Короткевич М.Є. Кваліфікація зайняття забороненими видами господарської діяльності

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, вказується апробація результатів дослідження, розкривається його структура.

Розділ 1 “Загальні питання кримінально-правової кваліфікації зайняття забороненими видами господарської діяльності” містить виклад загальних підходів щодо кримінально-правової кваліфікації злочину, передбаченого ст. 203 КК. Обґрунтовується те, щоб правильна правова оцінка вчиненого зайняття забороненими видами господарської діяльності, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 203 КК, у кожному окремому випадку вимагає обов’язкового встановлення всіх юридичних ознак основного та кваліфікованого складів даного злочину. Найбільш визначальними для кваліфікації ознаками цих складів є: 1) об’єкт посягання; 2) характер дій винної особи; 3) умисність дій та наявність спеціальної мети.

Наступний розділ роботи присвячений характеристиці об’єктивних ознак аналізованого злочину. У підрозділі 2.1. “Об’єкт зайняття забороненими видами господарської діяльності” розглядаються питання, пов’язані з визначенням родового, видового і безпосереднього об’єктів злочину, що передбачений ст. 203 КК. Насамперед, викладаються та аналізуються наукові підходи щодо визначення об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності.

При характеристиці злочинів у сфері господарської діяльності у будь-якому випадку об’єктом слід визнавати лише ті суспільні відносини, характер яких безпосередньо залежить від особливостей сукупності окремих груп (видів) конкретних посягань у сфері господарської діяльності, передбачених відповідними нормами розділу VII Особливої частини КК. З урахуванням цього злочин, передбачений ст. 203 КК, пропонується віднести до групи злочинів, що посягають на встановлений порядок здійснення господарської діяльності та/або окремих її видів.

Безпосереднім об’єктом даного злочину пропонується визнавати суспільні відносини, що забезпечують встановлений чинним законодавством порядок зайняття господарською діяльністю (зокрема, суб’єктами, які мають право їх здійснювати та/або можуть одержати дозвіл (ліцензію) на їх вчинення за умови зміни свого правового статусу) з приводу матеріального (товарного) виробництва, пов’язаного з організацією використання майна для виготовлення (виробництва) та реалізації продукції, товарів, виконання робіт та надання послуг (відносини у сфері господарської діяльності).

У підрозділі 2.2 “Об’єктивна сторона зайняття забороненими видами господарської діяльності” визначається зміст суспільно небезпечних протиправних діянь, суспільно небезпечного наслідку, причинового зв’язку та інших ознак, які складають об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 203 КК.

З урахуванням положень чинного законодавства обґрунтовується, що з об’єктивної сторони зайняття забороненими видами господарської діяльності характеризується вчиненням дій: 1) якими громадяни, навіть зареєстровані як суб’єкти підприємництва, та юридичні особи – суб’єкти господарської діяльності певної форми власності чи організаційно-правової форми займатися не вправі без зміни свого правового статусу (відсутність необхідної освіти, кваліфікації тощо), а тому не можуть одержати ліцензії на їх здійснення, тобто види діяльності, які можуть здійснюватися лише спеціальними суб’єктами; 2) якими ні фізичні, ні юридичні особи не вправі займатися взагалі (внаслідок заборони законом такої діяльності); 3) які можуть здійснюватися лише державними підприємствами, підприємствами певних організаційно-правових форм або підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; 4) якими не можуть займатися певні суб’єкти господарської діяльності через те, що види діяльності, якими вони вже займаються, виключають таку можливість (наприклад, аудиторам заборонено безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю); 5) якими громадяни згідно із законом не мають права займатись у зв’язку з наявністю в них непогашеної або не знятої судимості за окремі злочини. Підкреслюється, що з урахуванням положень ст.ст. 3, 42, 52 Господарського кодексу України ці дії вчинюються систематично.

Звертається увага на те, що склад злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст. 203 КК, слід відносити до формальних, тобто вважати закінченим у момент здійснення виду діяльності, щодо якого є спеціальна заборона, встановлена законом. Кваліфікуючою ознакою зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, передбачена ч. 2 ст. 203 КК, є отримання доходу у великих розмірах, що згідно з приміткою до цієї статті КК має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. На підставі чого підкреслюється, що кваліфікований склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 203 КК, відноситься до матеріальних, а, отже, злочин вважається закінченим із моменту настання наслідків у вигляді отримання особою, яка вчинила вказані у ній дії, доходу у великих розмірах.

Автор стверджує, що у злочині, передбаченому ст. 203 КК, доход слід розуміти так званий чистий дохід (прибуток) – тобто різницю між отриманим валовим доходом (виручкою) та документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням такого доходу. Кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 203 КК можлива лише в тому випадку, якщо одночасно встановлені такі обставини: 1) у результаті зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, утворився доход; 2) наявність великого розміру доходу; 3) наявність необхідного причинового зв’язку між зайняттям видами господарської діяльності, щодо яких встановлена спеціальна заборона, передбачена законом, та отриманням такого доходу; 4) доход одержується лише з прямим умислом, тобто коли особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Порядок визначення доходу роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові  від 25 квітня 2003 р. № 3, автором проекту якої є дисертант. Зокрема, згідно з п. 10 цієї постанови фактичні дані на підтвердження розміру отриманого доходу від вчинення діянь, передбачених ст.202, ч.2 ст.203 КК, можуть установлюватись як висновком експерта, так і за допомогою актів документальної перевірки виконання податкового законодавства та ревізії фінансово-господарської діяльності з вирахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних із отриманням такого доходу, а в разі потреби – із застосуванням непрямих методів згідно із Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Розділ 3 “Суб’єктивні ознаки складу злочину “Зайняття забороненими видами господарської діяльності”” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу ознак суб’єкта й суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 203 КК.

У підрозділі 3.1 “Суб’єкт зайняття забороненими видами господарської діяльності” обґрунтовується те, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 203 КК, є: а) фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, оскільки саме цей вік згідно з чинним законодавством надає такій особі право займатися підприємницькою (господарською, комерційною) діяльністю та бути зареєстрованим державними органами як підприємець (отже, особи у віці від 16-ти до 18-ти років, які вчинили діяння, передбачені ст. 203 КК, повинні нести відповідальність за цією статтею, оскільки згідно з ч. 3 ст. 35 ЦК особи, які досягли 16-річного віку і які за згодою їх батьків (усиновлювачів), піклувальників або органу опіки та піклування можуть бути зареєстровані як підприємці, якщо така особа бажає займатися підприємницькою діяльністю; б) службова особа суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи. При цьому зазначається, що під службовою особою суб’єкта господарської діяльності слід розуміти особу, яка має ознаки, визначені у ч.1 примітки до ст. 364 КК, якщо інше не передбачено законом. Поняття “службова особа суб’єкта господарської діяльності” не містить жодних обмежень щодо застосування до такої категорії, як службова особа, всіх ознак останньої, передбачених приміткою до ст. 364 КК. Тому “прив’язка” службової особи до певного суб’єкта господарської діяльності або належність до останнього, не передбачає обов’язкової наявності трудового договору (контракту) між нею та суб’єктом господарської діяльності, або ж означає виконання нею організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків у сфері такої діяльності та від імені суб’єкта господарювання з урахуванням трьох загальних підстав: 1) постійне обіймання посади; 2) тимчасове обіймання певної посади або 3) виконання обов’язків за спеціальним повноваженням.