Вакулович Е.В. Договір оренди транспортних засобів

Краткое содержание

Основний зміст роботи.

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються мета і завдання дослідження, методологічна та теоретична основи, нормативна та емпірична база,  формулюється наукова новизна, зазначаються теоретичне та практичне значення, подаються відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, структуру роботи.

Розділ 1 “Загальна характеристика договору оренди транспортних засобів” складається з чотирьох підрозділів  і присвячений питанням поняття, предмету і значення договору оренди транспортних засобів, співвідношення договору оренди транспортних засобів із суміжними договорами, аналізу законодавчих джерел регулювання оренди транспортних засобів, актуальності відповідних правових положень (виділення їх в окремий параграф) у Цивільному кодексі  України. В першому розділі подана характеристика основних елементів договору оренди транспортних засобів, проведено науково-практичний    аналіз   визначеного законодавцем    розподілу зазначеного договору на два види.

У підрозділі 1.1. “Поняття та значення договору оренди транспортних засобів” приділено увагу питанням поняття, предмета і значення договору оренди транспортних засобів.   Обґрунтовано важливість закріплення в Цивільному кодексі України норм, що регулюють оренду транспортних засобів: 1) з'явились соціально-економічні і правові умови, що розширили практику застосування договору: збільшилось коло користувачів транспортними засобами, з'явилися нові види оренди транспортних засобів, усунутий дефіцит транспортних засобів, якісно змінився склад підстав укладення  договору тощо; 2) предмет договору - складний технічний пристрій, що має високу вартість; 3) законодавство відносить транспортні засоби до джерел підвищеної небезпеки.

Передача транспортного засобу у користування за договором оренди неможлива без передачі повноваження володіння. Обґрунтовується, що  конструкція, викладена в ст.2 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” в редакції від 14.03.1995р. “термінове платне володіння та користування майном” точніше характеризує природу вказаного договору, відношення сторін до предмета договору, чим конструкція, що міститься у ст.804 нового Цивільного кодексу “передача речі за плату на певний строк у користування”.  Визначення нерозривного зв'язку   користування і  володіння  в розглянутих правовідносинах вирішує багато питань: визначення правової природи фрахтування суден на певний час, розмежування договору щодо фрахтування на час і договору  фрахтування та ін.

Досліджуючи предмет договору та  відзначаючи його юридично значимі ознаки, обґрунтовується актуальність розробки правового поняття транспортного засобу і включення в Цивільний кодекс України його визначення. Запропоновано наступне визначення: транспортний засіб - технічний пристрій, здатний до самостійного, без сторонньої тяги, руху в просторі (самохідний), з метою перевезення (переміщення) фізичних осіб і матеріальних об'єктів. Інший висновок: не слід ототожнювати, з юридичної точки зору, поняття “перевізні засоби”, “засоби транспорту” і “транспортні засоби”. Поняття “засоби транспорту” містить у собі як самі транспортні засоби, так і інші механізми та пристрої, що сприяють перевезенню вантажів і пасажирів (вагони, причепи й ін.). Останні не мають повного набору якісних технічних характеристик, що не дозволяє повною мірою віднести їх до самохідних механізмів, але вони можуть бути предметами договору оренди транспортних засобів. Поняття “перевізні засоби” більш широке, що включає в себе як засоби транспорту, так і немеханічні засоби пересування.

 У підрозділі 1.2. “Види договору оренди транспортних засобів” проведено аналіз поданого законодавчого розподілу вказаного договору на два види: договір оренди транспортного засобу з екіпажем і договір оренди транспортного засобу без екіпажу. Виявлено, що критерії, за якими розмежовуються два види договору оренди транспортних засобів у новому Цивільному кодексі,  можуть комбінуватися сторонами, виходячи з конкретної практичної доцільності. Так, у договорі оренди транспортних засобів з екіпажем можна виділити договори з умовами технічного обслуговування і договори без технічного обслуговування (лише з наданням послуг по керуванню). Відсутність у новому Цивільному кодексі загальних норм, що поширювались би в цілому на будь-які договори оренди транспортних засобів, а не тільки на два його види, призведе до необхідності вибору між різними взаємовиключними варіантами. 

Класифікація договорів оренди транспортних засобів може бути проведена також  залежно від економічного значення з урахуванням вартості того або іншого транспортного засобу. Для певних видів транспортних засобів (наприклад, для повітряних,  морських та річкових суден) доцільною є розробка типових договорів оренди, зважаючи на особливості устрою, управління та обслуговування цих видів транспорту.

 Розглянуто коло законодавчих джерел регулювання оренди транспортних засобів. Встановлено: потрібно дослідження специфіки оренди кожного з основних видів транспортних засобів, формування відповідних норм у транспортних кодексах   і  статутах.   З огляду на   зміни законодавства,  пропонується   не   обмежувати   правове   регулювання розглянутих відносин лише зазначеними в новому Цивільному кодексі транспортними кодексами і статутами. У сучасних швидко мінливих соціально-економічних умовах потрібно прийняття відповідних постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів.

У підрозділі 1.3. “Юридична природа договору оренди транспортних засобів”  встановлено правову характеристику договору оренди транспортних засобів.

З огляду на те, що питання платної передачі транспортних засобів у тимчасове володіння і користування в науці розглядаються по-різному, договір оренди транспортних засобів досліджується з позиції співвідношення його із суміжними договорами: лізингу, перевезення, підряду й ін. Так, викликає сумнів застосування доручення на право володіння і користування автотранспортом. Нами підтримується думка про те, що воно використовується не за призначенням (не для представництва перед третіми особами) і є прихованою формою договору оренди транспортних засобів.

У договорах схову (аналогічно - при договорі підряду на ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів) можуть  мати місце випадки, коли на охоронця покладаються права й обов'язки по експлуатації транспортних засобів. У дисертації обґрунтовується, що дана умова не є  конститутивним елементом для відповідного виду договору і використовується як додаткова умова, спрямована на реалізацію самого схову, основного зобов'язання, і не змінює його правову природу. Споживча чи виробнича  експлуатація може допускатися, але лише при наявності особливої домовленості про це.

У підрозділі 1.4. “Правова характеристика окремих елементів договору оренди транспортних засобів” подана характеристика певних істотних складових елементів договору оренди транспортних засобів.

Сторонами в договорах оренди транспортних засобів можуть виступати будь-які суб'єкти цивільних правовідносин. При цьому специфіка предмета договору обумовлює необхідність пред’явити  до сторін певні вимоги. Аналіз законодавства й  практики  господарських судів виявив: орендар (його екіпаж) повинен мати: а) відповідну атестацію; б) сертифікат (посвідчення) на право керування і технічну експлуатацію транспортних засобів; в) ліцензію на право займатися підприємницькою діяльністю при експлуатації транспортного засобу. На нашу думку, ці вимоги доцільно закріпити в транспортних кодексах і статутах.

У роботі досліджено правовий статус керівника екіпажа транспортного засобу і так званого   розпорядника   (менеджера) з боку орендодавця,   дана   їхня   порівняльна характеристика. За загальним правилом, ці особи не наділяються правом передавати відповідні транспортні засоби в оренду.

При передачі в оренду транспортних засобів, що відносяться до державної чи комунальної власності як орендодавці виступають спеціально уповноважені органи, державні і комунальні установи й унітарні підприємства, за якими цей вид майна закріплюється на праві господарського ведення або оперативного управління.

Плата за договором оренди транспортних засобів є формою відшкодування витрат власника на придбання транспортного засобу та способом стимулювання виробництва по відношенню до орендодавця. До складу орендної плати не входить  плата за послуги, які згідно з цим договором зобов’язується надати орендодавець.

У роботі подана характеристика вказаного договору стосовно умови строку і зроблені певні висновки. По-перше, для поновлення договірних відносин оренди транспортних засобів необхідна не пролонгація уже існуючого договору,  а у будь-якому випадку, необхідне  укладення нового договору. По-друге, строк договору і строк, на протязі якого орендар фактично користується транспортним засобом, можуть збігатися.

Проста письмова форма договору оренди транспортних засобів, передбачена чинним Цивільним кодексом, оптимальна за оперативністю і раціональністю у цивільному обороті. Однак для засвідчення оренди деяких видів транспортних засобів, зокрема тих, що використовуються у міжнародному транспортному сполученні, що мають особливу або  державну значимість (наприклад, космічні апарати, унікальні транспортні засоби), транспортними кодексами і статутами повинна бути передбачена державна реєстрація.

Розділ 2  “Особливості укладення договору оренди транспортних засобів”  присвячений механізму виникнення правовідносин з приводу оренди транспортних засобів.

Розглядаються три стадії укладення договору: направлення оферти, прийняття оферти (акцепт) та отримання акцепту оферентом.   Висловлюється думка, що офертою можуть бути як ініціатива орендаря, так і пропозиція орендодавця, якщо вони відповідають вимогам, що ставляться до оферти.

У тому випадку, коли оферентом виступає орендодавець, його пропозиція може бути звернена тільки до конкретної особи, тому що, по-перше,  офертою виступає, як правило, примірник  проекту договору, розміщення якого в засобах інформації недоцільне, по-друге, негайна заява про акцепт може викликати ситуацію, при якій оференту слід укладати договори на більшу кількість транспортних засобів, ніж він має.

Акцепт на укладення договору оренди транспортних засобів може бути виражений тільки в письмовій формі. Отримання акцепту оферентом  має важливе юридичне значення  в процесі укладення цього договору.

Істотні умови виявляють обов’язковий зміст договору оренди транспортних засобів, який обумовлений особливостями предмету договору. При визначенні істотних умов  саме цього договору необхідно керуватись ст.10 Закону України “Про оренду державного і комунального майна”,  враховуючи доцільність кожного з пунктів вказаної статті.

Розділ 3 “Виконання та відповідальність за договором оренди транспортних засобів”  складається з трьох підрозділів і містить детальний аналіз особливостей виконання зазначеного договору та відповідальності сторін.

У підрозділі 3.1. “Особливості договору оренди транспортних засобів без екіпажу”  розглядаються питання щодо прав і обов'язків сторін за договором оренди транспортних засобів без екіпажу. Одним з результатів дослідження є примірний проект договору оренди транспортних засобів без екіпажу.

Оренда транспортних засобів без екіпажу може мати місце в складі договору оренди певного майнового комплексу. Тісний технологічний зв'язок транспортних засобів з іншими речами в інфраструктурі майнового комплексу, їх єдина виробнича цільова направленість робить практично доцільним не виділяти оренду транспортних засобів в окрему угоду, а розглядати її складовою частиною договору оренди майнового комплексу.

 Аналіз практики застосування договору оренди транспортних засобів без екіпажу розкрив проблеми недостатнього нормування прав і обов'язків сторін. Актуальним є питання про форму і місце передачі предмета договору. Пропонуємо вказати в договорі те місце передачі, що могло б служити за своїми технічними і функціональними характеристиками перевірці показників рівня експлуатаційного стану транспортних засобів,    відповідності нормативного стану  реальним перевірочним і іспитовим  показникам.  Це  особливо  важливо,  тому що  доведення некондиційного технічного стану транспортного засобу після початку експлуатації викликає великі  труднощі.

При наявному фідуціарному елементі співробітництва контрагентів розглянутий предмет договору на практиці переходить у володіння і користування орендаря, як правило, без спеціального ретельного і професійного техогляду. Потрібно проводити не тільки повний технічний огляд, але й при необхідності - іспитові перевірки. При цьому варто помітити можливі неадекватні або неточні характеристики, що даються контрагентами із метою закріплення більш вигідних умов договору оренди. У дисертації показано: детальний експлуатаційний стан транспортних засобів у багатьох випадках у договорах оренди й у актах прийому-передачі транспортних засобів не вказується. Це обумовлюється фактичною неможливістю детального його опису на момент передачі орендарю. Необхідні законодавчо затверджені диференційовані оцінки відсутні.  Слід для кожної транспортної галузі виробити  нормативно-правові критерії    для оцінки експлуатаційного стану транспортного засобу, які б зменшили витрати в цивільному обороті, створили б єдині системні, науково обґрунтовані показники, попередили численні розбіжності.

Актуальність адекватного відображення експлуатаційного стану транспортного засобу має значення не тільки для орендаря, але і для орендодавця. Сторони можуть передбачити в договорі підвищений чи знижений рівень припустимого зносу транспортного засобу, зокрема, при необхідності експлуатації транспортного засобу в екстремальних  умовах:   кліматичних,  при  незадовільному стані транспортних шляхів, при використанні максимальних швидкісних та інших експлуатаційних можливостей транспортного засобу.

Представляється, що орендар зобов'язаний не тільки дотримуватись можливих договірних умов по користуванню орендованим транспортним засобом, але й у будь-якому випадку, навіть якщо вони не визначені, дотримуватись мети і призначення даного виду майна.

Орендар вправі від свого імені укладати договори перевезення й інші договори,  враховуючи і  пунктуально дотримуючись призначення відповідного транспортного засобу, якщо умовами договору оренди не вказуються обмежені чи розширені права щодо його цільової експлуатації. Крім того, орендарю бажано в договорі оренди закріпити за собою право одержувати від орендодавця консультативну допомогу в технічному обслуговуванні й експлуатації транспортного засобу.

Орендодавцю слід в договорі оренди транспортних засобів закріпити за собою право здійснювати контроль за забезпеченням майнового збереження транспортного засобу, належною його експлуатацією. Із-за відсутності вказаних норм на практиці для вирішення цих питань іноді застосовується інститут трудового контракту. Тобто орендар (де-факто) вважається працівником транспортної організації, але фактично одержує транспортний засіб у своє володіння і користування. І незалежно від роботодавця здійснює експлуатацію транспортного засобу, неформально розраховуючись з роботодавцем (фактичним орендодавцем). Розглянута практика є деформацією нормального розвитку цивільно-правового регулювання відповідних відносин і вимагає,  перш за все, закріплення загальної  імперативної  норми, що передбачає можливість орендодавця здійснювати контроль за збереженням і належним використанням транспортного засобу орендарем.

У підрозділі 3.2. “Особливості договору оренди транспортних засобів з екіпажем” розглянуто права та обов'язки сторін за договором оренди транспортного засобу з екіпажем. На основі всебічного аналізу теоретичного та практичного матеріалу розроблено примірний проект договору оренди транспортного засобу з екіпажем.

У договорі оренди транспортного засобу з екіпажем виділяються два види зобов'язань: зобов'язання, пов'язане з наданням транспортного засобу в оренду, і зобов'язання щодо надання послуг по керуванню і технічній експлуатації  транспортного засобу. Як видно, розмежування у цьому договорі двох видів зобов'язань виключає змішування ознак різних договірних інститутів (оренди, перевезення, підряду).

Вказівка в договорі на “надання послуг по керуванню і технічній експлуатації” приводить до висновку про тісну взаємодію і співробітництво орендаря й орендодавця. Без наявності даних об'єктивно обумовлених   відносин   між   сторонами   договір   стає беззмістовним і не може бути реалізованим на практиці. Орендодавець повинен вживати всіх заходів  до того, щоб орендований транспортний засіб міг бути використаний орендарем найбільш ефективно, використовуючи свій контроль і владні повноваження стосовно екіпажа з питань керування і технічної експлуатації. Орендар, у свою чергу, зобов'язаний  уважно ставитися до збереження транспортного засобу і прагнути до дотримання передбачених договором показників амортизаційного зносу. Вимагає нормативно-правового тлумачення термін “технічна експлуатація транспортного засобу”.

У дисертації подана правова характеристика екіпажу транспортного засобу. Один з висновків: мінімальна кількість членів екіпажу, в обов'язок яких входить безпосередньо керувати транспортним засобом, повинна встановлюватись  законодавством  в  імперативній  формі в транспортних кодексах і статутах.  Склад обслуговуючого персоналу, виходячи з аналізу відповідних норм транспортних кодексів і статутів, визначаться в остаточному варіанті вже на локальному рівні.

Одна з відмінних рис договору оренди транспортних засобів з екіпажем від договору оренди транспортних засобів без екіпажу полягає в тому, що в першому обов'язок по підтримці належного стану транспортного засобу покладається на орендодавця, а в другому - на орендаря.  Таке положення відбиває змістовне наповнення  видів оренди транспортних засобів: мають місце послуги по технічній  експлуатації або вони не надаються.  Слід зауважити, що один з основних структурних елементів у змістові юридичної конструкції “підтримка належного стану зданого в оренду транспортного засобу” - поточний і капітальний ремонт - не має конкретного законодавчого визначення.  Зазначені причини викликають у практичній діяльності  певні труднощі. З огляду на цю актуальну проблему, об'єднання розглянутих структурних елементів в обов'язку по утриманню орендованого транспортного засобу однієї із сторін у договорі знижує негативний вплив законодавчо невизначеного стану понять капітального і поточного ремонту.

У підрозділі 3.3. “Відповідальність сторін за договором оренди транспортних засобів” аналізується відповідальність сторін за договором оренди транспортних засобів: відповідальність кожної з сторін перед своїм контрагентом, і відповідальність орендаря і (чи) орендодавця перед третіми особами, яким була заподіяна шкода в процесі користування орендованим транспортним засобом.

Якщо предмет договору оренди орендодавцем не наданий у користування і володіння орендарю, то останній має можливість вимагати від порушника договірних зобов'язань відшкодування збитків. Однак, як показує розгляд судової практики, вимоги орендаря про відшкодування упущеної вигоди будуть правомірні за умови наявності   ліцензії   на   здійснення   транспортної   діяльності. Експлуатацію орендованого транспортного засобу всупереч  цілям діяльності орендаря необхідно вважати використанням даного майна не за призначенням.  І, отже, правомірно вимагати від орендаря розірвання договору і відшкодування збитків.

Надані характеристика і відмінні риси відповідальності орендаря перед орендодавцем при оренді транспортного засобу з екіпажем і без екіпажа за шкоду, що може бути заподіяна орендованому транспортному засобу. Якщо в договорі оренди транспортного засобу без екіпажа відповідальність покладається на орендаря, то в договорі оренди транспортного засобу з екіпажем, за загальним правилом, - на орендодавця. Сторони можуть передбачити в договорі   обов'язок орендаря по відшкодуванню своєму контрагенту заподіяних  пошкодженням чи втратою орендованого транспортного засобу збитків при відсутності провини екіпажу орендодавця. Сторони також мають можливість розподілити ці збитки  нарівно або в іншому відсотковому співвідношенні. Тобто, основною задачею є пошук джерела коштів для компенсації втрат орендодавця (кредитора). У роботі обґрунтовано: у договорі оренди транспортних засобів з екіпажем орендодавець не тільки змушений прийняти збитки у випадку пошкодження транспортного засобу з вини екіпажу, але і нести відповідальність перед орендарем за неналежне виконання своїх обов'язків екіпажем, що спричиняє збільшення витрат при експлуатації транспортного засобу.

Розглядаючи відповідальність сторін перед третіми особами, у дисертації з'ясовується, хто з контрагентів є володільцем орендованого транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки - як у договорі оренди транспортного засобу з екіпажем, так і без екіпажа. У діяльності суб'єктів мають місце випадки, коли організації надають на умовах договору оренди транспортні засоби своїм працівникам. Варто погодитися, що договір оренди підприємства зі своїм працівником являє собою форму організації трудових відносин.  А виходить, відповідальність за заподіяну шкоду повинна нести організація як власник транспортного засобу, тому що не визнається власником джерела підвищеної небезпеки особа, що керує джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин із власником цього джерела. Однак, коли підприємство укладає договір оренди транспортного засобу зі своїм працівником виходячи із його самостійної підприємницької діяльності,   суб'єктом відповідальності буде орендар.

 У роботі досліджуються проблеми страхування відповідальності орендаря й орендодавця перед третіми особами, страхування орендованого транспортного засобу. Для усунення проблеми визначення наявності в орендаря “страхового інтересу” при укладенні ним договору страхування орендованого транспортного засобу, пропонується передбачити в законі: при укладенні орендарем договору страхування орендованого транспортного засобу отримувачем відшкодування повинен вказуватись орендодавець як особа, яка безпосередньо несе ризик втрати й пошкодження майна.