Каневський О.С. Доктрина розподілу влади: від теоретичної концепції до політико-конституційного принципу

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Каневський О.С. Доктрина розподілу влади: від теоретичної концепції до політико-конституційного принципу
Альтернативное Название: Каневский А.С. Доктрина разделения властей: от теоретической концепции к политико-конституционного принципа
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Основний зміст дисертації


 


У вступі проаналізовано сучасний стан дослідженості доктрини розподілу влади, виявлено мало опрацьовані у науковій літературі питання, обгрунтовано актуальність теми дисертації, сформовано мету і завдання дослідження, наведено довідки про теоретично-методологічну основу роботи, визначені положення, які пропонуються до захисту і містять елементи новизни,  вказано теоретичне і практичне значення отриманих висновків, подані форми їх апробації, довідки про публікації результатів роботи і структуру пропонованої дисертації.


У першому розділі дисертації «Становлення, сутність та основні етапи розвитку теорії розподілу влади» автор розглядає генезу цієї теорії та її еволюцію.


У першому підрозділі «Генеза концепції розподілу влади» на основі вивчення праць Платона, Арістотеля, Полібія, Марсилія Падуанського, Ж.Бодена, Д.Лільберна і наступних коментарів до них дисертант дійшов висновку про існування двох аспектів, що відображають складний і суперечливий характер становлення до ктрини розподілу влади. Перший аспект стосується обгрунтування ідеї організації та здійснення державної влади на основі раціонального розподілу праці у межах державного механізму  як цілісної системи органів, які перебувають у визначенному співвідношенні та є організаційно відокремлені, а також чіткого розподілу функцій між ними, забезпечення їх юридичної самостійності, ділової взаємодії та взаємостримування.


Другим аспектом є трактування розподілу влади, як умови знищення і запобігання деспотизму, недопущення зловживання владою та її узурпації; як передумови поміркованого правління, забезпечення порядку і законності; як гарантії прав і свобод особистості та вільної гри політичних сил; як важливого засобу врівноваження протилежних інтересів, стабілізації суспільного ладу та його збереження від анархії і тиранії.


До XVII ст. ці трактування чітко сформувались і хоч вони ще не об’єднались у систематичну доктрину, проте стали основою для формування відомих нам класичних моделей розподілу влади.


У другому підрозділі «Сутність класичної теорії розподілу влади» простежується формування класичних версій доктрини та їх практичного застосування. Маючи глибоке історичне коріння, самостійна і цілісна доктрина сформувалась у період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. у двох версіях, які розрізняють за критерієм подільності або неподільності народного суверенітету. Ідеологами першої стали Дж.Локк і Ш.-Л.Монтеск’є, а другої – Ж.Ж. Руссо.


Сенс концепції Дж.Локка полягав у обгрунтуванні компромісу між буржуазією і дворянством, змушених через рівновагу сил, що склалася  на  той період в Англії, співпрацювати між собою. Дж.Локк розрізняє три влади: законодавчу, виконавчу і союзну. Вони здійснюють специфічні функції – створення законів для загального добра, їх виконання і зовнішні відносини. Законодавча влада як вираження волі народу (вищих станів), повинна бути відокремленою від решти влади та зосередженою у парламенті, що вибирається. Виконавча і союзна влада різні, але щоб уникнути неузгодженості, довіряються монархові. Влада останнього не абсолютна, проте у надзвичайних випадках монарх володіє особливими прерогативами. Судова влада за  Локком не відокремлюється: вона є частиною виконавчої; при цьому наголошується, що народ (блок буржуазії та дворянства) повинен брати участь у здійсненні правосуддя. Дж.Локк піднявся до теоретичного узагальнення інтересів буржуазії, усвідомлення яких дало їй можливість об’єднати власні сили та перемогти  абсолютизм, хоча б і на основі компромісу з новим обуржуазненим дворянством.


Дещо інше трактування запропонував Ш.-Л.Монтеск’є. В умовах жорсткішого протистояння між королівською владою, аристократією та буржуазією у Франції, ніж в Англії, ідеї Монтеск’є були спрямовані на те, щоб перешкодити верховній владі зосередитись у руках одного класу.  В обгрунтуванні класового компромісу між ворогуючими групами з урахуванням реального свіввідношення їх сил у Франції всередині XVIII ст. і полягає суть доктрини Ш.-Л.Монтеск’є.


На відміну від Локка, який трактував розподіл влади як співробітництво і взаємодію на основі превалювання законодавчої влади, французький мислитель наголошував на необхідності повної рівноваги, незалежності і навіть відокремлення гілок влади (що не означало їх необмеженості).  При цьому жодна влада не повинна була втручатися в компетенцію іншої, але всі мали право контролювати і стримувати одна одну, не допускаючи зловживань.


Монтеск’є розумів, що жорсткість конструкції не залишає можливості для створення механізму розв’язування колізій, але вважав, що так званий необхідний рух речей зумовлює гілки влади діяти узгоджено.  Проте ефективний механізм «стримувань і противаг» був насправді  створений пізніше – у США.


Доктрина Локка – Монтеск’є в умовах переходу від феодального до буржуазно-демократичного суспільства дала можливість буржуазії:


а) обгрунтувати власний прихід до політичної влади з найменшим обмеженням станових привілеїв аристократії; 


б) у загальній течії назрілих політичних реформ домогтися, щоб державне управління здійснювалось відповідно до законів, встановлених виборними органами; 


в) проголосити основні політичні права та свободи і водночас не допустити безконтрольного впливу широких народних мас на державні справи.


Прагнення Ш.-Л.Монтеск’є  зберегти королівську владу, хоч і обмежену, проте незалежну від парламенту,  яка перешкоджала б вторгненню низів у політичне життя, зустріло заперечення Ж.Ж.Руссо. В ідеї Монтеск’є автор «суспільної угоди» вбачав небажані крайнощі, оскільки протиставлення і відокремлення гілок влади спричиняють їх ворожнечу,  дають силу  приватним впливам і навіть призводять до роздроблення самої держави.


Водночас Руссо визнавав необхідність розмежування компетенцій органів державної влади. При цьому законодавча влада тісно з’єднується зі суверенітетом. Це – воля народу. Вона суверенна і тому повинна регулювати питання загального характеру. Для  запобігання впливу приватних інтересів на суспільні справи необхідно, щоб перетворенням закону як загального правила в акти індивідуального характеру займалась особлива (виконавча) влада. Ця влада встановлюється рішенням суверена і тому виступає тільки як керівник, котрого контролює законодавець.


Ж.Ж.Руссо виходить з того, що рівновага усіх сфер влади у державі, їх узгоджена діяльність повинні забезпечуватись не їх протиставленням, не за допомогою «стримувань і противаг», а завдяки законодавчій владі, яка втілює неподільний суверенітет народу.


У подіях французької революції буржуазія, щоб досягти влади, спочатку використала модель Руссо, а згодом – Монтеск’є. Зміцнивши економічне і політичне становище, французька буржуазія усунула феодальну знать не тільки від законодавчої, а й від виконавчої влади. Внаслідок цього питання про розподіл державної влади між буржуазією й аристократією було зняте і вістря доктрини було звернене проти некомпетентного і неконтрольованого впливу мас на управління державою.


У третьому підрозділі «Специфічні особливості наступного розвитку класичної моделі розподілу влади» досліджується зв’язок між матеріальними умовами життя, співвідношенням політичних сил і втіленням тієї чи іншої моделі  розподілу влад у США, Німеччині та Росії у XVIII – XIX ст.


У США на етапі боротьби за незалежність розподіл влади був лише політичною теорією, гаслом, спрямованим проти виконавчої влади від імені англійського короля. Заради послаблення «урядової тиранії» передбачалось, згідно з ідеями Джона Локка про верховенство законів, посилити законодавчу владу  - легіслатури штатів. Проте після реалізації названої ідеї у 1776 р. виявилось, що законодавці штатів зосередили у своїх руках величезні повноваження, і їх правління почали називати «виборним деспотизмом», що підриває цілісність країни.


Кращою для умов цієї країни  виявилась концепція чіткого розподілу влади з системою «стримувань і противаг» у дусі Монтеск’є. І це природно, оскільки США  були унікальним співтовариством, яке від початку складалось із нез’єднаних між собою нічим спільним індивідуалістів. Дієвим та ефективним такий державний устрій міг стати лише за його інституалізації, тобто втіленні у чітку й стабільну систему конституційно-правових засобів, методів і процедур компромісного розв’язання соціальних конфліктів. Вихідним принципом тут стала формула «правління більшості, однак при повазі прав меншості».


Інший підхід ми спостерігаємо там, де державна влада завжди залишалась в одних і тих самих соціальних групах і втілювалась у монархові. Характерним є трактування доктрини розподілу влади у німецькій політичній літературі. В умовах безсилля німецької буржуазії та роздробленості країни представники політично-правової ідеології тяжіли до компромісу з феодальною аристократією і висували вимоги тільки у сфері політичних абстракцій, схоластики, в завуальованому вигляді. Німецькі філософи та юристи  ХУШ-ХІХ ст. розділяли державну владу на частини відповідно до специфіки її  функцій, але наголошували, що відмінності між ними не повинні розглядатись як роздробленість самої верховної влади, єдиної за суттю і у всіх проявах зосередженої у руках  монарха.


Подібне ставлення до доктрини розподілу влади було властиве і російській політичній думці. У період становлення слабкій російській буржуазії (купецтву) необхідно було спертися на сильну центральну владу. Тому її ідеологи,   наголошуючи на некласовому характері верховної влади, яка символізує цілісність держави, наполягали на дотриманні жорсткого порядку в державі. В умовах російського абсолютизму гасло розподілу влади, коли воно висувалося, не містило, як правило,  основної ідеї – взаємної рівноваги та обмеження гілок влади.  Політичні висловлювання і конституційні проекти найчастіше не виходили за межі вимог чіткішого розмежування функції державної влади і розподілу компетенції між законодавчими, виконавчими та судовими органами. У цьому зв’язку характерним є те, що в Україні ще на початку ХУШ ст. існував проект  конституції  гетьмана  П.Орлика,  основні ідеї якого – звільнення від імперського самовладдя і чітке  артикулювання  розподілу влади .


Початок XIX ст. у Росії характеризується наступним загостренням соціальних суперечностей, посиленням революційних настроїв. При цьому самодержавство виявляє певну тенденцію до ліберальних перетворень. Виникають ідеї дворянського та буржуазного лібералізму. Російська буржуазія була зацікавлена у створенні необхідних умов для розвитку капіталізму, виступала за мирне перетворення самодержавства у конституційну монархію, проте відчувала страх перед неконвенційним і  некомпетентним  втручанням народу.


Згода і співпраця буржуазії та дворянства при збереженні монархічної влади, на думку лібералів, були здатними обмежити абсолютизм, впорядкувати правовий устрій, забезпечити основні громадянські права і свободи, гарантувати дотримання законності та водночас перешкодити використанню політичних інститутів як «тиранії більшості». У будь-якому випадку концепція розподілу влади і формально-юридичні побудови її критиків мали компромісний характер і були ідеологічним обгрунтуванням необхідності приходу до влади буржуазії та її політичного панування.


Узагальнюючи розмаїття інтерпретацій та практичного застосування доктрини розподілу влади, варто зробити висновок про використання тієї чи іншої моделі залежно від потреб нової еліти. Спільним однак було те, що акценти зсувались на користь надання потрібної енергії виконавчій владі, посилення повноважень адміністрації з метою обмежити «безконтрольний демократизм низів». На першому етапі буржуазія потребує зміцнення прерогатив парламенту, а після затвердження власного панування представницькі органи ставляться у межі, які то розширюються, то звужуються залежно від  політичної  кон’юнктури.


У другому розділі досліджується «Принцип розподілу влади в механізмі сучасної демократичної держави». Розподіл влади, виникнувши як ідея, поступово перетворився в універсальний конституційний принцип. У такому вигляді, як він сьогодні застосовується, цей принцип означає: 


а) розподіл функцій і компетенцій між державними органами згідно з вимогами розподілу праці;


б) зміцнення визначеної самостійності кожного органу влади при здійсненні ним  своїх повноважень;


в) наділення кожного органу можливістю протиставляти власну думку рішенню іншого органу, контролюючи цим певною мірою його дії.  У сучасних демократичних країнах склались дві основні моделі втілення даного принципу: «гнучкий» і «жорсткий» розподіл влади.


У першому підрозділі «Парламентаризм і розподіл влади» розглядається перша модель. Вона грунтується на ідеї  Дж.Локка про тісну співпрацю і взаємодію влади при верховенстві однієї з них. Ця модель реалізується в країнах з парламентською формою правління. На основі дослідження змін прерогатив парламентів Німеччини, Великобританії, Італії тощо дисертант дійшов висновку про наявність наступних тенденцій:


а) в умовах концентрації економічної влади  та політичного впливу транснаціональних корпорацій  ( ТНК ) парламент, у зв’язку з неоднорідністю складу і сильною схильністю до врахування суспільної думки, все менше здатен слугувати слухняним і безвідмовним важілем здійснення політики ТНК;


б) простежується тенденція концентрації влади в урядовому апараті, перетворення останнього, а також апарату прем’єра, в особливий орган держави, який існує поряд  з урядом;


в) різко зменшується колегіальна діяльність уряду, ускладнюються його структури, з’являються неконституційні виконавчі інститути;


г) парламенти все більше перетворюються у дорадчий орган, рупор ідей та арену для обговорення  здійснюваної політики.


Однак посилення урядів не означає відмову від парламентаризму і повернення до авторитарних методів урядування. Обмеження функцій парламенту відбувається лише до певної межі, оскільки вони необхідні для врівноважування претензій конкуруючих групових  інтересів.  За парламентами залишається функція контролю, коригування та формального санкціонування політики  уряду. Лише деколи, як наприклад, у Скандинавських країнах, де тривалий час при владі  перебували чи перебувають соціал-демократи, велика буржуазія (олігархія) остерігається надавати урядові широку свободу дій. Там відбувається зсув центру влади на користь парламентів.


У другому підрозділі «Принцип розподілу влади і механізм «стримувань і противаг» у США» розглядається модель, заснована на ідеї Монтеск’є про рівновагу, незалежність і взаємоконтроль гілок влади. Найяскравіше вона проявляється у США та інших  президентських республіках.


Як сам принцип розподілу влади, так і доповнюючий його механізм «стримувань і противаг» в історичному розвитку США зумовлювались соціально-економічними та політичними факторами, потребами нової буржуазної еліти, яка від самого початку формувалась як плюралістична. Кожна з її складових прагнула вплинути  на діяльність держорганів у власних інтересах, використовуючи для цього механізм розподілу влади. Проте система «стримувань і противаг» не могла працювати автоматично як налагоджений механізм взаємодії трьох повністю рівноправних елементів, оскільки сам принцип розподілу влади передбачає стан напруги для підтримання рівноваги всієї системи. Вийти з такого стану можливо лише при посиленні однієї гілки влади, яка найбільше відповідає інтересам буржуазії. В індустріальну епоху, коли США були співдружністю окремих капіталістів, що реально керували власними грошима, цим інтересам відповідав парламентаризм. Конгрес як безпосередній представник буржуазії (зокрема Сенат) і законодавчі збори штатів відігравали основну роль у вирішенні державних справ. Це був період «правління Конгресу», коли законодавча влада переважала над виконавчою.


В постіндустріальній епосі прагнення до централізації та концентрації влади, пов’язане із зростанням політичного впливу  ТНК, у теорії і на практиці призводить до послаблення вимог жорсткого розподілу влади і зсуву центру влади у бік виконавчої гілки. Проте існуючі конституційні обмеження не створюють непереборних перешкод для спільних дій інститутів влади. »Еліта впливу» не має на меті повністю відокремити гілки влади, оскільки це може призвести до послаблення її ролі  у проведення державної політики. Крім того, існує поле, на якому можлива співпраця і взаємне пристосування гілок влади на основі властивого американській культурі розв’язання конфліктів шляхом переговорів, угод і компромісів. Це і пояснює високу стійкість Конституції США.


Реалізація принципу розподілу влади і системи «стримувань і противаг» мала на меті створення такого механізму, що міг би забезпечити взаємодію всіх органів єдиної державної влади, реальним володарем якої є олігархічний капітал США, а також адаптацію такого механізму до змін у суспільному житті. В цьому розумінні названий принцип відповідає призначенню і сьогодні.


У третьому підрозділі дисертант узагальнює «Досвід застосування розподілу влади в СНД (на прикладі України і Росії)».


Основною рушійною силою демократичних реформ в СРСР, а згодом у СНД, виступила обуржуазнена партгоспноменклатура, яка ще за радянських часів перетворила загальнодержавну власність у певну подобу приватної. Саме ця особливість вітчизняного політичного розвитку, яка полягає в тому, що нова буржуазна еліта у персональному вимірі  майже тотожна нисхідній еліті партаристократів, зумовила конкретну модель  розподілу  влади.


З одного боку,  посткомуністична буржуазія, яка зміцнювалася, була зацікавлена у збереженні сильної системи політичного панування. Проте з іншого, в інтересах  консервації її привілейованого становища, ця  буржуазія вимагала  форсованого зламу старої владної машини. Основою традиціоналістсько-комуністичної системи політичного панування була КПРС – квазіпартійна структура, що пронизувала все суспільство – від столиці до окремого колективу.  Зміна політичної системи суспільства була можливою тільки після санкції широких партійних мас, що при високому рівні консерватизму останніх було неможливим.


      Розпочався процес інфільтрації партійних керівників у ще недавно декоративні Ради водночас з послабленням партійних структур. Основне гасло даного періоду – «Департизація і передання влади Радам». Внаслідок цього партгоспноменклатура зберегла привілейоване становище й отримала можливість відмовитись від комуністичної риторики, оскільки почала нібито представляти не тільки партійні кола, а й усе населення.


 Утворились  режими з переважанням органів виконавчої влади над законодавчою та судовою, що мають схильність до авторитарних методів керівництва.  Конституція   Росії складена так, що політична система цієї країни дає можливість Президенту грати роль майже монарха. Президент наділений надзвичайно великими повноваженнями і практично виведений  з системи розподілу влади. Можливості Президента України згідно Конституції значно вужчі, але він теж використовує усі  недоробки в системі «стримувань та противаг», а також низьку правосвідомість суспільства, для перебрання на себе все ширших повноважень. Наявність розвинутого  апарату «стримувань і противаг»   у Конституції України і  її практична відсутність у Конституції Росії свідчить , усе ж таки,  про більш високий ступінь демократичності першої і авторитарності другої. При тому в обох країнах існує потреба  у злагодженому функціонуванні усіх   гілок влади.


Отже відтворення системи політичного панування з застосуванням принципу розподілу влади    зіткнулось з чималими труднощами на пострадянському просторі. Вітчизняна буржуазія не мала конкурентів всередині країни і тому не змогла виробити культуру політичного компромісу. Процес демократичного розвитку завжди супроводжується соціальною мобілізацією, тобто зміною соціального та майнового становища великих груп населення. Утворюються нові групи інтересів, які потребують адекватного політичного представництва.


 


Безсумнівно, що на етапі демократичної трансформації потрібно подолати спротив  реакціонерів шляхом блокування їхньої політичної участі. Проте до кінця 90-х років цей процес зайшов настільки далеко, що будь-які альтернативні елітам групи інтересів зазнають серйозних ускладнень стосовно доступу до прийняття політичних рішень. Внаслідок цього парламенти стають осередком опозиційних режимам сил, а оскільки парламентська влада обмежена роллю законодавчої машини, вимоги парламентарів усе більше радикалізуються. Виник стан, близький до антагонізму між парламентами й адміністраціями, який вирішується взаємним тиском (погроза імпічменту або розпуску), зверненням безпосередньо до поліцейських акцій та натовпу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины