Созанський Т.І. Кваліфікація сукупності злочинів : Созанский Т.И. Квалификация совокупности преступлений

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, показується зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета і завдання дослідження, а також його теоретична і емпірична база. Формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказується практичне значення одержаних результатів та наводяться дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Загальні засади дослідження проблеми кваліфікації сукупності злочинів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження проблеми кваліфікації сукупності злочинів у кримінально-правовій літературі» проведено аналіз наукових джерел, у результаті якого автор виділив такі групи питань: а) у яких наковці є одностайними (що сукупність злочинів утворюється тоді, коли однією особою вчинено два або більше злочини, сукупність можлива лише у випадках, коли за жоден зі злочинів, що її утворюють, особа не була засудженою); б) у яких науковці висловлювали протилежні позиції (сукуп­ність злочинів є складовою вчення про злочин чи про призначення покарання (хоча законодавець це питання вже вирішив), місце сукупності злочинів у інституті множинності злочинів, які ознаки притаманні сукупності злочинів щодо поділу сукупності злочинів на види, визначення часу, з якого особа вважається судимою, відображення у формулі кваліфікації злочинів, вчинених у сукупності).

Окрім цього, автором виділено, що питання кваліфікації сукупності злочинів належать до таких, які не отримали належного вирішення (немає розроблених єдиних правил кваліфікації сукупності злочинів).

У підрозділі 1.2. «Зарубіжний досвід регламентації сукупності злочинів» викладено результати аналізу кримінального законодавства окремих європейських та пострадянських держав. Шляхом застосування порівняльно-правового методу визначено, що у кримінальному законодавстві пост­радянських держав питанню сукупності злочинів приділяється значно більше уваги, ніж у державах Західної Європи. У більшості КК пострадянських держав достатньо чітко визначено поняття сукупності злочині, а в окремих передбачено види сукупності та правила її кваліфікації.

Встановлено три етапи, які проходить регламентація питань, пов’язаних зі сукупністю злочинів (перший етап – визначає нормативне закріплення поняття сукупності злочинів; другий етап – полягає у виділенні та нормативній регламентації видів сукупності злочинів; третій етап – передбачає формулювання та зазначення безпосередньо у законі правил кваліфікації злочину за їх сукупності), та визначено, що кримінальне законодавство України перебуває на другому етапі такого розвитку.

Розділ 2 «Зміст та обсяг поняття сукупності злочинів» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Зміст поняття сукупності злочинів» проведено дослідження поняття сукупності злочинів, використовуючи прийоми лінгвістики, генетичний спосіб визначення понять та визначення цього поняття через родово-видове співвідношення. Виділено ознаки, притаманні сукупності злочинів, та визначено серед них ті, які є обов’язковими та достатніми для визначення сукупності злочинів.

Доведено, що поняття сукупності злочинів повинно містити усі обов’язкові та достатні ознаки, і визначатись шляхом їхнього складання. Ознаками, які визначають сукупність злочинів є: вчинення двох і більше злочинів; такі злочини передбачені окремими статтями або частинами статей Особливої частини КК; жоден зі злочинів не втратив кримінально-правове значення; за жоден зі злочинів особа не була засуджена. Отже, під сукупністю злочинів потрібно розуміти вчинення особою одного або декількох діянь, що утворює два або більше самостійні злочини, кожен з яких не втратив свого кримінально-правового значення та за жоден з яких особу не було засуджено.

У підрозділі 2.2. «Види сукупності злочинів та їх характеристика» проаналізовано види і способи поділу сукупності злочинів на види, визначено юридично значущі критерії поділу сукупності на види та її місце у інституті множинності злочинів. Обґрунтовано, що видами сукупності злочинів є ідеальна та реальна сукупність злочинів.

Розроблено схему поділу множинності злочинів на види: сукупність злочинів та рецидив злочинів. У свою чергу сукупність злочинів поділено на – ідеальну та реальну; реальну сукупність злочинів пропонується ділити на таку, що утворюється різнорідними, однорідними та тотожними злочинами. Рецидив пропонується поділяти на пенітенціарний і не пенітенціарний, а не пенітенціарний на загальний і спеціальний.

Також у цьому підрозділі визначено поняття ідеальної та реальної сукупності злочинів, обґрунтовано доцільність їх законодавчого визначення.

Розділ 3 «Співвідношення сукупності злочинів зі суміжними кримінально-правовими явищами» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Сукупність злочинів та одиничні злочини» виділено спільні та відмінні ознаки окремих видів одиничних злочинів та ідеальної і реальної сукупності злочинів. Як висновок, доведено, що най­складнішими питаннями є розмежування ідеальної сукупності злочинів і складеного злочину, та реальної сукупності злочинів і продовжуваного злочину. Пропонується, розмежовуючи ідеальну сукупність злочинів і складений злочин, звертати увагу на те, що складений злочин містить ознаки, описані в диспозиції однієї статті (частини статті) КК, а ідеальна сукупність злочинів має місце у разі неможливості охоплення всіх ознак вчиненого діяння однією статтею (частиною статті) КК. При розмежуванні продовжуваного злочину і реальної сукупності злочинів, необхідно встановити, чи був у винного єдиний умисел на завдання шкоди певного розміру, в іншому випадку діяння утворюють реальну сукупність.

У підрозділі 3.2. «Сукупність злочинів та конкуренція кримінально-правових норм» показано спільні та відмінні ознаки цих явищ, визначено співвідношення між сукупністю злочинів та конкуренцією кримінально правових норм. У наслідок такого співставлення доведено, що при розмежуванні ідеальної сукупності злочинів і складеного злочину застосовується правило конкуренції «частини» і «цілого» та правило про загальну і спеціальну (спеціальні) кримінально-правові норми, а саме: якщо загальне правило діє, то вчинене утворює складений злочин, у разі неможливості застосування цього правила діяння кваліфікується як сукупність злочинів.

Виходячи з викладеного, автором зроблено висновок, що при розмежуванні цих явищ використовуються одні й ті ж правила, проведене узагальнення цих правил дало можливість створити алгоритм розмежування ідеальної сукупності злочинів від суміжних явищ.

У підрозділі 3.3. «Сукупність злочинів та інші прояви множинності» обґрунтовано, що виходячи з запропонованого автором визначення поняття сукупності злочинів та її видів, розмежування сукупності злочинів і інших проявів множинності не складає особливих труднощів, не дивлячись на те, що у них є низка спільних ознак.

Окрім цього, зроблено висновок, що для правильної кваліфікації сукупності злочинів, лише розмежування її з суміжними явищами є не достатнім. А оскільки при кваліфікації ідеальної чи реальної сукупності злочинів завжди виникає необхідність розмежовувати та інші суміжні явища, то власне особливість такої кваліфікації втрачається. Тому, доцільніше говорити не про кваліфікацію ідеальної чи реальної сукупності злочинів, а, виходячи з результатів оцінки злочинів, які утворюють сукупність, про кваліфікацію злочинів вчинених однією і тією ж частиною статті (статтею), різними частинами однієї статті та різними статтями Особливої частини КК.

Розділ 4 «Правила кваліфікації при вчиненні декількох злочинів» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Кваліфікація злочинів, передбачених однією і тією ж частиною статті» доведено, що вчинення кількох злочинів, передбачених однією і тією ж частиною статті, є сукупністю злочинів. Варіантів, коли за вчинені особою злочини відповідальність передбачена у одній і тій же частині статті (статті) КК, є кілька:

1) якщо у статті, яка встановлює відповідальність за вчинення цих злочинів, відсутня кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно»: а) вчинення декількох злочинів, кожен з яких містить лише ознаки одного і того ж основного складу злочину (тяжке тілесне ушкодження без кваліфіку­ючих ознак, спричинене у різний час різним потерпілим); б) вчинення декількох злочинів, кожен з яких містить ознаки одного і того ж кваліфі­кованого складу злочину (два хуліганства, вчинені групою осіб, чи два такі ж злочини, вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї);

2) якщо у статті, яка встановлює відповідальність за вчинення цих злочинів, наявна кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно»: а) вчинення декількох злочинів, перший з яких містить ознаки злочину, передбаченого тією ж частиною статті КК, яка встановлює відповідальність за такий же злочин вчинений повторно, а другий – кваліфікується за тією ж частиною за ознакою повторності чи іншою ознакою (крадіжка вчинена за попередньою змовою групою осіб та повторна крадіжка (не залежно від того вчинена самостійно чи за попередньою змовою групою осіб)); б) вчинення декількох злочинів, кожен з яких містить ознаки одного і того ж кваліфікованого складу злочину, передбаченого у частині статті КК, яка встановлює суворішу відповідальність, ніж лише у випадку кваліфікації цього злочину за ознакою вчинення його повторно (два грабежі з проникненням у житло або у великих чи особливо великих розмірах).

На підставі викладеного автором обґрунтовано, що у вищенаведених випадках два або більше злочини, вчинені однією особою та які передбачені однією і тією ж частиною статті, потрібно кваліфікувати як сукупність злочинів, тобто кожен злочин повинен відображаєтися у формулі кваліфікації окремим буквеним і цифровим позначенням, а у вироку за кожен з цих вчинених злочинів суд має призначати окреме покарання.

У підрозділі 4.2. «Кваліфікація злочинів, передбачених різними части­нами однієї статті» визначено, що така ситуація можлива:

1)      коли одним діянням вчинено два або більше злочини, передбачені різними частинами однієї статті (йдеться про ті випадки, коли у диспозиціях різних частин однієї статті передбачено наприклад, різні наслідки);

2)      коли вчинено два або більше злочинів, кожен з яких передбачено окремою частиною однієї статті; а) якщо в жодній з частин не передбачено кваліфікуючу ознаку «повторно»; б) якщо у цій статті передбачено кваліфі­куючу ознаку «повторно».

На основі наведеної класифікації запропоновано єдиний підхід щодо кваліфікації злочинів, передбачених різними частинами однієї статті, та додатково обґрунтовано, що всі злочин, які вчинюються винним (передбачені різними частинами однієї статті), повинні кваліфікуватись кожен самостійно, тобто скільки фактично вчинено злочинів, стільки ж і повинно бути зазначено статей (частин статей) у формулі кваліфікації.

У підрозділі 4.3. «Кваліфікація злочинів, передбачених різними стат­тями» обґрунтовано, що кваліфікація злочинів, вчинених у різний час, не становить особливої складності, стосовно питання, чи утворюють вони сукупність злочинів. Для визначення правила кваліфікації злочинів, перед­бачених різними статтями, які вчинені одночасно, потрібно використовувати правила про конкуренцію норм, як такі, що вказують на випадки, коли сукупності злочинів немає, у всіх інших випадках діяння утворює сукупність злочинів. При цьому, при сукупності злочинів кожен злочин кваліфікується окремо, а у формулі кваліфікації потрібно відображати усі злочини, які були вчиненні.