ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну основу, окреслено наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, визначено практичне значення отриманих результатів, а також вказано форми апробації і впровадження одержаних результатів у практичну діяльність та навчальний процес.
Розділ 1 “Аграрний сектор економіки України та його кримінально-правова охорона” складається з двох підрозділів, в яких здійснено аналіз сучасного стану та особливостей кримінально-правової охорони аграрного сектора економіки.
У підрозділі 1.1. “Поняття та сучасний стан аграрного сектора економіки України” на основі вивчення низки історичних документів проаналізовано етапи формування та становлення аграрного сектора України в період з 20-х років минулого століття до сьогодення.
Принципово важливим інтегральним наслідком реформування аграрного сектора, яке відбулося за роки незалежності України, стало створення багатоукладної системи господарювання та проведення земельної реформи.
Існуюча ситуація потребує якісного удосконалення системи державного управління аграрним сектором на загальнодержавному та регіональному рівнях, пристосування його до нових умов функціонування. Така складна виробничо-економічна система може ефективно функціонувати і стабільно розвиватися лише за наявності адекватних форм управління нею.
На основі аналізу змісту термінів сформульовано визначення агропромислового комплексу як сукупності галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. Основу комплексу становлять послідовні стадії виробництва сільськогосподарської сировини, а тому аграрний сектор економіки (сільське господарство) виступає базисом та об’єднуючим ланцюгом усіх елементів агропромислового комплексу України.
Під поняттям “аграрний сектор” автором пропонується розуміти сукупність галузей господарства, діяльність яких пов’язана з рослинництвом, тваринництвом, птахівництвом, хутровим звірівництвом, бджільництвом, рибальством та іншою діяльністю з вирощування продуктів харчування, сировини для промисловості, їх первинної переробки та подальшої реалізації.
Дослідження дало змогу дійти висновку щодо відсутності глибоко продуманої державної політики і відповідної юридичної бази, наслідком чого є дестабілізація аграрного виробництва, поглиблення диспропорцій у ньому, спад виробництва, значна кількість низькорентабельних і збиткових підприємств, зростання споживчих цін і зниження купівельної спроможності населення. У цих умовах реальною постає загроза продовольчій безпеці держави.
У підрозділі 1.2. “Кримінально-правова охорона аграрного сектора економіки України від корисливих злочинних посягань” проводиться юридичний аналіз злочинів в аграрному секторі економіки, а також досліджуються проблемні питання застосування кримінально-правових норм за вчинення злочинів цієї категорії.
Проведене автором вивчення 440 кримінальних справ про злочини, учинені в аграрному секторі економіки України у 2001 – 2006 рр., дало можливість виділити основні статті КК України, за якими порушувалися справи цієї категорії: крадіжка (ст. 185) – 20,3 %; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) – 38,5 %; зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) – 13,4 %; службове підроблення (ст. 366) – 12,5 %; службова недбалість (ст. 367) – 7,0 %; одержання хабара (ст. 368) – 5,9 %; шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222) – 1,1 %; порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210) – 0,7 %; ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212) – 0,2 %.
Юридичний аналіз зазначених кримінально-правових норм та практики їх застосування дав можливість автору запропонувати таку класифікацію корисливих злочинів в аграрному секторі економіки залежно від безпосереднього об’єкта посягання: 1) загальнокримінальні корисливі, до яких можна віднести злочини проти власності, передбачені розділом VI КК України; 2) злочини у сфері господарської діяльності (розділ VII КК України); 3) злочини у сфері службової діяльності (розділ XVII КК України).
Результатом проведеного вивчення складу найбільш розповсюджених корисливих злочинів, що вчинюються в аграрному секторі економіки (ст. 185, 191, 364 КК України), стало формулювання пропозицій щодо внесення змін до кримінального законодавства:
2. Пропонується законодавче визначення крадіжки як “таємне викрадення чужого майна на суму, що перевищує три неоподаткованих мінімумів доходів громадян”.
3. Пропонуються зміни до примітки ст. 185 КК України: “Якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але наявні кваліфікуючі ознаки, то застосовуються відповідні частини ст. 185, 190, 191 КК України”.
4. Пропонується відповідальність за привласнення передбачити в частині першій, а за розтрату – у ч. 2 ст. 191 КК України із більш суворою санкцією.
5. Пропонується внести зміни до чинного кримінального закону шляхом прийняття нової норми і розміщення її в розділі XVII (Злочини у сфері службової діяльності) – “Бездіяльність службової особи”:
Стаття 364-1. Бездіяльність службової особи.
1. Умисне невиконання службовою особою всупереч інтересам служби дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати – карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Те ж діяння, вчинене службовою особою, яка посідає відповідальне становище або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Діяння, передбачені частинами першої чи другої цієї статті, вчинені службовою особою, яка посідає особливо відповідальне становище, – карається позбавленням волі на строк до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Розділ 2 “Кримінологічна характеристика корисливих злочинів в аграрному секторі економіки України” складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто кримінологічний аналіз і детермінанти корисливих злочинів, учинених в аграрному секторі економіки, та характеристику осіб, які вчиняють злочини в цій сфері.
У підрозділі 2.1. “Кримінологічний аналіз корисливих злочинів в аграрному секторі економіки України” зазначається, що злочини в аграрному секторі економіки є частиною економічної злочинності в Україні, яка, у свою чергу, є складовою корисливої злочинності. Автором на основі аналізу існуючих точок зору щодо поняття економічної злочинності запропоновано визначення економічної злочинності в аграрному секторі економіки як суспільно небезпечного явища, що виявляє себе в сукупності передбачених кримінальним законом діянь, які вчинені працівниками аграрного сектора економіки, посягають на економічні відносини в цій сфері та характеризуються корисливою мотивацією.
Автором підкреслюється суспільна небезпечність злочинів цієї категорії, наслідки яких є дуже вагомими й руйнівними, оскільки вони завдають не поверховий, а глибокий систематичний вплив на аграрний сектор економіки, механізм господарювання та наявну сукупність соціально-економічних відносин, а також все помітніше впливають на криміналізацію економічних відносин у державі загалом. Унаслідок цього спотворюється сутність ринкових реформ в аграрному секторі економіки, руйнується існуюча система соціальних цінностей, віра у справедливість державних інституцій та підприємницьких структур.
Вивчення кримінальних справ про злочини, вчинені в аграрному секторі економіки, а також інших джерел кримінологічної інформації дозволило автору виділити, зважаючи на наведені у кримінологічній літературі класифікації у структурі корисливих злочинів в аграрному секторі економіки, такі групи: 1) розкрадання майна шляхом крадіжки; 2) привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем; 3) злочини у сфері службової діяльності; 4) злочини у сфері господарської діяльності. Аналіз статистичних даних дозволив визначити значні зміни у структурі злочинів цієї категорії, що відбулися протягом 2000–2006 рр.: значне збільшення частки злочинів, що були виявлені у сфері службової діяльності (їх питома вага у структурі злочинів в аграрному комплексі економіки зросла більш ніж у 1,5 рази – з 34 до 55 %) та злочинів у сфері господарської діяльності (їх частка зросла у 3 рази – з 3 до 9 %), а також суттєве зменшення питомої ваги злочинів проти власності у структурі корисливих злочинів в аграрному секторі економіки: розкрадання майна шляхом крадіжки – з 20 до 14 %, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – з 40 до 21 %.
Найбільш поширеними зловживаннями в аграрному секторі економіки є такі: розкрадання матеріальних цінностей Держкомрезерву; неефективне, нецільове використання бюджетних та позабюджетних коштів; неповернення іноземних кредитів, отриманих під гарантію Уряду за закуплену сільськогосподарську техніку; недбале зберігання й умисне приховування запасів зерна; розкрадання матеріальних цінностей під час сівби і збирання урожаю та інші зловживання, пов’язані з реформуванням аграрного сектора економіки України.
Кримінологічні детермінанти корисливих злочинів в аграрному секторі економіки” автором висловлюється думка, що, відповідно до змісту кримінологічних чинників, усі причини та передумови, що впливають на зростання рівня корисливої злочинності в аграрному секторі економіки, можуть бути згрупованими в такі блоки: 1) соціально-економічні; 2) морально-психологічні; 3) соціально-політичні; 4) правові; 5) кадрові; 6) організаційно-управлінські.
З метою визначення причин вчинення злочинів в аграрному секторі економіки було проведено опитування 496 працівників ДСБЕЗ МВС України.
Соціально-економічні чинники зумовлені причинами та умовами соціально-політичного характеру, головними з яких є відсутність чіткої аграрної політики та наявні політичні амбіції.
Чинники кадрового характеру обумовлені недостатньою кількістю висококваліфікованих фахівців на сільськогосподарських підприємствах.
До чинників правового характеру автором віднесені: прийняття окремих нормативних актів, які прямо сприяють вуалюванню (тінізації) джерел накопичення капіталів злочинного походження; встановлення надмірно високих податків; відсутність механізму виконання нормативно-правових актів та суперечність між ними; відсутність чіткого правового механізму купівлі-продажу земельних сертифікатів (права на земельну частку – пай) та контролю за цим процесом з боку Державного комітету України по земельних ресурсах і місцевих органів влади тощо.
У підрозділі 2.3. “Характеристика осіб, які вчиняють корисливі злочини в аграрному секторі економіки” зазначається, що кримінологічне вивчення особи корисливого злочинця у цій сфері здійснюється з метою виявлення й оцінки тих її властивостей і рис, що породжують злочинну поведінку, та її профілактики. У цьому вбачається найтісніша єдність трьох компонентів кримінологічних проблем: особи злочинця, причин і механізму злочинної поведінки, профілактики злочинів.
Автором на основі вивчення матеріалів 440 кримінальних справ про злочини, вчинені в аграрному секторі економіки, результатів опитування працівників ДСБЕЗ МВС України, статистичних даних Департаменту інформаційних технологій МВС України досліджені особи, які були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів в аграрному секторі економіки, що дало можливість виділити характерні соціально-демографічні ознаки осіб цієї категорії.
Найчастіше злочинцями є особи віком від 36 до 50 років – 43,0 % (189), у 36,6 % (161) випадках їм було від 25 до 35 років; у 20,4 % (90) – 51 та більше років.
Більшість злочинців мали вищу освіту – 48,6 % (214); середню спеціальну – 30,7 % (135); середню загальну – 20,7 % (91).
Чоловіки і жінки вчиняють злочини в цій сфері практично однаково часто: жінки – 50,9 % (224), чоловіки – 49,1 % (216).
Стосовно ролі особи у вчиненні злочину, у 49,3 % (217) злочинах особа особисто брала участь у вчиненні злочину; виконувала “технічні” операції кримінального змісту, не маючи уявлення про загальний характер злочинних дій – 28,6 % (126); знала про злочинний характер дій, спосіб вчинення злочину та загальний план злочинної операції – 22,1 % (97).
Злочини у цій сфері вчиняють переважно керівники сільськогосподарських підприємств – 27,7 % (122); керівники підрозділів сільськогосподарських підприємств – 23,6 % (104); матеріально відповідальні особи – 19,8 % (87); робітники фінансово-бухгалтерської сфери – 17,3 % (76); державні службовці – 4,8 % (21); робітники (селяни) – 6,8 % (30).
Характеризуючи стаж роботи на останньому місці вчинення злочину, у 45,0 % (198) випадках злочинці працювали від трьох до п’яти років; понад п’яти років – 43,1 % (190); до трьох років – 11,9 % (52). Звертає увагу те, що у 78,6 % (346) випадках особи мали абсолютно позитивну характеристику; лише у 12,0 % (53) випадках характеризувалися стійкими антисоціальними установками; у 9,3 % (41) – превалюючою негативною поведінкою.
Розділ 3 “Особливості запобігання корисливим злочинам в аграрному секторі економіки України” складається з двох підрозділів.
Теоретичні та організаційно-правові засади запобігання корисливим злочинам в аграрному секторі економіки України” автором сформульовано основні принципи кримінологічного запобігання, які виражають основні ідеї кримінологічної і кримінально-правової політики держави у сфері боротьби зі злочинністю й іншими правопорушеннями, у тому числі й в аграрному секторі економіки: програмної перебудови суспільства; суспільного осуду злочинної поведінки; адекватності методів і засобів запобігання; систематичності й багатоплановості запобіжних заходів; високого рівня розкриття злочинів; вивчення криміногенних ситуацій та їх запобігання.
Запобігання злочинності в аграрному секторі економіки має здійснюватись цілеспрямовано, з огляду на сучасні наукові досягнення, мати плановий характер і враховувати прогностичну інформацію. Наукова організація профілактики злочинності в аграрному секторі економіки припускає всебічне вивчення й облік економічних, демографічних, культурних, географічних, національних і кримінологічних особливостей регіону, можливостей органів влади, правоохоронних органів, громадських організацій і фермерських господарств.
запобігання корисливим злочинам являє собою взаємозалежну систему різноманітних заходів загальносоціальних, спеціально-кримінологічних та індивідуальних заходів запобігання злочинам, об’єднаних метою усунення причин злочинності й умов, що сприяють вчиненню злочинів.
Автором пропонується створити на урядовому рівні Координаційну раду з питань запобігання та протидії злочинам в аграрному секторі економіки, до складу якої включити представників: МВС України (Державної служби боротьби з економічною злочинністю, дільничних інспекторів міліції, відділів карного розшуку, Державтоінспекції, підрозділів дорожньо-патрульної служби, слідчих відділів, Державної служби охорони, підрозділів патрульно-постової служби), Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства аграрної політики України, облміськдержадміністрації, сільських (селищних) рад.
Спеціально-кримінологічне запобігання корисливим злочинам відмінне від загальносоціального запобігання саме з огляду на спеціальне призначення для усунення конкретних кримінологічних факторів.
Для успішної реалізації спеціально-попереджувальних заходів з метою посилення боротьби з корисливою та іншою злочинністю в аграрному секторі економіки разом з удосконаленням правового регулювання варто передбачити необхідні заходи для ресурсного та інформаційного забезпечення зазначеної системи заходів (кадри, технічні засоби, організаційні умови), тобто вироблення механізму, покликаного реалізовувати норми закону.
Однією з умов ефективної організації запобігання корисливим злочинам в аграрному секторі економіки є визначення і глибоке вивчення об’єкта запобігання. Стосовно розробки заходів індивідуального запобігання існує проблема, пов’язана з недостатньою кількістю емпіричних досліджень, які дають матеріал для узагальнення характеристик особи злочинця. Це необхідно для конкретизації індивідуального запобігання, для визначення переліку осіб, які повинні перебувати на профілактичному обліку. При встановленні такого переліку потрібно мати на увазі: вік (вікові групи) осіб, які вчиняють корисливі злочини; їх минулу та сьогоденну поведінку (наявність судимості, вид занять, зайнятість і характер зайнятості у вільний від роботи час); відносини в родині й у колективі тощо. | 
