Безлюдько І.О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України : Безлюдько И.А. Договор перевозки груза воздушным транспортом по гражданскому праву Украины

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

            У Вступі розкривається сутність і стан дослідженості проблеми договору перевезення вантажу повітряним транспортом, обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його мета та задачі, об’єкт і предмет, сформульовані основні положення наукової новизни, практичне значення одержаних результатів.

            Розділ 1 “Загальні положення договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві” містить три підрозділи.

            У підрозділі 1.1. “Поняття  договору перевезення вантажу повітряним транспортом”  увага зосереджена на дослідження правової природи договору перевезення вантажу повітряним транспортом.

Враховуючи те, що в Повітряному кодексі України не закріплено визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом, а в Цивільному кодексі України (ст. 901) дається лише загальне визначення договору перевезення вантажу, яке не містить, на думку дисертантки, усіх істотних ознак, пропонується визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як такий, за яким одна сторона (повітряний перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником вантажу або замовником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким визначенням, по-перше, однозначно встановлено сторони договору перевезення вантажу повітряним транспортом (повітряного перевізника і відправника вантажу або замовника); по-друге, основні зобов’язання сторін з доставки вантажу до аеропорту призначення і оплаті перевезення, необхідні істотні умови про предмет договору, оплату, строк та місце виконання договору.

Визначення договору перевезення вантажу, наведене у ст.. 901 Цивільному кодексі України, не містить такої істотної умови як строк виконання договору, на відміну від Господарського кодексу України, що, на думку автора, є законодавчою прогалиною, яка має бути усунена шляхом внесення доповнення ст. 901 Цивільного кодексу України нормою про обов’язковість для договору повітряного перевезення вантажу строку його виконання.

Автором досліджено правову природу договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Цей договір є двостороннім і укладається між повітряним перевізником, який зобов’язаний доставити повітряним шляхом вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки, і відправником вантажу або замовником, який зобов’язаний сплатити за перевезення встановлену плату. Одержувача визначено як особу, на користь якої виконується договір, що дає підстави визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як договір на користь третьої особи.

Цей договір є реальним, про що свідчить обов’язок повітряного перевізника надати  транспортні  засоби  під завантаження у строк, встановлений договором, а відправника вантажу – пред'явити у встановлений строк вантаж, який  підлягає  перевезенню,  у  належній  тарі та (або) упаковці,  замаркований  відповідно  до  встановлених вимог (ст. 917 ЦК України). Крім того, законодавець прямо не вирішує питання про консенсуальність чи реальність договору повітряного перевезення вантажів. Однак, якщо положення ч. 1 ст. 909 ЦК України в частині, яка встановлює зобов’язання перевізника доставити „довірений” йому другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення, розуміти як таке, що виникає лише після прийняття вантажу, то можна зробити висновок про необхідність встановлення законодавчої презумпції реальності договору перевезення вантажу.

Однак існування такої презумпції, на думку дисертантки, не перешкоджає сторонам передбачити в договорі повітряного перевезення обов’язок прийняти вантаж до перевезення в майбутньому. У такому випадку цей договір набуде ознак консенсуальності.

У підрозділі 1.2. “Місце договорів перевезення вантажу повітряним транспортом у системі цивільно-правових договорів” визначається місце договору перевезення вантажу повітряним транспортом у системі цивільно-правових договорів.

Встановлено, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом є цивільно-правовим договором про надання перевізних послуг, який регулюється нормами загальних положень про зобов’язання Цивільного кодексу України, спеціальними нормами глави 64 „Перевезення”, нормами Повітряного кодексу України (розділ 11, 16), підзаконними нормативними актами, зокрема Правилами повітряних перевезень вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту від 14 жовтня 2003 р. тощо.

Автором обґрунтовано те, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом є різновидом договору про надання перевізних послуг, що має такі особливості:

предмет договору містить специфічні ознаки щодо характеристики вантажу (його вид, вага, об’єм тощо), які безпосередньо впливають на виконання перевезення;

за загальним правилом у договорі про надання послуг беруть участь дві сторони – замовник і виконавець, на відміну від цього у договорі перевезення вантажу повітряним транспортом одержувач вантажу, як правило, не є стороною договору, а є особою, на користь якої виконується даний договір.

Запропоновано визначити перевізну послугу як продукт, який споживається без створення нової або перетворення переміщуваної речі  у процесі діяльності виконавця (перевізника), який шляхом своєї діяльності з переміщення  речей (перевезення) задовольняє конкретну потребу замовника у перевезенні. Це дає підстави визнати договір перевезення вантажів повітряним транспортом договором про надання послуг, на який можуть поширюватися положення глави 63 ЦК України „Послуги. Загальні положення”.

Визначено, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом є публічним, оскільки одна із його сторін – повітряний перевізник – є особою, яка здійснює підприємницьку діяльність і взяла на себе зобов’язання надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

З’ясовано, що договір перевезення вантажу повітряним транспортом, укладений у сфері господарювання на засадах рівності, вільного волевиявлення, майновій самостійності його сторін, набуває ознак господарського договору, який врегульований нормами Господарського кодексу України (ст. 179-188, 306-316).

Зазначається, що Цивільний кодекс України посідає центральне місце у регулюванні відносин вантажного перевезення, тому всі норми, які містяться в інших законодавчих і нормативних актах, зокрема, норми Господарського і Повітряного кодексів України мають йому відповідати, за винятком тих випадків, коли Цивільним кодексом України передбачено можливість врегулювання перевізних відносин законом по-іншому.

У підрозділі 1.3. “Джерела регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом” проаналізовано джерела регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом, проаналізовано міжнародні конвенції, закони, підзаконні акти, що регулюють повітряні вантажні перевезення.

До загальних джерел регулювання повітряних вантажних перевезень автором віднесено чинні законодавчі і нормативні акти, зокрема Цивільний і Господарський кодекси України, міжнародно-правові акти, двосторонні міжнародні угоди про повітряне сполучення. До спеціальних джерел – Повітряний кодекс України, Правила повітряних перевезень вантажів та інші підзаконні нормативні акти, що регулюють повітряні вантажні перевезення.  Договір перевезення вантажу повітряним транспортом також є джерелом правового регулювання повітряних перевезень.

Проведена автором систематизація джерел регулювання повітряних вантажних перевезень дозволяє простежити тенденції зближення вітчизняного і міжнародного законодавства у сфері повітряних перевезень. Тому надано увагу уніфікації норм національного законодавства і міжнародних конвенцій та інших угод, які регулюють повітряні перевезення.

На основі такого аналізу автором виявлено кілька тенденцій розвитку правового регулювання у сфері повітряних перевезень, зокрема, поглиблення співпраці заради інтеграції України у Європейське і світове співтовариство у галузі правового регулювання повітряних вантажних перевезень, приведення у відповідність норм міжнародних багатосторонніх конвенцій і норм чинного законодавства України стосовно меж відповідальності перевізника, перспективи укладення дво- і багатосторонніх угод про повітряне сполучення з країнами, з якими такі угоди ще не укладені тощо.

Розділ 2 “Динаміка договору перевезення вантажу повітряним транспортом” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі  2.1. „Укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджено порядок укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом, істотні умови і форма договору.

Встановлено, що зміст договору перевезення вантажу повітряним транспортом має складати такі істотні умови: предмет договору, який характеризується видом вантажу, його вагою, масою, специфічними властивостями, вартістю. Істотними умовами  є також умови про строк договору і його ціну. Строк договору перевезення вантажу як істотна умова має визначатися не лише у договорі, але й бути законодавчо закріпленою у Цивільному та Повітряному кодексах України.

До тих істотних умов, які є необхідними для укладення договору, автор відносить також місце виконання договору. Місце виконання має винятково важливе значення для укладення договору повітряного перевезення вантажу, оскільки тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу такий договір може вважатися укладеним. Специфіка повітряних перевезень полягає в тому, що повітряні перевезення здійснюються тільки повітряними лініями, які розташовані на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких є аеропорти, місце розташування яких може мати суттєве значення для замовника перевезення. Тому, місце виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом визначається відправником вантажу (замовником) і погоджується із перевізником, який має право визначити таке місце самостійно, тому що повітряні перевезення здійснюються виключно визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.

Автором встановлено, що оскільки укладення договору перевезення вантажу повітряним транспортом підтверджується складенням транспортної накладної, яка є обов’язковою двосторонньою письмовою формою правочину перевезення вантажу і укладається між відправником вантажу та перевізником. Форма договору повітряного перевезення вантажу має відповідати міжнародним стандартам, що значно полегшить співпрацю з міжнародними аеропортами і організаціями у сфері повітряних перевезень вантажу.

Автором було приділено увагу дослідженню моменту укладення договору, оскільки від нього залежить виникнення прав та обов’язків сторін і настання певних наслідків. Встановлено, що незважаючи на те, що більшість договорів про надання послуг є консенсуальними, договір перевезення вантажу є реальним. Враховуючи те, що зобов’язання з перевезення не виникають, якщо вантаж не буде пред’явлений до перевезення, або не подані до перевезення транспортні засоби, договір вважається укладеним з того моменту, коли перевізник приймає вантаж до перевезення і прийом вантажу, пред’явленого до перевезення, оформлений перевізним документом – вантажною або транспортною накладною.

Автором було дано правову оцінку відносинам, які виникають у зв’язку із наданням заявки (замовлення) на перевезення вантажу і прийняття її перевізником. Із факту подачі відправником вантажу і прийняття перевізником заявки виникає типове двостороннє цивільно-правове зобов'язання консенсуального характеру: перевізник зобов'язаний подати відправнику вантаж під навантаження, а відправник вантажу – використовувати транспортні засоби для перевезення вантажу, зазначеного в заявці, і в термін, визначений заявкою. Підставою виникнення обов'язків перевізника і відправника вантажу є правочин, що укладається між ними шляхом подачі заявки і її прийняття.

У підрозділі 2.2. “Правовий статус сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом” автором обґрунтовано правову характеристику сторін договору перевезення  вантажу повітряним транспортом з відповідним визначенням їх правового статусу.

Враховуючи те, що норми нормативно-правових актів, які регулюють повітряні вантажні перевезення, містять різні визначення сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом і потребують уніфікації для уникнення подвійного тлумачення цих правових термінів. Автором  запропоновано визначити „повітряного перевізника” як „юридичну або фізичну особу, яка має права експлуатанта і за договором перевезення повітряним транспортом зобов’язана здійснити повітряне перевезення і має право отримати за це плату”. Відповідно до ст. 5 Повітряного кодексу України експлуатант – це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі. Будь-яка юридична чи фізична особа, яка займається діяльністю, пов'язаною з розробкою, виробництвом, ремонтом і експлуатацією цивільної авіаційної техніки, має одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки зазначеної особи вимогам відповідних авіаційних правил України.

Таким чином, охоплюється, по-перше, визначення саме „повітряного перевізника” як це визначено в Повітряному кодексі України; по-друге, встановлено коло осіб, які можуть бути повітряними перевізниками як таких, що мають права експлуатанта повітряного судна чи пропонують свої послуги в цій галузі.

Дисертантка визначає „відправника вантажу або замовника” як „юридичну або фізичну особу, яка уклала договір з перевізником щодо перевезення вантажу, зобов’язана пред’явити вантаж до перевезення і сплатити за перевезення плату”. Таким чином, згідно з цим визначенням відправником може бути фізична особа або юридична особа, яка уклала договір перевезення вантажу повітряним транспортом, і має основні обов’язки відправника – пред’явлення до перевезення у встановлений строк вантажу, який  підлягає  перевезенню,  у  належній  тарі та (або) упаковці,  замаркований  відповідно  до  встановлених вимог і оплата послуг перевезення за домовленістю сторін у договорі.

У підрозділі 2.3. „Правовий статус інших учасників договору перевезення вантажу повітряним транспортом” запропоновано визначення і досліджено правове становище одержувача вантажу.

Автором запропоновано визначити „вантажоодержувача” як „особу, яка уповноважена отримати вантаж у місці призначення”.

Враховуючи весь обсяг прав і обов’язків, які належать одержувачу вантажу, його визначено як особу, на користь якої виконується договір, на підставі чого автором визначено договір перевезення вантажу повітряним транспортом як договір на користь третьої особи.

Теоретичне і практичне значення має право розпорядження вантажем у процесі його транспортування. До 1961 року з моменту відправлення вантажу право розпорядження ним належало тільки одержувачу, який мав право переадресувати вантаж в інший пункт призначення і змінити найменування одержувача. У Повітряному кодексі 1961 року містилася норма про те, що відправник вантажу має право розпорядитись вантажем у випадку неприйняття його одержувачем або неможливості його видачі. У п. 5.8 Правил повітряних перевезень вантажів зазначено, що право розпорядження вантажем впродовж перевезення належить відправнику і припиняється з видачею вантажу одержувачу. Враховуюче те, що в чинних законодавчих актах, що регулюють повітряні вантажні перевезення, не закріплено право розпорядження вантажем, автором запропоновано внести зміни у Цивільний та Повітряний кодекси України, шляхом їх доповнення статтею наступного змісту:

„1. Перевізник зобов’язаний виконати всі інструкції відправника вантажу, оформленого однією авіавантажною накладною. Замовник зобов’язаний відшкодувати перевізнику будь-які витрати, що виникли у зв'язку з реалізацією його права розпоряджатися вантажем.

2. Перевізник має право відмовити в реалізації замовником права розпорядження вантажем, якщо перевізник не в змозі виконати інструкції замовника. Про це перевізник зобов’язаний повідомити замовника. Витрати, що випливають з подальших дій щодо вантажу, додаються до вартості перевезення.

3. Право замовника розпоряджатися вантажем припиняється в той момент, коли після прибуття вантажу до місця призначення одержувач вантажу одержує його у своє розпорядження або запитує доставку вантажу чи авіавантажної накладної, або інакше підтверджує прийняття ним вантажу. Якщо одержувач вантажу відмовляється приймати товари чи авіавантажну накладну або якщо з ним неможливо зв'язатися, то право розпоряджатися вантажем залишається за замовником”.

Розділ 3 “Цивільно-правова відповідальність сторін договору перевезення вантажу повітряним транспортом” містить чотири підрозділи.           

У підрозділі  3.1. „Забезпечення виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджено порядок виконання договору повітряного перевезення вантажу, який має низку специфічних особливостей. У результаті аналізу автором запропоновано визначення належного виконання договору повітряного перевезення як регламентованого чинним законодавством порядку і процесу вчинення учасниками цього договору необхідних послідовних і взаємопов’язаних дій, обумовлені у договорі перевезення або транспортній накладній.

Автором запропоновано залежно від того, як особливості та специфіка перевезення окремого виду вантажу впливають на порядок укладення і виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом, виділити такі види вантажу: звичайний, швидкопсувний , спеціальний і небезпечний. Поділ на дорогоцінний вантаж і „живий” не має впливу на договірні відносини, які виникають між транспортною організацією та її клієнтами, оскільки повітряні перевезення цих видів вантажу регулюються спеціальними правилами і інструкціями і не вимагають передбачення спеціальних умов у договорі перевезення вантажу, крім зазначення самого виду вантажу. А швидкопсувний, спеціальний і небезпечний вантажі, крім визначення виду в договорі, вимагають ще й визначення специфічних умов перевезення, які залежать від відправника вантажу.

У підрозділі 3.2. “Відповідальність за невиконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджуються особливості відповідальності за невиконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом.

У цивільному праві за загальним правилом особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Але перевізник завдає майнову шкоду не із своєї вини, частіше така шкода має випадковий характер. Автором досліджено аспекти відповідальності особи за винне і за випадкове заподіяння шкоди і обґрунтована думка про те, що тільки вина у вигляді умислу або необережності створює підставу для відповідальності за завдану майнову шкоду, тоді як випадок – це та обставина, результат якої не можна передбачити і запобігти.

Оскільки у Повітряному кодексі України не закріплено підстави звільнення повітряного перевізника від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу, автором запропоновано внести зміни і передбачити звільнення перевізника від відповідальності, якщо незбереження вантажу сталося внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. До таких підстав дисертантом віднесені: дія непереборної сили, пожежа на судні за відсутності вини перевізника, терористичні акти, не застережені особливі властивості вантажу, природна нестача вантажу, несприятливі метеорологічні умови тощо.

Автором запропоновано встановити у Повітряному кодексі України відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу, що повністю відповідає вимогам ст. 921 Цивільного кодексу України. Розмір цієї відповідальності встановлений у Правилах повітряних перевезень вантажів.

За загальним правилом цивільного законодавства майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю  фізичної або юридичної особи,  а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Але норми Цивільного, Господарського і Повітряного кодексів України встановлюють відповідальність перевізника за незбереження вантажу лише у розмірі фактичної шкоди і не передбачають стягнення упущеної вигоди (за ст. 225 ГК України – додаткових витрат і неодержаного прибутку або втраченої вигоди). Дисертанткою зроблено висновок про необґрунтованість обмеження розміру відповідальності і необхідність закріплення в Цивільному та Повітряному кодексах України відповідальності перевізника у повному обсязі.

Дисертанткою сформульовано висновок про те, що оскільки в Повітряному та Господарському кодексах України не визначаються  конкретні міри відповідальності перевізника за прострочення доставки вантажу, за це порушення має наступати відповідальність у формі відшкодування збитків відповідно до ст. 923 Цивільного кодексу України. У даному випадку до збитків мають входити реальні  збитки та упущена вигода.

Норми, що регулюють повітряні перевезення вантажів, не містять правил про співвідношення стягуваних збитків і неустойки за порушення зобов’язання. Обґрунтовано висновок, що коли договором чи законом встановлено неустойку у випадку порушення договору перевезення повітряним транспортом, має стягуватися неустойка у повному обсязі незалежно від відшкодування збитків відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України (штрафна неустойка), а якщо цей договір є господарським, збитки мають відшкодовуватися в частині, не покритій неустойкою відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України (залікова неустойка).

У підрозділі 3.3. „Відповідальність перевізника за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом” досліджено відповідальність перевізника за порушення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом.

З’ясовано, що в ст. 923 Цивільного кодексу України прямо не передбачається обов’язковість встановлення вини для застосування відповідальності перевізника за прострочення доставки вантажу. Однак при вирішенні цього питання слід керуватися ст. 614 Цивільного кодексу України, за якою відповідальність особи, яка порушила зобов’язання, настає за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, оскільки законом інше не встановлено, то має застосовуватися загальне правило ст. 614 Цивільного кодексу України про обов’язковість встановлення вини в діях порушника зобов’язання (перевізника).

У ст. 923 Цивільного кодексу України не обмежуються розмір збитків, які мають відшкодовуватися перевізником у разі прострочення доставки вантажу. У зв’язку з цим необхідно визнати п. 20.5.1 Правил повітряних перевезень вантажів, яким передбачено відповідальність повітряного перевізника у розмірі фактичних збитків таким, що суперечить змісту ст. 923 Цивільного кодексу України.

У підрозділі 3.4. „Пред’явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом”.

Автором здійснено дослідження претензійного порядку врегулювання спорів, що виникають із договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Запропоновано удосконалити цей інститут шляхом подовження строків подання претензій, що значною мірою полегшить взаємовідносини повітряного перевізника і замовника перевезення.

У Висновках за результатами дослідження викладено найбільш важливі наукові і практичні результати, одержані в дисертації, сформульовано конкретні пропозиції з удосконалення регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві та внесення змін до законодавства України. Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні особливостей регулювання договору перевезення вантажу повітряним транспортом у цивільному праві з метою забезпечення інтересів учасників повітряних перевезень вантажу, що, у свою чергу, сприятиме розвиткові міжнародних відносин у різних сферах суспільного життя.