Стукаліна Запровадження військового права в Західноукраїнській Народній Республіці : Стукалина Введение военного права в Западноукраинской Народной Республике

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, особистий внесок автора;

сформульовані основні положення, що виносяться на захист, висновки про впровадження та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі — „Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” — проаналізовано рівень і стан наукового дослідження проблеми та джерельна база дисертації.

За часів СРСР процеси відновлення національної державності на західноукраїнських землях, українсько-польське збройне протистояння, роль і місце „республіки галичан” у визвольних змаганнях розглядалися радянськими істориками крізь призму "боротьби проти українського буржуазного націоналізму".

В УРСР також не визнавався власне факт "легітимності" існування ЗУНР, що було серйозною проблемою на шляху досліджень вітчизняними радянськими істориками. Західноукраїнська Народна Республіка трактувалася  як  маріонеткова держава,  створена українськими   буржуазними націоналістами  в  листопаді  1918 року на території Східної Галичини під час розпаду Австро-Угорської імперії. Замовчувалася законотворча діяльність уряду ЗУНР, трагічні події українсько-польської війни, таврувалися політичні й військові діячі Республіки.

Належне місце в дослідженні  посідають мемуари, спогади політичних і військових діячів, які обіймали керівні посади в уряді Західноукраїнської держави та армії: К.Левицького, М.Лозинського, О. Назарука, С. Голубовича, М. Тарнавського, В.Шухевича, А.Кравса, А.Крезуба, М.Стахіва, М.Чубатого, С.Ярославина та ін. Із спеціальних історичних досліджень нашу увагу особливо привернули праці О.Кузьми, Л.Шанковського, О.Удовиченко.

Практично кожна робота з історії ЗУНР певним чином розкриває сутність військового будівництва ЗУНР та перебіг українське - польської війни 1918 - 1919 років. Водночас, за останні роки з'являються роботи, які безпосередньо присвячені Галицькій армії. Вони висвітлюють етапи становлення окремих збройних формувань та родів військ збройних сил Галичини, подають історичну інтригу бойових дій українське - польського протистояння, узагальнюють досвід військове - патріотичного виховання та вишколу особового складу. Це насамперед  низка публікацій окремих документів з історії ЗУНР, серії краєзнавчих нарисів про її політичних і військових провідників та окремі узагальнюючі праці. Варто назвати роботи Я.Малика, Б.Вола, В.Чуприни, В.Савинця, І.Танчина, М.Литвина, К.Науменка, О.Шишки, В.Гордієнка, Б.Тищика,  О.Вівчаренко,  В.Кульчицького, С.Макарчука, Л.Дещинського, І.Лісної, М.Кравчука. Варто зазначити, що вивчення наукових  набутків сучасних  істориків  і ретельний  аналіз першоджерел виявило деякі помилки у поглядах на формування військового права в ЗУНР, зокрема у працях В.Футулуйчука, І.Лісної стосовно створення, підпорядкованості та компетенції польових судів.

Вкрай важливе значення у дослідженні дисертаційної проблеми мають архівні джерела, значна частина яких зберігається у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, зокрема фонд 1075 —  Військове міністерство УНР, фонд 1078  — Головне управління Генерального штабу УНР та ін. Більша частина наявних архівних документів щодо розкриття проблеми, яка досліджується, знаходяться в Центральному державному історичному архіві  України  у  Львові.   Масив конкретно – історичного  матеріалу знайдено у фонді 360 — Особистий фонд адвоката Володимира-Степана Старосольського, фонд 385 — Особистий фонд Семена Горука, фонд 581 — Колекція документів про діяльність урядів та армій УНР і ЗУНР, фонд 685 — Особистий фонд Йосипа Вітошинського-Доброволя, фонд 771 — Особистий фонд Володимира Левицького та ін. З користю залучено до наукового обігу й документи Державного архіву Львівської області, зокрема  фонди 1, 256, 257, 271,1259 та ін.

Науковомістким джерелом для вивчення теми дослідження стали розпорядження, закони та ухвали уряду ЗУНР, які були оприлюднені у „Віснику державних законів і розпорядків Західноукраїнської Народної республіки”, „Віснику Державних законів і розпорядків Західної області Української Народної Республіки”, „Віснику Державного Секретаріату Військових Справ", „Збірнику законів, розпорядків та обіжників, проголошених Державним Секретаріатом Західноукраїнської Народної Республіки”.

Окрему групу джерел становлять тогочасні часописи. Серед них особливу цінність становлять газети „Діло”, „Дрогобицький листок”, „Золочівське слово”, „Народ”, „Покутський вісник”, „Стрийський вісник”, „Український голос”, а також видання військової преси Галицької армії: „Стрілець”, „Стрілецька думка”, „Козацький голос”, „Український Скиталець”, які періодично публікували  офіційні розпорядження і накази командування.

Таким чином, історіографічний огляд теми зародження та розвитку ЗУНР свідчить, що проблема військового будівництва в Галицької державі у дослідженнях українських істориків посідає важливе місце, але чимало її аспектів ще зберігає полемічний характер. Огляд історіографії та джерел у контексті проблеми дослідження  надає підстави констатувати,  що становлення військового права у Західноукраїнській Народній Республіці на даному етапі не знайшло належного   висвітлення в науці. Спираючись на наукові досягнення попередників, наявну джерельну базу, у цій роботі зроблено спробу вирішити це завдання.

У другому розділі –  „Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки та правове регулювання діяльності перших органів військового управління” — аналізується військово-політичне та соціально-економічне становище у Східній Галичині напередодні розпаду     Австро - Угорщини   і   проголошення    Західноукраїнської Народної Республіки, витоки створення українських військових формувань та правові основи діяльності органів військового управління щодо військового будівництва.

На перших етапах військове   будівництво у новоствореній державі відбувалося стихійно, а політичне керівництво країни, головним чином, покладалося на національну свідомість і патріотизм населення галицьких земель.

8 листопада 1918 року Головний Військовий Комісаріат оголосив „Поклик до всіх Повітових Управ”. Це був перший правовий акт центральної військової влади у справі організації української армії. Поміж тим він не мав наказової або директивної сили ("поклик"). 9 листопада 1918 року Українська Національна Рада утворила уряд - Тимчасовий Державний Секретаріат, у складі якого було 14 міністерств — державних секретарств на чолі з державними секретарями. З цього моменту військове будівництво набуває організованості, обґрунтованості і плановості.

Державний Секретаріат Військових Справ (ДСВС) став важливим осередком державотворення ЗУНР. Він почав розробляти військове законодавство, яке покликане було служити надійним засобом  охорони  боєздатності  Галицької армії,  військової дисципліни, встановленого порядку, регламентації виконання обов'язків військової служби, утвердження прав і законних інтересів військовослужбовців. Відділи ДСВС готували нормативні акти: про розподіл країни на військові області й округи, організацію українського війська, комплектування частин командним складом, призов до війська, постачання армії озброєнням і амуніцією. На нього були також покладені такі відповідальні завдання військового будівництва: мобілізація і вишкіл новобранців, підготовка командних кадрів, матеріально-технічне забезпечення армії. Відповідно до своїх функцій у його складі було створено 18 відділів.

Військове-політичне керівництво ЗУНР змушене було розробити і запровадити власну систему економічних, соціально-політичних, правових, власне військових та інших заходів, які здійснювалися в інтересах зміцнення обороноздатності молодої держави.

13 листопада 1918 року ДСВС упровадив затверджену Українською Національною Радою військову присягу  —  урочисту обіцянку („присягання"), яку дає кожний  громадянин при його вступі до лав збройних сил держави. Цього ж дня на підставі постанови Української Національної Ради Голова Державного Секретаріату і Державний Секретаріат Військових Справ видали низку розпоряджень щодо створення Галицької армії.   Було проголошено, що всі військові формування і формації колишньої Австро – Угорської  монархії,  що на той час знаходилися на території ЗУНР, а також усі військові частини, які в минулому були сформовані на території країни, підлягали демобілізації. Вся територія держави була поділена на три військові області: Львів, Тернопіль і Станіслав (нині Івано-Франківськ). Кожна з них поділялася на 4 військові округи. За цим же рішенням було створено обласні, окружні та повітові військові команди.

Відсутність статутів українського війська змусило ДСВС, на початковому   етапі   утворення   армії   Галичини,   віддати розпорядження, згідно якого були оголошені чинними статути австро-угорських збройних сил (щоправда з деякими змінами у бік демократизації). Крім того, широко використовувались, видані Бойовою Управою УСС у Відні 1915 року, статути Українських Січових Стрільців — „Правильник піхотинця”, „Правильник сотника” і „Правильник четаря”. Наприкінці 1918 року Секретаріат Військових Справ розробив і впровадив у військо "Прикази до впорядку піхоти ЗУНР".

Були розроблені правові основи проходження військово-релігійної служби. Від початку існування Державного Секретаріату Військових Справ у його складі функціонував відділ духівництва, в Окружних Військових Командах — духовна референтура, а згодом у складі Начальної Команди Галицької Армії - відділ духівництва.

Таким   чином,   Західноукраїнська  Народна  Республіка побудувала армію європейського зразку — першу українську армію з усіма видами і родами військ, єдиним командуванням і професійним вишколом на підставі ретельно розробленої правової бази, яка визначала завдання та повноваження органів військового управління в сфері оборони.

В третьому розділі  — „Законодавчі акти ЗУНР про соціальний захист військовослужбовців” — висвітлюються питання соціальної політики держави,   основні   види соціального забезпечення військовослужбовців   Української  Галицької  Армії  та  їх відображення у законодавстві.

Визначене  поняття соціального захисту та його зміст. Зазначено, що розробка правової основи соціального захисту військовослужбовців здійснювалася у відповідності до особливого статусу вояка з врахуванням рівня економічного стану держави.

Визначено значну роль у матеріальному забезпеченні вояків Галицької армії органів військового постачання, вирішені питання продовольчого забезпечення.   У складі ДСВС були відділи: інтендантський, харчовий і амуніційний, а у складі Начальної Команди Галицької Армії - інтендантський. Загальною організацією постачання в Галицькій армії займалася інтендантська служба.

Речове забезпечення у Галицькій армії включало в себе забезпечення особового складу військовим обмундируванням, взуттям,   білизною, спорядженням, теплими  речами  і іншим майном, а також організацію і забезпечення ремонту речового майна та інші види обслуговування військовиків.

Усі категорії військовослужбовців Галицької армії держава забезпечувала житловими приміщеннями.  На основі норм військового  законодавства  це право реалізовувалося у різних формах, що відрізнялися залежно від належності особи до тієї чи іншої військової категорії, а також від умов проходження військової служби, інших обставин.

Грошове забезпечення військовослужбовців Галицької армії визначалося залежно від посади, військового звання, тривалості перебування у війську та умов служби. Воно складалося з окладів грошового утримання, додаткових видів грошового забезпечення.

Медичне забезпечення військовослужбовців здійснювалося через систему військово-медичних закладів: медичних пунктів і шпиталів. Пільги у галузі охорони здоров'я полягали у безкоштовному    забезпеченні    військовослужбовців    УГА медикаментами та іншими предметами і матеріалами медичного майна, в наданні медичної допомоги. Вже на першому етапі військового будівництва, в часи листопадових боїв за Львів, було створено санітарну референтуру Начальної Команди, а у військових підрозділах діяли санітарні пункти під керівництвом військових і цивільних лікарів.

Правове     регулювання     пенсійного     забезпечення військовослужбовців   припадає   на   серпень   1919  року,   коли   був затверджений „Закон про вислуженину військових осіб" УГА. Було вирішене також питання наділення військовослужбовців землею.

Органи державної влади Західноукраїнської Народної Республіки свою діяльність у військовій сфері спрямовували не тільки на задоволення    матеріальних,    але    й    духовних    потреб військовослужбовців. Були здійснені заходи щодо підвищення освітнього рівня військовослужбовців, введена нова форма одягу та військові відзнаки, система нагород, запроваджено нові військові звання.

Таким чином, протягом усього періоду зародження та функціонування на західноукраїнських землях власного війська, а також незважаючи на складні економічні умови. Галицька держава доволі   належним   чином   дбала   про   соціальний   захист військовослужбовців та здійснювала  забезпечення їх у відповідності до законодавства.

У четвертому розділі —  „Військові органи правопорядку та органи військової юстиції ЗУНР" —  аналізується становлення та діяльність військових правоохоронних органів.

На початку грудня 1918 року, згідно низки розпоряджень військового відомства, при Начальній Команді Галицької Армії був сформований відділ Польової жандармерії — орган військового правопорядку.

12 березня 1919 року були затверджені "Організаційні Постанови для Польової Жандармерії Галицької Армії" та "Службова інструкція для Польової Жандармерії"", які були проголошені наказом Начальної Команди Галицької Армії. Ці директивні документи стали основою діяльності Польової жандармерії УГА.  Підрозділи Польової жандармерії підпорядковувалися Начальній Команді Галицької армії. Крім того, вони підпорядковувалися начальникам штабів корпусів, у розташуванні яких дислокувалися. Структуру Польової жандармерії складали; Відділ Польової жандармерії при НКГА, сотні  — при командах корпусів та чети при командах бригад.

Рішенням Державного Секретаріату Військових Справ від 2 лютого 1919 року була створена військова служба залізничного правопорядку - Залізнична Військова Управа (ЗВУ) при ДСВС. Завданнями ЗВУ були: організація, управління і патрулювання всіх залізничних шляхів і транспорту, а також охорона державного майна на   залізничних   шляхах.   24 березня  1919 року   ДСВС   оприлюднинаказ про створення Залізничної жандармерії при Залізничній Військовій Управі Державного Секретаріату Військових Справ та визначив її компетенцію.

Судова система в Галичині у перші дні після Листопадового зриву 1918 року майже нічим не відрізнялася від тієї, що діяла на всій території Австро-У горської імперії. Формуючи власне судочинство, Українська Національна Рада ЗУНР 21 листопада 1918 року прийняла Закон „Про тимчасову організацію судів і судової влади”,  відповідно до якого всі суди, які знаходилися на території вищого краєвого суду у Львові стали судами Західноукраїнської Народної Республіки. 8 листопада 1918 року у Львові було проголошено про створення військове - польового суду при НКГА.

Відповідно військово-адміністративному поділу держави на військові області та округи, ДСВС ліквідував колишні австрійські військові дивізійні та бригадні суди, а відтак створив 3 обласні та 12 окружних військових судів, польові суди окремих бригад.

Одночасно з реформами в судочинстві проводилася реформа органів державної прокуратури, головною функцією якої було обвинувачення. Було створено "Державну прокураторію", а також "Вищу Державну прокураторію" як найвищу інстанцію в системі органів прокуратури. Розпорядженням ДСВС також було запроваджено інститут військової прокуратури. Вона очолювалась Генеральним військовим прокурором, а у військових областях і округах її репрезентували військові прокурори і судові офіцери.