Антошкіна В.К. Договірне регулювання відносин подружжя

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Антошкіна В.К. Договірне регулювання відносин подружжя
Альтернативное Название: Антошкина В.К. Договорное регулирование отношений супругов
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, зв’язок дослідження з науковими програмами і темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, ступінь апробації і публікації результатів дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.


Розділ 1 “Теоретичні засади договірного регулювання майнових відносин подружжя” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1.“Сутність та значення договірного регулювання майнових відносин подружжя” досліджуються правові засоби, за допомогою яких здійснюється правове регулювання майнових відносин подружжя. Визначається, що існують дві групи таких засобів. Перша група правових засобів забезпечує  загальнонормативний (неперсоніфікований) вплив на сімейні відносини. До них, зокрема, належать положення міжнародних договорів та конвенцій, норми Конституції України, Сімейного та Цивільного кодексів України, законів України тощо. За допомогою правових засобів другої групи здійснюється індивідуалізація масштабів поведінки конкретних суб'єктів. До цієї групи правових засобів належать правозастосовні акти, які видаються державними органами і посадовими особами, та індивідуальні акти, що вчиняються безпосередньо подружжям, тобто договори. Протягом тривалого часу в нашій країні домінуюче значення мало саме нормативне регулювання. Істотні зміни, що сталися останнім часом в Україні, позначилися на процесі регулювання майнових відносин у сім’ї. Нормативне, неперсоніфіковане регулювання вже не могло повною мірою відповідати розвитку сімейних відносин. У зв’язку з цим істотного значення почали набувати індивідуальні акти застосування права, головним чином  договори.


 Дисертантка наголошує на тому, що з’ясування сутності договірного регулювання неможливо без вирішення питання щодо об’єкта правового регулювання, який нею визначається як вольова поведінка подружжя у  майновій сфері, котра за своєю природою піддається нормативно-організаційному впливу і сприймає правове регулювання.


З огляду на те, що сімейне право є підгалуззю цивільного права, сімейно-правові договори розглядаються в роботі як самостійна група цивільно-правових договорів. У свою чергу майнові договори подружжя визначаються як різновид сімейно-правових договорів, які укладаються особами, що перебувають у зареєстрованому шлюбі, і спрямовані на встановлення майнових сімейних прав та обов’язків подружжя.


В результаті аналізу положень сімейного законодавства України авторка висновується на те, що воно виходить з принципу свободи договору в сімейному праві. Такий висновок робиться у зв’язку з тим, що, по-перше, учасники сімейних відносин можуть на свій розсуд вирішувати питання щодо укладення сімейних договорів; по-друге, коло договорів за участю членів сім’ї не обмежене, що свідчить про можливість укладення як поіменованих, так і непоіменованих договорів; по-третє, сторони можуть на власний розсуд визначати умови договорів; по-четверте, сторони можуть укладати договори, які мають змішаний характер і поєднують у своїй структурі різні види договорів.  


Підкреслюється, що свобода договорів у сімейному праві не безмежна, у зв’язку з чим у Сімейному кодексі України мають бути закріплені загальні правила, які б визначали межі договірної ініціативи подружжя. Відповідно до цього пропонується включити в сімейне законодавство положення про те, що договори подружжя:  а а) не можуть обмежувати право- та дієздатність чоловіка і дружини; б) регулювати особисті немайнові відносини подружжя; в) зменшувати права та порушувати інтереси дитини; г) бути вкрай обтяжливими і ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.


У підрозділі 1.2.  “Поняття та система договорів подружжя” сформульовано висновок про те, що всі риси, які визначають сутність цивільного договору, повною мірою можна віднести до майнових договорів подружжя, що демонструє їх єдиногалузеву природу. Відповідно до цього визначаються такі ознаки договору подружжя: а) вільне волевиявлення сторін; б) згода сторін з усіма істотними умовами договору; в) рівність сторін у договірних відносинах; г) юридичні гарантії виконання договорів; ґ) за загальним правилом, відплатний характер дій сторін; д) взаємна відповідальність сторін за невиконання зобов’язань.


У ході аналізу різних підходів до класифікації договорів подружжя зазначається, що  найбільш прийнятною системою групування договорів, які укладаються нареченими або подружжям, є дихотомна класифікація. Застосовуючи принципи дихотомічного поділу договорів, авторка наводить їх  загальну класифікацію. Основною з наведених у роботі є класифікація, відповідно до якої всі договори подружжя залежно від видів майнових відносин, які ними опосередковуються, зведено у дві основні групи: 1) стосовно майна  і 2) щодо взаємного утримання. Договори, які входять до першої групи, об’єднує те, що їх предмет становить певне майно, яке належить подружжю (спільне майно)  або кожному з них окремо (роздільне майно). Саме щодо такого майна подружжя і вступає у договірні відносини. Предметом другої групи договорів подружжя є надання утримання (аліментів) сторонами. Саме зазначену класифікацію покладено в основу структури дисертаційного дослідження. У зв’язку з цим у роботі всі договори розглядаються залежно від характеру відносин, які ними опосередковуються.


Розділ 2 “Договори подружжя щодо належного їм майна” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Майно, як об’єкт договорів подружжя”  відзначається, які є особливості майна як об’єкта різноманітних договорів подружжя, що на підставі єдності свого предмета  формують окрему групую. Наголошується на тому, що у сімейному праві поняття “майно” має широкий зміст і включає речі (у тому числі гроші та цінні папери), права вимоги та боргові зобов’язання подружжя. Також зазначається, що у теорії та на практиці виокремлюють: а) спільне та роздільне майно подружжя; б) майно, наявне на момент укладення договорів подружжя, і майбутнє майно, тобто те, яке може виникнути у подружжя в майбутньому. Остання класифікація зумовлена тим, що предметом практично усіх договорів подружжя є майно, котре вже існує під час укладення договору, в той час як шлюбний договір може укладатися з приводу майна, яке тільки буде придбане подружжям у майбутньому.


У підрозділі 2.2. “Договори про встановлення та зміну правого режиму майна подружжя” обстоюється думка про те, що договори подружжя, предметом яких є майно, можуть бути поділені на дві основні групи: а) договори, спрямовані на встановлення та зміну правового режиму майна подружжя (про поділ майна подружжя, про виділ частки одного з подружжя зі складу усього майна подружжя, про відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки); б) договори, що визначають порядок користування майном.


У межах першої групи договорів, подружжя має право укладати не тільки ті, які безпосередньо передбачені у Сімейному кодексі України, а й непоіменовані договори. До таких може бути віднесено: договір про об’єднання майна подружжя, договір про передачу роздільного майна одного з подружжя у спільну часткову або спільну сумісну власність подружжя, договір про визначення часток у спільній сумісній власності подружжя тощо. В роботі висвітлено положення стосовно визначення поняття та змісту, особливостей суб’єктного складу, порядку укладення і виконання, наслідків порушення як поіменованих, так і непоіменованих договорів подружжя щодо належного їм спільного та роздільного майна.


У підрозділі 2.3. “Договори про визначення порядку користування майном” підкреслюється, що важливим для характеристики договорів подружжя про передання майна у користування є питання про належність майна одному або обом з подружжя. Існують істотні особливості правового режиму майна першого та другого видів, що значною мірою впливає на характер договорів про передання майна у користування. У зв’язку з цим у роботі виділяється два окремі види договорів подружжя про користування майном залежно від правового режиму майна, що є їх об’єктом: 1) договори подружжя про користування їх спільним майном; 2) договори подружжя про користування їх роздільним майном. 


Визначається, що сімейно-правовими є договори першого виду, і хоча принципової відмінності між цивільно-правовими та сімейно-правовими договорами не існує, деякі особливості дають підстави відносити окремі договори до спеціальної групи сімейно-правових договорів. У даному разі системоутворюючим чинником є правовий режим майна, яке є предметом договорів подружжя. В договорах про користування спільним майном подружжя може визначити, яким чином використовуватиме зазначене майно, а саме: встановити черговість використання речі кожним з них, спільне користування річчю, надання її у користування одному з подружжя, невикористання речі певний проміжок часу тощо. Сторони можуть домовитися і про порядок користування плодами та доходами, якщо річ, яка є предметом договору, плодоносить або дає приплід. У договорі чоловік і дружина можуть вирішити питання про утримання майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності На підставі аналізу відповідного нормативного матеріалу робиться висновок про те, що положень, які б визначали порядок утримання майна подружжя або інших осіб, котрим майно належить на праві спільної сумісної власності, у законодавстві немає. Цивільний кодекс України закріплює тільки загальне правило: співвласники майна, яке є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч.1 ст.369 ).  У зв’язку з цим ст.66 СК запропоновано доповнити новою частиною такого змісту: “Подружжя  спільно володіє  і користується майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен з подружжя зобов’язаний брати участь у витратах, пов’язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна. Подружжя може укласти договір, у якому визначити інший порядок володіння, користування та утримання спільного майна”.


Досліджуючи питання стосовно договорів подружжя про користування роздільним майном, авторка виокремлює види таких договорів: а) про користування одним з подружжя майном другого з подружжя (договори орендного типу); б) про встановлення сервітутів. В першому випадку відносини подружжя регулюватимуться загальними нормами зобов’язального права, у другому – нормами речового права.


Розділ 3 “Договори подружжя щодо надання утримання (аліментування)” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Поняття утримання (аліментування) в сімейному праві” розглядається окрема група договорів подружжя, предметом яких є надання утримання (аліментів). Визначається, що подружжя може укладати такі поіменовані договори щодо надання утримання (аліментні договори): а) договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК); б) договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання разової грошової допомоги (ст. 89 СК); в) договір довічного утримання (ст. 747 ЦК); г) спадковий договір (ст. 1303 ЦК).


Ключовим елементом усіх цих договорів виступають терміни “аліменти”, “утримання”, “аліментне зобов’язання”, “зобов’язання з надання утримання”, тому в роботі визначаються їх зміст і сутність. Дисертанткою зроблено висновок про те, що  в аліментних договірних відносинах аліменти (утримання) є предметом договору подружжя, який визначається як сума двох складових: а) об’єкта, який має натуральну або грошову форму  (матеріальне благо); б) дій зобов’язаної особи щодо надання аліментів. Авторка додержується точку зору, згідно з якою терміни “аліменти” і “утримання” використовуються законодавцем як рівнозначні, але сфера застосування останнього є ширшою, оскільки він використовується не тільки в сімейному законодавстві, а й в цивільному.


Досліджується питання щодо місця договору про сплату аліментів як юридичного факту в загальній системі підстав, необхідних для виникнення аліментного зобов’язання. Визначається, що для виникнення аліментних правовідносин недостатньо наявності певних умов передбачених законом, таких як: непрацездатність і нужденність одного з подружжя і можливість другого надавати матеріальну допомогу тощо. Крім цього, необхідним є  додатковий юридичний факт, який би конкретизував зміст аліментних правовідносин, тобто визначав ті права та обов’язки, які виникають у подружжя. Функцію такого роду юридичних фактів-конкретизаторів виконують два види юридичних фактів: а) судове рішення по конкретній справі; б) договір подружжя про надання утримання.


В роботі також обґрунтовується теза про визнання договору самостійною підставою виникнення аліментних зобов’язань між подружжям за відсутності умов, зазначених у законі. Отже, в сучасному сімейному  праві підставою виникнення аліментних зобов'язань є юридичний склад, який включає такі елементи: а) факт-стан - споріднення чи інший сімейний стан, що зв'язує платника й одержувача; б) факт-дію - двосторонній правочин про сплату аліментів.


За результатами дослідження формулюється теза  про те, що існують три  самостійні  фактичні склади.  Перші два фактичні склади включають чотири однакові юридичні факти і відрізняються тільки завершальним, конкретизуючим фактом-волевиявленням, яким є за наявності згоди подружжя укладений ними договір, а за відсутності такої згоди  - відповідне рішення суду. Третій – досить своєрідний юридичний склад, який має власну структуру.


У підрозділі 3.2. “Договори щодо надання та припинення утримання” зазначаються суттєві особливості, які у своїй сукупності відрізняють договори щодо надання та припинення права на утримання від інших сімейно-правових правочинів і дають підстави включити їх до окремої групи сімейних договорів. До таких можна віднести: 1) особливий суб’єктний склад договорів; 2) аліментні договори завжди опосередковують відносини, що мають особистий, довірчий характер і, як наслідок: а) припиняються зі смертю особи, зобов'язаної виплачувати аліменти, і (або) зі смертю уповноваженої на їх отримання особи; б) права та обов’язки, що належать особам за аліментним договором, не відчужуються і не передаються, у цих випадках заміна боржника і кредитора не дозволяється; 3) такі договори завжди мають безвідплатний характер; 4) аліментні  договори - правочини, виконання яких вимагає вчинення певних дій, розділених у часі: сторони цього договору встановлюють зв’язок між собою на певний визначений або невизначений строк.


Сімейний кодекс України не містить легального визначення аліментного договору, але на основі  аналізу положень закону сформульоване наступне його визначення. Договір про надання утримання – це сімейно-правовий договір, за яким одна сторона зобов’язується надавати утримання іншій стороні у розмірі, в спосіб і строки, встановлені у такому договорі. Предметом договору з надання утримання між подружжям (колишнім подружжям) є: а) утримання, яке може мати грошову або натуральну форму; б) дії особи, зобов’язаної надавати утримання, щодо передачі грошових коштів та іншого майна одержувачеві аліментів.


Досліджуючи питання щодо можливості зміни розміру аліментів, визначеного в договорі, судом за вимогою однієї із сторін, авторка робить висновок про те, що необхідно доповнити ст.78 СК України додатковою частиною такого змісту: “Договір подружжя про надання утримання за рішенням суду може бути змінено, якщо цього вимагають інтереси подружжя, а також інтереси їх дітей, які мають істотне значення”. Також з метою захисту інтересів подружжя, який потребує матеріальної допомоги, необхідно встановити у сімейному законодавстві спеціальні норми про наслідки визнання аліментних договорів недійсними та доповнити ст.78 СК України частиною 3 такого змісту: “У разі визнання договору подружжя про надання утримання недійсним платник не має права на витребування сплачених ним  сум аліментів, за винятком випадків укладення договору під впливом обману, погроз або насильства з боку отримувача аліментів”.


Здійснюючи правовий аналіз договору про припинення права на утримання, дисертантка доходить висновку про те, що він має такі ж самі ознаки, які стосуються суб’єктного складу договору, його форми, підстав визнання недійсним та деяких інших, що й договір подружжя про сплату аліментів. Однак цей договір, на відміну від попереднього, має і свої власні особливості. Його предмет становлять: а) нерухома річ (житловий будинок, квартира тощо) або певна грошова сума; б) одноразова дія особи, зобов’язаної надавати утримання, щодо передання грошової суми або нерухомої речі. Зміст цього договору складають умови щодо порядку виплати одноразової грошової суми або передання нерухомої речі.


У підрозділі 3.3. “Договори довічного утримання за участю подружжя” зазначено, що договори, які укладаються  подружжям з третіми особами, мають цивільно-правову природу і не пов’язані з подружнім статусом їх учасників. У зв’язку з цим ЦК України 1963р. не містив спеціальних норм, котрі б стосувалися саме подружжя як учасників договірних відносин. У ЦК України 2003 р. вперше визначено два види цивільно-правових договорів, у яких подружній статус їх учасників має вирішальне значення: - договір довічного утримання (ст. 744) та спадковий договір подружжя (ст. 1302).


Досліджуючи відповідні умови зазначених договорів, авторка доходить висновку про те, що на відміну від спадкового договору договір довічного утримання за участю подружжя можна  беззаперечно віднести до аліментних договорів. За спадковим договором розпорядження відчужувача, які набувач зобов’язується виконувати після його смерті, не завжди буде пов’язане з наданням утримання. Отже, договір довічного утримання належить до аліментних договорів, а спадковий договір – лише у разі, якщо обов’язок набувача полягатиме у наданні утримання.


В дисертації визначається специфіка укладення спадкового договору за участю подружжя або одного з них, зумовлена тим, що подружжя є суб’єктом майнових відносин, у тому числі права власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на спеціальних умовах, визначених фактом їх перебування у шлюбі. Авторка обстоює думку про те, що за наявності шлюбного договору, в якому визначені права і обов’язки подружжя на майно, придбане як до шлюбу, так і під час нього, отримане у дар або успадковане одним з подружжя, нотаріус при засвідченні спадкового договору чи договору довічного утримання зобов’язаний керуватися умовами шлюбного договору. Якщо ж відчужувач при укладенні зазначених договорів порушив умови раніше укладеного шлюбного договору, то один з цих правочинів може бути визнано недійсним у судовому порядку.


 У розділі 4 “Шлюбний договір як комплексний договір подружжя” визначаються істотні особливості шлюбного договору, що дають підстави розглядати його як окремий різновид договорів подружжя. Для цього правочину характерним є те, що він: а) має комплексний характер і може включати до свого складу окремі види  сімейних договорів; б)має особливий суб’єктний склад, адже його учасниками можуть  бути не тільки подружжя, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу; в) спрямований на визначення майнових прав і обов’язків подружжя; г) предметом договору є не тільки майно, яке належить подружжю на момент його укладення, а й те, що буде придбано ними у майбутньому.


 


Досліджуючи питання щодо переліку умов шлюбного договору, дисертантка визначає, що закон дозволяє включити до зазначеного правочину будь-які положення, котрі стосуються майнових відносин подружжя. Аналіз чинного Сімейного кодексу України дає підстави для висновку про те, що такі умови можна звести до трьох груп, а саме: а)  умови щодо правового режиму майна подружжя; б) умови стосовно порядку користування майном подружжя; в) умови щодо надання утримання одному з подружжя. Передбачити усі варіанти шлюбних договорів неможливо, оскільки у кожному конкретному випадку вони залежатимуть від інтересів тієї  чи іншої подружньої пари.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины