Бурлаков С.Ю. Кінематографічний твір як об\'єкт права інтелектуальної власності : Бурлаков С.Ю. Кинематографическое произведение как объект права интеллектуальной собственности

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, ступінь розробленості проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, методологічну основу, нормативну і емпіричну базу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію і впровадження результатів наукового пошуку, сформульовано положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 „Поняття та загальна характеристика кінематографічного твору як об’єкта права інтелектуальної власності” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1 „Поняття та ознаки кінематографічного твору” присвячено дослідженню суті кінематографічного твору як результату інтелектуальної, творчої діяльності. Доводиться, що застосування традиційних положень авторського права та суміжних прав у врегулюванні суспільних відносин не забезпечує достатнього рівня правового регулювання. Автором наголошується, що кінематографічному твору крім ознак, встановлених в законі властива ознака синтетичності. Відтворюваність, закінченість, новизна, достойність, суспільна корисність, призначення кінематографічного твору є властивостями власне об’єкта цивільних прав, а не його визначальними ознаками.

З точки зору класифікації форм об’єктивного вираження твору, вперше сформульовано поняття об’єктивної форми вираження кінематографічного твору.

Необхідність розкриття суті праці, що носить інтелектуальний, творчий характер, обумовила визначення поняття інтелектуальної, творчої діяльності у кіно. Для усунення суперечностей у доктринальних підходах до врегулювання суспільних відносин у кінематографії на засадах теорії виключних (інтелектуальних прав) сформульовано визначення права інтелектуальної власності на кінематографічний твір. Право інтелектуальної власності на кінотвір розглядається як комплексне, у складі якого поєднуються особисті (немайнові) права його авторів та їхні виключні (майнові) права щодо кінематографічного твору.

Оскільки в Україні забороняється виробництво та розповсюдження кінематографічних творів, що містять порнографію, пропагують війну, національну і релігійну ворожнечу, насильство тощо, доводиться, що зазначені кінематографічні твори взагалі не можуть включатися до об’єктів цивільно-правових відносин, і, як наслідок, авторсько-правової охорони отримувати не повинні. З урахуванням проведеного аналізу сутності та ознак кінематографічного твору як об’єкта авторського права сформульовано авторське визначення кінематографічного твору.

У зв’язку з тим, що об’єкти-елементи, що входять до складу кінотвору, мають самостійне значення та можуть використовуватися окремо від кінотвору, розглядається можливість та доцільність розповсюдження дії строку авторсько-правової охорони і на об’єкти-елементи, які не належать до об’єктів авторського права, проте є результатом творчої діяльності їх творців (кіноакторське виконання). Це положення трансформується в необхідність законодавчого закріплення єдиного строку правової охорони як кінематографічного твору в цілому, так і об’єктів-елементів, які до нього входять. У дисертації обґрунтовується необхідність безстроковості чинності та охорони особистих немайнових прав інтелектуальної власності на кінотвір.

На підставі проведеного аналізу у підрозділі 1.2 „Складові елементи кінематографічного твору та їх охороноздатність” виявлено внутрішні зв’язки між окремими об’єктами-елементами та кінематографічним твором у цілому, встановлено співвідношення творчих внесків творців об’єктів-елементів з обсягом правової охорони, що їм надається та визначено їх вплив на охороноздатність кінематографічного твору в цілому. Властивість самостійності об’єктів-елементів впливає на режим їх використання. У випадку, коли будь-який об’єкт-елемент можна виділити з кінотвору і таке виділення частини з цілого дозволяє його самостійне використання, то єдиним володільцем прав інтелектуальної власності на нього повинен вважатися лише його творець. Для встановлення іншого режиму при використанні цього складового елемента (використання не за основною метою, не для створення власне кінофільму, а для іншого застосування) необхідно визнати договір як єдину підставу для такого використання.

Дисертантом розроблено класифікацію об’єктів-елементів, що входять до кінотвору. За критерієм можливості відокремлення об’єкта-елемента з кінотвору в цілому, що призводить до можливості його самостійного використання за іншим призначенням, об’єкти-елементи можна класифікувати на об’єкти-елементи, які допускають можливість їх відокремлення від цілого кінотвору та об’єкти-елементи, які відокремлюватися від цілого кінотвору не можуть за своєю природою. На підставі проведеного аналізу структури внутрішніх елементів кінематографічного твору за їх впливом на надання йому правової охорони, внутрішні елементи кінематографічного твору необхідно класифікувати на юридично значущі та юридично необов’язкові.

У кінематографічному творі існує взаємозв’язок між системою образів, образом і образною формою. Доведено, що при зовнішньовираженій розбіжності мови, художніх засобів кінематографічних творів, що порівнюються, збіг образних систем і є критерієм запозичення внутрішнього змісту, ідей оригінального кінотвору. Саме існування самостійної образної системи і створює охоронювані самостійні об’єкти авторського права.

Розділ 2 „Суб’єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір” складається з двох підрозділів та присвячений проблемам встановлення кола суб’єктів цивільних прав, які мають права інтелектуальної власності на кінотвори.

У підрозділі 2.1 „Первісні суб’єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір” доводиться, що при створенні такого складного об’єкта авторського права як кінематографічний твір, визначити індивідуальне авторство фізичної особи на фільм в цілому (крім любительського), співавторство у його традиційному розумінні, авторство керівника творчого колективу, авторство юридичної особи на фільм в цілому неможливо. Співучасть творців різних видів мистецтв є колективною творчістю, а кінотвір, народжений такою співпрацею, є колективним твором. У колективному творі вилучення складового об’єкта-елемента зі складу цілого твору унеможливлює його існування.

Авторами та первинними володільцями авторських прав на кінотвір у цілому є особи, вказані у ст.17 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Водночас із закріпленням за ними первинного авторства на фільм у цілому, за ними закріплюється і первинне авторське право на свій окремий внесок у вигляді об’єкта-елемента, який може використовуватися самостійно. У відносинах, що складаються з приводу кінематографічного твору в цілому, його автори виступають в якості співстворювачів. У відносинах, що складаються з приводу використання окремих об’єктів-елементів кінотвору в інших галузях господарювання поза межами даного кінотвору, автори цих об’єктів-елементів виступають самостійно, незалежно від інших творців кінофільму.

У підрозділі 2.2 „Вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності на кінематографічний твір” досліджено проблемні питання наділення юридичних осіб суб’єктивними правами на кінотвір. В якості юридичних осіб – суб’єктів кінематографії виділяються кіностудії та кінопродюсери, які набувають похідні авторські прав за законом або за договором. Юридично права продюсера або кіностудії є похідними від первинних авторських прав творців кінофільму.

Права авторів та виконавців кінотвору є дещо обмеженими, оскільки продюсер кінотвору, кіностудія або інша особа повинні отримувати монополію на використання цього твору у зв’язку з понесеними витратами на його створення. Тому робиться висновок, що для захисту майнової сфери кіноавторських відносин та гарантії дотримання майнових інтересів кіностудій, кінопродюсерів як організаторів та виробників кінотворів у законодавство України у галузі права інтелектуальної власності пропонується ввести інститут використання результату інтелектуальної, творчої діяльності у складі складного об’єкта.

У випадку відступлення виключних прав на об’єкт-елемент, продюсер набуває виключних прав на використання внеску будь-яким способом, як при створенні кінотвору, так і з іншою метою. Коли виключні права на використання об’єкта-елемента передаються за ліцензійним договором, слід зазначати, що цей об’єкт-елемент передається для використання певним способом на певний термін, однак лише для його використання у кінотворі.

Закріплення у вітчизняному законодавстві моделі „розширеного колективного управління” фактично узаконює порушення виключних майнових прав інтелектуальної власності на об’єкти авторського права. Розвинута позиція, відповідно до якої єдиною можливою правовою підставою надання організаціям колективного управління ліцензій на використання творів є отримання письмових повноважень від авторів (або інших правоволодільців) на підставі цивільно-правового договору.

Розділ 3 „Реалізація та захист суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Договірна форма реалізації суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір” проводиться загальна правова характеристика договірних форм реалізації прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір. В дисертації запропоновано визначення реалізації суб’єктивних авторських прав на кінематографічний твір, авторського договору. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором, правовим результатом якого є заміна управненої особи в абсолютному майновому правовідношенні з приводу використання твору. Вибуваючи з абсолютного правовідношення, правоволоділець одночасно позбавляється можливості забороняти всім третім особам перешкоджати здійсненню суб’єктивного права, що входило в зміст цього абсолютного правовідношення. Зазначені юридичні можливості виникають у правонаступника.

Правоволоділець може розпоряджатися також наданням права, коли його власні права залишаються (хоча і з обмеженнями, які встановлюються зобов’язальними відношеннями з іншою стороною), але його контрагент отримує право використання кінотвору або його об’єкта-елемента.

Тому його слід відрізняти від надання права лише використання, що надається за ліцензійним договором і тягне за собою лише зобов’язальні права ліцензіата і відповідні обмеження ліцензіара. Таке надання не тягне за собою правонаступництва, ліцензіат не стає правоволодільцем і правонаступником попереднього володільця прав. Надання права слід чітко відрізняти від передачі права, від правонаступництва. Укладення правоволодільцем договору про передачу невиключного права не тягне зміни абсолютного майнового правовідношення з приводу використання твору, управненою особою в якому залишається завжди правоволоділець.

Предметом договору про передачу невиключних прав на кінематографічний твір або його об’єкт-елемент є права на використання твору, але інші за обсягом і характером, ніж авторські майнові права у власному розумінні. Надане в даному випадку право не є абсолютним, воно не забезпечує захист від дій усіх третіх осіб, і не є виключним, адже воно не відсторонює усіх третіх осіб від використання твору. Надання цього права не тягне припинення у правоволодільця виключного авторського права на використання кінотвору. На підставі авторського права правоволодільця (материнського права) у користувача виникає право, яке за своїм обсягом є дещо звуженим (дочірнє право), що не обмежує материнське авторське право. Тобто в даному випадку мова може йти лише про конститутивне правонаступництво. Разом з тим під правонаступництвом необхідно розуміти транслятивний перехід права, тобто виникнення в правонабувача права в тому обсязі, у якому воно існувало у правоволодільця, що тягне втрату переданого права його праводавцем. Обґрунтовується висновок, що у випадку надання невиключного права на використання кінотвору правонаступництва у виключних авторських правах не відбувається.

За договором про відчуження виключних прав на результати інтелектуальної діяльності одна сторона – правоволоділець – передає або зобов’язується передати своє виключне право на такий результат в повному обсязі другій стороні – набувачу виключного права. За ліцензійним договором одна сторона – володілець виключного права на результати інтелектуальної діяльності (ліцензіар) – надає або зобов’язується надати іншій стороні (ліцензіату) право використання такого результату у встановлених договором межах.

Договір про створення кінематографічного твору є ліцензійним договором, якщо в ньому прямо не передбачено, що права на об’єкт-елемент відступаються повністю. Суттєвими умовами цього договору слід вважати предмет, способи використання та ціну. Доводиться, що підрядна модель регулювання взаємовідносин між кіностудією і продюсером, кіностудією і акторами, а також авторами кінотвору є неприйнятною.

У підрозділі 3.2 „Захист суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір” досліджуються проблеми цивільно-правового захисту суб’єктивних прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір у випадку їх порушення чи невизнання третіми особами. В роботі пропонується розділяти порушення прав інтелектуальної власності на кінотвір на прямі і непрямі.

Обґрунтовується висновок про те, що захист цілісності та недоторканості кінотвору не може ставитись у залежність від наявності немайнової шкоди. Для визнання неправомірності факту перекручення або інших дій, що порушують цілісність кінотвору, достатнім повинен вважатися власне факт вчинення заборонених законом дій.

Закон України „Про авторське право та суміжні права” у ст. 52 дозволяє передачу контрафактних примірників правоволодільцям виключних прав на кінематографічний твір за їх вимогою. Існуюче законодавче положення не відповідає принципу еквівалентності та повноти відшкодування збитків, оскільки в законі не встановлено розмір, межі та характер передання контрафактних примірників замість стягнення збитків. Існування такої законодавчо закріпленої міри цивільно-правового захисту призводить до зловживання правом.

Відшкодування шкоди та збитків у судовій практиці часто замінюється стягненням компенсації за порушення авторських та суміжних прав на кінотвір у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат. Практичне застосування такої міри захисту спричиняє проблему встановлення підстав для її застосування, а також встановлення розміру компенсації. Визначальною у вирішенні цього питання може стати диференціація розміру компенсації від масштабів порушення та особи правопорушника.