Чувакова Г.М. Дефектність фактичних складів : Чувакова Г.М. Дефектность фактических составов

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, надане у концентрованому вигляді значення розробки проблеми дослідження, сформульовані мета і задачі роботи, наведені основні положення, які виносяться на захист.  

Перший розділ дисертації “Юридичні факти та їх різновиди” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Становлення теорії юридичних фактів у юриспруденції” зазначається, що питання юридичних фактів передусім розвивалися і розглядалися головним чином фахівцями в галузі цивільного права, що було пов’язане з необхідністю детальної регламентації майнових відносин: підстав виникнення права власності, окремих зобов’язань, спадкування, настання неспроможності тощо. Інакше кажучи, тривалий час відособленої, загальної теорії юридичних фактів не існувало. Наведені точки зору на теорію юридичних фактів багатьох учених юристів, які працювали над цією проблематикою у різні історичні періоди. Поряд із традиційним розглядом юридичних фактів і фактичних складів акцентується увага на все більш зростаюче значення проблематики ідентифікації юридичних фактів, розробки юридичних фактів і фактичних складів на предмет їхньої дефектності. Відкритим залишається питання про те, як позначається дефектність юридичних фактів і фактичних складів на процесі та результатах правового регулювання.

У підрозділі 1.2 “Генезис поняття юридичного факту і класифікації юридичних фактів” мова йде про те, що поняття “факт” не є тотожним поняттю “явище дійсності”. Явище дійсності стає “фактом”, коли воно відображається у будь-якій понятійній системі від літературного твору до наукової теорії. Це положення є вірним стосовно юридичних фактів. Юридичний факт, з одного боку, це фрагмент дійсності, подія або дія (матеріальний момент), з іншого – це явище, відображене у нормі права (юридичний момент). Своєрідність юридичного факту у порівнянні із загальнофілософським поняттям факту полягає у тому, що в юриспруденції він використовується як у процесі пізнання права, так і при формуванні та дії права.

Традиційно під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії, стани), що спричиняють, відповідно до норм права, настання певних правових наслідків. Поряд із цим, поняття юридичного факту визначається як факт, з яким норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Однак за умови такого підходу не охоплюються ті правові ситуації, в яких юридичні факти спричинять наслідки, які не втілюються у правовідносини. Так, з фактом народження людини або створення громадської організації виникає правосуб’єктність. При цьому правосуб’єктність може бути передумовою виникнення правовідносин, але сама не є правовідносиною. Разом з тим, правосуб’єктність являє собою правовий наслідок настання відповідних юридичних фактів. Щоб охопити усі факти такого роду, слід розглядати пов’язані з ними юридичні наслідки взагалі, а не тільки виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Різноманіття юридичних фактів визначає складності, пов’язані з їх класифікацією в юридичній науці, де існує безліч підстав, які використовуються фахівцями загальнотеоретичної і галузевих юридичних наук. У самих ранніх працях з теорії юридичних фактів зроблено спроби узагальнити і систематизувати юридичні факти, ввести їх у певні рамки, а вироблені в результаті цього класифікації є досягненням правової думки свого часу, що помітно вплинуло на становлення теорії юридичних фактів. Класифікація юридичних фактів – необхідний засіб вивчення правових відносин, особливостей правового регулювання. На нашу думку, наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита далеко не повною мірою. Її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних задач правознавства, у тому числі для удосконалення усієї системи правового регулювання, в цілому.

У підрозділі 1.3 “Юридичні факти в сучасних загальнотеоретичних і галузевих дослідженнях” говориться про те, що для вітчизняної правової традиції характерною є багатобічна розробка проблеми юридичних фактів як на загальнотеоретичному, так і на галузевому рівні, у монографічних дослідженнях, дисертаціях, статтях, навчальній літературі з теорії держави і права, а також галузевих юридичних наук. Аналіз загальнотеоретичної вітчизняної та російської юридичної літератури дозволяє дійти висновку, що поняття юридичного факту є одним з найбільш стійких визначень за наявності незначних відмінностей, що пояснюються, на думку дисертанта, розмаїтістю підходів до тлумачення значення і ролі юридичних фактів у правовому житті суспільства. Наведено точки зору на поняття і класифікацію юридичних фактів таких теоретиків, як В.С.Нерсесянц, П.М.Рабінович, О.В.Сурілов, О.Ф.Скакун, Р.О.Халфина, В.К.Бабаєв, М.М.Марченко, В.Б.Ісаков, В.М.Хропанюк, Г.М.Манов, А.С.Піголкін та ін. Наведено також погляд на юридичні факти в окремих галузях права таких учених-юристів: В.М.Шуршалова, Є.О.Харитонова, О.Ф.Фрицького, В.П.Погорілка, В.К.Колпакова, О.В.Смирного, Г.І.Чанишевої, П.М.Бірюкова, О.А.Красавчикова та ін.

Зазначається, що головною задачею, яка виконується юридичними фактами у правовому регулюванні є забезпечення виникнення, зміни, припинення правових відносин, оскільки кожний юридичний факт викликає певні правові наслідки. Співвідношення різних видів юридичних фактів, модифікації кожного з них відображають особливості кола відносин, які регулюються даною галуззю права.

У підрозділі 1.4 “Специфіка перешкоджаючих юридичних фактів і юридичних фактів-станів” визначено, що у житті можливі такі обставини, за яких настання передбачених юридичних фактів або формування фактичного складу у повному обсязі може привести до негативних наслідків. Такого роду юридичні факти прийнято називати перешкоджаючими. Їхні мета і призначення полягають у перешкодженні використанню права при можливому настанні негативних наслідків. Перешкоджаючі юридичні факти виступають своєрідним правовим “клапаном”, що вчасно спрацьовує і не допускає порушень. Тому вивчення перешкоджаючих юридичних фактів, їх місце у певній правовій моделі, визначення передумов їх виникнення, їхній вплив на правові наслідки, а також з’ясування інших значущих моментів є задачею як законодавця, так і правозастосовника. Перешкоджаючі юридичні факти, наявність (відсутність) яких пов’язана з передбаченими правовими наслідками, – відповідно є відсутніми (є у наявності) і спричиняють правові наслідки у вигляді перешкоди до виникнення права.

У радянській юридичній літературі висловлювалися пропозиції щодо виділення у самостійний різновид юридичних фактів – станів (стан шлюбу, виробничий стаж, стан споріднення і т.ін.). Юридичними станами називають складні юридичні факти, які характеризуються відносною стабільністю і тривалим періодом існування, протягом якого вони можуть неодноразово (у поєднанні з іншими фактами) викликати настання правових наслідків. Одні автори виділяють стани в особливу ланку поряд із подіями і діями; інші – вважають, що факти-стани можуть бути як юридичними діями, так і юридичними подіями. Погодимося з тим, що стани обумовлюються певними юридичними фактами (так, громадянство, споріднення – стани, які мають джерелом деякі юридичні факти). Справедливо зауважено, що у своєму подальшому існуванні стан, так би мовити, відривається від своєї фактичної основи і набуває самостійного буття. При цьому, як юридичний факт, стан входить до фактичних складів різних правових відносин. В одних випадках факт-стан – це триваюча соціальна обставина, в інших – в якості стану виступає правове відношення. Необхідність виділення фактів-станів підтверджена не тільки теоретичними дослідженнями, але і набуває свого вираження у практиці правового регулювання.

Другий розділ дисертації “Поняття, компоненти і класифікація фактичних складів” складається з п’яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Поняття і зміст фактичного складу” зазначається, що існують ситуації, коли наявність одного юридичного факту для досягнення правових наслідків є недостатньою. Потрібен не один, а декілька взаємозалежних юридичних фактів. Така сукупність юридичних фактів традиційно іменується фактичним складом або юридичним складом. Термін “фактичний” використовується у дисертації тому, що на відміну від інших складів, які мають юридичне значення (склад правовідношення, склад правопорушення тощо), тут мова йде про юридичні факти. В юридичній літературі найбільш поширеною є точка зору на фактичний склад як на комплекс різнорідних, самостійних життєвих обставин, кожна з яких може мати значення самостійного юридичного факту. За цією ознакою фактичний склад варто відрізняти від складного юридичного факту, тобто від обставини, яка має складну будову і виражена у різних характеристиках, але залишається одним фактом. Таким складним юридичним фактом, що має цілу сукупність взаємозалежних характеристик, є правопорушення. У цьому плані неприйнятною є пропозиція, спрямована на ототожнення фактичного складу і складного юридичного факту. Викладене дозволяє свідчити про категорії фактичного складу як про систему юридичних фактів, яка передбачена нормами права як підстава для настання правових наслідків. Разом з тим, це не означає, що зміст фактичного складу обмежений тільки юридичними фактами.

У підрозділі 2.2 “Юридичні факти і юридично значущі умови” зазначається, що поряд з юридичними фактами, як елементами фактичного складу для забезпечення внутрішнього зв’язку і конкретизації самого складу серед його елементів, існують юридично значущі умови. При цьому зазначається, що умова – це обставина, яка провадить створення підстави (юридичного факту) правовідношення, його припинення або від якої залежить здійснення дії, яка викликає правові наслідки. Загальним між підставою правовідносини і умовою є те, що і та, і інша передбачаються нормами права. Однак, якщо дія (бездіяльність) – результат діяльності, події виступають підставою (причиною) виникнення, припинення правовідносин, то умова сама по собі не породжує таких наслідків. Умови можна поділити на суб’єктивні, що стосуються сфери свідомості і волі (ціль, вибір форми та способу дії, прогнозування його наслідків), і об'єктивні, тобто існуючі незалежно від діючого суб’єкта (погодні умови, час доби). Ціль, мотиви, форма, спосіб дії можуть розглядатися як умови, якщо вони матеріалізовані у діях, тобто виступають як суб’єктивні елементи, які характеризують їхню правомірність або протиправність.

Супроводжуючи виникнення юридичного факту, умови разом з ним входять до фактичного складу. Якщо дію, яка входить до фактичного складу, було здійснено з порушенням умов, передбачених у нормах права, то і фактичний склад може бути визнаний таким, що не має юридичної чинності. Таким чином, більш точне визначення фактичного складу може бути сформульоване у такий спосіб: фактичним складом є система юридичних фактів і юридично значущих умов, передбачених нормами права як підстава для настання правових наслідків.

У підрозділі 2.3 “Юридичні факти у змісті фактичного складу” визначено, що головна відмітна риса фактичного складу полягає у тому, що правовий наслідок (виникнення, зміна або припинення правовідносини) виникає за наявності усіх його елементів. Ця властивість фактичного складу звичайно не заперечується. Тим часом, основним пунктом розбіжностей серед фахівців є питання про процес нагромадження елементів фактичного складу. Найбільш поширеною є думка, що нагромадження елементів фактичного складу має юридичний характер, тобто поява одного елементу відкриває юридичну можливість для наступних, поки не будуть накопичені усі елементи фактичного складу.              У цілому ж фактичний склад внутрішньо структурований, його компоненти наділені юридичною самостійністю, мають чітко встановлені взаємозв’язки, що відкриває можливості для вивчення інших його властивостей і здійснення класифікації.

У підрозділі 2.4 “Складні юридичні факти і фактичні склади” визначається те, що в теорії і на практиці фактичні склади нерідко змішують зі складними юридичними фактами. Складними називаються такі юридичні факти, що складаються з декількох елементів, які не є самостійними юридичними фактами. Наприклад, серед складних юридичних фактів – злочини, що містять чотири елементи – суб’єкт, об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону. Закріплення складних юридичних фактів (місце проживання, безвісна відсутність, недієздатність тощо) допомагає охопити багатобічні соціальні ситуації, сприяє підвищенню системності у правовому регулюванні. У деяких галузях права (трудовому, сімейному, кримінальному та ін.) використання складних юридичних фактів об’єктивно необхідне і неодмінне. Проте, деякі фахівці при класифікації юридичних фактів, поділяючи юридичні факти на прості і складні, під складними юридичними фактами розуміють не що інше, як фактичний склад, який уявляється не вірним. Складні юридичні факти не слід змішувати з фактичними складами, оскільки фактичний склад являє собою цілісність юридичних фактів та юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків – виникнення, зміни, припинення правовідносин. Інакше кажучи, фактичні склади виступають як система юридичних фактів та юридично значущих умов, що спричиняють у сукупності юридичні наслідки. Головною відмінністю фактичного складу від складного юридичного факту є те, що склад – це система юридичних фактів, а складний юридичний факт – система ознак факту.

У підрозділі 2.5 “Класифікація фактичних складів” визначено, що класифікація фактичних складів дозволяє глибше проникнути до властивих їм рис, зрозуміти специфіку їх функціонування у механізмі правового регулювання. Класифікація фактичних складів дозволяє забезпечити більш чітку позицію законодавця та осіб, що застосовують правові нормативи при прийнятті рішень. Класифікація фактичних складів здійснюється за різними ознаками: функціональною, змістовною, структурною тощо. За юридичними функціями вона пов’язана з розмежуванням правостворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих складів; за змістом вона пов’язана з поділом складів на однорідні і комплексні, а також іншою групою складів (склади з елементом-волевиявленням, склади з елементом-конкретизатором, склади з елементом-правовідношенням); використовується поділ фактичних складів за ознакою структурної складності, а також класифікація складів у залежності від ступеня їх завершеності. Розгорнута класифікація фактичних складів повинна бути прив’язана до класифікації правовідносин і здійснюватися на її підставі. Однак, існуюча проблематика класифікації правовідносин представлена суттєво розрізненими поглядами фахівців, що створює складність при здійсненні класифікації фактичних складів.

Третій розділ дисертації “Порушення та дефекти юридичних фактів і фактичних складів” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Дефектність юридичних фактів” визначається, що у процесі встановлення юридичних фактів нерідко виявляється, що вони мають різного роду недоліки, дефекти. Проблема дефектності юридичних фактів не є новою. Ще у римському праві існувало чимало думок з приводу дефектів волі та волевиявлень при укладенні угод. Юридичний факт дефектний у тих випадках, коли його ознаки не відповідають моделі, закріпленій у гіпотезі юридичної норми – юридичний критерій. Дефектом юридичного факту слід вважати присутність у ньому таких ознак, які свідчать про істотну зміну у його змісті – соціальний критерій. Дефектність юридичного факту може бути абсолютною і відносною. Дефектність юридичного факту не можна ототожнювати з протиправністю – крайньою формою його дефектності. Остання може бути викликана і такими обставинами, що не розцінюються як правопорушення (відхід від форми акту, пропуск термінів, порушення процедури). Разом з тим, не має сенсу розглядати правопорушення як дефектні, оскільки ніщо не може зробити їх правомірними.        В якості дефектних можуть виступати не тільки дії, але і факти-події, якщо вони не призводять до правових наслідків, або викликають їх в обмеженому обсязі. Дефектність юридичного факту не слід змішувати з його неправильною юридичною оцінкою (кваліфікацією). Якщо перше – недолік самого юридичного факту, то друге – дефект правозастосовного процесу.

У підрозділі 3.2 “Поняття порушення і дефекту фактичного складу” наводяться положення про те, що у процесі правового регулювання фактичні склади виникають і реалізуються далеко не в “чистому вигляді”. Вони дуже часто містять у собі порушення та дефекти, які ускладнюють фактичний склад. В юридичній літературі поняття “порушення” і “дефект” використовуються як синоніми. Ці поняття не розрізняють між собою, незважаючи на те, що навіть загальнолексичне значення цих слів є різним. Порушення – це дії, що суперечать нормам матеріального або процесуального права, не досягають певних цілей правового регулювання суспільних відносин. Спрощений варіант поняття “порушення” являє собою недотримання правила поведінки, встановленого правовою нормою, основним видом якого є правова помилка.  Дефект – це відхилення від закріпленої абстрактної правової моделі, яке передбачене і закріплене нормою права. Приймаючи як визначальний факт юридичні наслідки дефекту, можна з усієї їх сукупності виділити специфічні “позитивні дефекти”. На наш погляд, цей термін найбільш точно відображує сутнісні характеристики цього виду дефектів. Соціальна роль позитивних дефектів, що закріплюються законодавцем у правових нормах, виявляється у наданні деяких переваг визначеним категоріям суб’єктів, які беруть участь у правовідносинах, що породжуються складами з такими дефектами. Основною межею між поняттями “порушення” і “дефекту” є закріплення або не закріплення їх законодавцем у нормах права. Дефекти юридичних фактів і фактичних складів передбачені правовою нормою. Що стосується порушення фактичної передумови, то воно нормою права, як правило, не передбачається і виникає вже при реалізації правової норми.

У підрозділі 3.3 “Дефект і дефектність фактичного складу” розгляд відхилень від правової моделі юридичних фактів і фактичних складів виводить до питання співвідношення понять дефекту і дефектності. При цьому, можна стверджувати, що дефект виступає як саме відхилення, тобто причина, що його породжує, а дефектність є характеристикою “якості” юридичного факту або фактичного складу. Ґрунтуючись на загальнолексичному визначенні цього поняття, сформулюємо його юридичне значення: “Дефектність фактичного складу – це наявність дефектного юридичного факту у фактичному складі або відсутність одного з його елементів”. На підставі визначень цих двох понять, зазначимо, що наявність дефекту в елементах фактичного складу тягне дефектність самого фактичного складу. Причинами дефектності фактичних складів можуть виступати як приховане переродження юридичних фактів, так і фальсифікація юридичних фактів. Питання попередження дефектності фактичних складів вирішуються на різних рівнях правового буття: у нормотворчості (законотворчості), у правозастосуванні в юридичній науці. Вони виступають як поточні задачі відповідних державних органів, які націлені у своїй діяльності на недопущення дефектності фактичних складів. В цілому ж недопущення дефектності фактичних складів створює можливість суб’єкту права для реалізації його прав та свобод, спрощує правові процедури, полегшує доведення юридичних фактів, виключає протиправне виникнення правових наслідків.

У підрозділі 3.4 “Правові наслідки дефектності фактичного складу” стверджується, що виникнення дефектного юридичного факту або складу – це порушення правопорядку або безпосередня погроза такого порушення. Видами юридичної реакції на дефектність фактичного складу є: стабілізація правових наслідків; відстрочка у настанні правових наслідків; юридична санкція (невиникнення правових наслідків; виникнення з дефектного складу іншого правового наслідку; автоматичне настання правових наслідків). Стабілізація правових наслідків полягає у тому, що в певних ситуаціях законодавство стабілізує правові наслідки, які виникли з дефектних юридичних фактів або складів. Відстрочка у настанні правових наслідків широко застосовується, якщо юридично значиме порушення виявляється на стадії формування правовідносин, до настання правових наслідків. Невиникнення правових наслідків: цей вид юридичної санкції полягає в анулюванні юридичного значення фактичної передумови, невиникненні тих правових наслідків, на які розраховували суб'єкти. Виникнення з дефектного фактичного складу іншого правового наслідку: наприклад, виникнення з дефектного складу охоронюваного правовідношення. При автоматичному настанні правових наслідків правові санкції реалізуються у три основні способи, тобто компетентним державним органом (або уповноваженим на те органом), у порядку самозахисту та автоматично.

У підрозділі 3.5 “Різновид дефектів фактичного складу” різноманітність дефектів, що мають юридичне значення, призводить до необхідності здійснення їх класифікації. Виділення різновидів дефектів фактичних складів продиктоване теоретичною та практичною необхідністю. Серед критеріїв для класифікації у першу чергу можна назвати юридичну значимість порушення у фактичному складі, у зв’язку з чим вони розмежовуються на суттєві та несуттєві. Дефекти в структурі фактичного складу поділяються на порушення в елементах фактичного складу і порушення у способі зв’язку елементів фактичного складу. Серед порушень в елементах складу: дефектність елементу і наявність “зайвого” факту, тобто  введення “зайвого” елементу, коли за наявності усіх елементів фактичного складу виявляється, що до складу введений “зайвий” елемент, який докорінно змінює його соціальний зміст та юридичне значення. За моментом виявлення у фактичному складі дефекти поділяються на такі, що виявилися до виникнення правового наслідку, і такі, що виявилися після його виникнення. Питання ступеня урегульованості правом виникаючих дефектів виражені у таких напрямках:              а) безпосередньо урегульовані нормами права; б) урегульовані нормами права у загальному вигляді; в) що вирішуються із залученням аналогії або у порядку субсидіарного застосування права; г) юридичне значення яких визначається за розсудом правозастосовчих органів. За своїм юридичним значенням розрізняються такі види дефектності фактичних складів: а) неспроможність, б) недійсність,             в) часткова дефектність, г) малозначне порушення. За ступенем ймовірності дефекти у фактичних складах можна класифікувати на ймовірні та виняткові. У залежності від причин, дефектність фактичного складу можна розрізняти на такі, що виникли з поважної та неповажної причини. За ознакою поправності дефектів фактичний склад можна класифікувати на фактичний склад з поправними, непоправними та частково поправними дефектами.