Юровська Г. В. Договір простого товариства у цивільному праві України

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Юровська Г. В. Договір простого товариства у цивільному праві України
Альтернативное Название: Юровская Г. В. Договор простого товарищества в гражданском праве Украины
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


 


У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, зазначаються використані методи дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення, наводяться дані щодо їх апробації і публікації.


Розділ 1. «Становлення правового регулювання договору простого товариства» складається з трьох підрозділів, кожен з яких присвячено окремим етапам становлення правового регулювання простого товариства.


У підрозділі 1.1 «Передумови та принципи запровадження простого товариства у римському приватному праві» з’ясовуються історико-правові передумови виникнення у Стародавньому Римі простих товариств, а також визначається місце, роль і форми відносин простого товариства у римському праві. У дисертації вказується про те, що римське приватне право передбачало існування двох форм союзів, створених для досягнення спільної мети: корпоративна установа (universitas) і товариство (societas). Відзначається, що прообразом сучасних простих товариств є саме societas з неповним об’єднанням майна, тобто з об’єднанням лише частини майна учасника як його внеску в товариство.


Найбільш давньою формою товариства був консорціум братів, який утворювали всі брати після смерті батька родини. Таке товариство ґрунтувалось на принципі солідарності, внаслідок чого будь-який його учасник міг звільнити спільного раба або продати спільні речі.


У римському праві за обсягом мети виділяли такі товариства: 1) societas omnium bonorum, об’єктом якого було все наявне та набуте в майбутньому майно товаришів; 2) societas lucri, quaestus, compedii, об’єктом якого було все те, що набуте внаслідок діяльності товаришів за виключенням майна, набутого в порядку спадкування, відмови чи дарування; 3) societas negotiations, об’єктом якого було те, що набуте внаслідок діяльності в певній галузі; 4) societas unius rei, об’єктом якого є певна справа, наприклад, спільна купівля певної речі.


Основною ознакою товариства в римському приватному праві визнавалась особиста участь (спілкування). В процесі рецепції римського права особистий аспект товариства значно послабився, оскільки цивільне законодавство більшості країн стало надавати в товаристві більшого значення об’єднанню капіталу, який належить учасникам спільної діяльності, а не їх особистій участі.


У підрозділі 1.2 «Правове регулювання відносин простого товариства на українських землях в ІХ-ХІХ століттях» досліджуються форми існування та елементи договору простого товариства в праві держав, до складу яких в різні історичні епохи входили українські землі.


За часів Київської Русі основу товариства складала спільна господарська діяльність та необхідність кооперації зусиль людей для виживання. Товариство оформлювало общинні відносини, що були традиційними на Русі. Найпоширенішим втіленням простого товариства у східних слов’ян була т.зв. «толока», що існувала на рівні звичаю, і організовувалась для виконання сільськогосподарських робіт, що вимагали залучення багатьох осіб, зокрема для збирання врожаю. Також товариство в Київській Русі проявлялось у формі т.зв. «складчини» як об’єднання капіталів і майна для спільної торгівлі або ведення іншої діяльності. Складчину безумовно можна вважати попередником комерційного простого товариства.


Велике значення на українських землях, що входили до складу Російської держави, мало обєднання, яке одержало назву «артіль». Для артілі характерним було те, що особиста довіра учасників один до одного не мала особливого значення. Об’єднання людей в артіль мало вимушений характер, а тому в артілі була важливою загальна, а не індивідуальна довіра. В артілі була відсутня і така важлива ознака простого товариства, як об’єднання майна, внесків учасників оскільки основою артілі виступала спільна праця, трудова участь.


В дисертації детально аналізують норми, що були закріплені в Главі ХХVІІ «Про договір спільності майна» Загального цивільного уложення Австрійської імперії 1811 року, що поширювало свою дію на західноукраїнські землі (Галичина, Буковина і Закарпаття). У цьому Уложенні детально регламентувався порядок створення товариства, яке виникало у разі, коли двоє чи кілька осіб погоджувалися за договором поєднати свою працю чи свої речі для досягнення спільної мети.


Досліджуючи форми існування простих товариств у Російській імперії в ХVІІІ-ХІХ століттях, відзначаються суперечності права того часу щодо товариств та визнання їх правового статусу. При цьому робиться висновок про те, що в той час прості товариства існували в двох правових формах: цивільні товариства, діяльність яких регулювалась переважно звичаями; прості торгові товариства, існування яких визначалося вимогами торгового обороту і регулювалось не лише звичаями ділового обороту, а й правовими актами.


Досліджуються в дисертації положення Зводу законів Російської Імперії 1832 року (Глава шоста «Товариства» Розділу ІІІ «Про зобов’язання за договорами на майно і особливості» Книги ІV «Про зобов’язання за договорами»), які закріплювали поняття товариства, його види та особливості окремих видів товариств. Цей Звід не легалізував просте товариство, проте відповідно до цього Зводу всяке товариство і компанії засновувалися безпосередньо договором і до них застосовувалися всі загальні правила про укладення, здійснення та припинення договорів.


Досліджуючи проект Цивільного уложення Російської імперії 1913 року дисертантка відзначає, що цей проект був першою реальною спробою законодавчого закріплення норм про договір простого товариства в Російській імперії. Незважаючи на те, що його так і не був прийнято, значення положень цього Уложення про просте товариство було вирішальним в подальшій, вже радянській, кодифікації цивільного законодавства.


У підрозділі 1.3 «Договір простого товариства за ЦК УРСР 1922 року та ЦК УРСР 1963 року» визначається місце договору простого товариства в законодавстві України за радянських часів. У ЦК УРСР 1922 року просте товариство вперше на законодавчому рівні одержало визнання і достатньо розширену регламентацію. Проте ліквідація в Радянському Союзі в середині 20-років ХХ століття приватної власності й підприємництва на тривалий час значно звузили сферу застосування договору простого товариства та звели нанівець можливість використання договору простого товариства задля примноження капіталу.


Починаючи із середини 50-х років спільна діяльність із об’єднанням майна отримує широке застосування. Цьому сприяв, насамперед, розвиток колективного будівництва багатоквартирних житлових будинків на праві особистої власності, а також розширення міжколгоспних виробничих зв’язків з утворенням на їхній основі міжколгоспної власності.


У ЦК УРСР 1963 року договір простого товариства постав у зміненій якості та під іншим найменуванням – договір про спільну діяльність. Сторонами вказаного договору передбачались переважно організації (юридичні особи), оскільки сфера застосування цього договору для громадян (фізичних осіб) була обмежена задоволенням їх побутових потреб. Отже, сфера застосування договорів про спільну діяльність за ЦК УРСР 1963 року зводилась переважно до досягнення спільної господарської мети, що, зазвичай, зводилась до будівництва тих чи інших промислових, соціально-культурних або інших будівель і споруд. При цьому загальносоюзне законодавство на підзаконному рівні досить детально урегульовувало окремі різновиди спільної діяльності із об’єднанням майна його учасників.


Основи Цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 року відродили термін «просте товариство». Цей законодавчий акт містив чотири статті, що були присвячені договору простого товариства, положення яких мали розвиватись у цивільному законодавстві союзних республік. Проте внаслідок набуття Україною незалежності зазначений правовий акт в Україні практично не застосувався.


Розділ 2. «Поняття та види договору простого товариства» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття та істотних умов договору простого товариства, визначенню місця цього договору у системі цивільно-правових договорів та його класифікації.


У підрозділі 2.1. «Поняття договору простого товариства у сучасному праві України» розглядаються поняття та істотні умови договору простого товариства за чинним ЦК України. На підставі дослідження вітчизняного та іноземного законодавства, а також позицій науковців щодо поняття простого товариства в дисертації відзначається, що всякий договір простого товариства є договором про спільну діяльність, але не кожен договір про спільну діяльність є договором простого товариства. З огляду на це критично сприймаються висловлені в літературі пропозиції про доцільність виділення статей, що регулюють договір простого товариства, в окрему главу ЦК України.


На основі аналізу положень ЦК України про договір простого товариства та з урахуванням особливостей відносин за договором простого товариства виділені наступні загальні істотні умови цього договору: 1) про об’єднання внесків; 2) про спільні дії учасників (координацію дій або ведення їх спільних справ); 3) про спільну мету, заради досягнення якої здійснюються ці дії (ст. 1132 ЦК України).


Договір простого товариства має характерні риси, які закон не вимагає погоджувати учасниками і які прямо не віднесені до числа умов цього договору, але без наявності яких існування договору простого товариства є неможливим. Такими рисами є: 1) добровільний характер об’єднання; і 2) об’єднання діє без створення окремого учасника цивільних правовідносин (юридичної особи).


Досліджуючи мету створення простого товариства як істотну умову відповідного договору, вказується, що вітчизняний законодавець не обмежує можливість застосування договорів простого товариства в залежності від мети, а відтак наразі укладення договорів простого товариств можливе як для отримання прибутку, так і для досягнення іншої мети, що не суперечить закону. На підставі дослідження поняття та істотних умов договору простого товариства сформульоване його авторське визначення.


У підрозділі 2.2 «Місце договору простого товариства в системі цивільно-правових договорів» на підставі розгляду різних наукових підходів до розуміння системи договорів визначається місце договору простого товариства в цій системі. Для цього розширено аналізуються різні наявні в цивілістичній літературі класифікації договорів.


Визначаючи місце договору простого товариства в системі договорів, дисертантка виходила із поширеної в цивілістиці позиції про те, що тип визначає загальну мету договору через властивості предмета та змісту прав щодо нього, вид – уточнює предмет договору та спосіб набуття прав на нього, характеристика – вказує на встановлення правового зв’язку та правове становище сторін договору.


Проаналізувавши різні наукові концепції та сутність цього договору зроблено висновок про те, що цей договір є фідуціарним, консенсуальним, поіменним, відплатним та багатостороннім (незалежно від кількості учасників простого товариства) договором про спільну діяльність, що і визначає його правову природу.


У підрозділі 2.3 «Види договорів простого товариства» за різними підставами проводиться поділ цих договорів простого товариства на окремі види, а також від договору простого товариства відмежовуються деякі подібні договірні конструкції.


У дисертації підтримується широко поширений в цивілістиці поділ договорів простого товариства в залежності від характеру мети (одержання прибутку чи досягнення іншого результату, зокрема соціального) на: 1) прості цивільні товариства, які виникають з договорів простого товариства, що не пов’язані із зайняттям її учасниками підприємницькою діяльністю та отриманням прибутку і передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню тощо); 2) прості торгові товариства –  з договорів простого товариства, що пов’язані із зайняттям її учасниками підприємницькою діяльністю і метою яких є отримання прибутку.


На підставі дослідження договору простого товариства в аспекті його застосування в господарській діяльності розвинуто думку В. В. Рєзникової про те, що договір про спільну діяльність, в тому числі й договір простого товариства, який укладається при здійсненні господарської діяльності, регулюється Главою 77 ЦК України. З огляду на це зроблено висновок про відсутність як теоретичної, так і практичної потреби розрізняти цивільно-правовий договір про спільну діяльність і господарсько-правовий договір про спільну діяльність.


У дисертації обґрунтовано, що засновницькі (установчі) договори, які слугують підставою для створення чи реорганізації юридичних осіб, не є різновидом договору простого товариства. Це пов’язано з тим, що діяльність із заснування юридичної особи, хоч і є спільною, проте відрізняється від простого товариства, насамперед за характером мети та за правовими наслідками передачі майна. Так, метою засновницького договору завжди є заснування юридичної особи як окремого учасника цивільних відносин; мета ж учасників простого товариства може бути різноманітною. Крім того, майно, що передається за установчим договором, набувається у власність товариства; майно, що вноситься учасниками в просте товариство, є їх спільною власністю. Зважаючи на це зроблено висновок про те, що засновницькі (установчі) договори є окремим різновидом договорів про спільну діяльність.


В залежності від складу учасників договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами та договори за участю іноземних осіб (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). При цьому відзначається, що у відповідності до ст. 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» договори простого товариства за участю іноземного інвестора іменуються договорами про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо). Особливостями договорів про спільну інвестиційну діяльність як різновиду договору простого товариства є наявність в них умов щодо визначення законодавства, яке підлягає застосуванню до цих договорів, порядку вирішення спорів між учасниками тощо.


Аналізуючи правову природу угод про розподіл продукції, що передбачені Законом України «Про угоди про розподіл продукції», дисертантка дійшла висновку про те, що такі угоди мають ознаки договору підряду, оскільки передбачені ними роботи виконується інвестором за дорученням держави за плату та на ризик інвестора. Така угода не передбачає спільність мети її сторін та об’єднання їх вкладів. Відтак угоди про розподіл продукції не є різновидом договору простого товариства.


Приділяється увага питанню про розмежування договорів простого товариства і договорів про пайову участь у будівництві. Головним критерієм при цьому має виступати наявність чи відсутність спільної мети. За відсутності спільної мети у всіх учасників договір про пайову участь у будівництві не може вважатись договором простого товариства і при його регулюванні не можуть поширюватись положення глави 77 ЦК України.


На основі аналізу правового досліду іноземних країн, а також вітчизняної договірної та судової практики робиться висновок, що потребує законодавчого закріплення такий вид договору простого товариства як негласне товариство та запропоновані відповідні доповнення до ЦК України. Для відносин щодо негласного товариства повинні застосовуватись положення, що регулюють договір про спільну діяльність та договір простого товариства, крім тих, що суперечать суті такого зобов’язання.


Розділ 3. «Елементи договору простого товариства» складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджується зобов’язання, що виникають за договором простого товариства.


У підрозділі 3.1. «Учасники договору простого товариства» зазначається, що законодавець ототожнює поняття «сторони» і «учасники» договору простого товариства, оскільки називає сторони цього договору учасниками. Це відображає особливості правового становища учасників договору простого товариства, зокрема те, що законом не лімітується їх кількість, тобто учасників договору простого товариства може бути як двоє, так і більше, а також допускається участь в таких договорах як фізичних, так і юридичних осіб. Єдина вимога до них – це наявність достатнього обсягу дієздатності для укладення такого договору.


Можливість участі юридичних осіб у договорі простого товариства залежить від їх виду, організаційно-правової форми, обсягу їх правоздатності, а також обмежень, що встановлені чинним законодавством або у засновницьких документах. Відзначається, що установи і непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) можуть бути учасниками договорів простого товариства, що передбачають спільне здійснення підприємницької діяльності, якщо така діяльність відповідає меті їх створення та сприяє її досягненню.


Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути учасниками договору простого товариства, якщо за змістом цього договору вони здійснюють права та обов’язки у межах встановленої законом їхньої компетенції.


Учасником простого товариства може бути будь-яка фізична особа, яка має достатній обсяг дієздатності. Разом з тим законом встановлюються окремі винятки з цього правила, що пов’язані із особливим правовим статусом окремих фізичних осіб. Так, державні службовці не можуть бути учасниками договору простого товариства, що укладається для здійснення підприємницької діяльності, однак можуть бути учасниками простих товариств, мета яких не пов’язана із отриманням прибутку.


У підрозділі 3.2  «Права та обов’язки учасників договору простого товариства» характеризується зміст договору простого товариства як договірного зобов’язання.


Пропонується залежно від стадії функціонування договору всі права учасників договору простого товариства поділити на групи: 1) права, що виникають при укладенні договору, 2) права, які пов’язані із виконанням договору, 3) права, які настають при зміні чи припиненні договору простого товариства. За аналогічним критерієм всі обов’язки учасників простого товариства поділяються на: 1) обов’язки при виконанні договору; 2) обов’язки при зміні чи припиненні договору; 3) обов’язки після припинення договору.


При укладенні договору визначається зміст майбутнього договору простого товариства, а тому переддоговірні права і обов’язки виникають із факту ведення переговорів щодо укладення договору простого товариства. 


Детально аналізуються право вести спільні справи товариства, право на одержання інформації та майнові права учасників (на отримання прибутку, частки в спільному майні та на відшкодування збитків).


Увага приділяється праву учасника договору простого товариства на його розірвання у разі порушення іншим учасником (іншими учасниками) цього договору. Порушення договору простого товариства з боку його учасника як підстава для його розірвання  має бути істотним, тобто таким, коли внаслідок завданої цим шкоди учасник, який ініціює розірвання договору, значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України). Так, шкода може полягати, зокрема, в тому, що неможливо досягнути тієї мети договору, яка передбачалася при укладенні договору простого товариства. Істотним може вважатись порушення, якщо учасник внаслідок порушення його права на отримання інформації, на ведення спільних справ тощо, втрачає можливість отримання прибутку. Розірвання договору на вимогу одного з учасників договору простого товариства може бути проведено за згодою сторін. У разі відсутності такої згоди з підстав, передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір простого товариства може бути розірваний за рішенням суду.


Приділено увагу обов’язкам учасників договору простого товариства, до яких відносяться обов’язки щодо ведення спільних справ товариства, надання інформації та виконання майнових обов’язків учасниками, які стосуються отримання прибутку, набуття спільного майна та відшкодування завданих збитків.


Відзначається, що перелік прав та обов’язків учасників договору простого товариства, закріплений в Главі 77 ЦК України, не є вичерпним, оскільки учасники мають право встановлювати в договорі інші права й обов’язки, зміст яких, однак, не може суперечити природі зобов’язання даного виду і чинному законодавству.


У підрозділі 3.3 «Особливості правового режиму спільного майна учасників» відзначається, що однією з ознак договору простого товариства є об’єднання вкладів учасників, яке є підставою виникнення спільного майна його учасників. Внесене учасниками майно, як вклад у спільну діяльність, передається ними на користь один одного й утворює основу спільного майна учасників договору.


В дисертації доводиться, що за договором простого товариства складаються, зокрема, абсолютні відносини спільної власності, при урегулюванні яких слід виходити, насамперед, із загальних положень про право власності та право спільної власності із врахуванням правової природи та особливостей договору простого товариства.


Звертається увага на те, що учасник може внести в просте товариство майно, яким він володіє на інших, ніж право власності підставах, тобто внеском у просте товариство можуть бути права на чуже майно. Це не суперечить спільній меті учасників, але не створює для них режиму спільної власності на відповідне майно. Якщо правова підстава володіння чужим майном є строковою (наприклад, договір оренди), то і внесок права володіння чужим майном в просте товариство також є строковим. Якщо в учасника, який вніс такий вклад, припиняється право володіння, то воно припиняється і в інших учасників договору простого товариства.


В дисертації досліджується питання про можливість внесення об’єкта незавершеного учасником будівництва як вкладу в просте товариство. Вказується, що у разі виконання будівельних робіт на такому об’єкті  за чинним договором підряду зміна правового режиму об’єкту будівництва може істотно вплинути на права та обов’язки підрядника. З огляду на це, запропоновано закріпити в законодавстві норму, за якою внесення учасником такого об’єкту в просте товариство можливе лише за згоди підрядника. Підкреслюється, що на відміну від незавершеного будівництва вкладом в просте товариство не може бути самочинне будівництво, оскільки останнє не породжує позитивних правових наслідків. 


Доводиться, що при внесенні у просте товариство нерухомого майна, не доцільно здійснювати спеціальну державну реєстрацію права спільної власності інших учасників товариства на таке майно. При цьому достатньо, що б іншим учасникам простого товариства була забезпечена можливість вільно користуватись цим майном задля досягнення спільної мети.


Приділено увагу питанню про можливість учасників простого товариства розпоряджатися своєю часткою в спільному майні без згоди інших учасників.  Висловлена думка про те, що в цьому питанні учасникам договору простого товариства слід надати право переважної купівлі відповідної частки. Проте, коли ж учасник договору простого товариства передає третій особі не тільки своє право на частку в спільному майні, але і й свої обов'язки, це вказує на заміну сторони в зобов'язанні, на що необхідна згода всіх учасників такого договору.


У підрозділі 3.4 «Відповідальність учасників простого товариства за спільними зобов’язаннями» досліджуються особливості відповідальності учасників у договорі простого товариства.  


Підкреслюється, що законодавець у ст. 1138 ЦК України по різному підійшов до відповідальності в комерційних і некомерційних простих товариствах, закріпивши, що часткова відповідальність учасників договору простого товариства перед третіми особами за спільними зобов'язаннями можлива тільки при дотриманні двох умов: договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, і відповідальність настає тільки за спільними договірними зобов'язаннями учасників. У всіх інших випадках учасники відповідають перед третіми особами солідарно. Такий неоднаковий підхід до відповідальності учасників договору простого товариства виправдовує вказані вище різновиди цього договору і його «коріння» лежить в концепції підвищеної відповідальності підприємців за укладеними ними договорами, що втілена в чинному цивільному законодавстві України.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины