Харицький В.П. Державні цінні папери як об\'єкти цивільних прав

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Харицький В.П. Державні цінні папери як об\'єкти цивільних прав
Альтернативное Название: Харицкий В.П. Государственные ценные бумаги как объекты гражданских прав
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

                       ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, об’єкт, предмет, мета і завдання роботи, надана характеристика основних  методів дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, вказуються дані про апробацію результатів дослідження і публікації на тему дисертації.


Розділ 1 “Правова природа державних цінних паперів” за своїм змістом є дослідженням загальнотеоретичних проблем державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав, що обумовлює його структуру, яка  складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 1.1. “Генеза державних цінних паперів” розглядається історія виникнення державних цінних паперів, яка безпосередньо пов’язана із поступовим формуванням нормативних положень, що визначають їхній правовий режим як об’єктів цивільних прав. У роботі підкреслюється, що історія виникнення і розвитку державних цінних паперів пов’язана з історією державного боргу чи державного кредиту (їхнє термінологічне застосування є синонімічним). Відмічається, що з кінця ХVII століття  державні цінні папери еволюціонували від державних позик, що посвідчувались першими державними цінними паперами, до сучасного різноманіття окремих їхніх різновидів.


Особливість державних цінних паперів радянського періоду полягає у тому, що на першому етапі Радянської влади (1917 – 1922 роки) законодавче регулювання відносин у сфері фінансової політики цілком підкорялося цілям соціально-політичної боротьби і сприяло руйнуванню системи державного кредиту. На другому етапі (1922 – 1927 роки), у зв'язку з оголошенням нової економічної політики (НЕП), довелося почати з відновлення держкредиту.  Цей історичний етап поділяється на два періоди: період примусових держпозик і період держпозик вільного розміщення. Зазначений хронологічний розподіл є важливим з точки зору еволюції умов випуску державних цінних паперів радянської епохи.


Автор підкреслює, що у радянський період здійснювалися масштабні державні запозичення у формі цінних паперів з метою боротьби  з інфляцією та відновлення народного господарства після Громадянської війни, індустріалізації країни, ведення Великої Вітчизняної війни, відбудови і розвитку народного господарства після війни. Наголошується, що майже до 1957 року державні запозичення у вигляді випуску цінних паперів у СРСР носили  суто цільовий характер, а  починаючи з 60-х років ХХ ст. радянські державні позики, посвідчені  цінними паперами, втратили його. Основне їхнє призначення полягало у залученні до бюджету додаткових коштів за рахунок вільних грошових  коштів населення.


Аналіз джерел радянського цивільного права, положення яких забезпечували регулювання  випуску та обігу державних цінних паперів, дозволяє зробити висновок про те, що зовнішня відмінність цілей їхнього використання радянською державою не означала зміни їхнього функціонального призначення як об’єктів цивільних прав. На всіх етапах свого функціонування державні цінні папери були невід’ємною складовою цивільного обороту. Починаючи з моменту своєї появи, державні цінні папери   забезпечували стабільність кредитно-фінансової сфери і  слугували надійним правовим засобом забезпечення  інтересів всіх категорій  інвесторів.


У підрозділі 1.2. “Поняття та ознаки державних цінних паперів” досліджується сутність державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав, визначається їхнє поняття та аналізуються загальні та специфічні ознаки цього різновиду цінних паперів. Констатується, що у сучасній цивілістиці відсутній ґрунтовний аналіз правової природи державних цінних паперів, зокрема,  шляхом визначення  їхнього  поняття та основних  ознак.


Специфіка їхньої правової природи визначається шляхом аналізу як загальних, так і конститутивних (тобто притаманних лише державним цінним паперам) ознак.  Наголошується, що однією з головних ознак державних цінних паперів є специфіка статусу їх емітента – держави як публічно-правового утворення. До  державних  цінних паперів підлягають віднесенню документи, емітовані державними органами, що опосередковують   участь   держави   у цивільному обороті. Державні цінні папери можуть емітуватись КМ України, Міністерством фінансів, Національним банком, іншими державними органами в межах їхньої компетенції. Конститутивною  ознакою державних цінних паперів є також відсутність обов’язковості їх державної реєстрації. Адже державна реєстрація приватних цінних паперів забезпечує публічність їхньої емісії.  Забезпечувати публічність випуску державних цінних паперів аналогічним шляхом  немає потреби. Вона  забезпечується тим, що емісія державних цінних паперів завжди має місце на підставі прийняття відповідного нормативно-правового акта, що містить умови їхнього випуску та  погашення. Врахування вказаних ознак  має суто практичне значення, тому що дозволяє відмежувати державні цінні папери, емітовані органами держави, що мають статус юридичних осіб, і документи, емітентом яких є інші  юридичні особи публічного права. Цінні папери, що емітуються державними юридичними особами як публічного, так і приватного права, до державних віднесенню не підлягають. Вони є цінними паперами юридичних осіб.


У підрозділі І.3. “Класифікація державних цінних паперів” здійснюється дослідження особливостей окремих видів державних цінних паперів, що дозволяє сформувати чіткі уявлення стосовно  специфіки їхнього правового режиму, який полягає у особливому порядку правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав.


Аналізуються погляди на класифікацію державних цінних паперів, які були висловлені цивілістами  ХІХ - початку ХХ ст., так і сучасні підходи. На цій основі пропонується розгалужена класифікація державних цінних паперів за такими класифікаційними критеріями: наявність чи відсутність правонаступництва  заборгованості; строк обігу (термін погашення); спосіб легітимації управомоченої особи; спосіб і форми випуску; зміст посвідченого державним цінним папером майнового права; механізм виникнення посвідчених державними цінними паперами майнових прав;  наявність лише основних чи і  додаткових прав вимоги;  можливість чи неможливість віднесення до фондових цінностей; рівень доходності; статус емітента і рівень гарантованості погашення (на рівні Уряду чи держави в цілому); групова приналежність; внутрішній чи зовнішній характер запозичень, опосередкованих державними цінними паперами.


За окремими критеріями (статус емітента та спрямованість запозичень) розмежовуються  державні і  комунальні  цінні папери (цінні папери місцевих позик). Враховуючи  єдність цілей випуску  державних та комунальних цінних паперів – поповнення бюджетів та вирішення проблем фінансування соціально-економічного розвитку на загальнодержавному та регіональному рівнях – обґрунтовується їхня спорідненість і вперше пропонується  термінологічно  визначити їх на доктринальному рівні як  цінні папери публічних утворень. У порядку постановки проблеми аналізуються деякі аспекти співвідношення державних і комунальних цінних паперів.


Розділ ІІ “Характеристика окремих видів державних цінних паперів  відповідної групової приналежності” розкриває особливості функціонування основних  різновидів державних цінних паперів як об’єктів цивільних прав.


У підрозділі 2.1. “Боргові державні цінні папери” вони визначаються як документи, що посвідчують право їхнього власника після закінчення строку їхнього обігу вимагати у емітента (держави) виплати їх номінальної вартості і обумовлених відсотків. Їхня емісія призводить до виникнення особливої категорії грошових зобов'язань. Боргові державні цінні папери можуть бути короткостроковими (з терміном погашення менше одного року) та довгостроковими (з терміном погашення більше одного року). Після закінчення визначеного умовами їхнього випуску та обігу строку емітент-позичальник повинен повернути власнику державного цінного папера визначену його  реквізитами грошову суму. Доход по них може бути як регулярним (коли відсотки від номінальної вартості виплачуються регулярно у визначений термін протягом усього періоду позики), так і разовим (одержуваним у момент погашення паперу за рахунок різниці між покупкою і номінальною вартістю), але в будь-якому випадку доход є фіксованим і гарантованим державою.


Одним із різновидів  боргових  цінних  паперів, відповідно до законодавства, автор називає казначейські векселі. При цьому підкреслюються певні розходження в оцінці ролі казначейських векселів, висловлені в цивілістичній літературі. На відміну від російських авторів, які вказують на негативні наслідки впровадження їх у обіг, оскільки казначейські векселі призводять до посилення інфляції, вітчизняні правники, з якими погоджується і автор, достатньо високо оцінюють місце даного виду державних цінних паперів у цивільному обороті, посилаючись на досвід розвинутих країн світу. Такі різні оцінки казначейських цінних паперів з’являються не через притаманні їм вади, а через недостатню розвиненість фінансового ринку та правового регулювання  відносин у сфері його функціонування, внаслідок чого в Україні відмовились від випуску казначейських векселів. Тому, зважаючи на те, що цивільний оборот постійно розвивається і у майбутньому знову може виникнути потреба в емісії казначейських  векселів,  автор  надає короткий  аналіз  їхньої правової природи, а також  особливостей регламентації відносин у сфері  їхніх емісії та обігу.


На основі аналізу положень актів чинного цивільного законодавства України автор розкриває особливості таких різновидів державних цінних паперів: депозитні сертифікати Національного банку України, які виступають одним із інструментів регулювання обсягів грошової маси в обігу, призначені для розміщення виключно через комерційні банки і є державними паперами як за формальною ознакою – випускаються від імені держави, так і за економічним призначенням – грошові кошти залучаються для поповнення фінансових ресурсів держави; державні  облігації, які  визначаються як цінні папери, що засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання повернути їм грошову суму, що складає їхню номінальну вартість, у передбачений умовами їх випуску строк з виплатою фіксованих відсотків (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігація має номінальну вартість, яка, відповідно до закону, може бути виражена тільки у валюті України – гривні. Оплачуватися ж вона може як гривнею, так і в іноземній валюті, але лише у випадках, передбачених чинним законодавством України  і  умовами  їхніх  випуску та обігу. Це положення, на думку автора, викликає за сучасних умов ряд складностей щодо можливості  емісії та  реалізації  в Україні єврооблігацій без участі іноземного банку, який здійснює такий випуск. Казначейські зобов'язання України – вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їхнє погашення здійснюються відповідно до умов їхнього випуску. На основі проведеного аналізу боргових державних  цінних паперів автор робить висновки щодо їхніх особливостей: боргові державні  цінні папери посвідчують  боргові зобов’язання держави перед їхніми власниками; більшість із них (за виключенням казначейських векселів) є державними емісійними цінними паперами, що можуть випускатись іменними і на пред’явника; їхнім  емітентом є відповідні  державні органи, які виступають у цивільному обороті від імені держави; боргові зобов’язання за ними приймає на себе держава; боргові державні цінні папери емітуються як у документарній, так і у  бездокументарній формі, що зумовлює особливості їхніх випуску та обігу; доходи за цими державними цінними паперами виплачуються їхнім власникам переважно у грошовій формі, за виключенням державних цільових облігацій.


Автор критично ставиться до положень ст. 3 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, де наведений перелік видів цінних паперів дає змогу зробити висновок про його закритий характер, що не є доцільним. Тому пропонується надати вказаній нормі бланкетного характеру, що буде краще відповідати динамічності фондового ринку і дозволить більш оперативно вводити у цивільний оборот нові різновиди цінних паперів взагалі і державних зокрема.


У підрозділі 2.2. “Приватизаційні цінні папери” автор, враховуючи змістовні особливості і тимчасовий характер використання даного різновиду державних цінних паперів в ході приватизації державного майна (саме використання, оскільки вони не беруть участь у цивільному обороті шляхом їхнього обігу), аналізує приватизаційні цінні папери як окрему групу. Оскільки їхнім емітентом є державний орган – Національний банк України, вони є різновидом  державних цінних паперів.


Підкреслюється, що приватизаційні папери підлягають віднесенню до особливого різновиду державних цінних паперів, адже вони  засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду. За своєю суттю, приватизаційні папери є своєрідними перехідними  інструментами, квазі-цінними паперами (оскільки не є оборотоздатними), емітованими для вирішення тимчасових завдань – здійснення безоплатної передачі державою громадянам України належного їй державного майна, що підлягає  приватизації.


Автором виділено комплекс ознак, що об’єднують  приватизаційні папери  в особливу групу:  вони  емітуються тільки державою, і відповідно вона гарантує власникам приватизаційних паперів право безоплатного придбання державного майна згідно із законодавством України про приватизацію; приватизаційні папери мають речово-правовий і, разом з тим, зобов’язально-правовий зміст, оскільки дають право на отримання певної частки державного майна і водночас надають можливість вимагати його передачі; власниками приватизаційних паперів можуть бути тільки громадяни України;  вони є єдиними серед відомих обороту України цінних паперів, які передаються власнику безоплатно; приватизаційні папери мають  цільове призначення і  не підлягають вільному обігу;  використання  цих паперів обмежене певними строками – вони можуть бути використані у період проведення приватизації, визначений Державною програмою приватизації, а папери, що не були використані за цей період, підлягають погашенню; приватизаційні папери мають нормативно встановлений порядок їхнього використання: вони обмінюються (і  в цей момент погашаються) на паї, акції та інші документи, які встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обов’язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і у супроводжувальних   документах;    приватизаційні   папери   можуть застосовуватись у різних сферах приватизації шляхом їхнього взаємного конвертування; приватизаційні папери не можуть використовуватися для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів чи кредитів;  вони не є доходними – дивіденди чи відсотки по приватизаційним паперам не нараховуються.


Розділ ІІІ “Державні цінні папери у цивільному обороті” присвячений аналізу специфіки виникнення майнових прав,  посвідчених державними цінними паперами, їхній участі у цивільному обороті, а також встановленню особливостей захисту прав власників даних цінних паперів.


У розділі 3.1. “Специфіка емісії державних цінних паперів” автор доводить, що незважаючи на характерні для емісії державних цінних паперів публічно-правові елементи (прийняття постанови чи іншого акту публічної влади про їхній випуск), частина юридичних фактів, що її опосередковує, все ж має приватноправовий характер. Про це свідчить розміщення державних цінних паперів шляхом укладення правочинів у межах участі держави у цивільних відносинах як рівноправного суб’єкта. У зв’язку з цим особливу увагу автор зосереджує на вирішенні питання щодо моменту виникнення державних цінних паперів як оборотоздатних об’єктів цивільних прав, оскільки визначення цього моменту дозволяє усвідомити ряд практичних і теоретичних питань, насамперед щодо визначення кола учасників правовідносин на стадії розміщення державних цінних паперів і розподілу ступеня ризику між емітентом-боржником і першим набувачем прав на них –  кредитором.


Автор зазначає, що питання про встановлення підстав виникнення прав по цінному паперу відноситься до найбільш складних у цивілістичній доктрині. Основні позиції висловлені в договірній і креаційній теоріях, аналізу яких приділяється значна увага. Автор дотримується креаційної теорії виникнення прав, посвідчених державними цінними паперами, зауважуючи, що вони виникають унаслідок одностороннього прийняття державою на себе обов’язку задовольнити вимоги будь-якої особи щодо умов, які держава як боржник сформулювала  у відповідному  публічному акті (наприклад, наказі Мінфіну про випуск державних цінних паперів). На думку автора, підставою виникнення майнових прав, посвідчених державними цінними паперами, є багатоелементний юридичний склад, який включає до себе взаємозалежні акт публічної влади (адміністративний або нормативно-правовий акт) і договір.


Аналізуються види договорів, укладення і виконання яких опосередковує виникнення майнових прав, посвідчених державними цінними паперами. Аналіз різних точок зору з цього приводу дозволяє зробити висновок про те, що у ході розміщення державних цінних паперів найчастіше використовується договір купівлі-продажу. Адже для публічних утворень економічно набагато ефективніше використовувати  такі схеми розміщення державних цінних паперів, за яких першим власником стає торговець цінними паперами, що зобов'язується надалі розмістити цінні папери на фондовому ринку.


Аналізується співвідношення державної облігації і договору державної позики, що дозволяє охарактеризувати специфіку державних цінних паперів. Безумовно, позика є економічною основою виникнення зобов'язання, що опосередковується емісією  державних чи комунальних цінних паперів. Однак необхідно підкреслити, що укладення договору-позики не входить у юридичний склад, наявність якого необхідна для виникнення майнових прав, посвідчених державними цінними  паперами. Однією із підстав виникнення майнових прав, посвідчених емісійними цінними  паперами, постає договір купівлі-продажу, що укладається у ході їхнього розміщення. Крім того, оформлення позикових відносин шляхом емісії державних цінних паперів виводить їхнє правове регулювання за межі положень ЦК України  про договір позики. Відмінність між державним цінним папером і договором позики як альтернативними засобами посвідчення державних запозичень полягає винятково в односторонньому або двосторонньому характері  встановлення  відповідного зобов'язання. У грошових зобов’язаннях, що ґрунтуються на емісії державних цінних паперів, держава-боржник  в односторонньому порядку приймає на себе зобов'язання повернути позикові кошти, а  їхні власники-кредитори мають  право вимагати їхнього повернення.


Проведений аналіз дозволив автору дійти висновку, що  емісія  державних  цінних паперів може розглядатися не тільки у суто публічно-правовій, але й у приватноправовій площині. Ціль випуску державних  цінних паперів виключає можливість їхнього розміщення шляхом укладення договору-дарування. З цих же міркувань виключається можливість укладання договору-міни на етапі розміщення державних  цінних паперів. Виходячи з вищенаведеного, автор наголошує, що основним і єдиним договором, який опосередковує процес  розміщення державних  цінних паперів, може бути тільки договір купівлі-продажу. При цьому предметом розглядуваного  договору купівлі-продажу  може бути передача як документарних, так і бездокументарних  державних  цінних паперів. Разом із тим, не тільки купівля-продаж, але і інші договори, правовою метою укладення яких є перехід права власності, підлягають широкому застосуванню у ході забезпечення оборотоздатності державних цінних паперів.


У розділі 3.2. “Договори у сфері обігу державних цінних паперів” досліджуються основні договори, які опосередковують обіг державних цінних паперів.


Автор аналізує договір купівлі-продажу державних цінних паперів, вказує на деякі його особливості, пов’язані як із статусом боржника (держави), так і з сучасними реаліями  участі  державних цінних паперів у цивільному обороті. Зокрема, враховуючи, що більшість державних боргових цінних паперів при їхньому первинному розміщенні  купуються банками і надалі є лише об’єктом банківських правочинів у межах міжбанківського обороту, інші договори у сфері їхнього обігу  практично не застосовуються.


Банки досить часто укладають договори управління належними їм  пакетами державних цінних паперів з професійними учасниками фондового ринку – торговцями цінними паперами. Тому автор здійснює аналіз договору управління державними цінними  паперами, який має цілу низку особливостей, які підлягають обов’язковому врахуванню у ході забезпечення правового регулювання відносин у сфері його укладення і виконання. Саме тому, на думку автора, було б доцільним  окреме  врегулювання   основних груп відносин по управлінню цінними паперами. Зокрема, варто було б визначити специфіку здійснення управителем комплексу дій стосовно майнових прав, посвідчених бездокументарними цінними паперами,  у тому числі державними, як це і передбачено ст. 1045  ЦК України.


 


У розділі 3.3. “Міри захисту прав по державним цінним паперам” здійснюється аналіз особливостей захисту прав власників державних цінних паперів, виходячи з їхньої специфіки  як об’єктів цивільних прав.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины