Криштанович М.Ф. Державне управління правоохоронними органами в Галичині і Буковині (кінець XVIII - початок XX ст.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунт         овано актуальність теми, сформульовано мету, основні завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, методи дослідження, сформульовано наукову новизну, наведені дані про теоретичне і практичне значення отриманих результатів та особистий внесок автора, апробацію отриманих результатів, публікації з теми, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження державного управління правоохоронними органами в Галичині і Буковині (кінець ХУІІІ – початок ХХ ст.)” проаналізовано стан наукової розробки теми, з’ясовані і обгрунтовані теоретико-методологічні засади дослідження питань державного управління здійсненням правоохоронної політики та управлінням органами правоохоронної системи.

Слід зазначити, що найбільш повно в історіографії досліджуваної проблеми знайшли висвітлення, насамперед, питання політичної історії імперії Габсбургів. З українських дослідників одним з перших, хто почав вивчати питання, які стосуються апарату управління і правових відносин у Галичині, був Я.Головацький. Питання, пов’язані з австрійською політикою в Галичині, розглядав у своїх працях також І.Франко. Короткий екскурс з історії австрійської адміністрації на Буковині подали українські вчені С. Смаль-Стоцький і Г.Купчанко. Особливості утворення Королівства Галичини і Лодомерії як провінції імперії Габсбургів, її територію і кордони деякою мірою вивчали М.Лозинський, М.Кордуба, Г.Піддубник. Ряд цікавих досліджень з’явилося в другій половині ХХ ст. Це, зокрема, монографії і статті Г.Гербільського, В.Грабовецького, В.Осечинського.

Наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ ст. посилилось вивчення проблеми. Суспільно-політичні зміни в Галичині під впливом революції

1848 р. були предметом дослідження Ф.Стеблія. Соціально-економічне і правове становище галицьких міст вивчав Р.Петрів. Питання, пов’язані з культурною і національною політикою австрійської адміністрації на українських землях, розглянув львівський вчений М.Кріль. Історію національного руху українців Буковини, формування її як окремого коронного краю Габсбургів досліджував О.Добржанський.

Різні проблеми, пов’язані з політикою австрійського уряду в Галичині та Буковині, історію правових відносин в Австрійській імперії вивчали відомі українські дослідники Т.Андрусяк, І.Андрухів, І.Гловацький, Л.Городницька, І.Жалоба, О.Кондратюк, В.Кульчицький, І.Лісна, О.Масан, М.Мацькевич, Т.Мікула, І.Настасяк, М..Никифорак, І.Новосівський, Б.Тищик та ін. Аналіз української історіографії свідчить, що вчені основну увагу приділяли політичній історії та ролі і місцю Галичини і Буковини в державно-правовій системі Австрії.

Проблеми, пов’язані з діяльністю австрійської адміністрації на галицькому терені, вивчали польські вчені О.Бальцер, Б.Вінярський, К.Гжибовський, С.Гродзіський, М.Дрдацький, Е.Дубановіч, С.Естрайхер,. В.Калінка, С.Кєнєвіч, Г.Лепуцький, Я.Луїс-Вавель, В.Майзель, Т.Менцель, Я.Розенблятт, В.Ростоцький, М.Тирович, С.Шнір-Пепловський, Л.Фінкель, О.Чоловський. Але питання, пов’язані безпосередньо з формуванням управлінського апарату в Галичині, описані в загальних рисах. За виключенням праці А.Курки, практично залишилася майже не вивченою проблема діяльності правоохоронних органів.

Із робіт російських авторів привертають увагу роботи П.Соколова, Б. Вишеславцева і Ф.Кокошкіна, М.Полтавського та роботи узагальнюючого характеру за редакцією Т.Ісламова і А.Міллера, Л.Лаптевої.

З численної німецької і австрійської історіографії значний інтерес складають праці, які безпосередньо торкаються теми, як-от роботи Р. Кайндля, А.Фікера та Г.Бідермана. Із новіших досліджень привертають увагу книги Е. Геллблінга, А.Дж.П. Тейлора, Е. Цьолнера.

Частково проблеми, пов’язані з формуванням території імперії Габсбургів, етнічними змінами, національним складом розглядав англійський дослідник Роберт А.Кан. При цьому певну увагу він приділяв правовим відносинам в Галичині і Буковині.

В цілому, проникнення у сутність історіографічних процесів у різних ділянках історії державного управління на українських землях у складі Австрійської імперії дало змогу дисертанту наочно і багатогранно виявити і розкрити як надбання, здобутки, так і певну жанрову, тематичну і хронологічну обмеженість праць стосовно діяльності правоохоронних органів, а у ряді випадків фрагментарність і незавершеність розробки досліджуваних автором питань.

Джерельну базу дослідження, крім вищезазначених літературних джерел, становлять опубліковані та почасти рукописні неопубліковані матеріали, які зберігаються в Державному архіві Львівської області (фонд Дирекції поліції у Львові,), Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонди Галицького намісництва, Галицького станового сейму і його комітету, Головної руської ради), а також у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В.Стефаника (фонди Любомирських і Сапєги).

При підготовці дисертації недостатню кількість рукописних документів дисертант намагався компенсувати якомога ширшим використанням і аналізом опублікованих джерел. Важливі дані щодо діяльності органів державного управління почерпнуто з австрійських статистичних видань.

Слід зазначити, що законодавчі та інші правові акти, в яких подаються окремі питання правоохоронної діяльності і правоохоронних органів Австрійської монархії, є важливим джерелом досліджуваної теми. Саме вивчаючи їх, були отримані основні відомості про діючу систему державного управління правоохоронними органами; завдання і структуру цих органів, правовий статус чиновників правоохоронних органів поліції, суду і прокуратури, адвокатів і нотаріусів, державної охоронної служби.

В умовах активного розвитку української державності, розширення сфер правового регулювання, підвищення ролі законності та правопорядку в забезпеченні соціального прогресу, питання державного керівництва правоохоронними органами, шляхів, форм і засобів їх державного управління набувають сьогодні особливого значення. У працях вітчизняних і зарубіжних вчених В.Авер’янова, Ю.Аврутіна, М.Байтина, В.Бакуменка, О.Бандурки, І.Бондаренка, М.Вудкаса, А.Галая, Н.Гасимова, С.Гордієнка, І.Грицяка, А.Губанова, Б.Гурне, К.Гуценка, В.Дяченка, В.Князєва, В.Ковальського, М.Лесечка, В.Малиновського, М.Мельника, Н.Нижник, В.Плішкіна, Л.Попова, Г.Райта, В.Ребкала, В.Тація, А.Чувильова знайшли відображення основні теоретичні положення, важливі для розкриття різних аспектів формування правоохоронних органів та їх ролі в суспільстві. Ці праці є важливою теоретичною базою і мають продуктивні концепти для подальшої розробки маловивчених аспектів досліджуваної теми. Разом з тим ця проблематика, з позиції наукового та практико-прикладного значення, вимагає поглиблення теоретико-методологічних засад її дослідження.

У контексті науки державного управління значна увага дисертантом була приділена розкриттю сутності категоріального апарату дослідження, що визначають зміст державного управління процесом становлення і розвитку правоохоронних органів Австрійської імперії на приєднаних до неї українських землях, зокрема, з’ясуванню змісту таких понять, як “ державне управління правоохоронними органами”, “державне регулювання діяльності правоохоронних органів”, “державний апарат”, “поліційна функція держави” і “функції поліції”, “правоохоронна діяльність” і “правоохоронні органи”.

У розділі виявлено і обгрунтовано подвійну природу та сутність правоохоронної діяльності, яка являє собою, з одного боку, особливий, специфічний вид соціальної діяльності, а з іншого – особливий державно-правовий різновид соціального управління.

Якщо звернутися до правоохоронної діяльності, то державне управління її здійсненням слід розглядати у двох аспектах. По-перше, як управління об’єктом з боку держави. По-друге, як управління, що здійснюється всередині системи; коли об’єктами виступають відповідні органи, служби, підрозділи, а суб’єктами – керівники та апарати управління, які діють на відповідних рівнях.

Зміст державного управління цими органами наведений у таблиці 1.

Таблиця 1.

Зміст державного управління правоохоронними органами

1	Визначення цілей, завдань і функцій правоохоронних органів.
2	Розробка і вдосконалення їх організаційної структури.
3	Організація забезпечення правоохоронних органів матеріальними та іншими ресурсами.
4	Підготовка й реалізація управлінських рішень.
5	Забезпечення скоординованості дій органів, служб і підрозділів.
6	Регулювання організації і функціонування правоохоронних органів.з урахуванням суспільно-політичної обстановки в державі.

Історія державного управління правоохоронними органами має міждисциплінарний характер, тому лише комплексне і критичне використання документального матеріалу і застосування сучасної методології дослідження дає можливість не лише прослідкувати основні напрямки і особливості політики адміністрування віденського уряду, показати рівень впливу адміністрації вищої і середньої ланки на місцеве адміністрування в Галичині і Буковині, але й показати особливості правоохоронної політики і правове становище населення цих країв. Воно дозволяє висвітлити невідомі або маловідомі сторони управління процесом становлення і розвитку правоохоронних органів на підвладних українських землях, розкрити їх місце і роль в системі державного управління Австрійської імперії.

         У другому розділі “Аналіз австрійської системи державного управління і ролі правоохоронних органів на українських землях ” основна увага приділена висвітленню питань наслідків приєднання та адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Австрійської імперії, запровадженню австрійської системи державного управління, визначенню місця правоохоронних органів в ній і формуванню правового поля їх діяльності.

Проведений аналіз дозволив зробити висновок про те, що австрійська державна політика в Галичині і Буковині здійснювалась таким чином, щоб організувати приєднані території політично, створити управління за зразком коронних земель Австрійської імперії. Водночас поширення австрійської влади на українські території забезпечило і певний позитивний вплив на суспільне життя населення цих земель, котрі тепер були втягнуті в русло загальноавстрійських процесів.

Адміністративно-територіальний устрій Галичини і Буковини здійснювався на зразок існуючого у спадкових землях імперії, що давало австрійському урядові змогу організувати ефективне управління віддаленими від Відня володіннями.

Державна політика австрійського уряду на приєднаних українських землях була досить обережною, ліберально-поміркованою, яка поступово еволюціонувала у відповідності із змінами суспільно-політичної обстановки в імперії. З цією метою розроблялись механізми, покликані адаптувати місцеві органи управління до правової системи Австрії, і, водночас, унормовувати і врегульовувати правові відносини з урахуванням історичних традицій, котрі тут існували. Важливим кроком у бік демократизації суспільного життя стало створення у 1861 році імператором галицького і буковинського крайових сеймів на чолі з крайовими маршалками. Компетенцію і порядок роботи Галицького крайового сейму нормували “Крайовий статут і сеймова виборча ординація для королівства Галичини і Лодомерії з великим князівством Краківським” та “Тимчасовий регламент” 1865 p., які діяли з певними змінами до 1918 р. Сейми володіли правом звернення до центральних органів влади, обговорення загальнодержавних законів, встановлення додаткових місцевих податків. Але їх рішення не були остаточними: вони санкціонувались цісарем. Нагляд за повітовими, міськими та сільськими органами місцевого управління здійснював крайовий комітет, який був виконавчим і розпорядчим органом сейму.