Верховцева І.Г. Діяльність земств Правобережної України (1911 - 1920 рр.) : Верховцева И.Г. Деятельность земств Правобережной Украины (1911 - 1920 рр.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, мета і завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, хронологічні й територіальні межі, наукова новизна, теоретичне та практичне значення результатів роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано наукову літературу та джерела за темою дослідження, визначено його методологію.

Підрозділ 1.1 “Стан наукового вивчення теми” присвячено аналізу наукових праць із досліджуваної проблеми. Умовно у науковому вивченні проблеми можна виокремити наступні етапи: 1) кінець 60-х рр. ХІХ ст. – початок 20-х рр. ХХ ст.; 2) 20-80-і рр. ХХ ст.; 3) початок 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. Кожний із визначених етапів поділяється на кілька підетапів, що обумовлено характером, інтенсивністю, напрямками та цілями висвітлення проблеми в історіографії.  

Аналіз історіографічної спадщини, на наш погляд, варто розпочати з дискусії щодо завдань земств та доцільності поширення земського самоврядування на окраїни імперії, у тому числі на правобережні українські губернії, яка розгорнулася в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. У ній окреслилися дві позиції. Першу представляли дослідники ліберального спрямування, які у земському самоврядуванні бачили дійовий засіб суспільно-політичної та економічної модернізації Росії за європейськими зразками, наполягали на самостійності земств у вирішенні місцевих господарських та культурно-просвітницьких завдань.

М.П.Драгоманов, поділяючи погляди ліберальних дослідників, виступав за доцільність використання земств для захисту національних прав українців на  основі “державно-земської автономії” та одним із перших порушив питання про хибність зволікання  із введенням земств у Правобережній Україні.  Позитивно оцінювали земську діяльність історики-економісти кінця ХІХ – початку ХХ ст. Історію розробки земської реформи 1911 р. на українському Правобережжі досліджували Б.Веселовський та А.Шингарьов. Земська допомога господарському розвитку села під час Столипінської аграрної реформи знайшла висвітлення у статтях В.Мавричева, П.Шимановського.

Протилежну позицію - консервативно-імперську – представляли монархічно налаштовані історики, які наголошували на недоцільності запровадження в країні будь-яких форм самоврядування, пропонували виключити земства з політичного життя, максимально обмежити їх компетенції в господарському управлінні та культурному розвитку регіонів. Виняток серед робіт цієї групи дослідників становить праця Т.Тихонова, який вважав земства інструментом, що допомагає державі здійснювати економічні реформи та культурно-правові заходи.

Дореволюційні дослідники соціалістичних переконань відзначали роль земств у модернізації країни та наполягали на їх політизації й одержавленні.

Національний аспект у діяльності земських установ Правобережної України досліджували українські вчені та громадські діячі початку ХХ ст. М.С.Грушевський вважав, що земські установи мали сприяти українській автономії, розбудові української держави на місцях.

Ліворадикальний підхід до оцінки земської діяльності представлений роботами В.Леніна, ставлення якого до земств було суперечливим. З одного боку, він називав земства класовими установами, з іншого – вітав розгортання земського опозиційного руху.

Діяльність земств українського Правобережжя на першому етапі історіографічної розробки проблеми не стала предметом спеціального дослідження.

В роботах діаспорних дослідників 20-30-х рр. ХХ ст. високо оцінювалася господарська та культурно-освітня діяльність українських земств. Діячі УНР в еміграції наголошували на їх ролі у сприянні самоорганізації українців, піднесенню освіти на українських землях. Представники державницького напрямку в своїх роботах акцентували увагу на значенні земської діяльності у формуванні національно-державних кадрів. Вивчення земської тематики радянськими дослідниками було розпочато дещо пізніше. У 30 – 40-і рр. ХХ ст. з’явилися перші праці, присвячені земській діяльності. В роботах О.Погребинського висвітлені питання земської допомоги селянству, роль земств у реалізації Столипінської аграрної реформи в Україні, їх становище у роки Першої світової війни.

У 50-80-х рр. ХХ ст. діаспорні дослідники аналізують участь українських земств у розвитку кооперативного руху, розбудову національного господарства. В роботах радянських істориків 50-х рр. ХХ ст. досліжувалися окремі аспекти історії земств Правобережної України, земська діяльність висвітлювалася фрагментарно, її здобутки або замовчувалися, або знецінювалися. У 60 - 70-ті рр. ХХ ст. історію земств українського Правобережжя вивчали А.Аврех, В.Сорокіна. Деякі позитивні зрушення у дослідженні земської діяльності відбулися у 80-і рр. ХХ ст. До наукового обігу було залучено значний масив архівних джерел, порушено низку нових проблем, зокрема культурно-господарської діяльності земств та освітньої праці земської інтелігенції. Важливим доробком в історіографічній спадщині з досліджуваної теми стали роботи Ю.І.Терещенка.

На початку 90-х рр. ХХ ст. зростає інтерес істориків до земського досвіду. Чимала увага приділяється питанням розвитку земського руху в Україні. Низка дослідників звернулася до питань економічної та культурно-освітньої діяльності земств, їх соціальної допомоги  населенню. У наукових розвідках С.Різниченка та Л.Дровозюк висвітлено окремі аспекти історії земських установ українського Правобережжя. З’явилися роботи історіографічного характеру.

Особливе місце серед робіт сучасних вітчизняних дослідників посідають праці О.Реєнта, В.Шандри, О.Рубльова, В.Литвина, в яких аналізується урядова політика щодо земств наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., ставлення національних урядів до земств у роки Української революції, роль земств в українізації місцевого життя у 1917-1920 рр.

Окремі аспекти історії земств Правобережної України висвітлено в роботах іноземних дослідників, зокрема К.Мацузато, Т.Шаніна. Проте питання господарської та культурно-просвітницької діяльності земських установ Правобережної України в іноземній історіографії залишаються малодослідженими.

Отже, аналіз історіографічної спадщини проблеми дозволяє твердити, що діяльність земств Правобережної України достатнього висвітлення в історичній літературі не знайшла, чим і обумовлений вибір дисертантом теми дослідження.

 У другому підрозділі “Характеристика джерел, методологія дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, визначено методологію. У відповідності із загальноприйнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку автором були опрацьовані матеріали Центрального державного історичного архіву України м. Києв (ЦДІАК України), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) та державних архівів Київської (ДАКО), Житомирської (ДАЖО), Черкаської (ДАЧО), Хмельницької (ДАХО) областей.

Із матеріалів ЦДІАК України були залучені документи таких фондів: ф. 442 (“Канцелярія Київського, подільського і волинського генерал-губернатора”), ф. 275 (“Київське охоронне відділення”), ф. 285 (“Фастівське відділення Київського поліцейського управління”), ф. 301 (“Жандармські установи Подільської губернії”), ф. 1335 (“Волинське губернське  жандармське управління”), ф. 692  (“Правління Київського округу шляхів сполученя”), ф. 707 (“Управління Київського учбового округу”), ф. 573 (“Київське товариство західних земств з продажу сільськогосподарських машин”), ф. 937 (“Другий Всеросійський кооперативний з’їзд в м. Києві”), ф. 938 (“Комітет з організації фабрично-заводської, торгово-промислової та сільськогосподарської виставки 1913 р. в м. Києві), ф. 1069 (“Київський губернський комітет Всеросійського земського союзу”).

У ЦДАВО України вивчалися матеріали ф. 1115 (“Українська Центральна Рада”), ф. 1216 (“Міністерство внутрішніх справ Української держави”), ф. 1035 (“Міністерство народного здоров’я та опікування Української Держави”), ф. 1793 (“Подільський губернський староста Української Держави”), ф. 1092 (“Міністерство внутрішніх справ УНР-Директорії”) та ф. 3809 (“Особистий фонд С.В.Петлюри”).

У регіональних архівах було опрацьовано такі матеріали: ДАКО,  ф. 1240 (“1903-1911 гг. – Киевская губернская управа по делам земского хозяйства; 1911-1917 гг. – Киевская губернская управа; 1917-1919 гг. – Киевская губерниальная народная управа”); ДАЖО, ф. 206 (“Статистичне бюро Волинської губернської земської управи”); ДАЧО, ф. Р-504 ( “Черкаський повітовий комисар Тимчасового уряду, м. Черкаси Київської губернії”), ф. 6 (“Черкаська повітова земська управа, м.Черкаси Київської губернії”), ф. Р-496 (“Курилівська волосна земська управа, с. Курилівка Канівського повіту Київської губернії”), ф. Р-497 (“Корсунська волосна земська управа, м. Корсунь Канівського повіту Київської губернії”); ДАХО – ф. 233 (“Подільська губернська земська управа”).

Загалом автором опрацьовано понад 40 фондів державних архівів України. Більшість архівних документів за темою дослідження вводиться до наукового обігу вперше. 

За типологічно-видовим критерієм залучені архівні джерела можна поділити на такі групи: 1) документи центральних та місцевих адміністративних установ; 2) документи державних господарських та освітніх установ; 3) документи громадських установ; 4) документи жандармських та поліцейських установ; 5) земське діловодство.

До опулікованих джерел належать законодавчі акти вищих органів влади, аналіз яких дав змогу визначити правові та організаційні засади  діяльності земських установ Правобережної Україні; програмні документи політичних партій, робота з якими дозволила з’ясувати суспільно-політичні аспекти проблеми поширення земств на українське Правобережжя; земське діловодство: протоколи засідань земських зборів, доповіді та звіти земських управ, документи земських кас дрібного кредиту, господарських нарад тощо; економіко-статистичні матеріали; періодичні видання, які висвітлювали повсякденну діяльність земств; мемуари, спомини, промови урядовців та громадських діячів – безпосередніх учасників подій.

Джерельна база роботи дозволила реалізувати визначені дослідницькі завдання.

Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, використання яких спрямоване на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, явищ, фактів: принципи науковості, історизму, об’єктивності, системності, світоглядної толерантності; методи аналізу, синтезу, проблемно-хронологічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний, аналогії, логічного та статистичного аналізу.

Другий розділ  “Політичні та організаційно-правові засади діяльності земського самоврядування у Правобережній Україні” структурно поділяється на два взаємопов’язані підрозділи, що присвячені питанням введення земського самоврядування на українському Правобережжі та характеристиці тих змін в організаційно-правових засадах діяльності земств, які відбулися у 1914-1920 рр.

У підрозділі 2.1 “Введення земств на українському Правобережжі” висвітлено причини зволікання царським урядом із заснуванням земств у Правобережній Україні, умови їх запровадження, охарактеризовано особливості земської реформи 1911 р. Головною причиною тривалого зволікання із введенням земського самоврядування у краї була боротьба царських владних структур проти українського та польського визвольних рухів. Проте потреби піднесення  господарства регіону та тиск опозиційних сил змусили царський уряд запровадити земства й у цьому регіоні.

У 1911 р. влада поширила на Правобережну Україну земське положення 1890 р. зі змінами, що стосувалися виборчих прав місцевого населення. Законоположенням 1911 р. про земське самоврядування у Київській, Волинській, Подільській губерніях були обмежені виборчі права польського населення краю та зменшений майновий ценз при виборах до земств. Це сприяло залученню до земської діяльності середньої й дрібної буржуазії, заможного селянства, збільшенню у земських установах представництва від українського населення. В результаті земських виборів 1911 р. у Правобережній Україні постали земства, в складі яких переважали представники міської та сільської буржуазії. Частина діячів новостворених земств стала в опозицію до влади, оскільки поділяла українофільські настрої.

У підрозділі 2.2 “Земства Правобережної України під час Першої світової війни та Національно-демократичної революції 1917-1920 рр.” досліджено зміни в політичному та організаційно-правовому становищі земств Правобережної України, що відбулися у 1914-1920 рр. Перша світова війна змусила царський уряд стати на позиції тіснішої співпраці з земствами. Розширювалися компетенції земств у господарській галузі. В краї розгорнули роботу губернські та Південно-Західний комітети Всеросійського земського союзу.

За Тимчасового уряду в політичному й організаційно-правовому становищі земств сталися суттєві зміни: скасовано майнові та національні обмеження на виборах до земств, впроваджено волосні земства, значно розширено межі компетенції земських установ, які контролювали майже всі сфери місцевого життя. Весною 1917 р. відбулися позачергові земські вибори, в ході яких склад земських гласних на українському Правобережжі значно демократизувався та українізувався.

За Української Центральної Ради земства стали органами державної влади на місцях. Лідери Центральної Ради намагалися використати земства у розбудові національної державності. Проте поширення радикальних настроїв у суспільстві та більшовицька агітація серед селян привели до втрати Центральною Радою контролю над земствами.

---

Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и иностраннных земских и общественных учреждений: В 3 т. – Спб., 1869-1872.; Чичерин Б. О народном представительстве. – М.,1899. Волынский М.Н. Всесословная волость как судебно-административная и земская единица. – Спб., 1901.; Кузьмин-Караваев В.Д. Земские комитеты, практикуемые для неземских губерний // Вестник Европы. – 1901. – Май. – Кн. 5.

Драгоманов М.П. Либерализм и земство в России // Собрание политических сочинений М.П. Драгоманова: В 2 т. – Т. II. – Париж, 1906.; Його ж. Листи на Наддніпрянську Україну // М.П. Драгоманов. Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. – Т. 1. – К., 1970.

Короленко С.А. Обзор экономического положения России в сельскохозяйственном и промышленном отношении. – Спб., 1895.; Ярошевич А.И. Очерки экономической жизни Юго-Западного края. 1908-1912. – К., 1912.

Веселовский Б.Б. История земства за сорок лет: В 4 т. – Т. 3. – Спб., 1911.; Шингарев А. Законопроект о земстве в Западных губерниях // Земское дело. – 1910. – № 9.

Мавричев В.В. Согласование земских экономических мероприятий с деятельностью кооперативов как органов местной самодеятельности населения // Земское дело. – 1912. – № 23.; Шимановский П.Б. Земства и кооперация // Вестник кооперации. – 1913. – № 1.

Головин К. Наше местное правление и местное представительство. – Спб., 1884.; Витте С.Ю. Самодержавие и земство. Конфиденциальная записка министра финансов статс-секретаря С.Ю.Витте (1899 г.). – Штутгарт, 1903.; Евреинов Г.А. Национальные вопросы  на инородческих окраинах России. Схема политической программы. – Спб., 1908.; Яворовский Н. История гражданской и церковной жизни Подолии. – Каменец-Подольский – Киев, 1912.

Тихонов Т.И. Земство в России и на окраинах. – Спб., 1907.

Струве П.Б. Предисловие к первому изданию // Витте С.Ю. Самодержавие и земство. Конфиденциальная записка министра финансов статс-секретаря С.Ю.Витте (1899 г.). – Штутгарт, 1903.; Трутовский В. Современное земство. – Пг., 1915.; Огановский Н.П. Индивидуализация землевладения в России и ее последствия. – М., 1917.

Садовський В. Нове земство і його перспективи // Літературно-науковий вісник. – Т. 58. – К., 1912.; Мациєвич К. Роль правительства, земства и других организаций в деле поднятия сельского хозяйства. – Х., 1913.; Русов А. Краткая энциклопедия земского дела в его историческом развитии. – К., 1914.; Королів В. Про народне самоврядування (земство). – К., 1917.

Грушевський М.С. Якої ми хочемо автономії й федерації // Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.; Його ж. Підстави Великої України // Грушевський М.С. Вибрані праці. – Нью-Йорк, 1960.

Ленин В.И. Гонители земства и аннибалы либерализма // Полное собрание сочинений. – Т. 5. – М., 1976.; Його ж. Земский съезд // Там само.; Його ж. Письмо к земцам // Полное собрание сочинений. – Т. 6. – М., 1976.

Петлюра С. Лист до Генерала-хорунжого Миколи Удовиченка // Петлюра С.В. Статті. – К., 1993.; Христюк П. Українська революція. Розвідки і матеріали. – Кн. І.– Т. 2. –  Нью-Йорк, 1969.; Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993.

Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923 рр. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – Т. 2. – Ужгород, 1930.; Нью-Йорк, 1954.

Погребинський О. Столипінська реформа на Україні. – Б.м., 1931.; Його ж. К истории земств и городов в годы империалистической войны // Исторические записки. – М., 1947. – Т. 12.

Левчук Д. Сили демократії і консерватизму у визвольних змаганнях України // Ідеї і люди визвольних змагань 1917-1923 рр. – Нью-Йорк, 1968.; Моргун О. Українські діячі в земствах // Український історик. – Ч. 1-3 (21-23). – 1969.; Полонська-Василенко Н.Д. Історія України: У 2 т. – Т. 2. – К., 1993.

Лекарев Л.Г. Развитие здравоохранения на Подолии (1796-1953) // Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. – К., 1954.; Гозулов А.И. История отечественной статистики (Краткие очерки). – М., 1957.; Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 года. – М., 1957.

Аврех А.Я. Вопрос о западном земстве и банкротство Столыпина // Исторические записки. – М., 1961. – Т. 70.; Його ж. Столыпин и Третья Дума. – М., 1968.; Сорокина В.В. Политика русского самодержавия в отношении западного земства // Известия высших учебных заведений. – Сер. “Правоведение”. – 1979. – № 1.

Борисенко В.Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту в 60-90 рр. ХІХ ст. – К., 1980.; Дякин В.С. Земство и самодержавие в третьеиюньской монархии // Вопросы истории России XIX – начала ХХ века. – Л., 1983.; Сесак И.В. Земские учреждения на Правобережной Украине (1904 – 1917): Дис… канд. ист. наук: 07.00.02. – Каменец-Подольский, 1987.

Терещенко Ю.И. Централизация продовольственного дела на Украине в 1919 г. // Вопросы истории СССР. – 1981. – Вып. 26.; Його ж. Экономическая политика Советской власти на Украине в период гражданской войны (1918-1920 гг.): Автореф. дис. …докт.ист.наук.: 07.00.02. – К., 1987.

Гоцуляк В.В. Ліберальний рух на Україні у другій половині XIX – на початку ХХ ст. // Політологічний вісник. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції “Політична думка в Україні: минуле і сучасність”. Київ, 1-4 лютого 1993 р. – Ч.4. – К., 1993.; Катренко А.М., Мойсієнко В.М. Демократичний рух в Україні 70-80-х рр. ХІХ ст. – Черкаси, 1994.

Лохматова А.І. Катеринославське земство: соціальний склад, бюджет та практична діяльність. 1866-1913: Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – Запоріжжя, 1994.; Корнійчук Л. Економічні питання в діяльності земств // Економіка України. – 1995. – № 1.

Захарова І.В. Підготовчі заходи земств по запровадженню системи загальної початкової освіти в Україні на початку ХХ ст. // Проблеми історії України XIX – початку ХХ ст. – К., 2000.

Рогоза О.М. Діяльність земств України по створенню і розвитку системи охорони народного здоров’я (1864-1917 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – Харків, 2002.

Різниченко С. Земства Правобережної України: структура та основні напрямки діяльності // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (19-20 листопада 1996 р.): У 2 ч. – Ч. 1. – К., 1997.; Дровозюк Л.М. Освітня діяльність земств Правобережної України (1904-1920): Дис… канд. пед. наук: 13.00.01. – Вінниця, 1998.

Бакуменко О.О. Земства Російської імперії: історіографія проблеми (друга половина XIX – ХХ ст.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.06. – Харків, 1999.; Миколаєнко І.М. Історіографія діяльності земських установ України (1864-2001 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.06. – К., 2003.

Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832-1914): історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. – К., 1999.; Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1920 рр. // Україна крізь віки: У 15 т. – Т. 10. – К., 1999.; Реєнт О.П. Кризові тенденції в аграрному секторі економіки у роки Першої світової війни (липень 1914 – лютий 1917 рр.) // Український селянин. – Вип. 7. – Черкаси, 2003.; Його ж. Павло Скоропадський. – К., 2003.; Литвин В.М. Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.). – К., 2003.

Мацузато К. Столыпинская реформа и российская агротехнологическая революция // Отечественная история. – 1992. – № 6.; Шанин Т. Революция как момент истины. 1917-1905 гг. – 1917-1920 гг. – М., 1997.