Долот В.Д. Державне управління стаціонарною медичною допомогою в Україні: стан і тенденції розвитку



Название:
Долот В.Д. Державне управління стаціонарною медичною допомогою в Україні: стан і тенденції розвитку
Альтернативное Название: Долот В.Д. Государственное управление стационарной медицинской помощью в Украине: состояние и тенденции развития
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

1.                              ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


 


У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості проблеми, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів роботи, визначено особистий внесок здобувача й ступінь апробації результатів дослідження.


У першому розділі“Державне управління системою забезпечення насе­лення стаціонарною медичною допомогою: генезис, стан та перспек­тиви розвитку (джерельний аналіз)” – на основі системного вивчення праць вітчизняних і зарубіжних авторів висвітлюється ступінь наукової розробки теми, осмислюються концептуальні підходи до управління системою забезпечення населення стаціонарною медичною допомогою.


Дослідженням установлено, що у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі проблема управління системою забезпечення населення стаціонарною медичною допомогою є розвинутою галуззю теоретичних та прикладних досліджень.


У цьому розділі визначено, що важливою складовою системи охорони здоров’я є стаціонарна медична допомога – один із масових видів медичної допомоги населенню, в якому задіяна більша частина сил і засобів галузі. У загальній моделі реформування медичної галузі стаціонарна медична допомога посідає одне з провідних місць, що вимагає наукового обґрунту­вання її удосконалення відповідно до сучасних вимог і з ураху­ванням світового досвіду.


Протягом багатьох років розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я відзначався екстенсивним характером, який полягав у постійному збільшенні кількості стаціонарних ліжок і лікарів. Незважаючи на те, що 80% хворих розпочинали й закінчували лікування в амбулаторно-полі­клі­нічних закладах, пріоритетами у фінансуванні, кадровому й матеріально-тех­ніч­ному забезпеченні користувалися стаціонари, на діяльність яких ви­тра­чалося 80% коштів, що виділялися на охорону здоров’я. Подальший досвід показав недостатню економічну та організаційну обґрунтованість і стратегічну неспроможність такого напряму політики у сфері охорони здоров’я.


Системний аналіз літературних джерел, серед яких на особливу увагу заслуговують колективна монографія “Панорама охорони здоров’я насе­лення України” за редакцією професорів А.В.Підаєва, О.В.Возіанова і В.Ф.Москаленка та інформаційний збірник “Результати діяльності галузі охорони здоров’я України у 2003-2004 роках”, дає підстави стверджувати, що державне управління системою забезпечення населення України ста­ціонарною медичною допомогою впродовж 60-80-х років минулого століття характеризувалося наступними особливостями: незважаючи на кількісне зростання мережі лікувально-профілактичних закладів, при вирішенні проблеми її спеціалізації перед органами охорони здоров’я України вже з самого початку постала проблема необхідності подальшого нарощування їх потужності та перегрупування основних фондів системи. Встановлено, що для вирішення зазначеної вище проблеми було обрано два основні напрями, які поєднували в собі екстенсивний та інтенсивний шляхи: будівництво економічно вигідних в експлуатації нових потужних лікувальних закладів зі спеціалізованими відділеннями і кабінетами, а також укрупнення і модернізація діючих лікарень. Результатом стало те, що впродовж 1959 – 1965 рр. в Україні укрупнено 77% (340) районних лікарень, які до того часу налічували менше 100 ліжок, та 1205 сільських дільничних лікарень з кількістю ліжок менше 25, або 79,5 від загальної їх кількості. Такий підхід дозволив на початку 1965 р. ввести в експлуатацію 70 великих міських лікарень, внаслідок чого забезпеченість лікарняними ліжками населення України досягла 94,0 ліжка на 10 тис. мешканців республіки.


Екстенсивний шлях розвитку стаціонарного обслуговування насе­лення України призвів ще до одного негативного явища. Мова йде про інтенсивне розширення мережі санаторно-курортних закладів на території України без урахування потреби населення республіки в санаторно-курортній допомозі. Це пов’язано з тим, що поряд із санаторіями, які перебували в підпорядкуванні українських державних, профспілкових та місцевих органів влади, на території України було розташовано значну кількість санаторно-курортних закладів різних типів, підпорядкованих відомствам та організаціям союзного значення. Суттєвим чинником нераціонального використання досить потужної матеріально-технічної бази системи забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою стала відсутність науково обґрунтованого управління нею. Передовсім, система охорони здоров’я взагалі та її невід’ємна складова – стаціонарна допомога були позбавлені відповідної нормативно-правової бази. По-друге, ще однією причиною поступового занепаду колись дуже міцної системи забезпечення населення стаціонарною допомогою стало формування залишкового принципу фінан­сування галузі. Зазначені вище негативні тенденції розвитку аналізованої нами системи призвели до того, що наприкінці 80-х років XX ст. УРСР мала такі явища, як зниження показників рівня здоров’я мешканців республіки та відсутність належного рівня стаціонарної допомоги за наявності досить потужної бази загальнопрофільних і спеціалізованих лікувально-профілак­тичних закладів, а також широкої мережі санаторно-курортних установ.


На основі системного аналізу праць Ю.В.Вороненка, М.В.Голуб­чикова, Б.П.Криштопи, В.Ф.Москаленка, А.В.Підаєва та інших українських дослідників у розділі робиться висновок про те, що впродовж останніх років відбулися кардинальні зрушення в лікувальній ланці системи охорони здоров’я нашої держави. Так, з метою підвищення якості та ефективності стаціонарної допомоги здійснено низку реорганізаційних заходів: упо­ряд­кування мережі лікарень та їх ліжкового фонду переважно за рахунок скорочення малопотужних, економічно нерентабельних лікарень, скоро­чення потужності ліжкового фонду за рахунок “непрацюючих” ліжок; перегляд штатно-нормативної бази лікарень і, відповідно, лікарських функ­цій; упро­вадження тимчасових галузевих уніфікованих стандартів якості надання стаціонарної медичної допомоги населенню; розроблення порядку акреди­тації лікувально-профілактичних закладів та ліцензування стаціо­нарної медичної допомоги; опрацювання системи організаційних та фінансових заходів щодо забезпечення діяльності страхової медицини. Унаслідок реорганізаційних державно-управлінських заходів загальна кількість лікарсь­ких закладів упродовж 1993-2003 рр. зменшилась. Найсуттєвіше скорочення мережі лікувально-профілактичних закладів в Україні відбулося протягом 1996-1997 рр.


Дослідженням встановлено, що госпіталізація хворих в Україні впродовж останніх років зростає.


У розділі наголошується на тому, що останнім часом в Україні, як і в сві­товій медичній практиці, все більшого поширення набувають різні орга­нізаційні форми стаціонарозамінної медичної допомоги: денні та домашні стаціонари, денні лікарні, амбулаторні центри, хоспіси тощо. Вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування таких форм медичної допомоги свідчить про їх певний медико-соціальний ефект та економічні переваги.


Системний аналіз основних нормативно-правових документів та урядо­вих рішень, серед яких глибоким змістом і конкретністю вирізняється Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення” від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005, дає підстави вважати, що стратегією державного управління галуззю є подо­лання гострих структурних диспропорцій в охороні здоров’я й вико­ристання внутрішньо­системних джерел економії з метою забезпечення відповідного рівня соціальних гарантій для населення. З огляду на обмежені економічні умови в державі можливим напрямом внутрішньої перебудови національної системи охорони здоров’я для забезпечення успішної реалі­зації державної політики в галузі є формування єдиного медичного простору України.


На основі результатів комплексних теоретичних і прикладних до­сліджень, порівняння наукової літератури, законодавчих актів, дисертацій визначені найважливіші напрями дослідження.


У другому розділі – “Теоретичні та методичні засади дослідження державного управління системою лікувально-профілактичної допомоги в Україні” обґрунтовується, що перед державним управлінням охороною здоров’я нині постала проблема необхідності поліпшення здоров’я населення України та реформування галузі відповідно до вимог сьогодення. Однією з важливих складових зазначеної системи є підсистема забез­печення населення України стаціонарною медичною допомогою, яка теж потребує оновлення та оптимізації.


Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації державного управління системою забезпечення населення України стаціо­нарною медичною допомогою шляхом формування єдиного медичного простору держави – багатогранна й складна проблема. Її розв’язання вима­гало розробки спеціальної програми дослідження, створеної з вико­ристанням системного підходу, що сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета та об’єкта дослі­дження, а також його етапності. Все це забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо поставлених завдань.


На першому етапі основна увага зосереджувалася на виборі напряму дослідження, визначенні його мети, завдань, об’єкта, предмета, гіпотези, концептуальної основи та основних методів дослідження.


Другий етап присвячений аналізу вітчизняних та зарубіжних літе­ратурних джерел з проблем державного управління системою охорони здоров’я (всього 285 одиниць). Одним із його завдань став аналіз державної політики України в галузі охорони здоров’я.


Система забезпечення населення України стаціонарною медичною допо­могою вивчалася на основі організаційно-штатних структур ліку­вально-профілактичних закладів (83 одиниці) та органів управління галуззю обласних державних адміністрацій (20), Міністерства охорони здоров’я України, матеріалів звітів про стан справ у системі охорони здоров’я та нормативно-правової бази охорони здоров’я. Всього опрацьовано понад 150 одиниць документації.


На цьому ж етапі докладно розглянуто питання державного управління в галузі охорони здоров’я, опрацьовані в зарубіжній літературі (45 одиниць), проаналізовано зарубіжний досвід правотворчості (5 країн) у регулюванні діяльності національних медичних служб, їх особливості та можливості адаптації до умов України.


Метою третього етапу дослідження стало визначення генезису, стану та перспектив розвитку системи забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.


 На четвертому етапі дослідження здійснено обґрунтування орга­нізаційно-правових засад оптимізації системи забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.


На заключному, п’ятому, етапі здійснено узагальнення отриманих результатів і наукове обґрунтування досягнення мети дослідження щодо науково-теоретичного обґрунтування базових принципів оптимізації сис­теми забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.


Ґрунтуючись на тому, що предметом та об’єктом дослідження є складні соціальні системи, методологічною основою наукової роботи стали системний підхід і системний аналіз. Це дало змогу з’ясувати й виокремити суть, складові, стан і тенденції розвитку державного управління системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою.


У процесі аналізу досліджуваної теми наголошується на тому, що загальна потужність ліжкового фонду галузі становить нині 4341 тис. ліжок, з яких 14,5% припадає на ліжка загальнотерапевтичного профілю, 85,5% – становлять спеціалізовані й високоспеціалізовані ліжка різного профілю, в тому числі 7,1% – хірургічні, 10,6% – психіатричні, 5,6% – туберкульозні, 3,9% – кардіологічні ліжка тощо. Їх кадрове забезпечення залишається досить стабільним, хоча останніми роками спостерігається певний перерозподіл питомої ваги окремих фахівців у загальній кількості лікарів з відповідною зміною забезпеченості населення лікарями певного фаху. Зокрема, збільшується забезпеченість населення лікарями допоміжних лікувально-діагностичних відділень, у тому числі ендоскопістами, лікарями ультразвукової діагностики, функціональної діагностики тощо.


Позитивною тенденцією державного управління системою стаціо­нарної медичної допомоги в Україні є скорочення загальних обсягів госпі­талізації населення в лікарняні заклади різного типу, пов’язане з раціо­­налізацією технологій надання медичної допомоги, оптимізацією вико­ристання дороговартісного ліжкового фонду, в тому числі спеціалізованого й високоспеціалізованого, широким застосуванням стаціонарозамінюючих форм медичної допомоги.


Основні обсяги стаціонарної допомоги госпіталізованим хворим надаються на базі міських і центральних районних лікарень (25,4% та 25,5% відповідно), решта хворих отримує стаціонарну допомогу в умовах обласних лікарень, диспансерів різного профілю, у пологових будинках та спеціалізованих лікарнях.


У структурі госпіталізованих хворих, як і в минулі роки, перше рангове місце посідають пацієнти з хворобами системи кровообігу, друге – хворі з ускладненнями вагітності, пологів і післяпологового періоду, третє-четверте місця поділяють пацієнти гастроентерологічного та пульмо­нологічного профілів.


Позитивними тенденціями оптимізації державного управління в галузі охорони здоров’я України є зміна структури госпіталізованих за останні роки (зниження питомої ваги пацієнтів з ускладненнями вагітності, пологів і післяпологового періоду, хворих з інфекційними та паразитарними хворобами та певна стабілізація частки хворих, госпіталізованих через хвороби крові та кровотворних органів). Водночас помітно збільшилась абсолютна кількість пацієнтів з новоутвореннями й природними аномаліями, хворих із природженими аномаліями, а також їх питома вага у структурі госпіталізованих хворих, що загалом відбиває сучасну динаміку захворюваності населення за класами хвороб.


У розділі підкреслюється, що одним із важливих завдань удоско­налення організації стаціонарної медичної допомоги на сучасному етапі є раціо­на­лі­за­ція використання ліжкового фонду і скорочення тривалості перебування хво-рих у стаціонарі без зниження якості та ефективності лікувально-діагностич­ного процесу. Інтенсифікація роботи спеціалізованих ліжок характеризується певним збільшенням показників зайнятості ліжок, їх обсягу та скорочення терміну перебування хворого на ліжку, хоча показники мають досить широкий діапазон залежно від профілю ліжок і типу лікарняних закладів.


Визначено, що за останнє десятиріччя середня кількість днів зайнятості ліжок більшості спеціалізованих відділень помітно зросла і становить 286,4-346,9 дня. Особливо інтенсивно “працюють” ліжка невро­логічних відділень для дорослих (350,1 дня), офтальмологічних (338,9 дня) та онкологічних відділень для дорослих (341,5) дня. Проте робота поло­го­вих ліжок, включаючи ліжка патології вагітних, та інфекційних ліжок для дорослих і дітей відзначаються певним недовантаженням (кількість днів зай­нятості ліжок становить відповідно 236,1 та 244,7). Середній показник перебування хворого на ліжку за період 1991-2004 рр. загалом ще не зазнав істот­них змін (1991 р. – 16,5 дня, 2000 р. – 14,9 дня, 2004 р. – 14,8 дня). Водно­час спостерігається збільшення тривалості пере­бу­вання хворого в ліжку туберкульозного профілю, що може бути пов’язано з ускладненнями клінічного перебігу хвороби, тяжкістю патологічного процесу тощо. У лікар­няних закладах вторинного рівня – багатопрофільних міських і центральних районних лікарень (ЦРЛ) – найраціональніше вико­ристовується ліжковий фонд ЦРЛ (середня тривалість перебування хворого на ліжку в міських лікарнях – 12,8 дня, ЦРЛ – 11,9 дня). При цьому за пе­ріод 1993-2004 рр. показники перебування хворого на ліжку в міських лі­карнях більшості областей дещо покращилися (1993 р. – 14,8 дня, 1998 р. – 13,0 дня, 2004 р. – 12,8 дня). Певне скорочення тривалості лікарняного лікування відбувається і в обласних лікарнях, де пересічний показник перебування хворого на ліжку скоротився на 3,6 дня порівняно з 1993 р. і становить 12,8 дня.


Вирішення нагальних проблем, що стоять сьогодні перед стаціо­нар­ною та, особливо, спеціалізованою медичною допомогою, нероз­ривно пов’язане з раціоналізацією функціонування всіх ланок галузі, удоско­на­ленням їх інфраструктури, ресурсної бази й технологічного забезпечення, подальшою реструктуризацією системи надання медичної допомоги зі зміщенням пріоритетів у медичному обслуговуванні в бік первинної ланки та поступовим переходом до загальної лікарської практики – сімейної медицини.


Раціоналізації використання дороговартісних спеціалізованих і високоспеціалізованих лікарняних ліжок, підвищенню якості й ефек­тивності стаціонарної медичної допомоги та скороченню ресурсних витрат галузі сприятимуть подальший розвиток стаціонарозамінних форм медичної допомоги, оптимальний перерозподіл обсягів медичного обслуговування між закладами первинного, вторинного і третинного рівнів, структурно-функціональна диференціація ліжкового фонду зі створенням лікарень (відділень) для надання невідкладної медичної допомоги, планового лікування хронічних хворих, відновлювального лікування і реабілітації, медико-соціальної допомоги, запровадження дійової системи управління якістю стаціонарної медичної допомоги на різних рівнях її надання.


У третьому розділі “Тенденції та закономірності розвитку стаціо­нарної медичної допомоги в Україні” обґрунтовуються перспективи ста­нов­лення нової парадигми стаціонарної медичної допомоги в умовах реформування системи охорони здоров’я України.


Дослідження еволюції державного управління системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою, здійснене в першому розділі дисертаційної роботи, дало можливість виявити широке коло підходів щодо його оптимізації. Так, удосконаленню стаціонарної медичної допомоги в умовах реформування галузі сприятимуть: адаптація законодавства України в галузі охорони здоров’я до міжнародних стандартів; інформатизація системи охорони здоров’я; розробка та впро­вадження в діяльність закладів охорони здоров’я стандартів медичної допомоги; оптимізація мережі державних, комунальних і відомчих закладів охорони здоров’я; поліпшення підготовки медичних працівників; опти­мізація наявних та запровадження нових технологій надання стаціо­нарної допомоги; чітка регламентація першочергових показань для госпіталізації хворих; активне використання стаціонарозамінних форм медичної допомоги (денних і домашніх стаціонарів); оптимальний пере­розподіл і функціональна диференціація ліжкового фонду.


Доведено, що реальною парадигмою реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, яка значною мірою сприятиме підвищенню ефек­тивності використання кадрових і фінансових ресурсів, забезпечить усу­нення дублювання під час надання населенню стаціонарної медичної до­по­моги, має стати єдиний медичний простір (ЄМП) України. Під ЄМП автор розуміє систему організації надання медичної допомоги, що засно­вана на єдиній правовій, соціально-економічній, технологічній та інформаційній базі, що забезпечує доступність, якість й ефективність кваліфікованої медичної допомоги всьому населенню держави та об’єднує всі медичні ресурси спільним управлінням і визначеним механізмом фінансування.


Встановлено, що основними напрямами реформування державного управління системою забезпечення населення України стаціонарною медичною допомогою є: зміна ролі держави та ринку у сфері надання медичної допомоги; децентралізація та делегування повноважень на нижчі рівні державного сектора й залучення приватного сектора до надання медичних послуг; більша свобода вибору для посилення можливостей та повноважень громадян і громад тощо.


Важливим напрямом стратегії стійкого розвитку стаціонарної медич­ної допомоги в Україні є активне використання підходів до управління системою охорони здоров’я, що застосовуються в США, Канаді, європейських країнах та країнах СНД.


У розділі докладно аналізується Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я насе­лення” від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 та проект Національного плану дій щодо реформування галузі охорони здоров’я (Дорожна карта реформування системи охорони здоров’я). Підкреслюється, що змістові характеристики домінант державної політики України в галузі охорони здоров’я на найближчу перспективу, що задекларовані названими вище документами, випливають із розуміння ролі та місця системи охорони здоров’я в медичному забезпеченні населення України, що полягає, насамперед, в управ­лінському та нормативно-розпорядчому регулюванні життєво не­обхід­них потреб та інтересів людини.


Системний аналіз проекту Національного плану дій на виконання Указу Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 “Про невід­кладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я” (Дорожна карта рефор­мування системи охорони здоров’я) дає підстави автору дисер­таційного дослідження стверджувати, що даними документами передбачено державні механізми щодо конкретизації та практичної реалізації стратегії розвитку системи охорони здоров’я України на період до 2011 року. Пріоритетними напрямами цього процесу на цей період будуть: забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я різних форм власності та різних відомств у єдиному медичному просторі держави, розробка та затвердження Концепції медичної освіти в Україні з урахуванням євро­пейських освітніх стандартів, прийняття Верховною Радою України нової редакції Закону України “Основи законодавства про охорону здоров’я”, завершення розробки клініко-економічних стандартів з найбільш медико-соціально значущих нозологій, розробка та затвердження “Етичного кодексу лікаря” й “Фармацевтичного етичного кодексу”, розробка та затвердження Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціаль­не медичне страхування” тощо.


 


Наголошується, що при виробленні державної політики України в галузі охорони здоров’я необхідно виходити з того, що стаціонарна медична допомога посідає вагоме місце в системі медичного забезпечення – понад 20% пацієнтів, які звертаються за медичною допомогою, лікується в умовах стаціонару. Саме тому оптимізацію надання населенню України стаціонарної медичної допомоги слід здійснювати шляхом раціонального використання кадрового потенціалу, ліжкового фонду, медичного облад­нання тощо.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины