Сливенко В.А. Державна політика у сфері боротьби з кримінальною злочинністю на Півдні України в 1921 - 1928 рр. : Сливенко В.А. Государственная политика в сфере борьбы с уголовной преступностью на Юге Украины в 1921 - 1928 рр.

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, хронологічні й територіальні межі дослідження, окреслено його наукову новизну, практичне значення, форми апробації.

У першому розділі – «Історіографічні, джерелознавчі та методологічні засади дослідження» – з’ясовано ступінь наукового вивчення теми, охарактеризовано джерельну базу, викладено теоретико-методологічний інструментарій, використаний в роботі.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки теми» розкриваються основні етапи і тенденції в історіографічному осмисленні досвіду формування та здійснення державної політики у сфері правоохоронної діяльності на Півдні України в       1921–1928 рр. Доведено, що хід дослідження даної проблематики можна простежити за чотирма етапами,  які помітно відрізняються один від одного.

Перший етап охоплює період з 1920-х до початку 30-х рр. і характеризується підвищеною увагою до питань кримінальної злочинності передусім з боку партійних та радянських функціонерів, керівників правоохоронних органів. З-під їх пера в цей час вийшло чимало публікацій, які мали здебільшого пропагандистський характер та професійну спрямованість. До цієї групи слід віднести, зокрема, роботу П. Примакова. Неабиякий інтерес становить збірка статей, доповідей та виступів М.О. Скрипника, який, перебуваючи на посаді народного комісара юстиції УСРР, тривалий час відігравав провідну роль у виробленні та впровадженні правоохоронної політики в республіці. Вивченням злочинності й особистості злочинця займалися С.І. Тихенко, В. Зиверт та ін. Масове обстеження правопорушників здійснювалося в пенітенціарних установах кримінологами, соціологами та лікарями.

Різні (інколи дуже трагічні) аспекти діяльності ВУНК та інших надзвичайних органів влади, у тому числі на Півдні України, відображені у творах, які були заборонені у 1930-ті рр. й перевидані вже після розпаду СРСР.

Незважаючи на окремі позитивні риси літератури 1920–30-х рр., її характерними ознаками були описовість, ілюстративність, поверхневість висновків та узагальнень, догматизм в оцінках.

Другий етап історіографії тривав з 1930-х до середини 50-х рр. Класики марксизму вважали, що знищення приватної власності на засоби виробництва мало повністю викорінити головні соціоекономічні причини злочинності. Коли ж протягом непу неупереджені статистичні установи зафіксували підвищення рівня злочинності, й це потрібно було якось обґрунтувати, влада вдалася до радикальних методів. Державні установи, що займалися вивченням злочинності, в 1931 р. були ліквідовані, відділи «моральної статистики» закриті. Відтак кримінологічні дослідження були практично згорнуті й не велися. Сталінські репресії, придушення вільнодумства, тлумачення історичних подій переважно з позицій «Короткого курсу історії ВКП(б)», по суті, витіснили дослідження злочинності в розряд непопулярних. Характерними ознаками досліджень цієї доби є схематизм, догматизм, надмірне цитування класиків марксизму-ленінізму.

В літературі до першої половини 1950-х рр. переважали праці, присвячені аналізу злочинності в буржуазному суспільстві. В них підвищення рівня злочинів подавалося здебільшого як підтвердження системної кризи капіталізму.

Наступний період історіографії  простежується від середини 1950-х  до середини 1980-х рр. Його початком можна вважати суспільно-політичні зміни в державі, які відбулися після розвінчання культу особи Й. Сталіна. У ці роки було поновлено наукові розвідки в галузі вивчення різних аспектів злочинності в суспільстві. В умовах започаткованого процесу відносної лібералізації політичного життя якісно нового змісту почали набувати історичні дослідження, розширився їх тематичний спектр. З них виділимо фундаментальну монографію                          П.П. Михайленка, в якій вперше здійснено науковий аналіз державної політики у сфері правоохоронної діяльності в Україні.  Певний інтерес в контексті обраної теми становлять дослідження  в сфері кримінального законодавства, представлені напрацюваннями С.Я. Булатова, В.В. Власова та ін. 

Помітне місце у науковій літературі займають питання, пов’язані з аналізом правоохоронних функцій надзвичайних органів влади та з’ясуванням їх ролі у боротьбі за утвердження радянської влади.

Четвертий, заключний історіографічний період починається з середини      1980-х рр., коли в СРСР  була проголошена перебудова, яка невдовзі призвела до розпаду союзної держави та відновлення суверенітету республік, у тому числі України. У цей час побачили світ багато дослідницьких новинок, в яких на основі нових джерел та неупереджених підходів розкривалися різні аспекти криміналістичної практики 1920-х рр.

 У ході ліквідації «білих плям» вітчизняної історії вперше постали питання доцільності революції і терору, сенсу людської здатності до самопожертви, проблеми зростання рівня злочинності та боротьби з нею. З’явилася низка досліджень, виконаних переважно на маловідомих (чи й зовсім невідомих) архівних джерелах. Важливе значення для розуміння суспільних процесів в Україні непівської доби мали загальноісторичні праці С.В. Кульчицького, В.М. Литвина, В.Ф. Верстюка, В.В. Іваненка та ін.,  в яких розглянуто такі явища, як голод   1921–1923 рр., повстанський рух, червоний терор та роль у ньому органів ВУНК. Водночас ці автори подають й нові оціночні характеристики як самого непу, так і багатьох подій непівської історії України.

Останнім часом чимало зроблено й у площині поглибленого дослідження безпосередньо самої проблеми злочинності в руслі повсякденного життя радянського суспільства різних епох. Варто при цьому виділити узагальнюючі праці відомих російських кримінологів В.В. Лунеєва та О.І. Гурова, які вперше в історіографії спростували на статистичному матеріалі теорію затухання злочинності в міру розбудови соціалізму.  Кількома роками пізніше Н.Б. Лебіна на основі аналізу багатьох першоджерел дійшла цілком обґрунтованого висновку, що в ХХ ст. відбувся глобальний процес стрімкого сплеску злочинності в світі. Постійну увагу до вивчення цих проблем, зокрема в непівський період, демонстрували й українські науковці О.К. Міхеєва, І.Н. Шкляєв, М.І. Светлиця,      А.А. Коротецький, В.Р. Файтельберг-Бланк та ін., які присвятили свої роботи злочинним явищам в Донбасі, Одесі та на Херсонщині. В.М. Алтуєв досліджував окремі аспекти боротьби зі злочинністю у 1921–1925 рр. на архівно-документальній базі Катеринославського регіону.  Чільне місце в криміналістичних дослідженнях новітнього часу займають праці, присвячені осмисленню природи економічних та господарських злочинів доби непу.

Цікавий ракурс має монографія О.М. Бута і П.В. Доброва, в якій на основі значного масиву нових джерел висвітлено роль ВУНК у забезпеченні охорони соціалістичної економіки, показано сутність фінансової політики УСРР та початок наступу на «спеців». Особливу увагу автори приділили аналізу репресивного чинника в утвердженні господарського механізму та формуванні громадської думки щодо старої інтелігенції як «неповноцінного» соціального партнера, завжди готового підірвати економічну могутність держави.

Інший вектор дослідницьких студій презентують праці, сфокусовані на вивченні надзвичайних органів влади УСРР. Для них характерна одна спільна риса – вони ґрунтуються на усвідомленні  того, що правоохоронні структури, у тому числі й надзвичайні, будувались як республіканські представництва відповідних загальносоюзних органів, діяли в правовому полі, підконтрольному союзній юстиції при мінімальному впливі з боку республіканських державних і партійних структур.

Окрему групу історичних досліджень утворюють напрацювання, присвячені вивченню суспільних аномалій, що супроводжували неп чи утворилися в цей час, труднощам та суперечностям в механізмі взаємодії державних та громадських інститутів у протистоянні найбільш поширеним соціальним аномаліям – безпритульності, жебрацтву, пияцтву, проституції.

---

Примаков П. Борьба за Советскую власть на Украине / П. Примаков // 5 лет Красной Армии (1918–1923):               Сб. статей. – М., 1923. – 95 с.

Скрипник М.О. Вибрані твори / М.О. Скрипник. – К.: Вид-во Україна, 1991. –  617 с.

Тихенко С.И. О юридической клинике КИНХа / С.И. Тихенко // Вестник советской юстиции. – 1927. – № 3. –           С. 104–106; Зиверт В. Киевский институт научно-судебной экспертизы и его работа в области изучения преступника и преступности / В. Зиверт // Вестник советской юстиции. – 1927. – № 24. – С. 138.

Гернет М.Н. Избранные произведения / М.Н. Гернет. – М.: Юрид. лит., 1974. – 632 с.; Герцензон А.А. Борьба с преступностью в РСФСР / А.А. Герцензон.  – М.: Юрид. изд-во НКЮ РСФСР, 1928. – 163 с.

Бабель  И. Конармия  / И. Бабель. – М.: Правда, 1990. – 146 с.; Зазубрин В.И. Щепка / В.И. Зазубрин // Сибирские огни. –  1989. – № 2. – С. 15–76; Мельгунов С.П. Красный террор в России 1918–1923 гг. / С.П. Мельгунов. – М.: Айрис-Прес, 2006. – 352 с.

История советского уголовного права / А.А. Герцензон, Ш.С. Грингауз, Н.Д. Дурманов, М.М. Исаев, Б.С. Утевский. – М.:  Госюриздат, 1947. – 393 с.; Герцензон А.А. Губернские революционные трибуналы, народные суды и товарищеские суды в 1918-1920 гг. / А.А. Герцензон // Советская юстиция. – 1933. – № 2. – С. 57–72; Герцензон А.А. Развитие понятия контрреволюционного преступления в истории / А.А. Герцензон // Советская юстиция. – 1938. –   № 1. – С. 29–33; Герцензон А.А. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР / А.А. Герцензон // Советская юстиция. – 1937. – № 12. – С. 8–12; Фейгельсон М. Мешочничество и борьба с ним пролетарского государства /        М. Фейгельсон // Историк-марксист. – 1940. – № 9. –  C. 78–79.

Герцензон А.А. Преступность в странах империализма / А.А. Герцензон. – М.: Госюриздат, 1951. – 174 с.

Михайленко П. П. Борьба с преступностью в УССР. В 2 т. Т. 1: (1917–1925 гг.) /  П.П. Михайленко.  –  К.: Вища шк., 1966. – 831 с.

Булатов С. Я. Руководящие начала по уголовному праву РСФСР /  С. Я. Булатов // Правоведение. – 1959. – № 4. – С. 126–132; Власов В.В. Правовые основы взаимодействия милиции с общественностью / В.В. Власов // Советское право. – 1983. –  № 9. – С. 115–119.

Загорський П.С. Нариси історії комітетів незаможних селян / П.С. Загорський, П.К. Стоян.  –  К.: АН УРСР, 1960. – 163 с.; Потарикина Л.Л. Ревкоми України в 1918–1920 рр. / Л.Л. Потарикина. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 156 с.; Лях Р.Д. Участь комітетів незаможних селян у завершенні аграрних перетворень на Україні (1920–1923 рр.) /         Р.Д. Лях // Питання історії народів СРСР. Вип.16. – Х., 1973. – С. 27.

Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928) / С.В. Кульчицький.  –  К.: Основи, 1996. – 396 с.; Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939) / С.В. Кульчицький. – К.: Альтернативи, 1999. –  336 с.; Литвин В.М. Україна: міжвоєнна доба (1921–1938) / В.М. Литвин. – К.: Альтернативи, 2003. – 512 с.; Верстюк В.Ф. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні / В.Ф. Верстюк. –  К., 1992. –  214 с.;     Іваненко В.В.  Біль і звитяга: ХХ століття в українському вимірі / В.В. Іваненко. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2003. – 332 с.

Лунеев В.В. Преступность XX века: мировые, региональные и российские тенденции / В.В. Лунеев. – М.: Волтерс Клувер, 2005. –  912 с.; Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность / А.И. Гуров. – М.:  Юрид. лит., 1990. – 147 с.

Лебина Н.Б. Повседневная жизнь советского города: нормы и аномалии. 1920–1930 / Н.Б. Лебина. – СПб., 1999. – 353 ñ.

Міхеєва О.К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1919–1929) / О.К. Міхеєва. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. – 248 с.; Шкляев И. Н. Одесская чрезвычайка / И.Н. Шкляев // Набат. – 2002. –  №  4. – С. 14; Светлица М.И. Одесские анархисты / М.И. Светлица // Набат. – 2002. – №  4. – С. 18; Коротецкий А.А. Летопись Херсона  / А. А. Коротецкий // Джерела. –  2002. – 29 квітня. – С. 3–4; Файтельберг-Бланк В.Р.  Бандитская         Одеса – 2. Ночные налётчики / В.Р. Файтельберг-Бланк. –  М.: АТС-Пресс, 2002. –  396 с.

Алтуєв В.М. З історії діяльності Катеринославської губернської міліції у ліквідації кримінальної злочинності в період відбудови народного господарства 1921–1925 рр. / В.М. Алтуєв // Науковий вісник  ДДУВС, 2005. – № 2 (21). – С. 91–103; Алтуєв В.М. Участь збройних сил в організаційному зміцненні та підвищенні бойової готовності міліції та кримінального розшуку УСРР у період 1921–1922 рр. / В.М. Алтуєв // Науковий вісник  ДДУВС. – 2003. –   № 2 (11). – С. 81–92; Алтуєв В.М. Участь Катеринославської губернської міліції у боротьбі з бандитизмом в період відбудови економіки 1921–1925 рр. / В.М. Алтуєв // Науковий вісник  ДДУВС. – 2007. – № 1 (32). – С. 54–65.

Турчинов О.В. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження / О.В  Турчинов. –  К.: АртЕк, 1995. –  300 с.; Предборський В.А. Економічна безпека держави /  В.А. Предборський. – К.: Кондор, 2005. – 391 с.; Сушко О.М. НЕП: між доцільністю і несприйняттям / О.М. Сушко // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 208. – С. 6–7; Тошева М.С. Экономическая преступность в Советской России в период непа / М.С. Тошева // Сборник научных трудов КГТУ. – 2006. – № 4. –  С. 88–92.

Бут О.М. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20–30 рр. ХХ ст.: Від нових джерел до нового осмислення / О.М. Бут, П.В. Добров. – Донецьк: УкрНТЕК, 2002. – 315 с.

Маймескулов Л.Н. Всеукраинская чрезвычайная комиссия 1918–1922 / Л.Н. Маймескулов, А.И. Рогожин,            В.В. Сташис. – Х.: Основа, 1990. – 332 с.; Семененко В.И.  Слепая верность: из истории ВУЧК / В.И. Семененко.  –  К.: Кондор, 2005. – 271 с.; Окіпнюк В.Т. Правове регулювання взаємодії органів ДПУ та органів міліції і кримінального розшуку в боротьбі з бандитизмом (20-ті – початок 30-х рр.) / В.Т. Окіпнюк // Вісн. Луганськ. ін-ту внутр. справ МВС України. – 1999. – № 1. – С. 76–82; Плеханов А.М. Дзержинский. Первый чекист России /         А.М. Плеханов. – М.: О.Л.М.А. Медиа Групп, 2007. – 816 с.; Маручек А.А. Из истории взаимодействия органов советской милиции с иными правоохранительными органами в деятельности по предварительному расследованию преступлений (1917–1936 гг.) / А.А. Маручек // Исторический опыт и современность: Труды академии МВД СССР. – М., 1990.  – С. 50–54; Романов А.И. Из хроники становления правоохранительных органов России / А.И. Романов // Человек и закон. – 2000. –  № 9. – С. 76–82; Смирнов Н.Г. Высшие суды революции (Центральные революционные трибуналы. 1918–1922 гг.) / Н.Г. Смирнов. –  М.: Знание, 1990. – 64 с.

Іваненко В.В. Україна непівська: аналіз соціальних аномалій південного регіону / В.В. Іваненко, І.В. Іщенко. – Д.: Вид-во ДНУ, 2006. – 280 с.; Панин С.Е. «Пьяная» преступность в России в 1920-е годы / С.Е. Панин // Социологический журнал. – 2002. – № 4. – С. 92; Панин С.Е. Хулиганство в Советской России в 1920-е годы /        С.Е. Панин // Социологический журнал. – 2005. – № 2. – С. 56–61; Бузало П.М. Вікові межі молодіжної злочинності / П.М. Бузало // Науковий вісник  ДДУВС. – 2006. – № 1 (26). – С. 246–254; Гедз М.І. Характеристика злочинності неповнолітніх в Україні / М.І.  Гедз // Науковий вісник  ДДУВС. – 2006. – № 2 (27). – С. 294–299; Гейко С. Розпиття самогону відбувалося  ледве не відкрито / С. Гейко // Наддніпрянська правда. – 2007. – № 38. – С. 7.