Якубівський І.Є. Договір фінансового лізингу

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Якубівський І.Є. Договір фінансового лізингу
Альтернативное Название: Якубивський И.Е. Договор финансового лизинга
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


 


У першому розділі “Загальнотеоретичні питання правового регулювання лізингу в Україні” досліджується еволюція джерел правового регулювання лізингу в Україні, поняття та правова природа лізингу, класифікація лізингу. Даний розділ містить три підрозділи.


Підрозділ 1.1.  “Джерела правового регулювання лізингу” містить аналіз розвитку  законодавства України про лізинг. Проведене дослідження дає підстави виділити три етапи становлення джерел правового регулювання лізингу в Україні: І. Відсутність спеціальних правових норм про лізинг в законодавчих актах і його регулювання на основі загальних положень цивільного права та правових норм про майновий найм – до 1991 року. ІІ. Закріплення лізингу в окремих актах законодавства та його фрагментарне регулювання банківським, податковим законодавством, законодавством про зовнішньоекономічну діяльність, законодавством в сфері торговельного мореплавства – 1991-1997 роки. ІІІ. Комплексне регулювання лізингу спеціальним нормативно-правовим актом – Законом України “Про лізинг” – з 1997 року. З набранням чинності новим Цивільним кодексом України 1 січня 2004 р. можна буде декларувати новий етап розвитку законодавства України про лізинг, коли цивільно-правове регулювання лізингових відносин здійснюватиметься кодифікованим актом – новим Цивільним кодексом України та спеціальним законом – Законом України “Про лізинг”.


У підрозділі 1.2. “Поняття лізингу” досліджуються питання правової природи лізингу. На сьогоднішній день окреслились різні підходи до нормативного визначення поняття лізингу.  У роботі проаналізовано визначення лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (Закон України “Про лізинг”), господарської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (Господарський кодекс України), інвестиційної діяльності (Федеральний Закон РФ “Про лізинг”), інвестиційно-підприємницької діяльності (Конвенція СНД про міждержавний лізинг). Виходячи із сутності понять “підприємницька діяльність”, “господарська діяльність” та “інвестиційна діяльність”, автор приходить до висновку, що  найбільш точним є визначення лізингу як виду підприємницької діяльності.


Підрозділ 1.3. “Види і форми лізингу” присвячений питанням поділу лізингу на окремі види за різноманітними критеріями. Основними видами лізингу є фінансовий лізинг та оперативний лізинг. Закон України “Про лізинг” поділяє лізинг на ці види залежно від  правових наслідків, які мають місце після закінчення строку дії договору. Строк дії договору не може визнаватися критерієм поділу лізингу на фінансовий та оперативний, оскільки строк, за який амортизується від 60 до 90 % вартості майна, відповідає обом цим видам лізингу. Водночас, в світлі утвердження принципу свободи договору автор пропонує відмовитися від закріплення в законодавстві конкретних цифрових меж строку дії договору для фінансового та оперативного лізингу, вказавши, що строк дії договору фінансового лізингу відповідає строку, за який амортизується вся чи більша частина вартості майна, а для оперативного лізингу цей строк має бути меншим від строку повної амортизації майна. Лізингоодержувач у договорі фінансового лізингу має право, але не зобов’язаний викупити майно. Отже, у ст.4 Закону України “Про лізинг” при визначенні фінансового лізингу слова “викуповується ним за залишковою вартістю” доцільно замінити на “може бути викуплене ним за залишковою вартістю”.


Досліджуючи поняття та ознаки зворотного лізингу, дисертант приходить до висновку, що зворотний лізинг є різновидом фінансового лізингу, який характеризується наступними видовими відмінностями: 1) власником майна на момент укладення договору зворотного лізингу є лізингоодержувач; 2) відсутня фізична передача майна лізингоодержувачеві; 3) лізингодавець несе обов’язок набути у власність майно в лізингоодержувача, сплативши його вартість.


 Закріплений у Законі України “Про лізинг” пайовий лізинг є відповідником поширеного у міжнародній практиці роздільного лізингу (leveraged leasing). Проведене дослідження дозволило автору сформулювати наступне його визначення: пайовий лізинг – це різновид фінансового лізингу за рахунок залучених коштів, здійснюваний на основі багатосторонньої угоди за участю кредиторів, при якому обов’язок по поверненню наданих кредиторами коштів несе лізингоодержувач.


Другий розділ дисертації “Поняття, сторони та зміст договору фінансового лізингу”  містить 4 підрозділи.


 У підрозділі 2.1. “Поняття і правова природа договору фінансового лізингу” автор, використовуючи вироблені цивільно-правовою доктриною критерії поділу угод (правочинів) та договорів на різні види, досліджує, до яких саме видів належить розглядуваний  договір. З точки зору класифікації угод (правочинів) на  одно-, дво- і багатосторонні, обґрунтовано положення про те, що цей договір є двосторонньою угодою (правочином). Тому автор не поділяє позицію, закріплену чинним законодавством України, яке визначає договір лізингу також як  багатосторонню угоду. Договір фінансового лізингу є консенсуальним, відплатним, двостороннім.


Автор піддає критичному аналізу запропоновані в літературі підходи до визначення правової природи договору фінансового лізингу, за якими він розглядається як різновид договору найму (оренди), договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу, кредитного договору, договору про надання фінансових послуг, договору доручення чи відноситься до категорії змішаних договорів. Проведене в роботі дослідження не дає підстав погодитися із переліченими точками зору. Договір фінансового лізингу є законодавчо закріпленим і врегульованим як окремий вид договору. Розглядуваний договір повинен займати самостійне місце в системі договірних інститутів. Основна мета договору фінансового лізингу полягає в передачі майна у строкове відплатне користування з наступним можливим набуттям його у власність.


На основі проведеного дослідження сформулювано наступне визначення даного договору: договір фінансового лізингу – це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов’язується придбати у власність майно у продавця і передати це майно у відплатне володіння і користування другій стороні (лізингоодержувачеві) на строк, за який амортизується вся чи більша частина вартості майна, після збігу якого майно переходить у власність лізингоодержувача або може бути викуплене ним за залишковою вартістю.


Підрозділ 2.2. “Сторони договору фінансового лізингу” присвячений дослідженню питань суб’єктного складу договору фінансового лізингу. Сторонами договору фінансового лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. Продавець є стороною договору купівлі-продажу з лізингодавцем або ж може виступати стороною змішаного договору, якщо такий укладається у формі багатосторонньої угоди між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем.


В роботі обґрунтовується положення про   доцільність розширення кола суб’єктів, які можуть виступати лізингоодержувачами, за рахунок  юридичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.


Підрозділ 2.3.  “Істотні умови договору фінансового лізингу” містить детальний аналіз визначених ст.7 Закону України “Про лізинг” істотних умов договору фінансового лізингу.


Предметом договору фінансового лізингу є індивідуально визначені неспоживні речі, які законодавством віднесено до основних фондів. При цьому автор не погоджується із пропозиціями щодо можливості бути предметом даного договору  майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.


Стосовно лізингових платежів, дисертант вважає необґрунтованим імперативне закріплення у ст.16 Закону України “Про лізинг” їх складу. У роботі відстоюється позиція про доцільність виключення складу лізингових платежів та умов їх перегляду з числа істотних умов договору лізингу.


Виходячи з того, що передбачене ст.14 Закону України “Про лізинг” страхування об’єкта лізингу, ризиків, пов’язаних з виконанням лізингових договорів, ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єкта лізингу за своєю природою є добровільним страхуванням, не можна погодитися з тим, що умови страхування лізингового майна в ст.7 Закону України “Про лізинг” віднесено до істотних умов договору лізингу.


Пропонується доповнити Закон України “Про лізинг” статтею, яка б на основі диспозитивних норм регулювала правові наслідки проведення поліпшень наданого в лізинг майна. При цьому автор вважає, що при визначенні долі поліпшень лізингового майна варто враховувати особливості фінансового лізингу. Так, після закінчення строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач може набути майно у власність. В такому випадку, якщо інше не передбачено договором лізингу, йому не повинно надаватись право вимагати відшкодування вартості проведених поліпшень майна, які не можуть бути відділені без шкоди для нього, навіть тоді, коли такі поліпшення були проведені з письмової згоди лізингодавця.


Автор не погоджується із закріпленим Законом України “Про лізинг” положенням, яким до числа істотних умов договору лізингу віднесено умови його дострокового розірвання. Окремі підстави розірвання договору лізингу передбачені у вказаному законі. Крім того, загальні підстави розірвання договору закріплюються у ст.ст.651 та 652 нового Цивільного кодексу України. З огляду на це, умови дострокового розірвання договору не повинні визначатися як істотні, необхідні для договору лізингу.


У ст.17 Закону України “Про лізинг” передбачено право сторони договору лізингу вимагати його розірвання у разі порушення його умов контрагентом. Такий підхід не відповідає міжнародно-правовим актам, а також ст.651 нового Цивільного кодексу України, які закріплюють право сторони договору вимагати його дострокового розірвання в тих випадках, коли порушення умов договору контрагентом є істотним. У зв’язку з цим, пропонується внести зміни до ст.17 Закону України “Про лізинг”, якими передбачити, що кожна із сторін має право у встановленому порядку вимагати дострокового розірвання договору лізингу у разі істотного порушення іншою стороною умов договору лізингу, а також в інших випадках, передбачених договором чи законом.


Узагальнюючи результати проведеного аналізу істотних умов договору фінансового лізингу, автор приходить до висновку, що  закріплений в законі перелік істотних умов договору лізингу є надто широким. Пропонується визнати істотними умовами договору лізингу наступні: предмет договору (склад і вартість майна), порядок і строки його передачі лізингоодержувачу; строк дії договору; розміри та графік внесення лізингових платежів; склад та строк надання лізингодавцеві інформації про технічний стан майна; правові наслідки закінчення строку дії договору. В договорі фінансового лізингу, крім умов, перерахованих вище, повинен бути визначений також порядок придбання лізингодавцем майна.  Якщо договором фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку дії договору лізингоодержувач має право викупити його, крім умов, передбачених вище, такий договір повинен також передбачати залишкову вартість майна на момент його викупу та строк сплати лізингоодержувачем вказаної суми.


Підрозділ 2.4. має назву “Права та обов’язки сторін за договором фінансового лізингу”. Основними обов’язками лізингодавця за договором фінансового лізингу є обов’язок придбати відповідне майно у продавця і обов’язок передати це майно в користування лізингоодержувачу. Якщо передачу майна лізингоодержувачу здійснює продавець, то в даному випадку матиме місце покладення виконання зобов’язання на іншу особу.


Автор не поділяє закріплену Законом України “Про лізинг” позицію, за якою лізингодавець зобов’язаний не втручатися у вибір продавця майна та визначення його специфікації. Адже наявність у лізингодавця даного обов’язку передбачає існування кореспондуючого йому права лізингоодержувача вибирати продавця майна та визначати його специфікацію. А оскільки юридичним фактом, на підставі якого виникають права і обов’язки лізингодавця і лізингоодержувача, є договір фінансового лізингу, то з цього випливає, що вибір продавця майна та визначення його специфікації здійснюється після того, як договір фінансового лізингу був укладений. Але це входить у суперечність із тим, що предмет договору фінансового лізингу є його істотною умовою (ст.7 Закону України “Про лізинг”).


Одним з основних прав лізингоодержувача за договором фінансового лізингу є право користування майном. Це право носить строковий характер, оскільки обмежене строком дії договору фінансового лізингу. Автор піддає критичному аналізу вказівку на виключний характер даного права лізингоодержувача (ст.1 Закону України “Про лізинг”). Беручи до уваги той факт, що предметом договору фінансового лізингу завжди виступають матеріальні об’єкти – речі, зроблене у ст.1 Закону України “Про лізинг” посилання на виключний характер даного права є необґрунтованим. Потребує також перегляду закріплене в Законі України “Про лізинг” положення щодо обсягу права лізингоодержувача на користування майном. Враховуючи те, що в договорі фінансового лізингу лізингоодержувач розглядається як потенційний власник майна і, як правило, несе витрати та ризики, які, зазвичай, лежать на власникові майна, варто визнати за ним право користуватися майном на власний розсуд, крім випадків, коли внаслідок користування майном погіршується його стан чи існує реальна загроза такому погіршенню.


Надані лізингоодержувачу права відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, та затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору відносяться до заходів оперативного впливу (оперативних санкцій).


Наділення лізингоодержувача правом пред’являти відповідні вимоги до продавця за своєю суттю є передачею (делегуванням) в силу закону певних прав щодо продавця, з яким лізингоодержувач не перебуває в безпосередніх договірних відносинах. Для існування у лізингоодержувача даного права повинен бути наявним юридичний склад: 1) договір фінансового лізингу; 2) договір купівлі-продажу, до змісту якого включено умову, що продавець повідомлений про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі. 


Третій розділ роботи “Договірна відповідальність учасників при здійсненні фінансового лізингу” містить два підрозділи.


Підрозділ 3.1. називається “Відповідальність лізингодавця та лізингоодержувача за договором фінансового лізингу”. В даному підрозділі досліджуються умови та форми договірної відповідальності сторін договору фінансового лізингу – лізингодавця та лізингоодержувача – за порушення договірних зобов’язань.


У ст.9 Закону України “Про лізинг” передбачено, що якщо з вини лізингоодержувача у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, лізингодавцю не повернуто об’єкт лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача передачі зазначеного об’єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, відповідно до умов договору та законодавства України. Акцентується увага на тому, що в даному випадку потрібно розмежовувати передачу майна лізингодавцеві як примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку та відшкодування збитків як міру відповідальності лізингоодержувача. На відміну від відшкодування збитків, для повернення майна лізингодавцеві наявність вини лізингоодержувача не є обов’язковою. Тому пропонується у ст.9 Закону України “Про лізинг” посилання на наявність вини виключити.


Закріплене Законом України “Про лізинг” повернення лізингодавцеві на його вимогу в безспірному порядку майна згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі, у разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків можна розглядати як міру відповідальності лізингоодержувача за порушення обов’язку по внесенню лізингових платежів. У даному випадку відповідальність виражається у позбавленні лізингоодержувача суб’єктивного права, яке належало йому до порушення обов’язку, - права на користування майном. В цілому ж в законодавстві варто відмовитись від закріплення вказаного права лізингодавця. У разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків більш правильно було б визнати за лізингодавцем право вимагати у встановленому порядку розірвання договору лізингу та відшкодування збитків.


Дисертантом проаналізовано передбачені у ст.9 Закону України “Про лізинг” можливі правові наслідки порушення лізингодавцем обов’язку передати майно лізингоодержувачу. Звертається увага на те, що не всі із зазначених правових наслідків належать до форм цивільно-правової відповідальності. Так, не є відповідальністю примусова передача майна лізингоодержувачу, а також розірвання на вимогу лізингоодержувача договору фінансового лізингу. Відповідно, для їх реалізації наявність вини лізингодавця необов’язкова.


Підрозділ 3.2. має назву Особливості відповідальності продавця у лізингових відносинах”. В зарубіжній та вітчизняній лізинговій практиці досить актуальним є питання звільнення лізингодавця від відповідальності перед лізингоодержувачем і покладення такої відповідальності на продавця майна. Закон України “Про лізинг” не передбачає чіткого механізму регулювання даного питання, у зв’язку з чим на практиці мають місце певні труднощі. На думку автора, законодавче регулювання питання відповідальності продавця перед лізингоодержувачем має ґрунтуватися на наступних положеннях:


1) Передумовою такої відповідальності повинно бути існування відповідного обов’язку продавця перед лізингоодерожувачем і кореспондуючого цьому обов’язку права лізингоодержувача по відношенню до продавця. Підставою їх виникнення є юридичний склад, обґрунтований автором у підрозділі 2.4. роботи.


 


2) Звільнення лізингодавця від відповідальності перед лізингоодержувачем і покладення такої відповідальності на продавця має місце за умови, що вибір продавця майна та визначення його специфікації здійснював лізингоодержувач.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины