Бабіч І.В. Договір переробки давальницької сировини : Бабич И.В. Договор переработки давальческого сырья

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається її зв’язок з науковими програмами, планами, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет наукового дослідження, методи дослідження, висвітлюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація, а також вказуються публікації за темою дослідження

Розділ 1 “Загальна характеристика договору переробки давальницької сировини” містить п’ять підрозділів, у яких автор зосереджується на розв’язанні проблем дослідження генези суспільних відносин з переробки давальницької сировини, а також визначені передумови виникнення та розвитку договору переробки давальницької сировини, досліджено його поняття, природа, характер і місце в системі договорів та співвідношення з іншими цивільно-правовими договорами.

Підрозділ 1.1. “Розвиток і становлення суспільних відносин з переробки давальницької сировини в Україні та світі. Толлінг як вид суспільних відносин з переробки давальницької сировини” присвячено дослідженню умов виникнення та розвитку суспільних відносин з переробки давальницької сировини. У процесі розвитку зазначених відносин виділяється три історичні періоди: доіндустріальний, радянський та сучасний (міжнародний). Виникнення суспільних відносин з переробки давальницької сировини зумовлене суспільним розподілом праці. У радянський період вони були поширенішими у сільському господарстві, характеризувалися своєрідною економічною свободою, оскільки не були частиною адміністративно-планового господарства. Правове регулювання відносин переробки давальницької сировини мало приватно-правовий характер. Сучасний (міжнародний) період: досліджувані суспільні відносини в середині країни виникли та набули поширення під час кризових явищ в економіці України в 90-х роках.

Застосування цього договору у сфері зовнішньоекономічної діяльності обумовлено світовим поділом праці, розвитком транспорту та різним рівнем оплати праці у світі. Такі специфічні операції у зовнішьоекономічній діяльності отримали загальну назву “толлінг”. В результаті проведеного аналізу встановлено, що толлінг є операцією з безмитного ввозу давальницької сировини та безмитного вивозу продукції, отриманої внаслідок її переробки, збагачення чи використання.

На підставі проведеного аналізу використання толлінгу у світі, автор дійшов висновку, що толлінг в Україні на сьогоднішній час має позитивний вплив на економіку країни і набуває стратегічного значення, як одна з форм нарощування промислового експорту країни.

У підрозділі 1.2. “Правова характеристика виробничої діяльності з переробки давальницької сировини” обґрунтовується позиція, згідно з якою діяльність виконавця з переробки давальницької сировини у правовому значенні є виконанням робіт. Необхідність доведення майже очевидного обумовлена наявністю суперечностей трактування такої діяльності як послуг або робіт як у юридичній літературі, так і в законодавчих актах. Для доведення своєї точки зору автор досліджує та виділяє загальні критерії розмежування правових категорій “робота” та “послуга”, за якими, відповідно, проводиться аналіз правової природи діяльності виконавця з переробки давальницької сировини. Відповідно, пропонується внести зміни до законодавчих актів з урахуванням доведеного.

У підрозділі 1.3. “Предмет договору переробки давальницької сировини” досліджується поняття предмета договору взагалі та предмета договору переробки давальницької сировини зокрема. Поняття “предмет договору” є далеко не однозначним поняттям у теорії цивільного права. Розглядаючи три пануючі у науці точки зору на предмет договору як об’єкта цивільних прав (речей), як дій, як дій так і об’єктів цивільних прав (речей), дисертант встановила, що предметом договору є завжди певні дії з об’єктами цивільних прав.

Предмет договору виражає правову мету правочину, яка виражає його сутність – головну, внутрішню відносно стійку сторону предмета. Відповідно, автор співвідносить предмет договору з умовами договору як категорії “сутність” та “зміст”. Крім того, за предметом договору у науці цивільного права проводиться поділ договорів за типами та видами, тому це повинна бути така характеристика договору, яка максимально точно проводили розмежування договорів різних видів та типів. Запропоноване автором теоретичне визначення предмета договору відповідає поставленим вимогам. На відміну від цього до поняття “предмет виконання” входить об’єкт зобов’язання (об’єкт цивільних прав, річ) та пов’язаний з ним обов’язок конкретних зобов’язальних правовідносин. Предмет виконання є одиничним складовим поняттям предмета договору, який індивідуалізує предмет договору.

Предмет досліджуваного договору автор визначає як виконання робіт з виготовлення готової продукції з давальницької сировини, що дає змогу віднести цей договір до типу договорів на виконання робіт. Поставка сировини та готової продукції є допоміжною метою договору переробки давальницької сировини, тому до предмета договору не входить, але є, як правило, його обов’язковим елементом та безпосередньо впливає на його характер.

У підрозділі 1.4. “Поняття, загальна правова характеристика та види договору переробки давальницької сировини” досліджується поняття договору переробки давальницької сировини скрізь призму правових категорій: “цивільно-правовий договір” – “договір підряду” – “договір переробки давальницької сировини”. Розроблене дисертантом авторське визначення досліджуваного договору пропонується включити до ЦК України до глави 61, присвяченій договору підряду. Також, у підрозділі проводиться відмежування договору переробки давальницької сировини від інших договорів (договору поставки продукції за виробничою кооперацією, побутового підряду, договору кооперованого підряду).

Автор доходить висновку, що договір переробки давальницької сировини є двостороннім, консенсуальним, оплатним, підприємницьким. Залежно від сторін договору та характеру сировини автор виділяє декілька видів договору переробки давальницької сировини: залежно від сторін договору – договір переробки давальницької сировини між суб’єктами підприємницької діяльності, договір побутової переробки давальницької сировини (для побутових потреб громадян) та зовнішньоекономічний договір переробки давальницької сировини; залежно від характеру сировини – договір переробки сільськогосподарської давальницької сировини, договір переробки промислової давальницької сировини.

Дисертант відстоює положення, згідно з яким “підприємницький договір” є категорією, яка є інформативнішою та має більше смислове навантаження та функціональність у порівнянні з категорією “господарський договір”.

Для уніфікації використання назви досліджуваного договору на практиці та у законодавстві вважаємо найбільш вдалим та стислим застосування назви “договір переробки давальницької сировини”.

У підрозділі 1.5. “Місце договору переробки давальницької сировини в системі цивільно-правових зобов’язань” автор аналізує різні точки зору з приводу кваліфікації договору переробки давальницької сировини та послідовно критично розглядає кожну з них. Таким чином, дисертант по черзі доводить, що договір переробки давальницької сировини не є інвестиційним договором, не є договором міни чи бартеру, не є договором поставки та договором підряду у чистому вигляді. Автор відносить досліджуваний договір до договорів підрядного типу. Договір переробки давальницької сировини містить у собі, окрім елементів договору підряду, елементи договорів міни та поставки і є змішаним.

Цей договір має такі специфічні особливості: можливість оплати за договором сировиною, готовою продукцією, або грошима, або з поєднанням усіх вказаних форм; давальницька сировина на всіх етапах переробки, як і готова продукція, належать замовникові і не переходить у власність підприємства; як правило, обов’язок поставки сировини лежить на замовникові, а поставки готової продукції – на виконавцеві; давальницька сировина є річчю, визначеною родовими ознаками, що є однією з особливостей договору поставки; поставка давальницької сировини завжди передує виготовленню готової продукції. У світлі вказаних особливостей автор підтверджує тезу, що цей договір є змішаним, що, в свою чергу, може свідчити про процес формування нового договору. У подальшому він або сформується у новий самостійний договірний вид, або за об’єктивними умовами втратить свою актуальність і не буде використовуватись.

Дисертант послідовно досліджує та визначає умови, за яких змішаний договір набуває самостійності. Автор доходить висновку, що про формування нового договору можна говорити за умов наявності у договорі єдиного предмета договору, який може поєднувати як елементи різних договірних типів, так і елементи, характерні тільки для цього договору; наявності стійкого застосування подібних договорів у договірній практиці господарюючих суб’єктів та за умови існування спеціального нормативно-правового регулювання відносин за таким договором.

Застосовуючи досліджені умови до аналізу договору переробки давальницької сировини, дисертант доходить висновку, що досліджуваний договір в системі цивільно-правових договорів є новим самостійним видом договору підрядного типу, який потребує закріплення у законодавстві.

Автор доходить висновку, що вирішальну індивідуалізуючу особливість досліджуваному договору надають особливості правового характеру, що притаманні категорії “давальницька сировина”. Розглядаючи ці особливості, дисертант вказує на неврегульованість у законодавстві цього поняття, що призводить до непорозумінь на практиці. Дисертант досліджує та пропонує розроблене ним визначення давальницької сировини закріпити у ЦК України.

Розділ 2. “Сторони, зміст, порядок укладення та виконання, наслідки невиконання або неналежного виконання договору переробки давальницької сировини” складається з чотирьох підрозділів. Він присвячений дослідженню умов договору переробки давальницької сировини, порядку укладення та виконання, його суб’єктному складу. У цьому розділі договір переробки давальницької сировини досліджується як правовідносини, де автор аналізує зміст суб’єктивних прав і юридичних обов’язків сторін. Також визначаються випадки невиконання або неналежного виконання договору переробки давальницької сировини та можливі правові наслідки для сторін у разі настання таких випадків.

У підрозділі 2.1. “Сторони та умови договору переробки давальницької сировини” автор досліджує суб’єктний склад аналізованого договору та загальне правове становище його сторін. Виконавцем за договором є суб’єкт підприємницької діяльності, у складі якого є відповідне профільне переробне підприємство як цілісний майновий комплекс. Автор обстоює точку зору, згідно з якою підприємство слід розуміти як об’єкт права.

Розглядаючи умови договору взагалі, та виходячи з аналізу діючого законодавства та наукових праць вчених-цивілістів, зроблено висновок, що поділ умов договору на істотні, звичайні та випадкові має загальнонауковий, теоретичний характер. Для конкретного договору на рівні індивідуального становища суб’єктів всі умови будуть істотними, тобто мати безпосередній вплив на факт його укладення.

Визначення істотних умов договору переробки давальницької сировини здійснюється через аналіз істотних умов договору підряду, договору поставки та договору міни, а також шляхом порівняння умов зазначених у ЦК та ГК України. Для договору переробки давальницької сировини істотними є умови про предмет договору, про порядок та строки поставки, умови про норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також умова про відповідальність виконавця за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків. Умова про предмет договору переробки давальницької сировини містить у собі умови про кількість, номенклатуру, асортимент давальницької сировини чи готової продукції. До звичайних умов відносяться умови щодо якості сировини чи готової продукції, а також вказівка на конкретний спосіб виготовлення продукції.

За договором побутової переробки давальницької сировини замовником є фізична особа, що здійснює переробку сировини для домашнього чи сімейного споживання. У цьому разі умови поставки не входять до умов договору. Регулювання відносин підпорядковується нормам про побутовий підряд, передбачивши у законодавстві особливості оплати за цим договором.

Якщо сторони договору переробки давальницької сировини передбачають розраховуватися у натуральній формі (сировиною, готовою продукцією чи у поєднанні із грошовими розрахунками), то для правильного її обчислення та забезпечення повного розрахунку у тексті договору доцільно зазначати вартість давальницької сировини та готової продукції за одиницю або в цілому.

У підрозділі 2.2. “Порядок укладення та форма договору переробки давальницької сировини” автор виходить з того, що укладення договору – це урегульований законом процес досягнення домовленості сторін. У договорі переробки давальницької сировини цей процес підпорядкований загальному порядку укладення цивільно-правових договорів. Форма договору повинна бути письмовою, що зумовлено публічними інтересами (оподаткування, контроль та облік) та приватним порядком. Певні особливості має порядок укладення договору побутової переробки давальницької сировини, який може укладатися на підставі публічної оферти та оформлятися квитанцією.

Додаткові вимоги висуваються законодавством України до форми зовнішньоекономічного договору переробки давальницької сировини. Обов’язковими вимогами до форми такого договору є зазначення назви, номера договору, дати та місця його укладення, преамбули, місцезнаходження (місце проживання), почтові та платіжні реквізити сторін, пакування та маркування, зазначення загальної вартості сировини і готової продукції, умови поставки тощо.

Підрозділ 2.3. “Права та обов’язки сторін  за договором переробки давальницької сировини” присвячено дослідженню договору переробки давальницької сировини як правовідносин, де автор аналізує зміст суб’єктивних прав і юридичних обов’язків сторін цього договору. При цьому автор виходить із того, що договір переробки давальницької сировини має спільну природу з договором підряду і є його субінститутом. Зокрема, спільним є виконання робіт за договором, тому обов’язки виконавця стосовно переробки давальницької сировини та виготовлення готової продукції подібні до обов’язків підрядника за договором підряду. На замовника за досліджуваним договором, як правило, покладається обов’язок своєчасної поставки давальницької сировини, а на виконавця, відповідно, – обов’язок своєчасної поставки готової продукції.

Основними обов’язками замовника є забезпечення своєчасної поставки обумовленої кількості сировини виконавцю, оплата виконавцю робіт з переробки давальницької сировини, прийняття виробленої готової продукції. Основними обов’язками виконавця є прийняття наданої замовником сировини на переробку, виготовлення готової продукції з давальницької сировини, повернення залишків сировини та відходів від її переробки, своєчасна передача готової продукції замовнику, упаковка та маркування готової продукції, поставка готової продукції замовникові.

Особливістю договору переробки давальницької сировини є те, що виконавець, в свою чергу, зацікавлений у належній якості сировини, що поставляється, та (або) готової продукції у разі розрахунків за роботу сировиною або продукцією.

Коли оплата за переробку та виготовлення готової продукції здійснюється цією продукцією або сировиною, то момент оплати фактично передує прийманню роботи замовником. Тобто в разі натуральної оплати наявна попередня оплата робіт за договором. Автор пропонує доповнити чинний ЦК України положеннями, які б усунули прогалини щодо якості давальницької сировини і готової продукції та оплати за договором.

Дисертант обґрунтовує думку, що при виникненні конкуренції норм про поставку та норм про підряд (порядок надання сировини, порядок приймання виконаної роботи), виходячи із загальної природи договору, правильними буде застосовувати норми про договір підряду, якщо договором або законом не передбачено інше.

Звертається увага на те, що особливістю договору переробки давальницької сировини є обмеження або повна неможливість надання вказівок та контролювання замовником роботи, яку здійснює виконавець. Це обумовлено взагалі специфікою виробничих процесів в умовах виробничих підприємств, а також тим, що сам виробничий процес отримання готової продукції з сировини або окремі його частини можуть бути комерційною таємницею виконавця.

У підрозділі 2.4. “Наслідки невиконання або неналежного виконання зобов’язань за договором переробки давальницької сировини” дисертант доходить висновку, що цивільне право передбачає достатній ряд заходів впливу на порушників зобов’язань. Наслідками порушення договірних зобов’язань є заходи оперативного впливу, заходи примусу до належного виконання та заходи цивільно-правової відповідальності. Заходи оперативного впливу та заходи примусу до належного виконання зобов’язання є особливими формами реагування на порушення зобов’язань за договором. Вказані наслідки можуть застосовуватися як окремо так і у поєднанні один з одним.

Автор виходить з погляду на цивільно-правову відповідальність як не вичерпного переліку заходів, які є негативним майновим обтяженням для порушника, забезпеченим державним примусом, а також обов’язково є додатковим або новим негативним обов’язком по відношенню до інших обов’язків за договором. Заходами цивільно-правової відповідальності за договором переробки давальницької сировини є відшкодування збитків та стягнення неустойки (штрафу, пені).

Для договору переробки давальницької сировини характерне те, що за порушення умов договору про поставку сировини або готової продукції договором можуть бути передбачені заходи відповідальності або впливу, характерні для договору поставки. Автор зазначає, що фактичне обмеження можливості втручання замовника у хід роботи  за договором переробки давальницької сировини для перевірки підвищує значущість акта приймання готової продукції.

Виходячи з того, що договір переробки давальницької сировини є підприємницьким, порушення зобов’язань сторонами за цим договором можуть тягнути застосування заходів відповідальності без усвідомлення вини за сам факт порушення зобов’язання. Для запобігання несення підвищеної відповідальності за законом без вини порушника, сторонам договору переробки давальницької сировини рекомендується детально врегульовувати у договорі наслідки порушення зобов’язань або неналежного його виконання.