Козубський В.О. Інформаційна безпека держави: Кримський регіон : Козубский В.А. Информационная безопасность государства: Крымский регион

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано наукову і політичну актуальність теми, визначено головні завдання і конкретна мета, об’єкт та предмет дисертаційної роботи, розкривається її наукова новизна, теоретичне і практичне значення, аналізуються використані документи та література, дана загальна характеристика дослідження.

У першому розділі: “Інформаційна безпека держави – онтологічні і гносеологічні коріння” порушуються методологічні аспекти дослідження проблеми національної безпеки у загальному контексті національних інтересів і пріоритетів держави і досліджується стан інформаційного простору кримського регіону періоду становлення незалежності України.

Розглянуто принципи і технології функціонування системи Echelon, що без перебільшення торкається й національних інтересів України: фактично Echelon порушує конституційні права й свободи громадянина, зачіпає інтереси державних і суспільних інституцій і є відкритою загрозою національній безпеці держави.

У цьому контексті й з урахуванням украй низького рівня розвитку інформаційної інфраструктури, з урахуванням використання комп’ютерного обладнання й програмного забезпечення імпортного виробництва більш ніж проблематичним виглядає розгляд Верховною Радою України питання про надання е-підписам юридичної сили.

Відповідно до запропонованих засад структуровані і систематизовані інформаційні простори і середовища циркуляції інформації. Висновки, які зробив автор, спираючись на аналіз чинників безпеки держави, зводяться до наступного:

– найважливішим фактором сучасної політики й міжнародних відносин стала радикальна трансформація подання знань про світ, викликана наростаючим процесом глобалізації, і,  як наслідок, значення й функцій національної держави. Фактично тотальна інформатизація ойкумени – штучне створення базису ноосфери призвела до істотного обмеження цієї функції;

– інформаційна складова національної безпеки держави – це не тільки захист комп’ютерних систем і телекомунікаційних мереж країни – особистого випадку системи національної безпеки, але й цілий комплекс проблем, які пов’язані з гуманітарною складовою національної безпеки як окремого індивіда, так і проблеми управління суспільною свідомістю нації;

– середовище перебування цивілізації є природним інформаційним середовищем. Дослідження процесів як глобального, так і регіонального розвитку людства доцільно вести саме на цій основі, розглядаючи середовище існування людства крізь призму ноосферної парадигми інформації, тобто нації як інформаційного середовища;

– проблему інформаційної безпеки держави варто розглядати в більш широкому розумінні – інформаційної уразливості системи.

У другому розділі: “Національний інформаційний простір як середовище інформаційних операцій” проведено аналіз традиційних уявлень і технологій дослідження систем і робиться спроба комплексного аналізу методологічних засад виявлення критеріїв стану і трансформації середовища безпеки як відповідної системи, запропоновано і розглянуто технологію взаємозв’язку різних типів інформаційних просторів і середовищ циркуляції інформаційних потоків.

Виявлено, що для проведення досліджень інформаційного впливу як на окремо взятого індивіда-комунікатора, так і на соціум, і на цивілізацію в цілому, необхідно визначити сферу відповідних досліджень. У цьому контексті доцільно сфери досліджень представити у вигляді наступної тріади семіосфера – мінісеміосфера – індісеміосфера, де:

– семіосфера – система знаків цивілізації;

– мінісеміосфера – система знаків соціуму;

– індісеміосфера – система знаків індивіда.

Відзначено при цьому, що інформація в цьому випадку це не тільки те, що вже відомо, але й те, що ще можна довідатися.

На запропонованих засадах структуровано інформаційні простори біосфери та середовища циркуляції інформації і на цій підставі розглянуто кримську реальність і стереотипи її сприйняття інформаційними установами України. Виявлено чотири базових стереотипи, які були впроваджені засобами масової комунікації і притаманні громадській думці на протязі періоду незалежності: стереотип перший: Крим – регіон міжетнічних напруг; стереотип другий: Крим – регіон сепаратизму; стереотип третій: Крим – економічно неспроможний регіон; стереотип четвертий: Крим – криміногенний регіон.

Зазначено, що виявлені стереотипи – лише частина, нехай і основна частина фактично нав’язаних ЗМК суспільній думці. Однак уже на підставі зазначених тенденцій можна зробити низку висновків.

І загальноукраїнським, і республіканським засобам масової інформації варто усвідомити, що історично сформовану й об’єктивно існуючу кримську своєрідність не можна скасувати або безкарно ігнорувати. Тільки її урахування може дозволити здійснювати ефективну державну й насамперед інформаційну політику стосовно Криму; Крим є складовою частиною України, і ставитися до нього треба як до українського регіону, проблеми якого є проблемами України, а успіхи – її успіхами, імідж регіону – відповідні штрихи на портреті держави; інтеграція Криму в інформаційне поле України є державним завданням, яке можна порівняти хіба що із завданням збереження територіальної цілісності держави. Розглянуто питання щодо спеціальних інформаційних операцій та їх впливу на становище національної безпеки.

На підставі матеріалів розділу зроблено наступні висновки:

– стереотипи свідомо й/або неусвідомлено насаджувані державними засобами масової комунікації можна віднести до базових інформаційних матриць;

– незбалансованість державної інформаційної політики сприяє регіональній поляризації країни;

– процеси глобалізації й насамперед інформаційно-телекомунікаційне нарощування міці ойкумени, радикально трансформують середовище перебування й, як наслідок, потребують принципово нові технології управління. Аналіз проведеної державою інформаційної політики – будь то замовчування значимих подій або ангажоване інформаційне нагнітання – фактично дозволяє виявляти рівень політичного й соціально-економічного стану суспільства і його політичної системи.

У третьому розділі: “Проблеми регіональної інформаційної політики в Криму” визначено, що невід’ємною функцією кожної держави як суспільного утворення є забезпечення національної безпеки, що покликано гарантувати сприятливі умови для життя й продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства й держави від зовнішніх і внутрішніх погроз. Оцінка загального стану системи національної безпеки є основою для розробки стратегічної державної політики й розробки конкретних заходів щодо мети втілення її в життя.

Аналіз чинного законодавства показує, що, незважаючи на його роль у встановленні основ правової бази інформаційних відносин у нашій країні, на сьогодні воно гальмує не тільки становлення цивілізованих інформаційних відносин, але й процес забезпечення інформаційної безпеки, і тому має потребу в досить терміновій і істотній доробці.

Показано, що інформаційний підхід є основою критеріїв виміру політико-соціальної стабільності регіону. І для реалізації такої політики потрібне створення нового іміджу Кримського півострова як території політичного й соціального миру, території верховенства права, території стабільності економічної й правової політики, благополуччя й екологічної чистоти. У рамках загального завдання необхідно зробити основний наголос на геополітичне розташування Криму як транзитного регіону на шляхах Схід – Захід і Північ – Південь. Курортні й туристичні можливості півострова сьогодні, як ніколи, вимагають посилення інформаційного впливу на потенційних туристів та інвесторів, протиставляючи об’єктивну інформацію про Крим явній і завуальованій контрпропаганді закордонних засобів масової інформації.

Відповідно, системам управління необхідно перейти від несистемного відношення до структури інформаційного середовища до методологічно вивіреного системного впливу, тобто формувати систему інформаційного середовища регіону у форматі не тільки як таку, що самостабілізується, але і як, таку, що самоорганізується. Отже, для динамічної кореляції інформаційних потоків формування суспільної свідомості, необхідно безупинно досліджувати інформаційне середовище, з метою досягнення сформованих системою управління тактичних і стратегічних цілей.

Виявлені в розділі особливості розуміння інформаційної безпеки дозволили зробити наступні висновки:

– проблеми, пов’язані з інформаційною безпекою, для різних категорій суб’єктів істотно відрізняються;

– закрити національний інформаційний простір від зовнішнього інформаційного впливу адміністративними заходами  неможливо;

– інформаційний простір держави потрібно оберігати  так само, як наземний, повітряний і водний;

– інформаційна безпека довільної системи не зводиться винятково до захисту відомостей і даних. Суб’єкт інформаційних відносин може зазнати шкоди не тільки від несанкціонованого доступу, але й від виходу (або виводу) з ладу інформаційної системи. Відповідно, для більшості відкритих організацій захист інформації стоїть за важливістю аж ніяк не на першому місці;

– винятково швидкий розвиток інформаційних технологій приводить до того, що законодавча база практично завжди відстає від потреб практики, і це створює в суспільстві певну напругу;

– Кримський регіон має досить високий потенціал для реалізації державних програм інформатизації.

У четвертому розділі: “Причорноморський Регіональний Інформаційний Центр як базовий елемент системи безпеки країн-партнерів Організації Чорноморського Економічного Співробітництва” розглянуто місце і потенційна роль України в Причорноморському регіоні.

Визначено, що довільна держава є складовою частиною світового співтовариства, де вже все розподілено, включаючи місця. І наявність і/або відсутність інформаційних телекомунікацій і технологій строго фіксує координатну прив’язку конкретної держави до світової системи координат. Відповідно, потрібно не тільки визначити місце, але й постійно коректувати його координати у світовому інформаційному просторі. Коректувати через власну інформаційну політику. І от тільки тут доцільно говорити про технології корекції – про спеціальні інформаційні операції. Причому ці операції повинні мати два базових вектори: внутрішній, спрямований на власний соціум (населення країни – через реалізацію державної інформаційної політики регіональними органами влади й управління) і зовнішній, спрямований насамперед на політичні системи країн як партнерів, так і конкурентів (боротьба за “місце під сонцем”). Відповідно, і технології проведення спеціальних інформаційних операцій будуть мати свої специфіку й особливості.

Світовий досвід показує, що саме інтеграційні процеси – найбільш реальний шлях вирішення не тільки зовнішніх, але й внутрішніх проблем держав. Підписавши в Стамбулі 25 червня 1992 року на вищому рівні Декларацію про створення Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), цим шляхом вирішили йти й країни Причорноморського регіону: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Румунія, Росія, Туреччина й Україна.

Імовірно, ключову роль у технології інтегрування, насамперед економік країн-партнерів ОЧЕС, буде відігравати єдиний інформаційний простір. Саме ідея створення єдиного інформаційного простору ОЧЕС, що поєднує власні інформаційні простори з перспективою наступної інтеграції в міжсередовищний інформаційний простір, і послужила вихідним імпульсом у генеруванні Концепції ПРІНЦ.

Аналіз можливостей використання наявних в Україні космічних засобів та технологій дозволяє стверджувати, що існує реальна матеріально-технічна й наукова база для створення єдиної інформаційної інфраструктури Організації Чорноморського Економічного Співробітництва із центром у Криму.

Перераховані вище факти дозволили синтезувати й висунути пакет власних ініціатив як для представників країн-партнерів, так і представників країн-спостерігачів Організації Чорноморського Економічного Співробітництва:

– створити Штаб-квартиру Ради міністрів закордонних справ Організації Чорноморського Економічного Співробітництва – постійно діючий виконавчий орган управління ОЧЕС – і визначити місцем її знаходження місто Ялту. Відзначимо при цьому, що Штаб-квартира Парламентської Асамблеї Організації ЧЕС знаходиться в Туреччині – м. Стамбул – і що основний вектор діяльності ОЧЕС, швидше за все, буде перебувати на осі Київ-Анкара. А всесвітня популярність Ялти – після Ялтинської, лютого 1945 року, конференції – робить її шанси в боротьбі за право стати Штаб-квартирою РМЗС ОЧЕС досить високими.

– створити при Штаб-квартирі Організації ЧЕС на базі Національного Центру Управління й Випробувань Космічних Засобів НКАУ Причорноморський Регіональний Інформаційний Центр – ПРІНЦ.

– заснувати друкований орган (газету й/або журнал), редакція якого буде перебувати при Штаб-квартирі Ради міністрів закордонних справ ОЧЕС, видаваний на державних мовах країн-партнерів ОЧЕС, включаючи її електронну версію й подання в Inte et.

– розробити Концепцію Кільцевої системи спеціальних економічних зон країн-партнерів ОЧЕС і типовий проект ВЕЗ для Кільцевої Системи ВЕЗ.

Виходячи з аналізу розглянутих у розділі матеріалів і враховуючи сучасний стан міжнародних відносин і ситуацію в Причорноморському регіоні в контексті проблем національної безпеки держави, зроблено наступні висновки:

– інтеграційні процеси, що охопили країни другого-третього світу, різко прискорилися до кінця ХХ століття;

– однією з домінуючих світових тенденцією в розміщенні населення й продуктивних сил у післявоєнний період є субурбанізація й, пізніше, реурбанізація;

– особливе місце як у політиці, так і в економіці країн Причорномор’я займає їхній комунікаційний потенціал, який можна визначити як природний і потенційно “несподіваний”;

– світовий досвід показує, що саме інтеграційні процеси – найбільш реальний шлях вирішення не тільки зовнішніх, але й внутрішніх проблем держав;

– власні ініціативи є природним шляхом гармонічної інтеграції країн у регіональне й, імовірно, світове співтовариство.