Мартиненко О.А. Злочини серед працівників ОВС України: їх детермінація та попередження

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі розкривається сутність і стан наукової розробки проблеми детермінації протиправної поведінки працівників органів внутрішніх справ, обґрунтовується необхідність проведення систематичних досліджень у цій галузі. Дається загальна характерис­тика дисертації, визначено мету і задачі дослідження, сформульовані положення та висновки, які зумовлюють наукову новизну дисертації, показується практичне значення одержаних результатів.

Розділ перший “Органи внутрішніх справ України на сучасному етапі розвитку суспільства” складається з трьох підрозділів. У них дисертант обґрунтовує вибір методологічного напряму дослідження, характеризує зміст, структуру та правові засади функціонування ОВС України, формулює цілісне уявлення про органи внутрішніх справ як складову частину предмета дослідження.

У підрозділі 1.1 “Методологічна та джерельна база дослідження” відзначається, що одним із фундаментальних у сучасній кримінології є не лише питання соціально-правової дихотомії злочинності, але й її системного характеру, що потребує відповідного добору методологічних підходів. З огляду на визначення методології як основного елементу теорії пізнання констатується, що сучасна світова кримінологія є конгломератом різних філософських ідей, що призводить до певної методологічної кризи у гносеології. Одним з виходів з цієї кризи вбачається сприйняття ідей герменевтики та синергетичного підходу, що базуються на розумінні соціального плюралізму та передбачають можливість взаємодії методів різних шкіл на основі взаємного узгодження. Поділяючи ідею такого комплексного підходу, дисертант як методологічну основу дослідження обрав принцип поєднання концепції соціального детермінізму, системного підходу, історизму та діалектики.

Викладені положення застосування кожного окремого методу та детальний опис емпіричної бази дослідження дозволяють стверджувати про об’єктивність, репрезентативність та валідність отриманих результатів дослідження.

Підрозділ 1.2 “Задачі, функції та структура ОВС України” присвячено характеристиці органів внутрішніх справ як правоохоронної агенції та соціального інституту сучасного суспільства. Розглянуто внутрішню побудову органів внутрішніх справ та їх історичний генезис на території України. У дисертації констатується, що органи внутрішніх справ традиційно використовувалися державою як ефективний засіб переважно силового впливу на злочинність та суспільну свідомість – від часів існування так званих „поліцейських держав” до кінця існування радянського режиму.

Проведений аналіз історичного розвитку, законодавчої та нормативної бази органів внутрішніх справ вказує на необхідність масштабного реформування ОВС України з урахуванням сучасних вимог до силових інституцій держави, оскільки саме вади структурно-функціонального та правового забезпечення відіграють одну з провідних ролей у детермінації численних випадків зловживання владою з боку правоохоронців.

Дисертантом підтримується позиція, згідно з якою органи внутрішніх справ у системі державного управління мають належати лише до виконавчої гілки влади, оскільки надання додаткових функцій завжди несе потенційну загрозу перетворення органів внутрішніх справ у репресивно-каральну структуру та рецидиву негативних елементів “поліцейської держави”.

У підрозділі 1.3 “Правова регламентація діяльності ОВС: міжнародні та національні аспекти” проведений детальний аналіз правових засад правоохоронної діяльності, що існують у міжнародному праві та національному законодавстві, оскільки досконалість правової основи діяльності органів внутрішніх справ є одним з чинників їх ефективності та законності поведінки кожного конкретного працівника.

Констатується, що наявність у нормативній базі, що регулює діяльність ОВС України, переважно відомчих та міжвідомчих норм, створює передумови для довільного тлумачення закону з боку правоохоронців, порушення принципу верховенства законодавчих норм у практичній діяльності підрозділів ОВС. Звертається увага на неконтрольовано широкий спектр правоохоронної діяльності, побудованої на використанні у піднормативних документах таких конструкцій, як „відповідно до законів”, „на підставі та на виконання закону”, „у межах прав, які надані законом”.

Одночасно акцентується увага на проблемі існування широкого пласту міжнародних правових документів, які за різних причин поки що не стали частиною національного законодавства, проте мають суттєве значення для подальшого вдосконалення діяльності ОВС України. Аналізуючи положення вказаних документів, дисертантом запропонована, як оптимальне розв’язання цієї ситуації, часткова імплементація міжнародних норм з одночасною адаптацією національної нормативної бази до законодавства Європейського Союзу в сфері здійснення правоохоронної діяльності.

Розділ другий “Кримінологічна характеристика злочинів у підрозділах ОВС України” складається з 4 - х підрозділів, в яких аналізується загальний масштаб випадків протиправної поведінки працівників ОВС України та послідовно розкриваються складові кримінологічної характеристики цього явища.

Підрозділ 2.1 “Злочини серед працівників ОВС: питання кримінально-правової та кримінологічної дефініцій” присвячено вивченню розбіжностей, що існують у правовій науці між кримінально-правовим та кримінологічним підходом щодо визначення злочинів, які вчиняють працівники ОВС. З огляду на дискусійність деяких дефініцій, у рамках дисертаційного дослідження перевагу віддано більш широкому, кримінологічному розумінню використання службового становища працівником ОВС під час вчинення ним злочину, оскільки саме така позиція дозволяє повніше охарактеризувати розглянуту групу злочинів і точніше визначити коло зазіхань, які охоплюються категорією злочинів працівників ОВС.

Аналіз теоретичних концепцій констатує суттєву розбіжність у трактуванні терміна “корупція”, оскільки у західних та вітчизняних кримінологічних школах існує певне розмаїття класифікації корупційних дій, що ускладнює визначення предмета дослідження, оскільки корупційні дії посідають провідне місце серед правопорушень, учинених персоналом ОВС. Стосовно вказаного терміна дисертантом пропонується до використання більш вузький підхід, визначений Законом України "Про боротьбу з корупцією", що передбачає розуміння корупції не як соціального явища, а як діяльності конкретних фізичних осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованої на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

У підрозділі 2.2 “Кількісно-якісні показники злочинів у підрозділах ОВС” встановлюється, що динаміка рівня злочинів серед працівників ОВС України не відрізняється стабільністю. Так, у 1995 р. органи внутрішніх справ України пережили справжній кримінальний бум серед особового складу, коли рівень злочинності серед персоналу досяг максимальної позначки за все існування незалежної України - кримінальні справи було порушено стосовно 1114 працівників, а до кримінальної відповідальності було притягнуто 550 осіб. Одночасно дисертантом встановлено виражену залежність цих показників з динамікою рівня загальної злочинності в Україні.

У структурі злочинів, вчинених персоналом ОВС України протягом 1992-2006 рр., питома вага загальнокримінальних та службових злочинів є майже однаковою (46,6 % та 53,4 % відповідно). При цьому найбільш чисельними серед останньої категорії є факти перевищення влади або службових повноважень (47,2 %), хабарництва (27,6 %) і зловживання владою або службовим становищем (16,2 %); серед загальнокримінальних злочинів – дорожньо-транспортних пригод (24 %), крадіжок (16,5 %), заподіяння тілесних ушкоджень (11,4 %) та умисного вбивства (9,5 %). Звертається увага на той факт, що при загальному зниженні кількості вчинених убивств і заподіяних тілесних ушкоджень з 1996 р. спостерігається їх висока питома вага серед загальної маси загальнокримінальних злочинів, що вказує на наявні недоліки у відомчій профілактичній роботі з особовим складом.

У дисертації окремо наголошується на появі відносно нових, більш небезпечних форм кримінальної активності працівників ОВС України. Дисертантом проаналізовані факти участі правоохоронців у прикритті нелегальної діяльності, вимаганні, контрабанді та незаконному обігові наркотиків, постачанні кримінальним колам оперативно-службової інформації, розповсюдженні серед персоналу ОВС різноманітних форм внутрішньої корупції. Підкреслюється надзвичайно висока латентність вказаних видів протиправної діяльності.

Окремо дисертантом проаналізовані випадки катування та жорстокого поводження з громадянами, що здебільшого не відображаються у відомчій статистиці, проте ці суспільно небезпечні діяння є досить розповсюдженими з огляду на вивчення матеріалів судової практики. Так, питома вага протизаконних дій, зміст яких підпадає під визначення „жорстоке поводження й катування”, за матеріалами дисертанта складає у середньому 28 %. Найчастішими при цьому були випадки побиття громадян (24,9 %), психологічного знущання (20,1 %), побиття підручними предметами (13,2 %). Значно рідше використовувалися такі способи, як приковування, підвішування або зв’язування затриманих (7,2 %), удушення їх протигазом (2,4 %) і роздягання (1,2 %).

Аналіз кількісно-якісних показників злочинів серед персоналу ОВС за територіальним розподілом дозволив виділити найбільш криміногенні області та регіони, серед яких перші місця посідають Західний та Північно-Східний регіони в цілому, а також Сумська, Івано-Франківська, Луганська, Тернопільська області, АР Крим. За рівнем кримінальної активності перші місця серед основних підрозділів та служб посідають працівники карного розшуку, ППСМ, ГУБОЗ, дільничні інспектори міліції.

Базуючись на аналізі вироків судів, дисертантом вперше серед вітчизняних досліджень адекватно розраховується розмір найбільш вірогідного прямого збитку від злочинів, що вчиняються працівниками ОВС. Без урахування рівня латентності він оцінюється щонайменше у 3,319 млн грн. на рік. Одночасно дисертантом розраховано також “ціну” злочинів, що вчиняються поліцейськими США, яка сягає в середньому 4,88 млн дол. на рік для кожного муніципалітету.

Аналіз ситуації скоєння злочинів дозволяє встановити, що переважну їх більшість вчиняють працівники міських підрозділів ОВС у робочий час (при цьому проміжок часу з 18.00 год. до 01.00 год. є найбільш криміногенним), здебільшого у службових приміщеннях, у присутності свідків з числа інших працівників ОВС та громадян. Учинення тяжких злочинів у 45,6 % випадків супроводжувалося станом алкогольного сп’яніння, а 46,5 % усіх злочинів мали груповий характер. У ролі пособників при цьому найчастіше виступали безпосередні колеги з того ж відділу або підрозділу. Специфіка 49,5 % вчинених працівниками ОВС злочинів визначалася також провокуючою поведінкою потерпілих громадян та у 58,2 % випадків - їх статусом підозрюваної особи.

Підрозділ 2.3 “Характеристика особистості працівників ОВС, які вчинили злочини” містить характеристику основних соціально-демографічних ознак правопорушників (вік, рівень освіти, стаж роботи, сімейний стан тощо) та особливостей їх мотиваційної сфери. Констатується, що за соціально-демографічними ознаками найчисельнішою категорією є працівники зі стажем служби від 6 до 10 років (67 %), які перебували у займаній посаді 1-3 роки (63,5 %) та мали спеціальні звання прапорщика, лейтенанта або старшого лейтенанта міліції (41,4 %). За віком домінує категорія правопорушників від 26 до 30 років; більшість засуджених співробітників (69,2 %) на момент вчинення злочину були одружені й мали дітей.

Розподіл засуджених працівників ОВС за окремими складами злочинів вказує на перевагу неодружених осіб рядового та сержантського складу віком 20-25 років у категорії насильницьких та загальнокримінальних злочинців, у той час як серед категорії засуджених за вчинення службових злочинів перше місце посідають оперуповноважені віком від 26 до 30 років. Серед корупціонерів та осіб, які вчинили дорожньо-транспортні пригоди, відмінною рисою є високий рівень сімейних людей (81 % та 78 % відповідно), які мали щонайменше по одній дитині, що помітно перевищує середній показник для досліджуваної вибірки (69 %).

Мотиваційна сфера середньостатистичного працівника-правопорушника характеризується домінуванням здебільшого корисливих мотивів, що у сфері життєвих цінностей відображається такими провідними категоріями, як "благополуччя родини" (48 % опитаних), "гроші" (38,9 %), "влада" (31,8 %), "власне благополуччя" (29,2 %), "корисні зв'язки, кар’єрний ріст" (24,7 %). Значно нижче рейтингове місце займають цінності, пов'язані з трудовою дисципліною, завданнями й змістом службової діяльності, інтересами інших людей.

Дисертантом обґрунтовується невиправданість тенденції сучасних дослідників до пошуку специфічних мотивів вчинення злочинів працівниками ОВС, оскільки специфіка злочинів цієї категорії полягає не стільки в мотивах, скільки в особливостях їх реалізації з використанням статусу службових осіб правоохоронних органів. Із врахуванням цієї тези у дисертації при вивченні мотиваційної сфери працівників ОВС пропонується віддавати перевагу використанню сталого в кримінології розподілу мотивів протиправної діяльності на корисливі, насильницькі, “ідейні”, конформістські та легковажно-безвідповідальні.

В підрозділі 2.4 “Феномен протиправної поведінки персоналу органів внутрішніх справ: аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду” зроблено огляд загальних негативних тенденцій, що існують у діяльності правоохоронних органів різних країн. Дисертантом аналізуються результати перевірки діяльності поліції США, що були за різних часів здійснені державними комісіями та рядом правозахисних організацій. Одночасно у роботі проводиться порівняльний аналіз результатів внутрішніх розслідувань поліції Великої Британії стосовно неправомірних дій працівників.

Вказані матеріали фіксують наявність у більшості поліцейських підрозділів США та Великої Британії фактів брутальності, свідомого перевищення владних повноважень, корупції, тортур та знущання стосовно затриманих осіб, расизму, участі у кримінальній діяльності. На розповсюдженість серед поліцейського персоналу цих негативних явищ вказують також аналітичні звіти, присвячені огляду дотримання законності в поліції інших країн. Дисертантом самостійно встановлюється наявність значної частки поліцейських правопорушень серед миротворчого контингенту Цивільної поліції ООН в Боснії-Герцеговині та Косово.

Окреме місце займає історичний аналіз вітчизняного досвіду органів внутрішніх справ. У дисертації переконливо доводиться, що кожний етап розвитку органів внутрішніх справ на території України завжди супроводжувався певною кількістю випадків протиправних дій з боку самих правоохоронців. Статистичні дані радянського періоду вказують на поширеність серед особового складу ОВС фактів незаконного арешту та побиття громадян, пияцтва, випадків приховування злочинів, фальсифікації, незаконного застосування зброї, неправомірного убивства, поранення, незаконного затримання громадян. Дисертантом констатується, що за рівнем кримінальної активності тих часів, як і зараз, перші місця посідали працівники карного розшуку та дільничні інспектори міліції.

Розділ третій “Фактори, причини та умови, що обумовлюють існування та відтворення злочинів у підрозділах ОВС України” складається з чотирьох підрозділів. У них розкривається системний зв’язок та зміст детермінаційних чинників різного рівня, що обумовлюють протиправну поведінку працівників ОВС.

У підрозділі 3.1 “Детермінація злочинів, що вчиняються у системі органів внутрішніх справ (загальні положення)” проводиться порівняльний аналіз існуючих теоретичних концепцій, який дозволяє констатувати той факт, що практично кожна філософсько-соціологічна школа має власну позицію щодо пояснення природи протиправної поведінки правоохоронців, проте універсальної теорії наразі не існує. З урахуванням цього при дослідженні природи злочинів, що вчиняються працівниками ОВС, нами акцентовано увагу на доцільності поєднання концепції соціального детермінізму, принципів системного підходу та історизму, вчення про діалектичні протилежності та закону про універсальний зв'язок предметів і явищ навколишнього світу.

З огляду на існуючу неоднорідність категоріального апарату сучасної кримінології розглядається зміст термінів “детермінанта”, “криміногенний фактор”, “причина”, “умова” та пропонується синонімічне їх використання у межах дисертаційного дослідження. При вирішенні питання класифікації детермінант злочинів дисертантом обрано системний підхід. Така позиція дозволяє одночасно розглядати дію детермінант залежно від їх рівня та змісту, через що пропонується їх розподіл на детермінанти загальносоціального, групового (видового) та індивідуального рівнів, а також на детермінанти економічні, соціальні (соціально-політичні), соціально-психологічні, правові, організаційно-управлінські.

Підрозділ 3.2 “Фактори злочинів в органах внутрішніх справ” присвячено аналізу детермінант загального порядку, серед яких в якості соціальних та ідеологічних дисертантом пропонується розглядати активну політизацію суспільного життя, прискорене розшарування населення, відсутність сформованої національної ідеології. Окрема увага акцентується на важливості впливу факторів політичного порядку на загальний стан дотримання законності персоналом ОВС, серед яких окреме місце посідають неузгодженість позиції політичних сил щодо місця та функцій ОВС у суспільстві та схильність політичних лідерів вирішувати проблеми внутрішньої політики переважно силовими методами. До детермінант соціально-психологічного порядку пропонується відносити дисфункцію соціальних інститутів, трансформацію ціннісно-трудових орієнтацій населення, падіння престижу професії правоохоронця, поширення кримінальної субкультури, невисокий рівень довіри до ОВС з боку населення.

Обґрунтовується помилковість погляду на нестачу бюджетного фінансування діяльності ОВС та ліквідацію заходів соціального захисту персоналу як на провідні детермінанти економічного характеру. Такими, на думку дисертанта, слід вважати процеси становлення ринкових відносин, конкуренції між державним та приватним секторами економіки, що стимулює відтік найбільш кваліфікованих кадрів з ОВС та сприяє поповненню силових структур молодими спеціалістами, значна частина яких в умовах загострення економічної ситуації не виявляє моральної стійкості та складає в ОВС групу криміногенного ризику.

Першорядними детермінантами організаційно-управлінського характеру дисертант визначає структурно-функціональну недосконалість правоохоронних органів України, хиби судової практики у справах щодо злочинів, вчинених працівниками ОВС, недостатню розвиненість форм громадського контролю за діями посадовців ОВС.

До блоку правових факторів загального порядку віднесено такі особливості юридичного статусу працівників ОВС, як наявність владних і дискреційних повноважень щодо застосування сили та примусу, особливий порядок притягнення до відповідальності, а також хронічне відставання нормативно-правової бази від потреб правоохоронної діяльності, недоліки правового регулювання трудових відносин в ОВС.

У підрозділі 3.3 “Фактори окремих видів злочинів у підрозділах ОВС України” серед провідних соціальних чинників виділяються висока загальна та внутрішня плинність кадрів з вищою освітою; гендерний дисбаланс серед особового складу підрозділів; зміни соціальної структури абітурієнтів до ВНЗ МВС України, більша частина яких не має мотивації, адекватної для подальшої служби.

Активний вплив на персонал ОВС кримінального середовища формує блок об’єктивних детермінант соціально-психологічного порядку, які посилюються наявними недоліками відомчо-корпоративної етики ОВС та існуванням у підрозділах специфічної міліцейської субкультури з елементами консерватизму, соціальної ізоляції, внутрішньої солідарності, підозрілості та агресивності. Суб’єктивними чинниками дисертантом вважає несприятливу морально-психологічну атмосферу окремих підрозділів, наявність значного обсягу стресових факторів, що супроводжують службову діяльність правоохоронців, невизначеність та понаднормовість режиму їх роботи.

Серед економічних факторів найбільш криміногенне значення, на думку дисертанта, має нелегальна вторинна зайнятість персоналу ОВС, що призводить до розповсюдження корупції через деформацію свідомості працівників та переорієнтацію їх інтересів на отримання максимальних прибутків поза службою.

У роботі проводиться аналіз організаційно-управлінських факторів як найчисельніших серед криміногенних детермінант видового рівня. Констатується, що серед актуальних чинників протиправної поведінки персоналу ОВС залишаються також невирішеність питань оптимізації та відкритості статистичних показників ефективності діяльності ОВС; незабезпеченість на практиці незалежного статусу слідчого апарату; недоліки в підготовці керівних кадрів, незадовільна організація роботи з населенням; недосконалість дисциплінарної політики регулювання правослухняної поведінки персоналу ОВС.

У підрозділі 3.4 “Безпосередні причини та умови конкретних злочинів, що вчиняються працівниками ОВС України” відзначається, що загальні та видові фактори злочинів, переломлюючись на рівні індивідуальної свідомості, породжують комплексні психологічні утворення (мотиви, життєві цінності, стереотипи поведінки та звички), які досить важко віднести до якої-небудь однієї, певної сфери діяльності людини. Тому при загальному аналізі набору криміногенних факторів, що діють на індивідуальному рівні, більш коректним вважається підхід, який враховує, насамперед, об’єктивну й суб’єктивну природу детермінант протиправної поведінки працівників ОВС.

Обґрунтовується висновок про те, що серед об’єктивних чинників індивідуального рівня одне з провідних місць посідають негативні характерологічні особливості керівників підрозділів. Такі особливості не тільки позначаються на кліматі й неформальній структурі колективу, але й є чинником, що спричиняє згодом негативну деформацію особистості конкретного працівника у вигляді агресивності, дратівливості, приступів гніву й депресії, психосоматичних розладів здоров’я.

На другому за значимістю місці розглядаються стреси, що супроводжують професійну діяльність працівників ОВС. Результатом перенесених стресів є поширення граничних форм патології у вигляді психічної дезадаптації та психоемоційної напруги, виникнення психосоматичних захворювань, розвинення реактивної тривожності, психомоторних зривів, неконтрольованої агресивності. Власне дослідження дозволило дисертантові виділити загальний перелік стрес-факторів, дати їх рангову оцінку, звести до десяти найбільш характерних груп, визначити ступінь їх прояву в основних службах ОВС та порівняти з результатами аналогічних досліджень зарубіжних кримінологів.

Криміногенні фактори суб’єктивного порядку пропонується поділити умовно на три складові компоненти: блок психічних патологій і девіацій, які були притаманні індивідам до їх вступу на службу в ОВС і згодом проявляються у період проходження служби; негативні психологічні новоутворення, що виникають у результаті професійної деформації й деградації; незадоволені потреби, що не досягли сили патогенного впливу, але створюють передумови для наступної деформації життєвих установок і ціннісних орієнтацій конкретного індивіда.

У роботі запропоновано розглядати як окрему детермінанту комплексного характеру процес професійної деформації особистості, який на останніх своїх стадіях призводить до гіпертрофії професійно значимих якостей, розвитку низки негативних рис (авторитарності, жорстокості, брутальності, цинізму, почуття вседозволеності) та поступової атрофії особистості. Результатами самостійного дослідження дисертант доводить, що характер негативних особистісних змін залежить як від особистих передумов, так і від специфіки виконуваних працівниками ОВС службових завдань.

Четвертий розділ “Попередження злочинів в ОВС України”, що завершує дисертацію, складається з 4 підрозділів, в яких розглядається існуюча система превентивних заходів (за рівнями та напрямками), а також розкривається зміст заходів, які пропонує дисертант до впровадження у практику ОВС України.

У підрозділі 4.1 “Поняття та система діяльності по попередженню злочинності”, беручи до уваги багатозначність понятійного апарату та численні дискусії у галузі попередження злочинності, дисертант вважає за доцільне дотримуватися точки зору, згідно з якою попередження злочинності розуміється як різновид соціального управління, що має здійснюватися з дотриманням принципів системності, об’єктивності, наукової обґрунтованості, законності, гуманності, оптимальності, комплексності тощо.

Визначаючи поняття об’єкта попереджувальної діяльності, автор поділяє позицію тих науковців, які під об’єктом превентивної діяльності розглядають всю сукупність негативних явищ і процесів, що породжують злочини серед працівників ОВС, а також інші види їхньої делінквентної поведінки. Виділена така особливість об’єкта попередження, як висока латентність детермінант і зовнішніх проявів протиправної поведінки працівників ОВС.

Розгляд системи превентивної діяльності виконується із традиційним розподілом заходів попередження за їх рівнем на загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні, відповідно до чого в дослідженні аналізуються статус, повноваження та обсяг функцій суб’єктів попередження злочинів в ОВС України.

У підрозділі 4.2 “Загальносоціальні заходи попередження злочинів в органах внутрішніх справ України” доведено, що рівень злочинів серед працівників ОВС обумовлюється, перш за все, факторами загальносоціального порядку. З цієї причини застосування у практиці вітчизняних органів внутрішніх справ переважно спеціально-кримінологічних заходів превенції не призводить до істотного зниження рівня цього виду злочинів на тривалий період. Дисертант вказує на потребу змінити такий стан речей, оскільки попередження злочинів серед персоналу ОВС потребує заходів, спрямованих, у першу чергу, на зміни у функціонуванні ОВС як одного із соціальних інститутів суспільства.

Аналіз заходів попередження економічного характеру дозволяє констатувати недостатність існуючої тенденції вирішення питань самофінансування правоохоронної діяльності шляхом розвитку ринку платних послуг підрозділів ОВС, оскільки такий підхід повністю не вирішує проблеми попередження корупції та злочинів у сфері службової діяльності. З огляду на це дисертантом додатково пропонується запровадити гарантовану виплату компенсацій потерпілим від протиправних дій персоналу ОВС за рахунок тієї частини державного бюджету, яка призначена для фінансування МВС України, що автоматично має підвищити рівень відповідальності керівництва та особового складу ОВС за дотримання вимог законів та службової дисципліни.

Серед заходів попередження соціального характеру перевага віддається реорганізації традиційно силової діяльності ОВС, орієнтованої переважно на боротьбу зі злочинністю, у напрямку розбудови сервісної моделі, яка передбачає такі принципи стосунків із громадою, як рівноправність, розподіл владних повноважень, швидке й ефективне реагування, відкритість інформації, спільна участь і партнерство в охороні правопорядку. Одночасно пропонується реорганізувати міліцію України в орган виконавчої влади європейського типу - поліцію.

 У роботі правова превенція злочинів серед персоналу ОВС вбачається як максимально повна імплементація міжнародних норм, що регулюють діяльність правоохоронних органів та забезпечують соціальний захист персоналу ОВС, удосконалення нормативно-категоріального апарату, посилення мір адміністративної та кримінальної відповідальності стосовно правопорушників.

 Наголошується на необхідності встановлення системи державного і міжнародного моніторингу за дотриманням законності у сфері правоохоронної діяльності, ефективного поєднання при цьому форм громадського та відомчого контролю, поступової децентралізації та муніципалізації ОВС як провідних заходах в організаційно-управлінській сфері. Окрему увагу приділено необхідності визначення системи показників, за якими має оцінюватися діяльність персоналу ОВС.

Підрозділ 4.3 “Спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинів у підрозділах ОВС України” містить обґрунтування доцільності такого антикорупційного заходу фінансового характеру, як централізована вторинна зайнятість персоналу ОВС, що має здійснюватися під безпосереднім контролем керівництва підрозділів як самостійний напрям роботи з особовим складом. Одночасно не заперечується ефективність заходів, запропонованих іншими дослідниками - встановлення підвищеної зарплати, запровадження систем преміювання та соціальних пільг тощо.

Соціальні заходи попередження на відомчому рівні передбачають перехід від реактивного до проактивного способу діяльності ОВС в цілому з одночасним формуванням дійових етичних принципів, дотримання яких має запобігти вчиненню правопорушень серед персоналу ОВС. Окреме місце посідають заходи з формування соціальної самоідентифікації правоохоронців, врахування в роботі підрозділів стану громадської думки, залучення громади та ЗМІ до виконання контрольно-ревізійних і допоміжних функцій.

 У сфері організаційно-управлінських заходів відстоюється необхідність переходу від ціннісно-орієнтованого підходу при відборі персоналу до відбору, заснованому на оцінці сформованих умінь і навичок індивіда, його способах реагування у різних ситуаціях. В межах вказаного підходу дисертантом пропонується нова система оцінки якостей та вмінь працівників ОВС при призначенні їх на посади керівників підрозділів, а також заходи щодо попередження порушень дисципліни й законності серед особового складу.

Для нейтралізації криміногенних детермінант правового характеру дисертант пропонує провести ревізію нормативної бази ОВС з метою максимальної регламентації дій  службових осіб та обмеження їх дискреційних повноважень; розробити комплексний кодекс поведінки персоналу, що має встановлювати офіційні норми поведінки працівників і систему їх дисциплінарного регулювання.

Підрозділі 4.4. “Індивідуальні заходи попередження злочинів серед працівників ОВС України” містить огляд превентивних заходів, більшість з яких зорієнтована на діагностику та корекцію девіацій. Дисертантом також підтримується позиція щодо необхідності подальшого вдосконалення заходів індивідуального впливу залежно від суб’єкта попереджувальної діяльності.