Яницька Н.В. Групова корисливо-насильницька злочинність молоді та її попередження

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються вибір і актуальність теми, визначаються мета,  завдання та наукова новизна дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична і практична значимість отриманих результатів, наводяться дані  про їх апробацію.

У розділі першому "Кримінологічна характеристика групової корисливо-насильницької злочинності молоді", який складається з трьох підрозділів, розглядаються кримінально-правові та кримінологічні аспекти даного виду злочинності.

У першому підрозділі "Кримінально-правові ознаки групових корисливо-насильницьких злочинів" виділяються злочини, які, на думку автора, належать до корисливо-насильницьких. Це: розкрадання державного або колективного майна шляхом грабежу (ст.82 ч.2 ККУ),  розбій з метою розкрадання державного або колективного майна (ст.86 ч.2 ККУ), вимагательство державного або колективного майна (ст. 86‚ ч.2, ч.3 ККУ), умисне вбивство з корисливих мотивів (ст.93 п."а" ККУ),  вбивство, вчинене за попереднім зговором групою осіб або організованою групою (ст.93 п."і" ККУ), грабіж (ст. 141 ч. 2 ККУ),  розбій (ст.142 ККУ),      вимагательство індивідуального майна громадян (ст.144 ч.2, ч.3 ККУ).

Ці злочини єднає корислива спрямованість та насильницькі дії або погроза їх застосування. Об’єктами цих злочинів є  право власності, у відповідності з яким здійснюється володіння, користування та розпорядження державним, колективним чи приватним майном, а також життя і здоров’я особи. Об’єктивна сторона цих діянь полягає в тому, що винні  тим чи іншим способом (грабежу,  розбійного нападу, вимагательства, вбивства) обертають державне, колективне чи індивідуальне майно на свою користь або  користь інших осіб. Це робиться проти волі власника майна при завідомій відсутності у винного права на нього з використанням насильницьких дій (фізичного або психічного характеру) або з погрозою їх застосування.

Суб’єктивна сторона складу зазначених злочинів характеризується прямим умислом – винний усвідомлює, що майно, яке він обертає на свою користь, належить державі, колективу чи громадянину,  і переслідує мету збагатитись за рахунок чужого майна. Суб’єктом корисливо-насильницьких злочинів можуть бути особи, яким виповнилося 14 років (ст. 93 п."а", п. "і",  ст. 141 ч.2, ст. 142 ККУ) або 16 років (ст. 82 ч.2, ст. 86‚ ч.2, ч.3,  ст. 144 ч.2, ч.3  ККУ).

Визначення поняття "молодь" передбачає насамперед встановлення  вікових меж. У вітчизняній та зарубіжній літературі  вказувалися різні вікові межі -  від 14 до 35 років. Але більшість вчених відносять до молоді осіб у віці до 25 років, де критеріями виступають: нижній – 14 років (досягнення віку кримінальної відповідальності) і верхній – 25 років (завершення періоду соціалізації, включення до системи виробничих відносин та набуття економічної самостійності).

Пошукувач відокремлює дві вікові групи злочинців:  14-17 і 18-28 років. Перша група - це  підлітковий і молодший юнацький вік; друга - юнацький і молодіжний вік. Загальним для цих вікових груп є перехід до соціальної зрілості та  інтенсивне формування навичок поведінки. Тому, на думку автора, молодь – це соціально-демографічна група, яка характеризується інтенсивним психологічним та фізіологічним  розвитком,  що має свої специфічні особливості, інтереси та потреби. Їх врахування необхідно для ефективнішого подолання групової злочинності молоді.         

Груповим визнається злочин, у спільному вчиненні якого брали участь дві і більше осіб. Одним з  його різновидів  є скоєння злочину за попереднім зговором групою осіб. Попередній зговір означає, що двоє чи більше осіб заздалегідь домовилися про спільне вчинення злочину. Угруповання молоді, що вчиняє корисливо-насильницькі злочини, визначається дисертантом як неформальна група молодих людей,  які  об’єдналися для скоєння суспільно небезпечних діянь з метою незаконного збагачення насильницьким шляхом.

У зв’язку з підвищеною суспільною небезпечністю злочинів, передбачених ст. 82 ч. 2; ст. 86 ч. 2; ст. 86Á ч.2, ч.3; ст. 144 ч. 2 і ч. 3 ККУ, дисертант вважає, що кримінальну відповідальність за них треба встановити  – з чотирнадцяти років. Кваліфікуючою ознакою цих складів злочинів є скоєння їх групою осіб.

У другому підрозділі "Стан, структура, динаміка і географія групової корисливо-насильницької злочинності молоді" вказується, що злочинність молоді у віці від 14 до 28 років становить 56,4 % усіх злочинів у державі. Показники кримінальної ураженості населення у цьому віці демонструють певну стабільність та схожість тенденцій - взаємоз’язок злочинності двох вікових груп (14-17 і 18-28 років), особливо негативний вплив злочинності старшої вікової групи на неповнолітніх; злочинність набуває все більш організованого характеру в силу вікових  особливостей молоді та дії соціально-психологічних механізмів взаємної криміналізації. Злочинні угруповання молоді відрізняються високою кримінальною мобільністю, що проявляється у можливості в короткі терміни змінити  спрямованість і характер злочинної діяльності.

 На думку автора, формуванню злочинних груп молоді передує стихійне утворення дозвільних груп, які внаслідок низки криміногенних факторів (бездоглядність, бродяжництво, негативний вплив дорослих, запущеність виховної роботи, відсутність  суспільно корисних занять тощо) переростають у кримінальні.  Дослідженням встановлено, що групова корисливо-насильницька злочинність молоді характеризується: 1) високим рівнем корпоративності, при якому кримінальні групи організуються у вигляді злочинних зграй, де міжособові стосунки підкоряються цілям злочинної діяльності; 2) наявністю лідерів, які планують діяльність груп. Ватажками корисливо-насильницьких угруповань  у більшості випадків є особи, які мають кримінальний досвід; 3) жорсткою внутрішньогруповою ієрархією, чітким розподілом ролей та функцій між учасниками групи; 4) суворими санкціями за недотримання "законів", прийнятих у групі; 5)  конспірацією злочинної діяльності.

 Динаміка групової корисливо-насильницької злочинності молоді за останні п’ять років має тенденцію до стабілізації: якщо з 1986 по 1993 рік відбувалося інтенсивне зростання таких злочинів, як розбійні напади та грабежі (їх кількість за цей період збільшилася в дев’ять разів, а питома вага зросла з 2,6 % до 7,1%), то останнім часом  зареєстрована групова корисливо-насильницька  злочинність молоді стабілізувалася. Аналіз її динаміки дав змогу виділити низку важливих обставин:    а) зростання групової корисливо-насильницької злочинності молоді на 16,3 % кожні п’ять років; б) рівень злочинності серед молоді в основному корелює зі станом загальної злочинності в Україні; в) висока латентність корисливо-насильницької злочинності молоді, що не дозволяє мати повне уявлення про її реальні масштаби.

 Географія цього виду злочинності характеризується наступним: великі промислові центри, портові та курортні міста мають її найвищі показники; міська і сільська групова корисливо-насильницька  злочиність молоді з кожним роком  зближуються за своїми параметрами. Кримінальні молодіжні угруповання з високим ступенем організованості виявлені в усіх обласних центрах країни.

Молодіжні групи корисливо-насильницького спрямування різноманітні за кількістю їх учасників (умовно поділені на: малочисельні (2-4 чол.) - їх виявлено 87,4%; середньочисельні  (5-8 чол.) - їх 3,6 % і багаточисельні (9-11 чол.) - їх 9,0 %). Групи, до яких належали тільки  неповнолітні, становлять 65,2 %; неповнолітні, але в злочинах групи брав участь дорослий (дорослі) - 25,8%; дорослі, але в діяльності групи брав участь неповнолітній (неповнолітні) - 9,0%.

Більше половини злочинів (54,0%) скоюються молоддю вперше, кожен третій злочин вчинюється особами, які раніше були засуджені, 2,5 % злочинів на рахунку тих, хто був визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом.

Рівень освіти осіб, які входять до кримінальних груп молоді, досить високий. За результатами дослідження 78,8% з них мають загальну середню освіту, 15,6% -  середню професійну освіту. Лише поодинокі особи закінчили вісім класів.  Водночас 56,0% взагалі не працювали і не навчались більше трьох місяців.

Майже половину (46,4%) становлять особи, які мають психічні відхилення (психопатія, підвищена збудженість, агресивність тощо), а 2,0% страждали різними психічними захворюваннями.

За даними дослідження 48,0% злочинних груп молоді корисливо-насильницького спрямування створюється за місцем проживання, 3,6% - мають родинний зв’язок між членами угруповання. 73,5% корисливо-насильницьких злочинів скоюється корінними жителями району, 13,2% - "гастролерами", решта  злочинів 13,3% вчиняється мешканцями сусідніх районів. 

У третьому підрозділі "Механізм та детермінанти групової корисливо-насильницької поведінки молоді" розкривається механізм цієї поведінки, під яким  розуміється діалектична взаємодія криміногенних факторів об’єктивної дійсності і внутрішніх антисуспільних властивостей осіб, учасників групи, що призводить до скоєння ними корисливо-насильницьких злочинів. Групова злочинна  поведінка є процесом, що розгортається  у просторі і в часі, який включає в себе не тільки самі дії, а й стадії групової психічної діяльності, яка обумовлює спрямованість злочинної поведінки та її фактичне здійснення. Тому  групова злочинність корисливо-насильницької спрямованості є невипадковою, а відображає стійкі антисуспільні властивості членів цих угруповань та криміногенні умови оточуючого їх соціального середовища. При цьому у злочинній групі настрої і протиправні вчинки одних осіб стимулюють поведінку інших.

Механізм умисного злочину корисливо-насильницької спрямованості, що вчинюється угрупованням  молоді, включає чотири основні елементи: 1) мотивацію злочину; 2) планування злочинних дій; 3) виконання злочинів та настання суспільно-небезпечних наслідків; 4)  посткримінальну поведінку. Кожний з елементів являє собою утворення, яке включає різноманітні психічні стани та процеси, вплив зовнішнього середовища, прийняття рішення та зворотні зв’язки.

Мотивація корисливо-насильницької  злочинної поведінки молоді пов’язана з об’єктивними умовами соціального середовища, що впливає на мотивацію поведінки не безпосередньо, а відбивається через внутрішні умови - психічний стан особи, її погляди та установки, потреби й ціннісні  орієнтації, які були сформовані під впливом попередніх зовнішніх умов.

Регулятором діяльності спільноти виступають групові потреби, колективні інтереси та мотивація, а також групові норми поведінки, спрямовані на реалізацію двох основних форм групової діяльності: предметної (за типом суб’єкт-об’єкт) і  спілкування (за типом суб’єкт-суб’єкт). Разом з корисливими мотивами у корисливо-насильницькій поведінці проявляється насильницька орієнтація особи, що передбачає насильство як звичний засіб досягнення мети.

При прийнятті рішення про вчинення злочину відбувається прогнозування  можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з урахуванням реальної обстановки і власних можливостей, вибір засобів. Після прийняття рішення про вчинення злочину настає стадія його виконання. Фактична реалізація рішення інколи відрізняється від запланованої, якщо відбувається зміна ситуації.

На етапі посткримінальної поведінки злочинець аналізує вчинене, наслідки скоєного, користується отриманим злочинним шляхом майном, приховує сліди злочину, вживає заходів для того, щоб його не викрили та не притягли до кримінальної відповідальності. Виходячи з цього, посткримінальна поведінка  в кримінологічному плані є заключним етапом злочинної поведінки.

 Фактори, що детермінують групову корисливо-насильницьку злочинність молоді, поділені автором на дві основні групи:  а) чинники, які формують особу молодого злочинця (сімейне неблагополуччя, асоціальне оточення, недоліки шкільного, трудового виховання тощо);  б) обставини, що сприяють скоєнню групових злочинів  (погана охорона матеріальних цінностей, недоліки організаційного характеру, які допомагають особам зі сформованою антисуспільною орієнтацією реалізувати злочинні наміри, віктимна поведінка жертви злочину і т.інш.).

Загальними детермінантами групової корисливо-насильницької злочинності молоді  нині є: 1) низький матеріальний і духовний рівень життя переважної частини  населення України; 2) труднощі в оволодінні професією та  працевлаштуванні молоді; 3) відсутність налагодженої системи культурного дозвілля;                                 4) десоціалізація особи в процесі негативного сімейного виховання;                            5)  криміногенний вплив на підлітків неформальних груп молоді; 6) втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими особами з  кримінальним досвідом; 7) віктимна поведінка жертв корисливо-насильницьких злочинів, скоюваних молодіжними угрупованнямим.

У другому розділі "Попередження корисливо-насильницької злочинності молодіжних угруповань" розглядаються загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та віктимологічні аспекти протидії груповій злочинній поведінці молоді, а також вносяться конкретні пропозиції щодо удосконалення  норм кримінального законодавства, спрямованих на боротьбу з груповими злочинами.

У першому підрозділі "Загальносоціальне попередження корисливо-насильницької злочинності молоді", перш за все, визначається правове поняття загальносоціального попередження. Це – удосконалення чинного законодавства, яке прямо не спрямоване на профілактику злочинів, а є регулятором суспільних відносин іншого характеру (трудових, сімейних), які, будучи неупорядкованими, відіграють криміногенну роль. У той же час при вирішенні цих завдань створюються умови, які ліквідують саму  можливість  корисливо-насильницьких діянь або зменшують їх рівень. Таким чином, заходи загальносоціальної профілактики мають широкий діапазон дії і впливають фактично на всі різновиди детермінант злочинності. У більш вузькому розумінні попередження злочинів означає охорону людей, держави, суспільства від суспільно небезпечних посягань. Історичні корені цього виду превенції сягають у глибину віків.

Нині попередження злочинності являє собою складний комплекс різноманітних заходів запобіжного впливу. Це свідома діяльність, що передбачає досягнення проміжної та кінцевої мети, яка здійснюється на всіх рівнях, враховуючи характер та ієрархію детермінант злочинності, у тому числі молоді, як шляхом впливу на криміногенні фактори з метою їх ліквідації або нейтралізації, так і створення чи стимулювання антикриміногенних факторів, що перешкоджають її появі. Боротьба зі злочиністю складається з ієрархічно пов’язаних між собою рівнів. Перший – запобіжний вплив на динаміку, структуру, детермінанти злочинності в цілому (загальносоціальна профілактика). Другий – спеціальне попередження окремих видів злочинів у певних сферах суспільного життя (спеціально-кримінологічна профілактика). Третій - попередження скоєння злочинів окремими особами (індивідуальна профілактика).

Складність всієї системи попередження  злочинів, її багаторівневий та різноспрямований характер викликає необхідність розгляду профілактичних заходів з різних підстав: масштабу використання, змісту засобів, їх правової характеристики з початку профілактичної діяльності. Найбільш доцільною є класифікація з моменту профілактичної діяльності та пов’язаних з цим завдань, що вирішуються суб’єктами профілактики. Це дає можливість правильно визначати коло таких суб’єктів і запобіжні засоби.

В дисертації визначаються загальносоціальні заходи профілактики корисливо-насильницької злочинності молоді, які, на думку автора,  складаються з:                          1) розроблення  програм соціального та економічного розвитку регіонів, де визначені заходи, спрямовані на зміцнення та планування сім’ї, створення закладів амбулаторно-поліклінічної мережі для спеціалізованої медичної допомоги кожній дитині, яка цього потребує; 2) надання соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, адресного підходу до забезпечення прожиткового мінімуму доходів  сімей, дотримання соціальних гарантій і пільг, встановлених законодавством;                            3)  збереження закладів освіти, створення нових типів навчально-виховних установ для дітей різного віку, організація їх дозвілля, недопущення  перепрофілювання  позашкільних закладів; 4) відновлення мережі спортивних клубів і секцій за місцем  проживання,  навчання, у сільській місцевості; 5) забезпечення  доступності закладів культури для малозабезпечених сімей; 6) створення різних консультаційних центрів для молоді, надання психокорекційної допомоги підліткам, членам їх сімей задля усунення сімейних конфліктів.

У другому підрозділі "Спеціально-кримінологічні заходи запобігання  корисливо-насильницькій злочинності молодіжних угруповань" розглядається даний аспект боротьби з груповою корисливо-насильницькою злочинністю молоді. Вказані заходи повинні бути спрямовані на ліквідацію детермінант, що обумовлюють формування особи злочинця та полегшують її входження  до кримінальної групи, запобігання бездоглядності та безпритульності неповнолітніх, пияцтву,  наркоманії,  токсикоманії, проституції та іншим "фоновим" явищам. В цьому плані важлива роль відводиться створенню і ефективному функціонуванню: 1) психолого-педагогічних служб,  головним завданням яких має бути  діагностико-психологічне обстеження, корекція, консультативно-медична допомога молодим людям, які цього потребують, застосування нових технологій навчання і виховання; 2) притулків тимчасового перебування для надання термінової соціальної допомоги загубленим дітям, підкидькам, підліткам, які втратили сім’ю чи потрапили в екстремальні умови; 3) центрів медико-соціальної реабілітації з метою догляду за дітьми-сиротами чи тими, що залишилися без батьківського догляду.

 Специфіка профілактики корисливо-насильницьких злочинів, скоюваних молодіжними угрупованнями,  пов’язана з їх типами:

-          групи, що стоять на межі законослухняної поведінки. Для них характерне спільне проведення дозвілля. Злочини скоюються цими групами з легковажності, імпульсивності та надмірної емоційності їх членів.  Спеціальні заходи - постійний контроль за членами групи, залучення їх до суспільно корисної праці, секційної роботи;

-          групи, злочини якими скоюються випадково.  Норми їх мікросередовища не відповідають правовим, але не досягають  кримінального рівня. Заходи - посилений контроль за членами групи, подолання бездоглядності, пияцтва, наркоманії, зміна міжособистісних відношень у навчальному колективі, переорієнтація установок групи;

-          групи,   орієнтовані на порушення правових норм. Заходи - профілактичний контроль за членами групи і ліквідація умов їх формування, притягнення до відповідальності осіб, що скоїли адміністративні та інші правопорушення;

-          групи, спеціально створені для вчинення злочинів. Для них характерні конспіративність, велика згуртованість, чітка організація, розподіл ролей. Різновидом груп такого типу є зграя. Заходи - своєчасне і повне розкриття вчинених злочинів, відокремлення від неї лідера (організатора), диференціація профілактичних заходів з урахуванням ролі кожного з членів групи при скоєнні злочину, починаючи із затосування більш м’яких заходів, що розраховані на свідомість членів групи. Якщо такі заходи не дають позитивного результату, використовувати більш суворі заходи  примусу,  включаючи кримінальне покарання.

У зв’язку з тим, що злочин є результатом взаємодії особи злочинця з потерпілим, автор  визначає віктимологічні аспекти злочинної поведінки, які не можна залишити поза увагою. Звідси випливає необхідність розробки заходів віктимологічної профілактики, яка має включати: 1) виготовлення пам’яток, плакатів для громадян, в яких містяться поради, як уникнути можливості стати жертвою корисливо-насильницького злочину; 2) виступи працівників правоохоронних органів перед населенням по радіо, телебаченню, у  пресі; 3) організаційно-управлінські заходи державних органів і громадських організацій, які спрямовані на недопущення або зменшення шкоди від корисливо-насильницьких посягань; 4) забезпечення особистої безпеки громадян з підвищеною віктимністю шляхом інформованості таких осіб як себе поводити у криміногенних ситуаціях, надання особистої охорони, засобів індивідуального захисту,  навчання прийомам самозахисту тощо.

У третьому підрозділі "Проблеми удосконалення кримінального законодавства  стосовно боротьби з груповою злочинністю молоді" визначаються поняття системи покарання, диференціації кримінальної відповідальності за скоєння неповнолітніми та молоддю злочинів корисливо-насильницької спрямованості у складі групи, аналізується позитивний зарубіжний досвід в плані можливостей його застосування в Україні.

З метою підвищення ефективності кримінально-правової  боротьби з груповою корисливо-насильницькою злочинністю вносяться певні зміни та доповнення до Кримінального кодексу України, а саме:

1. Доповнити  КК України ст. 50¬  такого змісту: "Особа, яка є членом  організованого злочинного формування, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона, перебуваючи у ньому, не вчинила тяжкого злочину і добровільно заявила в органи влади про своє членство в такому формуванні та взяла активну участь  у припиненні його злочинної діяльності".

2. Статтю 7 ККУ після слів "суспільно небезпечною" доповнити такою фразою: "Слідчий за згодою прокурора вправі закрити кримінальну справу щодо особи, яка є членом  організованого злочинного формування, за наявності підстав, передбачених ст. 50¬ Кримінального кодексу України".

Частину 2 статті 14 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", яка передбачає повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності члена організованого злочинного формування, якщо він своїми діями надалі сприяв  припиненню діяльності і викриттю такого формування,  вилучити.

Крім цього, пропонується внести зміни і доповнення до проекту нового Кримінального кодексу України, а саме:

1) визначити поняття покарання як міри примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину, і полягає у передбачених  законом втратах та обмеженнях прав і свобод засудженого;

2) вважати таке покарання ефективним, яке здатне виправити засудженого й  запобігти вчиненню ним нових злочинів з мінімальними затратами репресії;

3) закріпити в Загальній частині проекту ККУ такі форми співучасті: а) вчинення злочину групою осіб, якщо в ньому брали участь дві або більше особи без попередньої змови; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, якщо в ньому  брали участь дві або більше особи, які попередньо, тобто до початку злочину домовилися про його вчинення;  в) вчинення злочину організованою групою  (злочинною організацією), яка створена для вчинення одного чи кількох злочинів, або об’єднанням організованих груп;

4) передбачити можливість  звільнення від кримінальної відповідальності члена організованої злочинної групи, якщо він добровільно вийде з її складу і заявить про існування групи в органи влади.