як в аспекті розв’язання соціальних протиріч, так і пошуків оптимального розвитку соціуму. Здійснено огляд, аналіз та оцінку літератури, яка безпосередньо, чи опосередковано присвячена розробці даної проблеми.


Світове геґелезнавство охоплює майже всі аспекти багатогранної філософської спадщини Геґеля, але дослідження його філософсько-правового вчення все ще носять переважно фрагментарний, а то й поверхневий, однобічний характер. Ще й досі бракує узагальнюючих і комплексних праць з геґелівської філософії права взагалі, і окремих її теорій, зокрема. Це стосується, насамперед, його вчення про громадянське суспільство.


У політико-правовому геґелезнавстві можна виокремити два основних напрямки, які різняться між собою оцінкою політичного сенсу та характеру вчення Геґеля у відповіді на питання: чи є його вчення ліберальним або тоталітарним, чи визнає воно права та свободи особистості, законність та правопорядок, або, навпаки, філософськи виправдовує свавілля та насилля. Треба зазначити, що як обвинувачі Геґеля в тоталітаризмі, в обґрунтуванні ним ідеології примусу та насилля (Я. Гомес, К. Поппер, В. Таймер, Е. Топич, І. Фетчер, С. Хук, та ін.), так і прихильники його “реабілітації” від подібних звинувачень, однобічно оцінюють геґелівське вчення у системі координат сучасної ліберально-демократичної концепції держави (Е. Вейль, В. Майхофер З. Польчинський, І. Риттерю та ін.).


У дореволюційній Росії геґелівську філософію права досліджувала ціла плеяда відомих філософів та правознавців: І. Ільїн, М. Коркунов, П. Новгородцев, П. Редкін, Б. Чічерін, Г. Шершеневич та ін. В Університеті Св. Володимира філософсько-правове вчення Геґеля досить плідно вивчалося Б. Кістяківським, В. Неволіним, М. Піляшкевичем. В їх працях філософія права взагалі, теорія громадянського суспільства, зокрема, продуктивно витлумачували в дусі ліберально-демократичної традиції.


У геґелезнавстві радянських часів, у силу його ідеологічної заангажованості, геґелівське вчення про громадянське суспільство залишалася майже поза увагою. Виключеннями були хіба що праці А. Гулиги, Д. Керимова, В. Нерсесянца, А. Піонтковського, В. Шинкарука, в яких воно не лише зазнавало нищівної ортодоксальної марксистської критики, а й робилася спроба виявити його раціональні конструктивні моменти.


Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що потенційна “схильність” нашого суспільства до змін (прогресивних й регресивних) потребує осягнення їх причин та з’ясування подальших спрямувань. Також це дозволяє здійснити якісну оцінку нового і старого у бутті української етноісторичної спільноти, що знайшла власну незалежну державність в якості фундаментальної соціальної форми. Але залишається нерозв’язаним питання про зміст і спрямування еволюції української державності відповідно до тих глибинних процесів, що відбуваються в середині самого українського соціуму. Одним із вагомих критеріїв їх оцінки є рівень  формування та розвитку громадянського суспільства. Проблема розвитку громадянського суспільства дозволяє ще раз поглянути на геґелівське розуміння природи взаємозв’язку й взаємодії особистості й суспільства, особистості та держави, на виявлення соціальної природи людини як такої, соціально-духовної природи держави. Як вважав Б. Чичерін, встановлення поняття про громадянське суспільство було однією з плідних думок Геґеля, яка дозволяла віднайти перспективний підхід до цілого ряду явищ. Зазначимо, що розуміння співіснування та взаємодії громадянського суспільства й держави присутнє майже в усіх працях філософа. При цьому контексти, в які “обертається” ця проблема, постійно змінюють свій зміст, ускладнюються, та діалектично заперечують попередні, а інколи зовсім зникають. Це є наслідком однієї з фундаментальних проблем геґелезнавства – проблеми цілісності форми й змісту його філософсько-правової спадщини, що цілком справедливо й для проблеми осмислення геґелівського розуміння природи й призначення громадянського суспільства як такого.


У підрозділі 1.2 “Розвиток ідеї громадянського суспільства в історії філософсько-правової думки” розглянуто сучасні вітчизняні та зарубіжні історико-філософські тлумачення розвитку ідеї громадянського суспільства в історії філософсько-правової думки.


У теоретичних дослідженнях громадянського суспільства виділяють дві основні його інтерпретації, два різних розуміння цього соціального феномену. Найбільш поширеною була точка зору, відповідно до якої “громадянське суспільство” з’являється з появою приватної власності й держави. Поняття “громадянське суспільство” використовується для характеристики певного стану суспільства (та ототожнюється з державою особливого типу), у якому юридично забезпечені й політично захищені основні права й свободи особи, внаслідок чого таке суспільство може вважатися цивілізованим.


Інше тлумачення громадянського суспільства пов’язано з розумінням його, як певної сфери суспільства, – сфери позадержавних відносин. І тут існують різні варіації у розумінні громадянського суспільства як суспільства в цілому, як особливої його частини, як соціальної характеристики всіх його складових (громадян, громадських структур) і т.п. Різні інтерпретації ідеї громадянського суспільства визначають різні її періодизації, але можливо віднайти інваріант.


Перший період – античний період. Багато мислителів античності використовували поняття “громадянське суспільство” чи інші терміни, близькі йому за змістом (Платон, Арістотель, Цицерон). Але зміст, вкладений у це поняття античними мислителями і сучасними авторами, не ідентичний. Це пов’язано з різним розумінням суті демократії, волі, прав і обов’язків громадян. У цілому для античності, як і для середньовіччя, характерна відсутність чіткого розмежування між суспільством і державою, оскільки державне, суспільне і полісне означали один зміст.


Другий період – час виникнення й розвитку ідеї громадянського суспільства в концепціях природного права й суспільного договору XVII-XVIII ст. Цей період зв’язаний з іменами Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Ґ’юма, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є і багатьох інших мислителів, які у своїх працях виражали потреби часу, що зводилися до боротьби абсолютної монархії і буржуазної демократії, яка зароджувалася. По суті, формування громадянського суспільства відбувалося паралельно з формуванням держави нового типу – буржуазної держави. Це був процес перетворення традиційного станового суспільства в сучасне громадянське, феодальної ієрархічної держави в правову. З цього часу співвідношення політичного й громадянського суспільства виявляється предметом пильної уваги соціально-філософської думки.


Третій період (XIX – перша чверть XX ст.) характеризується розширенням сфери впливу, політичного визнання й утвердження ідейного панування концепції громадянського суспільства в умовах буржуазних революцій. Громадянське суспільство з теоретичної конструкції перетворюється в особливу сферу соціальної реальності, здобуваючи тим самим онтологічний статус. Цей період й починається з Геґеля, який на теоретичному рівні розмежував поняття держави і громадянського суспільства, підкресливши нетотожність першого другому.


Тлумачення громадянського суспільства як особливої недержавної сфери соціального організму одержало широке поширення в Європі завдяки А. де Токвілю і його дослідженню американської демократії, що стала реальним утіленням принципів і основ теорій суспільного договору і громадянського суспільства, розроблених на той час.


Четвертий етап еволюції ідеї громадянського суспільства – 20-90-ті роки XX ст. На цьому етапі відбувається перехід від практичних вимог економічної й політичної свободи особи, характерних для попереднього періоду, до розширення свобод у сфері культури й мистецтва й т.д. Поступово з’являються умови для видозміни громадянського суспільства – держави у більш складні конструкції.


У вітчизняній філософсько-правовій думці поняття громадянського суспільства здійснило значну еволюцію від концепції “соціалістичного громадянського суспільства” із властивим їй зверненнями до цінностей і норм демократичного й етичного соціалізму до концепцій, що увібрали положення неоконсервативної ідеології: про згубність поглинання громадянського суспільства державою й політизації всіх сфер громадського життя, про необхідність звільнення регіонів від диктату центру, розвитку місцевої влади й творчої ініціативи на рівні сільських громад і добровільних об’єднань.


У підрозділі 1.3 “Геґелівська філософія права в контексті філософсько-правової культури” розглянуто різноманітні найвідоміші інтерпретації філософсько-правового вчення Геґеля у межах філософської та правової традиції, а саме: геґельянство ХІХ -ХХ ст. (строгеґельянці, младогеґельянці, неогеґельянці, “антигеґельянство”).


Вплив та поширення геґелівських філософсько-правових ідей на території України можна поділити на два періоди, межею яких була Жовтнева революція 1917 р.


Висока оцінка геґелівського вчення була дана багатьма видатними юристами та правознавцями: А. Грабовським, Б. Кістяківським, І. Максимовичем, К. Неволіним, П. Новгородцевим, П. Редкіним, Б. Чичеріним, та ін.


До соціально-політичних аспектів геґелівської філософії зверталися М. Бакунін, В. Бєлінський, О. Герцен, З. Грановський, М. Драгоманов, П. Лавров, М. Станкевич, П. Чаадаєв, М. Чернишевський та інші.


Другий етап впливу геґелівських філософсько-правових ідей на території України пов’язаний з радянською політико-правовою ідеологією. Саме оцінки геґелівського вчення К. Марксом, Ф. Енгельсом та В. Леніним визначили основні напрямки розробки його проблематики. До цього періоду радянського політико-правового (філософсько-правового) геґелізнавства можна віднести творчість таких авторів: В. Адоратський, М. Аржанов, В. Асмус, М. Биховський, М. Бухарін, П. Галанза, Л. Герман, А. Деборин, М. Каммарі, А. Макаров, К. Мілонов, М. Мітін, Є. Пашуканіс, А. Піонтковський, І. Разумовський, П. Стучка, Л. Троцький, Г. Шпет та ін.


Дослідженню соціально-політичних, політико-правових і філософсько-правових аспектів геґелівської спадщини присвячені праці К. Бакрадзе, Ю. Баскіна, Г. Волкова, А. Володіна, А. Гулиги, М. Желнова М. Ємдіна, С. Кечекьяна, Ю. Клецова, Д. Козлова, М. Кисселя, В. Кузнєцова, В. Малініна, Л. Мамута, Б. Маньковського, Н. Мотрошилової, В. Нерсесянца, М. Овсяннікова, Т. Ойзермана, В. Погосяна, Н. Прозорової, І. Рау, В. Рибальченко, Г. Різза, В. Туманова, А. Хандруєва, Д. Фельдмана, Л. Чиковані, В. Шинкарука, А. Щиглика та ін.


 У дисертації здійснений аналіз та дана оцінка головних здобутків геґелезнавців у дослідженні філософсько-правових ідей Геґеля, його вчення про громадянське суспільство.


У другому розділі “Геґелівське вчення про громадянське суспільство” розглядається формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля та основні етапи еволюції його вчення про громадянське суспільство.


У підрозділі 2.1 “Формування та розвиток філософсько-правових поглядів Геґеля” з’ясовані історико-філософські витоки філософсько-правового вчення філософа, відстежено еволюцію його розуміння  громадянського суспільства та держави.


Проблема громадянського суспільства, співвідношення його з державою, з’являється у геґелівському філософсько-правовому вченні не випадково. Геґель пережив три великі політичні події: у своїй молодості – Французьку революцію, зрілою людиною – всесвітнє панування Наполеона і, нарешті, прусські визвольні війни. Ці події визначили зміни в його політичному й правознавчому мисленні: від радикальної критики існуючої соціальної дійсності, до піднесення прусської держави.


Досліджуючи ідейні витоки геґелівської філософії права та теорії громадянського суспільства, було ієрархизовано міру впливу на геґелівську теорію громадянського суспільства таких фундаторів філософсько-правової думки, як І. Кант, Ж.-Ж. Руссо та Т. Гоббс. Антична ідея держави (Платон, Арістотель) служить Геґелю еталоном для критики громадянського суспільства, але й індивідуалістичний принцип цього суспільства виступає у нього як критерій оцінки чистої субстанціальності античної громади. Він, як і Руссо, ґрунтується на двох образах-ідеях: античного поліса й ідеї волі протестантського християнства.


Висвітлення місця філософії права в геґелівській філософській системі визначає не тільки місце філософії права у структурі “кінцевої редакції” системи Геґеля, а й роль філософсько-правових штудій у формуванні його загально філософських поглядів та навпаки (вплив цих поглядів Геґеля на вирішення ним філософсько-правових проблем).


У майже завершеному вигляді основні ідеї та положення філософсько-правового вчення Геґеля про громадянське суспільство, державу та право знайшли своє відображення у “Філософії духу” – третій частині “Енциклопедії філософських наук” (1817 р.). Розділ “Об’єктивний дух” (право, мораль, моральність), що знаходиться між розділами про суб’єктивний та абсолютний дух, містить у собі сформовану філософсько-правову концепцію. Також багато філософсько-правових проблем висвітлювалося Геґелем у лекційних курсах по історії філософії, естетиці, філософії релігії та філософії історії. Але результатом усіх філософсько-правових пошуків та отриманих ним на цьому шляху результатів була “Філософія права” (1821 р.), яка містила вже у концептуальній, і разом із тим розгорнутій, формі здобутки геґелівської філософської думки про соціальні, політичні та правові проблеми, а також розвинене вчення про громадянське суспільство й державу.


Право, за Геґелем, є певна ступінь у розвитку духу. Як частина цілого “Філософія права” має деякий вихідний пункт, що сам є результатом попереднього розвитку духу. Філософія права є філософія “об’єктивного духу”. Її вихідний пункт – свобода волі – лежить за межами самої науки про право. У загальній системі філософії Геґеля філософія права виходить із цього поняття як результату попереднього розвитку духу. Вона починається там, де кінчається філософія суб’єктивного духу.


У “Філософії права” показано розвиток об’єктивного духу через розкриття поняття права, від його абстрактних форм до конкретики, від абстрактного права – до моральності. Мораль з’являється там, де порушується або переступається право. Мораль є певною мірою спокутою, і ця потреба слугує основою для самої моралі. Моральність (сім’я, громадянське суспільство та держава) виступає як зняття права та моралі


У геґелівської філософської системі розвитку духу об’єктивний дух – це етап у самопізнанні, тому громадянське суспільство, держава, право і все, що відноситься до сфери об’єктивного духу, у “Філософії права” досліджується та трактується з позиції абсолютного духу (філософської точки зору).


У підрозділі 2.2 “Основні етапи розвитку геґелівського вчення про громадянське суспільство” аналізується творчий пошук Геґелем власної ідеї громадянського суспільства.


“Філософія права”, що містить вчення про громадянське суспільство і державу, так само, як у Ж.-Ж. Руссо спочиває на двох традиціях: античного поліса й ідеї волі протестантського християнства. Держава Платона і суспільний договір Ж.-Ж. Руссо (у якому Геґель брав до уваги тільки ідею прав людини, але не громадянського обов’язку) являють собою дві передумови, виходячи з яких Геґель підносить прусську державу до рівня філософської значимості.


У розумінні Геґеля громадянське суспільство, це – опосередкована працею система потреб, що спочиває на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. Воно складається з наступних підсистем (моментів): потреби, правосуддя та поліції й корпорації.


У громадянському суспільстві, що являє собою взаємозв’язок “систему” “потреб” і принципом якого є індивідуалізм, кожен громадянин насамперед є мета для самого для себе. Все інше для нього ніщо, поки воно не може стати засобом для досягнення його мети. Кожен вільний і в той же час залежить від усіх інших, тому що благо і горе кожного, переплетені із благом і горем всіх інших і гарантовані тільки в цьому економічному взаємозв’язку.


Право виступає регулятором взаємовідносин у громадянському суспільстві. Поняття “право” використовується у наступних основних значеннях: право як свобода (ідея права); право як визначена ступінь та форма свободи (особливе право); право як закон (позитивне право). Для того щоб право стало значимим як всезагальне, виникає необхідність у публічності влади, а саме – у судочинстві. Реалізація права як закону через правосуддя необхідна умова для поліції, у обмеженій, але конкретній тотальності корпорації.


Такого суспільства, природно, не було в стародавності й у середні століття, воно виникло лише в сучасному світі і зв’язано зі становленням буржуазного ладу. Велика теоретична заслуга Геґеля складається насамперед у тому, що він помітив цей істотний факт новітнього соціально-економічного розвитку і філософськи освітив його щодо проблем держави, права, політики.


Саме в аналізі громадянського суспільства, у його зв’язках досягається, за Геґелем, “науковий доказ поняття держави” та стає можливим перехід до держави, що найближчим образом з’являється як наслідок, результат і продукт розвитку відносин громадянського суспільства. Геґель, однак, не державу розглядає як продукт суспільства, а, навпаки, суспільство як підлеглий момент держави.


У підрозділі 2.3 “Взаємовідносини держави і громадянського суспільства здійснюється аналіз гегелівського розуміння співвідношення громадянського суспільства і держави.


Платон, Арістотель, І. Кант, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, Й.Фіхте – ті мислителі, що справили щонайбільший вплив на геґелівське розуміння принципу, сутності і специфіки змісту громадянського суспільства, його співвідношення з державою. Геґель насамперед, намагається, синтезувати розуміння сутності та взаємовідношення суспільства й держави, яке було розвинуте його попередникам: ідея співвідношення морального цілого і частини (Платон, Арістотель); тлумачення держави як волі (Ж.-Ж. Руссо). Міцний поштовх отримав Геґель від мінливого вчення про державу Й. Фіхте


 


Визначаючи громадянське суспільство як “боротьбу всіх проти всіх”, Геґель навмисно використовує гоббсівську характеристику природного стану, коли “люди живуть без загальної влади, що тримає їх у страху”, і “знаходяться в тому стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх”. Громадянське суспільство в геґелівській філософії права є ступінь поняття, що розвивається, що завершується в ідеї держави. З цього погляду геґелівське громадянське суспільство містить у собі момент необхідності і розуму. Воно, отже, відмінне від гоббсівського природного стану, хоча і наділена основною характеристикою останнього.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины