Шабуніна В.В. Еволюція західноєвропейського приватного права (історико-правовий аспект) : Шабунина В.В. Эволюция западноевропейского частного права (историко-правовой аспект)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано положення, що зумовлюють наукову новизну роботи, розкрито об’єкт та предмет дослідження, викладено мету, наукову новизну, методологічні основи дисертації, практичне значення дисертації, вказано на апробацію та публікації результатів дослідження.

Перший розділ – “Методологія, історіографія, дослідження та передумови виникнення та еволюції західноєвропейського приватного права” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Методологія дослідження еволюції західноєвропейського приватного права” визначаються методологічні підходи та концепції, які були використані у процесі роботи над дисертаційним дослідженням. Застосовані методи та підходи формують наукову базу дослідження, забезпечують всебічний огляд проблематики та сприяють максимальному досягненню визначеної в роботі мети. Дотримуючись об’єктивізму, проблематику було досліджено не лише з юридичних позицій, а й з соціологічних та історичних. Досить детально проаналізовано порівняльний метод для характеристики як окремих національних систем права, так і правових систем у цілому. Застосування в історико-правовій науці порівняльного методу спричинило появу цілої галузі науки – компаративістики, яка починає формуватися у західноєвропейських країнах ще у 20-і роки ХІХ ст. і набула піку свого розвитку у 20-і-30-і роки ХХ ст., коли у різних державах Західної Європи виникають цілі інститути, що займаються спочатку порівнянням  певних текстів законів, а потім і порівнянням варіантів правового регулювання аналогічних життєвих проблем, що мали місце в окремих країнах. Успіхи в компаративістиці дозволили дійти висновку, що порівняння у приватному праві можна здійснювати як у горизонтальному напрямі (порівняння різних національних систем у приватному праві), такі у вертикальному (співставлення еволюції норм національного приватного права в історичному аспекті), в його генезисі. Було проведено детальний аналіз й інших методів, таких як соціологічний, історичний, топічний, структурно – функціональний.

У підрозділі 1.2.“Історіографія еволюції західноєвропейського приватного права” відображено стан  наукової розробки теми. Охарактеризовано праці відомих дослідників розвитку приватного права Західної Європи, визначено переваги та недоліки їхніх праць, що дає можливість виявити прогалини в зазначеному питанні та ступінь дослідженості теми, приділити увагу невирішеним питанням, врахувати як позитивні надбання, так і недоліки, встановити наукову новизну дослідження.

У підрозділі проаналізовано праці вітчизняних і зарубіжних авторів та встановлено, що у юриспруденції радянської доби були відсутні праці, присвячені дослідженням приватного права. З’ясовано, що у радянський період в юридичній науці не існувало поділу права на приватне та публічне, вважалося, що інтереси громадян можна захищати лише за допомогою норм публічного права, та що право і закон є тотожними поняттями, а тому права і свободи громадян, їх рівність можна захищати лише публічно-правовими методами. Зазначено, що у незалежній Україні вітчизняні дослідники ототожнювали приватне право лише з цивільним, що залишало поза його межами торгівельні, господарські, сімейно-шлюбні, трудові та багато інших інститутів приватно-правового характеру. Проведено аналіз таких праць вітчизняних авторів, вказано на їхні прорахунки та помилки. Визначено власну позицію дисертанта у питанні поділу права на приватне і публічне та вказано на їхні характерні ознаки.

Проаналізовано праці зарубіжних авторів, в яких досліджується питання поділу права на приватне і публічне, поява та розвиток історичної школи права, виникнення вчення про етичний характер держави та її обов’язок втручатися у характер суспільних та економічних відносин, формування теорії соціального партнерства; простежено висвітлення генезису приватного права держав Західної Європи з найдавніших часів до сьогодення.

Зроблено висновок про те, що існує достатня кількість історіографічних джерел, в яких досліджено лише окремі аспекти еволюції західноєвропейського приватного права.

Підрозділ 1.3.“Соціально-економічні, політичні та правові передумови формування і розвитку приватного права” присвячений встановленню закономірностей генезису приватного права Західної Європи, зокрема характеристиці правового, соціального, політичного та економічного поля, в якому відбувалося зародження та подальша еволюція приватного права.

У підрозділі досліджуються передумови формування західноєвропейського приватного права, привертається увага до розвитку ремесла, торгівлі, відносин сюзеренітету-васалітету, цехової регламентації та судової правотворчості, які у сукупності і формували загальноєвропейське приватне право у період феодалізму. З розвитком технологічної революції простежувалися зміни в суспільних відносинах, а буржуазні революції, що відбулися в західноєвропейських державах, закріпили, виходячи з ідеї природного права, принципи соціальної справедливості та рівність громадян перед законом. Привертається увага до того, що представники ліберальної теорії приділяли певне значення захисту права приватної власності, особливо права розпорядження, що відіграло велику роль у розвитку приватного права в першій половині ХІХ ст.

З’ясовано, що формування західноєвропейського приватного права здійснювалося у певному науково-правовому просторі, який постійно змінювався під впливом соціально-економічних та політичних умов; розвитку західноєвропейського приватного права притаманна власна періодизація, яка не збігається з періодами соціально-економічного, політичного та правового розвитку західноєвропейських держав. Наявність правової науки постійно впливала на розвиток юридичної техніки, яка, у свою чергу, визначала якість права у цілому. У підрозділі проведено аналіз діяльності глосаторів, консиліаторів, представників доктрини природного права та представників історичної школи, їх вплив на джерела, поняття та всю юридичну техніку західноєвропейського приватного права. Позитивістський погляд на право у ХІХ ст. збігався з принципами ліберальної правової держави, і це вилилося у вимоги обов’язковості норм права не лише для громадян, але й для влади, що сприяло розвиткові приватного права. Водночас розвиток законодавства у сфері трудових і соціальних відносин відтісняв деяку частину приватного права від його застосування. Гострота соціально-економічних відносин у ХІХ та першій половині ХХ ст. гасилася у західноєвропейських державах нормами публічного права. Привертається увага до того, що лише з другої половини ХХ ст. суспільні відносини (трудові, соціальні) у західноєвропейських країнах стали регулюватися виключно нормами приватного права.

У цілому було зроблено висновок, що на формування та розвиток західноєвропейського приватного права здійснювали вплив соціально-економічні, політичні та правові умови життя суспільства.

Другий розділ дисертації – “Формування західноєвропейського приватного права” – складається з трьох підрозділів та присвячений зародженню і формуванню основних інститутів приватного права у період античності та середньовіччя.

У підрозділі 2.1. “Виникнення та еволюція концепції поділу права на публічне і приватне” досліджується зародження концепції поділу права на приватне і публічне в стародавньому Римі, визначаються основні його характеристики та ознаки цього поділу. Розглянуто подальшу еволюцію цієї концепції як у стародавньому світі, так і в середньовіччі, її залежність від політичних, історичних, правових та соціальних  обставин розвитку суспільства. Також приділено увагу розвитку в межах цієї концепції окремих інститутів та галузей права, зміні їх орієнтації та належності до приватного чи публічного права. Зазначено, що поділ права на публічне і приватне у стародавньому Римі відбувався як за суб’єктами творення і застосування норм, так і за територіальною ознакою. У середньовічній Європі на поділ права на публічне і приватне великий вплив здійснювали церква, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Досліджено характерні ознаки норм публічного і приватного права, зазначено, що норми публічного права та суб’єкти творення і застосування його норм носять транснаціональний характер.

Встановлено, що джерелом приватного права були договори сюзеренітету-васалітету, грамоти та хартії, що надавалися монархами окремим містам, цехове(гільдійське) право, звичаї, прецедентне та зобов’язальне право.

З’ясовано, що у період ранньофеодальної та станово-представницької монархії відбувалося відокремлення публічного права від приватного. У європейській правовій системі того періоду існували як суто приватні, так і публічні правові відносини, але були наявні системи, що поєднували приватне і публічне право. Остаточний поділ права на публічне і приватне стався у період абсолютної монархії. Джерелом публічного права став закон.

Встановлено, що до галузі публічного права відійшли кримінальне, адміністративне та податкове право, а до галузі  приватного – цивільне, сімейно-шлюбне, торгівельне, вексельне та трудове право, хоча їх норми зазнавали державного втручання у вигляді кодифікаційної діяльності. Констатується, що у період абсолютної монархії у державах Західної Європи простежується прагнення монархів обмежити сферу впливу приватного права, або хоча б регламентувати його основні положення. У свою чергу суб’єкти приватно-правових відносин прагнули захистити свої права і уникнути державного втручання у свої відносини.

Підрозділ 2.2. “Вплив римського права на формування західноєвропейського приватного права” визначає характерні ознаки, передумови та шляхи існування і розвитку римського права після занепаду Римської імперії в правовому полі Західної Європи. Досліджено ступінь впливу римського права на національні та міжнаціональні системи права Європи в середньовіччі, створення завдяки римському праву єдиної інституційної теоретичної бази західноєвропейського приватного права. Встановлено, що входження римсько-канонічного права в західноєвропейське правове життя ХІІ ст. було культурно-правовим переворотом. Саме тому-то держав Західної Європи до ХУІІ, а в деяких випадках до ХУІІІ ст., становили спільний, але не визначений у межах, культурно-правовий союз.

Обґрунтовано, що важливим фактором, що сприяв динамічному розвиткові континентального європейського приватного права, був його тісний зв’язок з римським правом, якому притаманна гнучкість та здатність до розвитку. У свою чергу англійське загальне право розвивалося у певній ізоляції від римського права, а тому воно і сьогодні зберегло свою оригінальність.

Доведено, що попри те, що в державах Західної Європи відбулися кодифікації цивільного права, правові інститути залишилися такими ж, як і в римському праві, у крайньому випадку вони з’явилися в осучасненій формі. В окремих державах при кодифікації до інститутів суто римського права додавалися норми, що базувалися на місцевих звичаях. Детально висвітлюється такий процес уніфікації приватного права в окремих західноєвропейських державах.

Зазначено, що особливості історичного розвитку західноєвропейських країн позначилися на розвиткові національного приватного права. Зокрема, досліджено особливості розвитку Німеччини, де роздрібненість держави перешкоджала становленню загальнонімецького приватного права, судової системи та появі  професійного юридичного стану. Для Англії характерним є казуїстичний характер права, внутрішня замкненість загального права та права справедливості. Зроблено висновок, що еволюція приватного права в усіх західноєвропейських державах відбувалася у напрямку до його уніфікації.

У підрозділі 2.3. “Формування західноєвропейського середньовічного приватного права” проаналізовано загальні тенденції формування приватного права середньовічної Західної Європи. Зазначений аналіз проводився за категоріями часового розвитку (ранньофеодальний період, сеньйоральна, станово-представницька та абсолютні монархії) та об’єднаної ознаки поділу європейського права (канонічне, маноральне, торгівельне, цехово-гільдійське, міське, королівське право). Висвітлено появу так званого варварського права, у якому були зафіксовані звичаєві правила вирішення спорів. Зазначено, що швидке зростання цивільно-правових відносин змусило народи держав Західної Європи вдаватися до застосування норм римського цивільного права. З’ясовано, що суто германські правові джерела відігравали визначну роль у формуванні та розвитку західноєвропейського приватного права.

Доведено, що система романо-германського права ствердилася завдяки спільності континентальної культури та розвитку університетської правової науки, що судова практика у західноєвропейських державах вносила значні корективи у розвиток норм приватного права. На судову практику значний вплив здійснювало канонічне право. Обґрунтовано, що англійське загальне право не зазнавало впливу з боку римського права, воно формувалося під впливом звичаїв та традицій величезної кількості різних племен, що населяли Британські острови.

Особливу увагу звернено на торговельні правила, які сприяли появі низки правових інститутів таких, як торгівельні будинки, банківські операції, страхування, довірчі товариства, вексель. Досить детально проаналізовано появу інституту векселя та вексельних операцій. Встановлено три типи векселів та вексельних угод, з’ясовано хронологічні періоди їх існування, появу нових вексельних процедур. Доведено, що вексель поступово набув значення самостійного, космополітичного засобу здійснення платежів і став предметом торгівлі у середовищі широких кіл населення держав Західної Європи.

Зроблено висновок, що західноєвропейське приватне право у державах континентальної Європи формувалося під впливом як римського, так і звичаєвого права. В Англії норми приватного права базувалися на загальному праві, серцевиною якого було право справедливості та судовий прецедент.

Третій розділ дисертації – “Розвиток західноєвропейського приватного права” – присвячений кодифікаційним процесам, що відбувались в західноєвропейських країнах протягом ХІХ – ХХ століть.

Підрозділ 3.1.“Кодифікація цивільного права західноєвропейських країн у ХІХ столітті” містить аналіз передумов та ознак кодифікаційних процесів в західноєвропейських державах у буржуазний період. Найбільша увага приділяється кодифікаціям приватного права Німеччини і Франції та подальшому впливу результатів цих кодифікацій на формування систем права інших європейських держав. Також розглядаються уніфікаційні процеси в англійському та скандинавському праві.

Хвиля буржуазних революцій, яка прокотилася по державах Західної Європи, спричинила появу нового права. Якщо за доби абсолютної монархії публічне право сприймалося виключно як волевиявлення монарха, а приватне право розглядалося як запорука неконтрольованої з боку влади поведінки приватних осіб, то в роки революцій з’явилася думка, що приватне право є тотожним природному праву людини і громадянина, а тому його існування не сумісне з втручанням держави. Саме тому у ХУІІІ–ХІХ ст. відбувся остаточний поділ галузей права на публічні і приватні, який зберігся і донині. З’ясовано, що приватне право стало сприйматися як невід’ємний результат реалізації природного права особи. Роль державних органів у регулюванні  приватного права була зведена до двох випадків: вони могли встановлювати його межі і загальні принципи та захищати інтереси приватних осіб і не дозволяти зловживати своїми правами. Основною вимогою до правових норм галузей публічного права стала вимога захисту інтересів всього населення держави, здійснення державними органами оптимального управління державою.

У підрозділі обґрунтовано, що кодифікаційні роботи, які проводилися у ХІХ ст. у західноєвропейських державах, спричинялися змінами в їх соціально-економічному та суспільно-політичному житті. Проведено аналіз кодифікаційних робіт у Франції, Німеччині та їх вплив на кодифікації в Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Італії, Іспанії, Португалії, Австрії, Греції, Скандинавських та інших державах. Зазначено, що ідея кодифікації права не знайшла відгуку в середовищі англійських юристів і законодавців, хоча в Англії і були прийняті спеціальні закони стосовно судоустрою, цивільного процесу та матеріального права.

Зроблено висновок, що кодифікація приватного права була спричинена діяльністю представників природної школи права, які обґрунтували необхідність надання чинності принципам і нормам природної науки та права суверена створювати і переглядати норми права. Кодифікація систематизувала норми права, і вони стали обов’язковими для судових органів.

До підрозділу 3.2. “Розвиток західноєвропейського цивільного права у ХХ столітті” включені результати дослідження автором передумов, соціальних, економічних, політичних та правових факторів, що здійснили вплив на еволюцію галузі цивільного права як невід’ємної складової приватного права Західної Європи ХХ ст. Визначено загальні уніфікаційні тенденції європейського цивільного права, аналізуються переваги та недоліки цього процесу. Наближеність інститутів та принципів цивільного права держав Західної Європи є обґрунтованим наслідком загальних тенденцій європейської глобалізації, зближення континентальної, північної та англосаксонської правових сімей. Утворення ЄС має поглибити та закріпити уніфікаційні тенденції.

Встановлено, що якщо у ХІХ ст. головним джерелом приватного  права у західноєвропейських країнах був закон, то у ХХ ст. – судова практика. Ця джерельність приватного права закріплена у законодавстві майже усіх західноєвропейських держав. Проведено аналіз такого законодавства у різних західноєвропейських державах і підтверджено положення, що розвиток приватного права в державах Західної Європи не можна вважати продуктом центрів великих правових систем, що  інші держави не були просто отримувачами інновацій. Водночас у державах Західної Європи спостерігається тенденція до уніфікації приватного права. Особливо вона посилилася у зв’язку із створенням Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС). Така уніфікація здійснюється за допомогою інструкцій та директив, а також практичними кроками, такими, наприклад, як створення Комісії з європейського договірного права, яка займається розробкою загальних принципів договірного права, його тлумачення, термінів, узгодженням норм договірного права різних країн. Зроблено висновок, що уніфікація є стимулом і обставиною політичного об’єднання західноєвропейських країн і сприяє посиленню як національної, так і наднаціональної ідентичності європейців.