Даньшин М.В. Класифікація способів приховування злочинів у криміналістиці

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета та задачі дослідження, його методологічна основа, розкриваються практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 “Сутність і психологічні закономірності приховування злочинів” складається з трьох підрозділів, присвячених розгляду найбільш загальних питань, пов’язаних з визначенням діяльності, спрямованої на приховування злочину, встановленням місця приховування злочину в структурі злочинної діяльності, виявленням ознак приховування злочину, встановленням психологічних основ і закономірностей приховування злочинів.

У підрозділі 1.1. визначається зміст приховування злочину в структурі злочинної діяльності.

У дисертаційному дослідженні приховування злочину розглядається як одна із форм протидії розслідуванню. Автор піддає дослідженню поняття “приховування злочину” в контексті злочинної діяльності, яка спрямована на перешкоджання розслідуванню і здійснена злочинцем у різноманітні способи. Аргументується позиція автора, в якій стверджується, що до приховування злочину слід відносити лише ті дії, які вчиняються злочинцем умисно з метою приховування злочину. Необережні дії також можуть привести до фактичного знищення слідів злочину, однак їх не варто поєднувати з умисними діями злочинця по приховуванню злочину.

На думку автора, приховування злочину є не простою сумою чи деяким комплексом поведінкових актів, а певною цілісною структурою поведінки, що являє собою деяку систему взаємозалежних елементів, поведінкових актів, спрямованих на підготовку і вчинення дій по приховуванню злочину (тобто реалізацію). Ці акти поведінки (дії, операції, прийоми) перебувають у певній ієрархії і субординації як частини цілеспрямованої і вольової діяльності. Вид прояву цієї діяльності як один з можливих варіантів поведінки обумовлений факторами зовнішньої і внутрішньої детермінації, об’єктивними умовами середовища і особливостями особи людини, характером об’єкта і предмета злочинного посягання, технічною оснащеністю, наявністю спільників і співучасників, попередніми стосунками між злочинцем і жертвою, особливостями місця, часу і обстановки приховування злочину. Необхідність пристосування до названих факторів приводить винного до використання особливостей цих факторів, у чому і полягає їх детермінуюча роль. Функціонально ця система актів поведінки обов’язково приводить злочинця до реалізації задуманого по приховуванню злочину.  

У дисертаційному дослідженні пропонується визначення “приховування злочину”, котре формулюється як діяльність (елемент злочинної діяльності), що становить собою динамічну систему об’єктивних і суб’єктивних факторів дійсності, що сформувалися до, в момент або після вчинення злочину, реалізація якої спрямована на сліди злочину (матеріальні та ідеальні) і злочинця та їх носіїв, з метою перешкоджання розслідуванню.

 На думку автора, сукупність тих чи інших об’єктивних (зовнішніх) і суб’єктивних (внутрішніх) факторів реально існуючої дійсності, що склалися на певному етапі злочинної діяльності, приведе до приховування злочину. Суб’єктом такого приховування може бути як особа, що вчинила злочин і прагне уникнути покарання, так і інша особа, що не бере участі у злочині, але під впливом низки цих же факторів уже зацікавлена в його приховуванні.

У дисертаційному дослідженні аналізується динамічність системи приховування. Це пов’язано з тим, що система приховування є гнучкою моделлю. Її фактори, що спонукають до приховування злочину і впливають на можливість та повноту приховування, є індивідуальною особливістю одного, певного злочину, виражені в конкретному способі приховування. Приховування злочину завжди здійснюється в динаміці, під впливом тих чи інших внутрішніх і зовнішніх факторів, на різних стадіях вчинення злочинної діяльності і є суто індивідуальним. Однак, на думку дисертанта, існує певна типовість способів приховування злочинів, що пояснюється типовістю в утворенні деяких комплексів факторів існуючої дійсності.

У підрозділі 1.2. автор на основі даних, отриманих у результаті узагальнення кримінальних справ про вбивства і крадіжки (спосіб приховування злочину), анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури і МВС України, систематизації необхідних знань про приховування злочинів, що містяться в криміналістичній літературі, встановлює ознаки приховування злочину.

Так, аналіз даних анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури і МВС України свідчить про те, що типовими ознаками приховування злочинів є: виявлення негативних обставин (відповіли 46,4% опитаних); виявлення доказів поведінки (відповіли 50% опитаних); різні комбінації наведених ознак (відповіли 3,6% опитаних слідчих).

За даними аналізу цього анкетування та інтерв’ювання слідчих 10,1% опитаних указали, що їм не потрібні спеціальні прийоми для виявлення ознак приховування злочинів, і 89,9% слідчих зазначили, що для виявлення ознак приховування злочинів їм потрібні спеціальні прийоми, участь фахівця, експерта.

Дисертант характеризує негативні обставини, розглядає питання їх дослідження і оцінки, пропонує примірний перелік негативних обставин залежно від категорій кримінальних справ, можливих, що найбільш часто зустрічаються, типових негативних обставин, які вказують на інсценування крадіжки, обгрунтовує доцільність класифікації негативних обставин на: матеріально фіксовані сліди; предмети; відомості; поведінку.

Аналізуючи практику розслідування кримінальних справ про вбивства і крадіжки, дисертант доходить висновку, що ознаки приховування злочину в цілому характеризуються надмірністю або явною недостатністю, різнорідністю, демонстративністю або явною помисливістю, тобто нав’язливою належністю до різних систем ознак різних видів злочинів або завзятим підкресленням злочинцем своєї правдивості, непричетності, незацікавленості і добропорядності (і навпаки, кримінальності), що в результаті, при їх комплексному аналізі з іншими характеристиками злочину, сприяє виникненню у слідчого обґрунтованого сумніву в справжності події.

Підрозділ 1.3. присвячений дослідженню психологічних основ приховування злочинів.

Досліджується психологічна структура приховування злочину, встановлюються компоненти, котрі передують і формують цей злочинний прояв, що дозволяє при аналізі приховування злочину простежити і виявити начала його становлення, а так само причини, що породжують подібні явища. Проводиться домінантний аналіз приховування злочинів, докладно розглядається мотиваційний етап приховування злочинів. Аналізуючи приховування злочину, автор використовує деякі положення теорії рефлексивних ігор і рефлексивного управління. 

Особливу увагу приділено процесу вибору способу приховування злочину, побудові злочинцем уявної моделі майбутніх дій. Зміст цієї моделі багато в чому залежить від рівня уяви суб’єкта, що відтворює, а вибір і сполучення дій по приховуванню злочину - від його винахідливості, уяви, минулого злочинного досвіду, інтуїції і поінформованості про значення для розкриття злочину тих чи інших слідів.

У властивостях особистості проявляється її індивідуальність, що одержує відображення в її поведінці, зокрема в способі приховування злочину. Вплив останніх на формування способу приховування нерідко робить спосіб тією чи іншою мірою неповторним для іншої особи і разом з тим таким, що повторюється у низці ознак у однієї й те ж особи. Дисертант із психічних властивостей особистості, що беруть участь у детермінації приховування злочину і фіксуються в зовнішньому середовищі в результаті здійснення дій по приховуванню, особливо  виділяє: риси характеру, темперамент, навички, уміння, звички, інтелектуальний розвиток.

Автор, досліджуючи поведінку злочинця, обумовлену приховуванням злочину, обгрунтовує думку, що на виконання певних дій по приховуванню злочину впливають такі фактори, як: факт здійснення злочину; здійснення злочину в групі; слідча ситуація, що склалася; знаряддя і засоби, використовувані злочинцем; місце і час приховування злочину; освіта; професія, вид діяльності і соціальний статус злочинця; життєва позиція, що сформувалася, ставлення до духовних цінностей, моральних підвалин і права; життєвий досвід; наявність у злочинця певних злочинних навичок; попередня злочинна діяльність (злочинний досвід); стать; вік; психічні і фізичні властивості особистості; коефіцієнт розумового розвитку; психічні відхилення.

Розділ 2 “Поняття способу приховування злочину” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. автор аналізує і досліджує поняття способу злочину, визначає його істотні ознаки.           

Дисертант вважає, що для виявлення загальних і найбільш істотних властивостей, притаманних способу злочину, слід виходити у своїх дослідженнях із поняття, розроблювального на основі кримінального закону наукою кримінального права, що є базовою, фундаментальною стосовно інших наук кримінального циклу. На цій основі в роботі обгрунтовується висновок про те, що спосіб злочину містить у собі якісну характеристику злочинного діяння і детермінований певними об’єктивними і суб’єктивними факторами.

У криміналістичному аспекті дисертант особливо виділяє і піддає аналізу ті інформаційні сторони (риси) способу злочину, які є результатом прояву зовні закономірностей відображення основних властивостей обраного способу досягнення злочинної мети.

Структура способу злочину є категорією непостійною. Залежно від своєрідності винної поведінки, особливостей ситуацій, що виникають до і після вчинення злочину, та інших обставин вона може бути триланковою (включає поведінку суб’єкта до, під час і після вчинення злочину), дволанковою (у різних комбінаціях) і одноланковою (характеризує поведінку суб’єкта лише під час вчинення злочину). На цій основі автор, розглядаючи спосіб злочину як складову механізму злочину, формулює його як систему дій, об’єднаних загальним злочинним задумом по підготовці, вчиненню і приховуванню злочину, детермінованих певними умовами. Такими умовами він вважає: умови зовнішнього середовища; психофізіологічні властивості особистості, що можуть бути пов’язані з вибірковим використанням відповідних знарядь і засобів; умови місця і часу вчинення злочину, що залишають різного роду характерні сліди зовні, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів і засобів одержати уявлення про сутність події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки злочинця, його окремі особистісні дані і відповідно визначити найбільш оптимальні методи вирішення завдань розкриття злочину.

Підрозділ 2.2. присвячений проблемам способу приховування злочину в криміналістичній характеристиці. Спосіб приховування злочину розуміється автором як заснований на реалізації системи об’єктивних і суб’єктивних факторів дійсності комплекс дій чи бездіяльність особи, що приховує злочин до, в момент або після вчинення злочину.

В роботі пропонується на розв’язання питання співвідношення способу вчинення злочину і приховування злочину. Дисертант поділяє точку зору Р.С. Бєлкіна, І.М. Лузгіна, В.П. Лаврова, В.Н. Карагодіна, Г.Г. Зуйкова, які допускають самостійне існування за певних умов способу приховування злочину, що не входить у структуру способу його вчинення. Такою умовою, на думку автора, є відсутність єдиного злочинного задуму, що охоплює всі стадії злочинної діяльності.

У зв’язку з твердженням про наявність самостійного способу приховування злочину, що не входить у структуру способу його вчинення, виникає питання про подвійне розуміння змісту поняття “спосіб вчинення злочину”. Дисертант пропонує підтримати погляди окремих учених  (Б.Н. Коврижного, В.А. Овєчкіна, Р.С. Бєлкіна та ін.) про вживання терміна “спосіб злочину” для інтегрального позначення способів здійснення всіх етапів злочинної діяльності; терміном “спосіб вчинення злочину” позначати дії по готуванню до злочину і вчиненню злочину (в разі необхідності вживати термін “спосіб готування до злочину”, якщо дії суб’єкта вичерпуються готуванням), а терміном “спосіб приховування злочину” — дії, не пов’язані єдиним задумом з першими двома етапами злочинної діяльності.

Розділ 3 “Класифікація способів приховування злочинів” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. на основі вивчення матеріалів кримінальних справ про вбивства і крадіжки щодо способу приховування злочину, опублікованої слідчої практики, даних інтерв’ювання та анкетування слідчих прокуратури і МВС України виявлені і запропоновані способи приховування злочинів, визначена частота, з якою вони зустрічаються і обираються. Встановлені нові види способів приховування злочинів, що відображують динаміку їх розвитку і вдосконалення злочинцями. Досліджені взаємозв’язок і взаємообумовленість способів приховування злочинів. На цій основі дисертантом виділені такі основні види способів приховування злочинів: 1) переміщення, що становить собою безпосередній відхід злочинця з місця злочину або зміну розташування суб’єкта злочину на даному місці, а також зміну місця розташування об’єкта, що має відношення до справи (труп з місця вбивства переміщають в інший район); 2) утаювання інформації і (або) її носіїв; 3) знищення інформації і (або) її носіїв; 4) маскування інформації і (або) її носіїв; 5) фальсифікація інформації і (або) її носіїв; 6) неправдиве алібі; 7) інсценування; 8) вчинення іншого злочину. Цей спосіб приховування, як правило, безпосередньо пов’язаний з раніше вчиненим злочином, однак у деяких випадках може взагалі не мати зв’язку з раніше вчиненим(и) злочином(-ами); 9) опосередковане приховування, яке може бути двох видів. Перший — це так зване “сліпе” приховування, при якому людина використовується “втемну”, “наосліп”, не підозрюючи про те, що переслідує чужі цілі. Другий вид опосередкованого приховування – це залучення і використання з метою приховування злочинів невинних форм поведінки; 10) симуляція - видача неправдивої інформації, відомостей, поєднаних з неправдивою поведінкою щодо здоров’я, з метою ухилення від відповідальності; 11) приховування, засноване на впливі - фізичні або психічні дії, спрямовані проти співучасників, свідків, потерпілих з метою перешкодити повідомленню інформації про злочин або схилити до відмови від дачі показань; 12) комплекс двох і більше способів приховування злочину (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування, який умовно розглядається в контексті приховування злочинів як самостійний спосіб приховування в тих випадках, коли різні дії, що виражають змістовну сторону одного способу приховування, охоплюються єдиним умислом злочинця або реально вчиняються щодо приховування однієї конкретно взятої обставини.

У підрозділі 3.2. визначаються підстави класифікації способів приховування злочинів.

Автором розглянуті питання класифікації способів злочину в юридичній науці, класифікації способів приховування злочинів. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку криміналістики загальноприйнятої класифікації способів приховування злочинів немає. В літературі запропоновано всього дві класифікації способів приховування злочинів (класифікації В.А. Овєчкіна і Р.С. Бєлкіна), що за своєю якісною характеристикою є загальними, заснованими лише на вивченні тільки однієї змістовної сторони приховування, внаслідок чого вони не можуть відображати специфіку приховування окремих видів злочинів. У науці взагалі немає єдності думок з приводу підстав класифікації способів приховування, так само як і немає єдиної загальноприйнятої класифікації способів приховування злочинів.

      Дисертантом обгрунтовується думка про те, що існує цілий комплекс різних підстав класифікації способів приховування злочинів, що перебувають в тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості. У дослідженні аргументується позиція про те, що в основі класифікації способів приховування злочинів через їх множинність, різноманіття форм їх зовнішнього вираження та істотних відмінностей характеризуючих їх закономірностей повинно бути декілька підстав, залежно від яких і може бути проведена класифікація. Підставами, що дозволяють поділити способи приховування злочинів на класи (групи, види), мають виступати обставини об’єктивного і суб’єктивного характеру, що лежать в основі детермінації відповідних способів приховування злочинів. Ці обставини (детермінанти) визначають сутність цих способів, їх специфічні риси, якими вони відрізняються один від одного, або ознаки схожості, на підставі чого відповідні способи розділяються або об’єднуються в одну й ту ж саму класифікаційну групу. 

У дисертаційному дослідженні запропонований цілий комплекс різноманітних підстав класифікації способів приховування злочинів. Усі вони перебувають в тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості та являють собою систему, що у свою чергу послужило створенню типової системи способів приховування злочинів.

У підрозділі 3.3. розроблена і запропонована типова система способів приховування злочинів.

Дисертант встановлює особливості переломлення загальних системних ознак, виявляє специфічні ознаки (властивості), притаманні системі способів приховування злочинів. Як такі він називає: цілісність, наявність певної структури, взаємозалежність системи способів приховування злочинів та існуючої дійсності, ієрархічність, множинність опису кожної системи способів приховування злочинів, динамічність (гнучкість), цільову спрямованість.

Автор запропонував типову систему способів приховування злочинів, засновану на способах приховування вбивств і крадіжок, яка представлена залежно від: 1) родового об’єкта злочинного посягання; 2) безпосереднього об’єкта і предмета злочинного посягання; 3) особливостей виду злочину; 4) особливостей різних обставин окремого злочину; 5) змістовної сторони (переміщення; утаювання інформації і (або) її носіїв; знищення інформації і (або) її носіїв; маскування інформації і (або) її носіїв; фальсифікація інформації і (або) її носіїв; неправдиве алібі; інсценування; вчинення іншого злочину; опосередковане приховування; симуляція; приховування, засноване на впливі; комплекс двох і більше способів приховування злочину (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування); 6) стадії злочинної діяльності (спосіб приховування злочину може реалізуватися до, під час або після вчинення злочину); 7) об’єкта приховування (спосіб може бути розрахований на приховування злочину в цілому, окремих деталей злочину або окремих елементів його складу); 8) предмета приховування (факту злочину або злочинного характеру події; слідів злочину; факту участі в злочині; наслідків злочину; способу вчинення злочину; місця і часу вчинення злочину; знарядь і засобів вчинення (приховування) злочину; форми вини, мотиву і мети вчинення злочину; дійсного злочинця, причетних осіб); 9) місця приховування (способи приховування злочинів можуть бути здійснені: на місці злочину; в іншому місці; вчинені на місці злочину, а реалізувалися в іншому місці); 10) тривалості впливу (постійні способи приховування злочинів (розраховані на те, що справжня подія не буде встановлена взагалі) і тимчасові способи приховування злочинів (розраховані на одержання виграшу в часі або інших тимчасових переваг перед слідством)); 11) характеру впливу суб’єкта приховування (активні способи приховування злочинів (фізичний або інтелектуальний вплив, спрямований на приховування злочину) і пасивні способи приховування злочинів); 12) особливостей здійснення впливу (способи приховування, пов’язані із застосуванням насильства (фізичного чи психічного); способи приховування, пов’язані із застосуванням насильства, вчиненого з особливою жорстокістю або знущанням над особою; способи, для здійснення яких спеціально вчиняються нові злочини; способи, поєднані з неправдивою поведінкою; способи, поєднані з повідомленням неправдивих відомостей; способи, поєднані зі створенням неправдивих слідів); 13) структури способу приховування (з метою приховування злочину може бути здійснений одиничний спосіб приховування злочину або комплекс двох і більше способів приховування (як із однієї групи способів, так і з різних) однієї й те ж обставини приховування); 14) характеру вираження (прості способи приховування злочинів (засновані лише на прямому фізичному впливі) і витончені (засновані в основному на інтелектуальному впливі на приховувану обставину, а також застосуванні відразу активних і пасивних способів приховування, активного фізичного та інтелектуального способу і різноманітні їх комбінації)); 15) способу легалізації (способи приховування злочинів можуть бути розраховані на виявлення за повідомленнями виконавця або пов’язаних з ним осіб, сторонніми особами або можуть бути не розраховані на виявлення взагалі); 16) використання знарядь і засобів (можливі неінструментальний спосіб приховування злочину та інструментальний спосіб приховування злочину (знаряддя, пристосування, спеціально призначені для приховування злочинів, і предмети повсякденного вжитку, спеціально не призначені; можливо також використання тих же знарядь, засобів, що і при вчиненні злочину, і використання самостійних знарядь, засобів приховування)); 17) часу виникнення умислу на приховування злочину (способи приховування можуть бути заздалегідь обмірковані і спонтанні (з умислом, що виник раптово)); 18) тривалості здійснення (способи приховування злочинів можуть бути триваючими в часі та обмеженими ним); 19) тимчасової дистанції після вчинення злочину (способи приховування, здійснені на великому тимчасовому відрізку після вчинення злочину – “дистанційні”, і здійснені по закінченні з моменту вчинення злочину невеликої кількості часу – “контактні”); 20) впливу особливостей місця, часу, умов, загальної обстановки приховування злочину (способи приховування злочинів можуть здійснюватися під істотним впливом цих факторів і під незначним впливом, а можуть взагалі здійснюватися при відсутності такого впливу); 21) суб’єкта приховування (за даними аналізу узагальнення кримінальних справ про вбивства (спосіб приховування злочину) і кримінальних справ про крадіжки (спосіб приховування злочину) способи приховування злочинів можуть бути здійснені: злочинцем(-ами) та іншими особами; одноособово і групою; організованими злочинними угрупованнями (в тому числі такими, що спеціалізуються тільки на приховуванні злочинів); уперше і повторно; професійно (особами, що працюють чи працювали в правоохоронних органах, спеціальних підрозділах МВС, СБУ, МО та інших силових відомств, юристами, ученими-правознавцями, а так само злочинцями-рецидивістами, професійними злочинцями) і непрофесійно (особами, що не мають ні практичних, ні теоретичних знань про злочин і способи його вчинення і приховування); особами, що мають освіту (вищу, незакінчену вищу, середню, середню спеціальну, неповну середню) і не мають такої; особами, що перебувають в особливих стосунках з безпосереднім об’єктом посягання і не перебувають в таких стосунках; дорослими злочинцями і неповнолітніми; чоловіками і жінками (цей елемент класифікації має обмежену сферу застосування і належить тільки до деяких “суто чоловічих” способів приховування або способів, здійснення яких більш властиво жінкам); засудженими особами в місцях позбавлення волі; громадянами України, особами без громадянства, іноземними громадянами, а також особами, що користуються дипломатичним імунітетом; особами, що не підлягають кримінальній відповідальності); 22) мети приховування (спосіб приховування може бути здійснений з метою уникнути викриття і відповідальності за вчинене; приховати інший злочин; обмовити непричетну особу; якомога довше продовжувати злочинну діяльність; одержати підстави для наступного шантажу суб’єкта злочину, інших осіб; “позмагатися” з органами розслідування; сприяти дійсному суб’єкту злочину, іншій особі в уникненні покарання; перешкоджання органам розслідування у встановленні істини); 23) мотиву приховування (спосіб приховування злочину може бути продиктований: страхом перед покаранням за вчинений злочин; страхом перед покаранням за попередній злочин; соромом, побоюванням ганебного розголосу; почуттям помсти, заздрості, ревнощів та з інших спонукань, у зв’язку з чим створюється доказ винуватості особи, аж ніяк не пов’язаної з вчиненням злочину; корисливістю; бажанням перевірити свої здібності, навички та вміння по приховуванню; товариським обов’язком, що розуміється неправильно; почуттям любові, жалю до винного; хворобливим станом психіки; небажанням сприяти органам розслідування через негативне ставлення до їх роботи); 24) використання злочинцем певних спеціальних знань (спосіб приховування злочину в деяких випадках може бути здійснений з використанням певних спеціальних знань, що впливають на ступінь його реалізації, або без таких); 25) існування зв’язку між злочинцем і предметом злочинного посягання, жертвою (можливий спосіб приховування: на здійснення якого впливає такий зв’язок; при якому існує такий зв’язок, але він не впливає на його реалізацію; здійснений при відсутності такого зв’язку взагалі); 26) характеру приховування (можливий спосіб, спрямований на приховування: матеріальних слідів події; матеріальних слідів події в поєднанні з відповідною поведінкою і повідомленням неправдивих відомостей; ідеальних слідів події); 27) ознак здійснення певного способу приховування (способи приховування злочинів, що виявляються і визначаються як негативні обставини, і способи, що виявляються і визначаються як докази поведінки).