Блажівська Договір про спільну діяльність : Блаживская. Договор о совместной деятельности

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дана загальна характеристика роботи, обгрунтовується актуальність обраної теми та завдання дисертації, визначаються теоретичні та методичні основи роботи, в узагальненому вигляді подаються основні результати, отримані в процесі дослідження і винесені  на захист. Визначено наукову новизну одержаних результатів та їхнє науково-практичне значення, вказуються форми апробації результатів дослідження.

Розділ 1. “Загальна характеристика договору про спільну діяльність” складається з трьох підрозділів і присвячений генезі договору про спільну діяльність, визначенню поняття договору про спільну діяльність, видам цих договорів та визначенню їх місця у загальній класифікації цивільних договорів.

У підрозділі 1.1. “Генеза договору про спільну діяльність” дисертантка розглядає висловлені в науковій літературі погляди, щодо розуміння сутності договору про спільну діяльність. Відмічено неоднозначність позицій різних вчених, що до цього питання, та необхідність застосування комплексного підходу до дослідження договору про спільну діяльність, як цивільно-правової категорії. З метою дослідження та з’ясування природи походження та змісту правовідносин між учасниками договору про спільну діяльність розглянуті товариські об’єднання, що існували в межах історичних систем права багатьох країн, в тому числі приведені паралелі з ЦК УРСР 1963р. Зроблено висновок, що правове регулювання договору про спільну діяльність бере свої витоки з часів римського права. Своє походження договір про спільну діяльність веде від давньоримського договору (contractus) товариства (societas). Визначено істотний вплив соціально-економічних умов, що іноді обумовлювалися політичним режимом держав, на розвиток договору про спільну діяльність

Договір про спільну діяльність, за яким не передбачено об’єднання вкладів учасників, завжди укладається як консенсуальний. Ця модель обумовлена суттю договірного зобов’язання, а саме  здійсненням спільної діяльності (певних дій) в майбутньому. У момент укладення такого договору сторони лише встановлюють для себе обов’язок діяти у спільних інтересах. Якщо ж спільна діяльність здійснюється на основі об’єднання вкладів учасників, то договір простого товариства може бути як консенсуальний, так і реальний.

Якщо критерієм розмежування договорів на відплатні та безвідплатні є наявність зустрічного надання певного блага, то договір про спільну діяльність не є відплатним. З іншого боку, цей договір не можна віднести й до безвідплатних, тому що певні вигоди учасники договору одержують. Доцільно було б характеризувати договір про спільну діяльність як взаємовигідний (якщо він укладений двома особами) та загально-вигідний (у разі наявності трьох або більше учасників). Тим самим підкреслюється той факт, що кожний з учасників спільної діяльності одержує за договором певні блага, однак вони надаються не іншою стороною, а набуваються в результаті спільної діяльності.

Дисертантка вважає, що договір про спільну діяльність має такі специфічні ознаки, які значною мірою вирізняють його з системи всіх інших цивільно-правових договорів.

У підрозділі 1.2. “Поняття та загальна характеристика договору про спільну діяльність” здійснюється аналіз нового, некласичного підходу до визначення поняття цивільно-правового договору. Зміст концепції сутності цивільно-правового договору, альтернативної положенням класичної теорії, полягає в тому, що поняття та юридична сутність договору розглядається не з позиції вольової (договір як домовленість сторін), а з позиції теорії довіри. Окреслюються особливості договору про спільну діяльність як окремого виду договору через визначення його юридичної (правової) природи. Дисертантка вважає за необхідне для визначення поняття та розуміння сутності юридичної (правової) природи договору про спільну діяльність виділити такі його основні  (характерні) особливості, які одночасно могли б слугувати кваліфікаційними критеріями для ідентифікації тих чи інших договорів про спільну діяльність.

Дана грунтовна  правова  характеристика договору  про спільну діяльність.  Пропонується  висновок про те, що у разі здійснення спільної діяльності на основі об’єднання вкладів учасників, договір простого товариства може укладатися за консенсуальною та реальною моделями.

Авторкою підкреслюється, що договір про спільну діяльність є каузальним і фідуціарним. Він може укладатися із зазначенням строку дії, без визначення строку, та як правочин із скасувальною умовою. Також відзначається, що договір про спільну діяльність завжди є дво- або багатостороннім правочином і характеризується одновекторною спрямованістю волевиявлення   його учасників на досягнення  єдиної  бажаної  для них мети. Зобов’язання, що виникає з договору про спільну діяльність, завжди є основним. Воно не може бути акцесорним (додатковим), факультативним або альтернативним.

Дисертанткою, з метою проведення порівняльного аналізу, продемонстровано тісний зв’язок договору про спільну діяльність, насамперед договору простого товариства,  із близьким за характеристиками засновницьким договором, що обумовлено їх приналежністю до групи спільно-цільових зобов’язань. Вирішення цієї проблеми має практичне значення. Встановлення співвідношення договору про спільну діяльність та засновницького договору є підґрунтям для правильної кваліфікації  цих договорів. Зроблено висновок ці договори співвідносяться між собою як різні типи, а критерієм розмежування договору про спільну діяльність і засновницького договору є характер мети діяльності їх учасників. Договір про спільну діяльність укладається для досягнення певної спільної для всіх його учасників мети,  регулює зобов’язальні відносини між учасниками, які припиняються з моменту досягнення спільної мети діяльності. Засновницький договір укладається для створення нового суб’єкта – юридичної особи, регулює зобов’язальні відносини між засновниками та  корпоративні – між юридичною особою та її учасниками і не припиняється з досягненням спільної мети – створення юридичної особи. Водночас засновницький договір є цивільно-правовим і до нього можуть застосовуватися загальні положення про договірні зобов’язання.

Автор, аналізуючи ці визначення понять договорів, окреслює спільні ознаки та специфічні особливості договору про спільну діяльність та засновницького договору. По-перше, законодавець конструює обидва договори як консенсуальні. При цьому, на відміну, наприклад, від договору оренди, модель реального зобов’язання щодо цих договорів законом не передбачена. На нашу думку договір про спільну діяльність, як правило, є консенсуальним, тому що саме така модель визначена у ст. 1130 ЦК України. Однак, учасники договору про спільну діяльність не позбавлені можливості укласти цей договір як реальний. По-друге, учасниками вказаних договорів можуть бути дві чи більше особи, які є самостійними сторонами договору. По-третє, предметом договорів є спільна діяльність, спрямована на досягнення єдиної мети. По-четверте, спільне ведення справ обумовлює особисто-довірчі відносини між учасниками договорів. Наприклад, повне і командитне товариства ще називають “договірними об’єднаннями”. Між учасниками цих видів товариств, як і між особами, які здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи, існують особливі відносини, засновані на довірі. Отже, засновницький договір та договір про спільну діяльність є фідуціарними правочинами. По-п’яте, структура правових зв’язків, що випливають з договору про спільну діяльність, має складний характер. Виділяють внутрішні відносини між учасниками спільної діяльності та зовнішні відносини їх з третіми особами. Засновницький договір також регулює відносини між засновниками (учасниками) юридичної особи, зокрема, ті, що виникають у процесі її створення. Крім того, засновницький договір є установчим документом юридичної особи, (наприклад, командитного, повного товариств), який визначає правовий статус цієї особи, тим самим впливаючи на її відносини з третіми особами. Наявність багатьох ознак, однакових для договору про спільну діяльність і засновницького договору є загальновизнаною у науці цивільного права. Цей факт свідчить про те, що ці договори є подібними. Основна відмінність договору про спільну діяльність і засновницького договору обумовлена характером мети діяльності їх учасників.

Отже, договір про спільну діяльність та засновницький договір складають групу спільно-цільових зобов’язань. Цим пояснюється наявність схожих характеристик цих договорів.

Автор робить висновок, що зміни у визначенні поняття договору про спільну діяльність є доцільними та цілком обґрунтованими. По-перше, стає неможливим тлумачення договору про спільну діяльність як такого, що укладається лише двома сторонами. По-друге, зникає конструкція “кредитор – боржник” по відношенню до учасників договору про спільну діяльність. Й, по-третє, волевиявлення учасників договору позбавляється зустрічного характеру, який не притаманний багатостороннім правочинам.

 У підрозділі 1.3. “Види договорів про спільну діяльність, їх місце у загальній класифікації цивільних договорів” приділяється особлива увага питанню правового регулювання договору про спільну діяльність, пропонується  розглядати його як особливий різновид договорів. Запропоновано, що саме спрямованість договірного зобов’язання на певний правовий результат і є тим критерієм, який дозволяє визначити типи цивільно-правових договорів. Для розподілу ж різновидів договорів у межах одного типу необхідно використовувати специфічні ознаки, які не змінюють спрямованості договору, а лише вирізняють його з поміж подібних типових договірних зобов’язань.

 Автор доходить висновку, що договір про спільну діяльність можна класифікувати за різними критеріями. По-перше, за критерієм наявності в учасників обов’язку внесення вкладів, коментовані договори поділяються на:1) договір, що обумовлює здійснення спільної діяльності з об’єднанням вкладів учасників (просте товариство) та 2) договір, що обумовлює здійснення спільної діяльності без об’єднання вкладів (договір про спільну діяльність у вузькому розумінні). По-друге, залежно від характеру мети, для досягнення якої укладається договір про спільну діяльність, можна вирізнити: 1) договір про спільну діяльність, що укладається з метою отримання прибутку та 2) договір про спільну діяльність з метою досягнення соціального ефекту. По-третє, за кількістю учасників договору про спільну діяльність розрізняють: 1) двосторонні та 2) багатосторонні договори.

За юридичною спрямованістю (метою) у системі договірних зобов’язань договір про спільну діяльність  відноситься до спільно-цільових  договорів.

Група спільно-цільових зобов’язань складається з двох договірних типів: 1) ті, що спрямовані на створення нового суб’єкта - юридичної особи, та  2) ті, що спрямовані на організацію спільної діяльності без створення юридичної особи. Перший – це засновницький договір, а другий – договір про спільну діяльність .

На основі проведеного аналізу юридично значущих ознак договору про спільну діяльність виділено та описано  особливості розподілу на два види договору  (тип договору) за ознакою об’єднання вкладів: 1) договір, що опосередковує  здійснення спільної діяльності з об’єднанням вкладів учасників (договір простого товариства), та 2) договір, що обумовлює здійснення спільної діяльності без об’єднання вкладів (власне договір про спільну діяльність у вузькому розумінні).

Розділ 2. “Елементний склад договору про спільну діяльність” присвячений аналізу істотних умов договору про спільну діяльність, правам та обов’язкам сторін за договором про спільну діяльність і складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “ Учасники договору про спільну діяльність” на основі проведеного аналізу науково обгрунтованих позицій, що містяться у вітчизняній юридичній літературі, робиться висновок, що інтереси осіб, які укладають договір про спільну діяльність не протилежні, а тотожні, а волевиявлення має єдину спрямованість (одновекторність), доцільно називати їх не сторони, а учасники договору, застосовуючи його  як   родовий термін, а договір  про  спільну  діяльність  можна назвати зобов’язанням sui generis (поза родом). Зобов’язання, що виникає з даного договору не будується за загальновідомою моделлю зобов’язання зустрічних різнохарактерних інтересів. Специфікою договору про спільну діяльність є те, що він може бути двостороннім або багатостороннім договором.

Автор підкреслюється, що учасниками договору про спільну діяльність можуть бути юридичні особи та фізичні особи, які мають повну цивільну дієздатність. Неповнолітня особа може бути учасником договору про спільну діяльність, учасником договору простого товариства лише у разі набуття повної  цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу) або у разі надання їй повної цивільної дієздатності (емансипації) на підставах і в порядку, визначених ст. 35 ЦК України. В інших випадках учасником товариства може бути неповнолітня особа, яка має право розпоряджатися заробітком (стипендією, іншими доходами або за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників.

Дисертанткою обгрунтовується висновок щодо максимальної кількості учасників договору про спільну діяльність, зокрема простого товариства, пропонується обмежитися десятьма учасниками для простого товариства. І вважає, що більша кількість учасників може призвести до ускладнення їх спільної діяльності. Зокрема, якщо право ведення спільних справ простого товариства мають всі його учасники, то велика їх кількість може стати підґрунтям дублювання дій учасників. Практично стає неможливим застосування в простому товаристві з великою кількістю учасників такої моделі ведення справ, як спільне ведення справ всіма учасниками, оскільки процес одержання згоди всіх учасників на вчинення кожного правочину перетвориться у постійно триваючий. При великій кількості учасників зростає ризик припинення договору простого товариства з підстав, що стосуються кожного з них (визнання учасника недієздатним, оголошення його банкрутом, смерть учасника тощо). Звертає увагу на те, що саме фідуціарний характер договору простого товариства об’єктивно обмежує кількісний склад учасників цього договору.

Зроблено висновок, що на відміну від повного товариства особа може бути учасником декількох простих товариств, укладати декілька договорів про спільну діяльність, навіть якщо діяльність та мета всіх договорів є схожою, однорідною.

Автор при розгляді питання про сторони договору торкається положень про множинність осіб, яка може існувати як на стороні боржника, так і на стороні кредитора, і висловлює думку, що у договорі про спільну діяльність не може існувати множинність осіб. Кожна особа вступає в зобов’язання як самостійний учасник.

Дисертанткою, на основі теоретичного аналізу та практичних прикладів судової практики, проводиться аналіз щодо можливості заміни учасників договору про спільну діяльність. Обгрунтовується висновок, що заміна учасників договору про спільну діяльність можлива лише у виключних випадках, оскільки зміна учасника простого товариства тягне дестабілізацію не тільки внутрішніх відносин між його учасниками, а й їх зовнішніх відносин з третіми особами.

У підрозділі 2.2. “Істотні умови договору про спільну діяльність” приділяється особлива увага формуванню переліку тих істотних умов, досягнення згоди щодо яких є обов’язковим  при укладанні договору про спільну діяльність. Автор підкреслює, предметом договору про спільну діяльність є спільна діяльність учасників. Діяльність – це сукупність дій учасників договору, спрямована на досягнення спільної мети. Дії можуть бути різноманітними як за змістом (будівництво, надання послуг, реалізація продукції тощо), так й за характером (фактичні та юридичні). Специфіка договору про спільну діяльність проявляється в тому, що його предметом є не окремі дії, що вчиняються учасниками для досягнення мети, а їх сукупність як єдине ціле.

Дисертантка конкретизує істотні умови договору про спільну діяльність, до яких відносяться умови про предмет, про мету, а у разі укладення договору простого товариства – ще й про визначення  виду і розміру вкладів учасників, а також порядку розподілу доходів та витрат учасників.

Автор розрізняє три групи вкладів учасників. До першої групи відноситься майно у вузькому розумінні, а саме – речі, в тому числі грошові кошти. Друга група – це майнові права. Третя група складається з особистих немайнових прав. Вартість вкладу є істотною умовою договору простого товариства. При укладенні договору учасники мають домовитися не тільки про вид вкладу кожного з них, але й визначити вартість вкладу. Таким чином, оцінка вкладу здійснюється на етапі укладення договору простого товариства. Тому, у разі відсутності згоди учасників щодо вартості вкладу, договір простого товариства вважається неукладеним. Грошова оцінка вкладів учасників провадиться за погодженням між учасниками. Об’єднання вкладів учасників та створення спільної часткової власності не є метою укладення договору простого товариства, а лише певним підґрунтям і засобом досягнення спільної мети.

Передача в якості вкладу права володіння та користування нерухомим майном тягне обмеження прав власника на цей об’єкт, тому що у інших учасників виникає право користування чужим майном (сервітут).  Відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” сервітут підлягає обов’язкові державній реєстрації.

У підрозділі 2.3. “Права та обов’язки учасників договору про спільну діяльність” висловлюється думка, що всі класифікації прав та обов’язків учасників спільної діяльності носять суто теоретичний характер, тим більше, що іноді в них не дотримується єдність критерію розподілу.

Кожний учасник договору про спільну діяльність має й права, й обов’язки. Особливість розподілу прав та обов’язків між учасниками полягає в тому, що всі вони мають однаковий обсяг повноважень та несуть тотожні обов’язки. При визначені прав та обов’язків учасників договору про спільну діяльність не можна використовувати стандартну формулу “право вимоги – борг”, тому що цей договір є багатостороннім (двостороннім) правочином. Це не означає, що особи, які уклали договір про спільну діяльність не мають взаємних прав та обов’язків, що випливають із зобов’язання. Однак, специфіка прав та обов’язків учасників спільної діяльності полягає в тому, що вони не є зустрічними, тобто не мають кореспондуючого характеру.

Дисертантка вважає, що право співвласника на самостійне розпорядження своєю часткою у праві спільної часткової власності суперечить юридичній сутності договору простого товариства. Також, зроблено висновок, що для уникнення на практиці подібних ситуацій доцільно у договорі встановлювати заборону на відчуження учасниками простого товариства своєї частки у праві спільної часткової власності на майно.

         Розділ 3. “Динаміка договірного зобов’язання про спільну діяльність” складається з трьох підрозділів.

         У підрозділі 3.1. “Укладання та виконання договору про спільну діяльність” авторкою проаналізовано порядок укладення договору про спільну діяльність, зроблено висновок, що договір який складається з двох стадій (оферта та акцепт) не може бути застосований при укладенні договору про спільну діяльність. Договір про спільну діяльність має укладатися шляхом спільного  погодження умов усіма учасниками та виконуватися на засадах добросовісності, справедливості та розумності. Відсутність чіткого та конкретного визначення обов’язків кожного учасника спільної діяльності іноді унеможливлює встановлення того, чи було реально та належним чином виконано все, що необхідне для досягнення загальної мети.

Дисертантка наголошує, що договір простого товариства вважається укладеним з моменту досягнення учасниками згоди з усіх істотних умов договору в належній формі. Вартість вкладу є істотною умовою договору простого товариства. При укладенні договору учасники мають домовитися не тільки про вид вкладу кожного з них, але й визначити вартість вкладу. Таким чином, оцінка вкладу здійснюється на етапі укладення договору простого товариства. Тому, у разі відсутності згоди учасників щодо вартості вкладу, договір простого товариства вважається неукладеним. Грошова оцінка вкладів учасників провадиться за погодженням між учасниками. Рішення про оцінку вкладів приймається одностайно, тобто за згодою всіх учасників. У разі виникнення суперечки щодо оцінки вкладу учасники не можуть вирішити спір у судовому порядку без взаємної згоди про передачу спору до суду.

         У підрозділі  3.2. “ Зміна умов та припинення договору про спільну діяльність” приділяється особлива увага правовим наслідкам  зміни або розірвання існуючого договору про спільну діяльність. При цьому звертається увага, що законодавець вимагає вчиняти договір про зміну або розірвання в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається. Автор зазначає, що державна реєстрація договору про спільну діяльність не є його формою, тому зміна або розірвання не потребує державної реєстрації, що на її погляд суперечить цілям державної реєстрації правочинів, як факту публічного засвідчення його вчинення.

Дисертанткою пропонується під припиненням договору про спільну діяльність розуміти припинення зусиль учасників, спрямованих на виконання визначених договором зобов’язань, у зв’язку з припиненням строку дії договору, досягненням спільної мети, або у зв’язку з настанням інших обставин, за яких досягнення спільної мети стало неможливим.

Договір простого товариства, як фідуціарний правочин, може бути припинений  відмовою однієї із сторін від подальшої участі в товаристві. Автор звертає увагу, що незважаючи на те, що ст. 1141 ЦК України має назву “припинення договору простого товариства”, правовими наслідками тих обставин, що в ній зазначені, може бути як припинення, так і зміна договору. Зміна договору простого товариства має місце тоді, коли домовленістю між учасниками передбачено збереження договору щодо інших учасників у разі вибуття одного з них. Пропонується внести відповідні зміни до статті 1141 ЦК України шляхом поділу її на дві частини: “Підстави припинення договору простого товариства” , другу “Правові наслідки припинення та зміни договору простого товариства”

У підрозділі 3.3. “ Відповідальність учасників договору про спільну діяльність” проаналізовано питання відповідальності учасників договору про спільну діяльність в двох аспектах, виходячи із можливості порушення учасниками обов’язків, що складають зміст як внутрішніх, так й зовнішніх правовідносин. Відповідальність учасників договору про спільну діяльність має певні особливості, які обумовлені специфікою самого договору. По-перше, учасники відповідають один перед одним. По-друге, учасники несуть відповідальність перед третіми особами, з якими був укладений договір. Зроблено висновок, що відповідальність учасників договору про спільну діяльність за спільними зобов’язаннями перед третіми особами може бути частковою або солідарною. Часткова відповідальність має місце у разі порушення договірного зобов’язання про спільну діяльність не пов’язаного із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності. Солідарною є: 1) відповідальність учасників договору простого товариства непов’язаного із здійсненням підприємницької діяльності за недоговірними  зобов’язаннями, 2) договірна відповідальність учасників договору простого товариства, пов’язаного із здійсненням підприємницької діяльності, 3) відповідальність учасників після припинення договору  простого товариства.