| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність, висвітлюється зв’язок роботи з науковими програмами; визначаються об’єкт і предмет, мета, завдання, методи дослідження; розкривається наукова новизна та практичне значення результатів; відображено апробацію наукової роботи та публікації.
У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади інформаційно-бібліографічного забезпечення юристів” здійснено теоретичний аналіз досліджуваної проблеми, який засвідчує, що розвитку теорії інформаційно-бібліографічного забезпечення фахівців з різних галузей знання приділялась особлива увага у 70-80-ті роки ХХ ст. У цей період з’являються дисертаційні дослідження, предметом яких є інформаційне забезпечення журналістів (Є.Г. Агратін), бібліографічне забезпечення історичних досліджень (С.С. Гризунова), комплектування бібліотек (В.В. Загуменна), потреб вчителів (Л.А. Черепуха). Дослідники тлумачать терміни “інформаційне забезпечення”, “бібліографічне забезпечення” відповідно до визначених в роботі завдань. Зокрема, Є.Г. Агратін під інформаційним забезпеченням журналістів розуміє систему засобів, що дозволяють їм з найменшими затратами часу отримати всю або, в кожному разі, достатньо повну інформацію. В.В. Загуменна бібліографічне забезпечення комплектування розглядає як систему бібліографічних посібників на допомогу комплектуванню.
Найбільш коректним вважаємо підхід до проблеми, запропонований
Л.А. Черепухою, яка під інформаційно-бібліографічним забезпеченням розуміє вид бібліографічної діяльності, спрямований на створення носіїв бібліографічної інформації, здатних бути довготривалою інформаційною базою для проведення науково-дослідних робіт різного масштабу. Дане визначення стосується не тільки бібліографічних посібників, а й усієї інформаційно-бібліографічної діяльності, спрямованої на забезпечення користувача необхідною інформацією.
Інформаційно-бібліографічне забезпечення залежить безпосередньо від наявного документного потоку, аналіз якого дає можливість визначити його кількісні параметри, типово-видовий склад, тематичні напрями, концентрацію і розпорошення публікацій. Це, у свою чергу, спричинює необхідність аналізу понять “документ” і “документний потік”, наукове визначення яких здійснено у дослідженнях вітчизняних вчених - С.Г. Кулешова, Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецової-Водки.
Принципово важливим для формування позиції дисертанта з питань методики вивчення документних потоків були праці Г.В. Гедримович, Т.І. Клю-ченко, В.А. Мінкіної, Е.Є. Рокицької, Д.Ю. Теплова, в яких викладено теоретичні основи дослідження документних потоків.
Аналіз наукових джерел з питань вивчення документних потоків визначив такі методи дослідження, як: історико-генетичний, книгознавчий, типологічний, класифікаційний, статистичний (кількісний), семантико-лінгвістичний, бібліографічний. Обґрунтовано необхідність комплексного застосування цих методів.
Для дослідження суттєве значення мав аналіз спеціальної літератури, в якій розкрито тематичну структуру документного потоку (Н.А. Бабкіна, Г.Г. Семенова, Є.П. Сударікова), видову структуру (Л.В. Денисенко, Н.Б. За-харова, Є.В. Ластовка, Ю.С. Ліпатов, М.П. Родіна), особливості концентрації і розпорошення публікацій в періодичних виданнях (Г.В. Гедримович, В.І. Горь-кова, Т.І. Гусєва, Г.П. Закутіна, Л.С. Козачков, В.К. Прянікова).
Певний інтерес в межах досліджуваної проблеми становлять праці Є.Г. Агратіна, Е.П. Бережної, Г.В. Гедримович, Г.В. Головко, Г.Ф. Гор-дукалової С.С. Гризунової, Є.М. Смірнової, в яких характеризуються галузеві документні потоки з метою удосконалення інформаційно-бібліографічного забезпечення користувачів.
Дослідженню документного потоку з правознавства присвячена дисертація К.М. Серьогіної. Написана у 80-х роках ХХ ст., вона, природно, не розкриває сучасного вітчизняного потоку документів з правознавства. Крім того, авторка не звернула уваги на значну частину документного потоку - газетні публікації, особливо важливі для правознавців.
Задоволення інформаційних потреб юристів розглядається як головна складова інформаційно-бібліографічного забезпечення. З огляду на складність завдань, дослідження грунтується і на даних інших наук. Крім праць з бібліотекознавства та бібліографознавства (Т.С. Монько, Л.А. Черепуха, О.М. Чорна, Г.В. Шемаєва), спрямованих на вдосконалення інформаційно-бібліографічного забезпечення різних категорій споживачів, проаналізовано дослідження з філософії, інформатики та правознавства (В.Т. Афанасьєв, Н. Віннер, Н.Г. Джинчарадзе, Г.І. Калитич, Р.А. Калюжний, Ю.М. Канигін, В.М. Кудрявцев, Й. Масуда, Р.С. Гіляревський, А.І. Михайлов, К.Е. Шеннон, А.В. Соколов, С.С. Сливка, А.І. Чорний). Це дало можливість повніше розкрити такі поняття, як: “інформація”, “соціальна інформація”, “правова інформація”, вплив інформаційного середовища на інформаційну культуру та інформаційні потреби споживачів, зокрема, юристів.
Дослідниками проблем вивчення інформаційних потреб накопичено значний теоретичний і практичний досвід в розкритті їх сутності і природи. Аналіз внеску українських і російських вчених у розвиток теорії і методики вивчення інформаційних потреб користувачів дозволив виявити основні тенденції в розвитку поглядів на дану проблему. З точки зору А.І. Остапова, інформаційна потреба характеризується як властивість не тільки окремої особи, а й колективу, окремої професійної групи, будь-якої інформаційної системи загалом. В.І. Бородиня визначає інформаційні потреби як усталеної форми взаємовідносини людей, що виявляються у їх прагненні отримати інформацію як відтворений продукт і як відображення об’єктивної дійсності. В.І. Горькова і Т.І. Гусєва розглядають інформаційну потребу як необхідність своєчасного одержання споживачем потрібної йому, достовірної, достатньо повної інформації в зручному для нього вигляді. Р.С. Гіляревський, А.І. Михайлов, А.І. Чорний інформаційну потребу розглядають як попит певного фахівця на визначені, і тільки визначені відомості, необхідні в даний момент у найзручнішій для сприймання формі та опрацьовані даним фахівцем. А.М. Грабченко підкреслює, що, незважаючи на відсутність однозначно чіткого визначення поняття “інформаційна потреба”, воно розглядається переважно в трьох аспектах: інформаційна потреба як психологічна категорія; інформаційна потреба як суспільна категорія (вивчаються її соціологічні характеристики); інформаційна потреба як економічна категорія, що набуває особливого значення в умовах формування інформаційного ринку.
Загальновідомо, що будь-яке дослідження інформаційних потреб має починатися з вивчення споживача інформації. Розроблено різні підходи до користувача, зокрема, за такими ознаками, як статус організації, вид діяльності (В.І. Бородиня, Д.І. Блюменау, С.А. Дубінська, Т.М. Пачевський), адміністративно-посадові функції (М.С. Слободяник, Л.І. Сорокалєтова, Д.Є. Шехурін), професійна діяльність (С.Д. Коготков), інформаційно-комунікативна діяльність (М.С. Слободяник), спеціальність (А.А. Нікітіна, Л.Л. Попілова, Е.М. Цукерман), комплекс соціально-психологічних і інформаційних факторів (А.І. Остапов), специфіка колективу, його психологічний клімат (М.С. Карташов).
В інформаційних потребах юристів є спільні ознаки із запитами інших категорій споживачів. Вони зумовлені процесами впровадження нових інформаційних технологій у сферу фахової діяльності, в той час як характерні особливості, специфічні ознаки цих потреб пов’язані з конкретною спеціалізацією та високою динамікою змін інформаційного і законодавчого простору.
У дисертаційному дослідженні ми виходили з визнання того, що на потреби фахівців у галузі правознавства впливає комплекс різних факторів, серед них, зокрема, - освіта, вік, характер, стаж роботи, наукова кваліфікація і спеціфіка власне галузі діяльності. Однак потреби у правовій інформації залежать передусім від характеру виконуваної роботи.
Рівень задоволення інформаційних потреб користувачів певної галузі знання залежить від якості інформаційно-бібліографічного забезпечення. В практиці наукового аналізу бібліографічної продукції принято застосовувати системний підхід, основу якого становлять дослідження об’єктів як систем. В даному дослідженні під системою розуміємо сукупність елементів, що перебувають у відповідних відношеннях і взаємозв’язках, створюючи певну цілісність, єдність.
О.П. Коршунов, застосувавши методологію системного підходу в загальнотеоретичних роботах, вперше розглянув бібліографію як соціальну динамічну систему. Розуміння бібліографії як органічно цілісної системи, узагальнення основних функцій бібліографії (пошукової, комунікативної і оціночної) відкрили шлях для подальшого поглибленого вивчення бібліографічних джерел, зокрема, за їх функціональним призначенням, адже суспільна ефективність бібліографії як системи залежить від того, наскільки правильно, науково обґрунтовано (теоретично, організаційно, методично) створюється бібліографічна інформація, реалізуючись у формі бібліографічних посібників. Тому однією з головних завдань бібліографознавства є проблема всебічної оптимізації процесів створення і використання бібліографічних посібників.
Досліджуючи систему бібліографічних посібників з правознавства, ми спирались на роботи М.К. Архипової, Е.К. Беспалової, В.А. Виноградова, Є.В. Ієніш, І.К. Кирпичової, Е.Є. Рокицької, в яких розкривається системний підхід до їх формування.
У роботі використані також праці В.В. Антонова, Т.Є. Ксензової, Є.М. Попова, К.М. Серьогіної, Є.П. Сударікової, автори яких торкаються проблем формування системи бібліографічних посібників з правознавства.
Певний інтерес становлять дисертаційні дослідження з проблем формування системи видань поточної бібліографічної інформації з питань театрознавства (С.Г. Антонова), суспільних наук (І.В. Бабченко), економіки (А.Ж. Єлтаєв), відомчої технічної літератури (Є.М. Смірнова). Історико-краєзнавчі бібліографічні посібники розглядаються С.С. Гризуновою, художньої літератури й літературознавства – Ю.С. Зубовим, Н.А. Сляднєвою, С.А. Трубніковим.
Аналіз наукової літератури з проблем формування системи бібліографічних посібників переконує, що ефективність інформаційно-бібліографічного забезпечення користувачів залежить від наявності якісних і багатоаспектних інформаційно-бібліографічних посібників, підготовка яких вимагає системного підходу.
Другий розділ - “Дослідження документного потоку з правознавства та методи вивчення інформаційних потреб юристів” - включає два підрозділи: 2.1. “Аналіз публікацій з правознавства” та 2.2. “Дослідження інформаційних потреб юристів”.
В контексті досліджуваної проблеми визначено поняття “документний потік з правознавства” як сукупність публікацій на різних носіях інформації, що постійно створюються й використовуються в юридичній практиці для обміну інформацією.
Зважаючи мету і завдання дослідження, дисертантом здійснено спробу простежити динаміку розвитку документного потоку з правознавства, його склад і структуру, основні типи і види, тематичне розмежування, концентрацію-розпорошення публікацій.
Дослідження документного потоку з правознавства проводилися на основі державних бібліографічних посібників “Літопис книг”, “Літопис журнальних статей”, “Літопис газетних статей” Книжкової палати України (розділ “Право. Юридичні науки”). Такий вибір бібліографічних посібників обґрунтований тим, що видання державної бібліографії найповніше відображають різні типи і види документів: монографії, словники, енциклопедії, статті тощо.
Проаналізовано документний потік з правознавства за 1991-1999 рр. Загальна кількість виявлених публікацій становить 21 428, серед них: книг – 1 397, брошур – 378, авторефератів дисертацій – 392, матеріалів із журналів – 2 152, газетних публікацій – 17 109. За результатами такого аналізу документного потоку можна дійти висновку, що він є, практично, однаковим: 2 524 публікацій 1991 року і 2 554 - 1999 року. Щорічна їх кількість різна: найменше зафіксовано в 1994 р. (956), а найбільше – в 1997 р. (4 637). Найвагомішу частину становлять газетні публікації (17 109), кількість яких також є сталою порівняно з першим і останнім роками дослідження. Протягом періоду, що розглядається, дещо зменшується кількість публікацій у журналах, втричі збільшилася кількість книжкових видань (підручників та навчально-методичних посібників) та авторефератів дисертацій.
У дослідженні виявлено такі типи видань з правознавства: офіційні (436); громадсько-політичні (14); наукові (352); навчальні (549); науково-популярні (281); нормативно-виробничо-практичні (51); довідкові (84); літературно-художні (7). Найпоширенішим типом є навчальний (30,9 % від усього потоку), кількість видань якого щороку збільшується за рахунок навчально-методичних посібників (1991 - 43, 1999 – 115). Крім того, у потоці помітно зростає кількість монографій та матеріалів наукових конференцій. Аналіз видово-типового складу документного потоку з правознавства дозволяє дійти висновку, що в Україні належним чином відбувається розвиток юридичної науки, і видавці забезпечують необхідними підручниками та посібниками навчальний процес. Їх видають державні, комерційні видавництва і видавничі організації, видавництва при наукових установах та навчальних закладах (всього 417). За кількістю книг, виданих протягом 1991-1999 рр., на першому місці – видавництво при Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого (м. Харків). Типологічно видання даного видавництва можна класифікувати як наукові, навчальні та науково-популярні.
Дисертантом розглянуто книжкові, журнальні та газетні видання з погляду тематичного забезпечення інформацією з правознавства. Книжкові видання найбільше містять інформації з державного (конституційного) права – 227, кримінально-процесуального права - 125, цивільного права - 131; журнальні видання – з цивільного права та судоустрою – 569, державного, конституційного і адміністративного права - 486, кримінального права - 397; газетні видання - з права в цілому – 3 752 публікацій, з державного, конституційного і адміністративного права - 3 605, цивільного права та судоустрою - 2 528. Зовсім незначна кількість книг, в яких розкриваються питання права охорони здоров’я, міжнародного, атомного, інформаційного, водного, повітряного, закладного, лісового, кооперативного, космічного, бюджетного, охорони здоров’я, транспортного права. В журнальних публікаціях недостатньо звертається увага на питання атомного і церковного права, в газетних – на військове карне та атомне право.
Дослідженням виявлено кількість журналів та газет, на сторінках яких друкувалися матеріали з правознавства в період з 1991 по
1999 рр. Було зареєстровано 153 назви журналів, кількість яких в межах року залишається, практично, однаковою (1991 – 33, 1999 – 34). В них вміщено 2 152 публікації. Дослідженням виявлено 151 назву газет, кількість яких значно зменшилася в межах року (1991 – 75 видань, 1999 – 46). В них вміщено 17 109 публікацій. Зменшення кількості газетних видань жодною мірою не позначається на обсягу публікацій з правознавства, оскільки він помітно зріс в таких газетах, як “Голос України” та “Урядовий кур’єр”.
Публікації з правознавства розпорошені по багатьох профільних журналах (“Адвокат”, “Право України” та ін.) і газетах (“Голос України”, “Закон і бізнес” та ін.) та непрофільних (“Бизнес-Информ”, “Бухгалтерський облік та аудит” та ін.) журналах і газетах (“Зеркало недели”, “Робітнича газета” та ін.). Продуктивні журнали і газети не завжди є профільними.
С.К. Бредфорд сформулював закономірність, сутність якої можна викласти так: якщо наукові журнали розташувати у порядку зменшення в них кількості статей з конкретної теми (галузі знання, проблеми, питання), то в такому списку журналів можна виділити три їх зони, в яких кількість статей буде майже однаковою. При майже однаковій кількості статей з певної тематики в кожній зоні, кількість журналів різко збільшується при переході від однієї зони до іншої. С.К. Бредфорд визначив, що кількість журналів в третій зоні буде приблизно в стільки разів більше ніж в другій, у скільки разів число назв у другій зоні більше ніж в першій. Отже поряд з явищем розпорошення статей спостерігається процес їх концентрації в зоні “ядра” (тому цю закономірність називають ще “законом концентрації – розпорошення інформації”).
З масиву журналів, що аналізувалися за параметрами “закону концентрації-розпорошення С.К. Бредфорда”, було виділено ядро і дві зони. До ядра віднесені галузеві видання (“Адвокат”, “Вісник Академії правничих наук України” та ін.), до зони В – видання з суміжних галузей знання (“Діловий вісник”, “Економіка України” та ін.), до зони С – усі інші джерела. Дослідження показало, що зона ядра вміщує більшу частину публікацій (67,8%), а друга частина публікацій розподіляється між зонами В і С порівну.
Розподіл газет за зонами здійснювався за ознаками спадання продуктивності джерел. До зони А віднесені 9 газет, що за досліджуваний період вміщували 130 і більше публікацій з правознавства. До зони В належать 23 газети (від 130 до 50 публікацій), до зони С - всі інші 119 видань. В ході дослідження виявлено, що 9 назв видань ядра містять 77,9% усіх публікацій, а 142 назви зон В і С вміщують 22% публікацій.
Проведене дослідження концентрації і розпорошення публікацій з правознавства дозволяє стверджувати, що його результати не відповідають положенням “закону концентрації-розпорошення С.К. Бредфорда”; концентрація публікацій в незначній кількості журналів і газет зумовлена характером і фундаментальністю правознавства, а розпорошення пояснюється тісним зв’язком даної галузі з іншими. Для найповнішого забезпечення інформацією фахівців галузі правознавства необхідне повне використання її з усіх періодичних видань (ядра, зон Б і С).
У дисертації обґрунтовується вибір групи користувачів для дослідження, розкривається сутність інформаційних потреб юристів та методи, за якими здійснюється дослідження. Розглядається одна із груп споживачів правової інформації, що має споріднені, подібні інформаційні потреби, зумовлені видом діяльності, характером і місцем роботи, а саме – судді. Від рівня інформаційної та загальної культури юристів, зокрема суддів, що формується у межах правових і моральних норм правосвідомості, моральної відповідальності їх перед суспільством, а також від таких факторів, як правова поінформованість та забезпечення інформаційних потреб, залежить зміцнення законності і правопорядку в державі. Для підвищення якості й удосконалення роботи судової влади необхідно вивчати інформаційні потреби суддів для своєчасного забезпечення їх необхідною оперативною правовою інформацією.
Із загальної кількості користувачів інформації (суддів) виокремлено підгрупи: за посадою (викладач, науковий працівник та ін.) та науковою кваліфікацією (науковий ступінь). Розглядалися переважно інформаційні потреби науковців, адміністративно-управлінських працівників, працівників прикладної галузі, викладачів, аспірантів і тих суддів, які підвищують свій професійний рівень.
На основі класифікаційних ознак користувачів інформації було розроблено анкету. Всі питання розглядалися за двома напрямами:
- сукупність питань для характеристики особи опитуваного і його виду діяльності (вік, стаж, освіта, професія, наявність власної бібліотеки чи персонального комп’ютера);
- питання для характеристики інформаційних потреб опитуваних в різних видах правової інформації.
Анкетування поєднувалося з інтерв’юванням, що дало можливість одержати детальніші відповіді на питання анкети. В ході опитування, проведеного на базі Конституційного суду України, шести міських районних судів м. Києва та двадцяти обласних судів України протягом 2000-2001 рр. було розповсюджено 200 анкет, отримано з відповідями – 140. Вибірково опитано 78 суддів. Для забезпечення репрезентативності даних зроблено вибір по відношенню до генеральної сукупності. За даними соціологічних досліджень, така репрезентативність є достатньою (30 %).
Стр: 9
[MB1]Газет, чи газетних публікацій? |
