Кудрявцева В.В. Кодифікація інвестиційного законодавства України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюються його предмет, об’єкт, мета й завдання, зазначаються методологічна й теоретична основи роботи, положення, що характеризують її наукову новизну, розкривається теоретичне і практичне значення робот, указується апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Законодавче регулювання функціонування інвестиційного ринку України» складається із двох підрозділів, у яких проаналізовано основні еволюційні етапи розвитку вітчизняного інвестиційного законодавства, визначено сутність інвестиційного ринку, встановлено особливості його правового регулювання.

Основна частина підрозділу 1.1 «Розвиток та сучасні етапи правового регулювання інвестиційних відносин в Україні» присвячена детальному аналізові процесу еволюціонування національного інвестиційного законодавства, під час якого виділено п’ять основних етапів розвитку законодавства України у сфері інвестування, встановлено позитивні й негативні особливості кожного з них.

Унаслідок проведеного аналізу зроблено висновок, що інвестиційне законодавство України на будь-якому з етапів його розвитку в загалом відзначалося досить високим рівнем законодавчої техніки, якістю правового регулювання, шириною охоплення суспільних відносин, що входять до його предмета. Однак підкреслено потребу постійного вдосконалення інвестиційного законодавства, приведення його у відповідність сучасним потребам окремих суб’єктів інвестиційного ринку та суспільства в цілому.

У підрозділі 1.2 «Інвестиційний ринок як економічне явище» проведено поглиблений аналіз таких основних елементів інвестиційного ринку, як суб’єкти, об’єкти, власне інвестиційні відносини (їхній характер і зміст), а також ринкова інфраструктура.

Додатково розглядаються інвестиційний попит, інвестиційна пропозиція, ціна та конкурентна політика як основні чинники інвестиційного процесу, що здійснюється в межах інвестиційного ринку.

З’ясовано сутність чинників впливу на інвестиційні попит і пропозицію, які розподілено на дві категорії: макро- та мікроекономічні чинники впливу.

Окрему увагу приділено аналізові професійної діяльності інвестиційних посередників – банківських установ, небанківських фінансових установ та інститутів спільного інвестування. Встановлено їх значення у процесі формування й реалізації інвестиційних попиту та пропозиції.

У Розділі 2 «Теоретичні засади кодифікації інвестиційного законодавства України» досліджено проблеми систематизації та вдосконалення інвестиційного законодавства України, зокрема шляхом його кодифікації, сформульовано основні завдання й методологічні засади кодифікації законодавства у сфері інвестиційних відносин. Визначено місце Інвестиційного кодексу України в загальній системі національного законодавства, розроблено авторські пропозиції щодо його структури та змісту.

У підрозділі 2.1 «Кодифікація як правотворча діяльність держави» велику увагу приділено аналізу наявних у науковій літературі визначень «правотворчості», її змістових характеристик. Зокрема наголошено на вагомості наукового забезпечення правотворчого процесу, що має бути найважливішою змістовою та інструментальною рисою законотворчості.

У роботі здійснено спробу вирішити питання про співвідношення інвестиційного права й інвестиційного законодавства. Автор обстоює позицію щодо органічного зв’язку між системою права та системою законодавства, підкреслюючи відсутність тотожності цих двох понять.

Визначено, що суттєву відмінність між системою права й системою законодавства становить той факт, що внутрішня структура системи права не збігається із внутрішньою структурою системи законодавства (горизонтальний критерій співвідношення). Дуже важлива розбіжність між цими системами полягає також у тому, що система законодавства відрізняється від системи права своєю ієрархічною будовою, в основу якої покладено юридичну силу нормативно-правових актів та їх відповідну підпорядкованість один одному (вертикальний критерій співвідношення). Окрім того, система права має об’єктивний характер, на відміну від системи законодавства, що значною мірою залежить від суб’єктивного усвідомлення суспільством та законодавцем потреби фактичної урегульованості тих чи інших відносин у першочерговому порядку.

У цьому ж підрозділі детальну увагу приділено аналізові таких форм систематизаційної діяльності, як облік нормативно-правових актів, інкорпорація, консолідація й кодифікація законодавства.

Здійснений у підрозділі 2.2 «Місце Інвестиційного кодексу в системі законодавства України» критичний аналіз відповідних правових норм чинного законодавства України дав змогу розробити конкретні пропозиції щодо його вдосконалення шляхом уточнення, модифікації та деталізації цілої низки дефініцій і положень.

Окрім того, у цьому підрозділі особливе місце посідає дослідження основних тенденцій формування та вдосконалення вітчизняного законодавства, до яких автор прираховує зміцнення законодавчого пріоритету, забезпечення стабільності законодавства, а також процеси його швидкої спеціалізації та уніфікації.

У наслідок проведеного дослідження зроблено висновок, що розвиток інвестиційного законодавства України продовжує здійснюватися за умов відсутності глибокої, системної та послідовної інвестиційної політики держави і її правової складової.

Доведено положення щодо невідкладності розроблення і прийняття в Україні ІКУ як комплексного нормативно-правового акту, який би на базі Цивільного кодексу України й ГКУ системно поєднав приватноправове й публічно-правове регулювання інвестиційних відносин.

Особливу увагу автора було також зосереджено на визначенні місця ІКУ як у системі законодавства про інвестиційну діяльність, так і в системі законодавства України як такого. Із цією метою запропоновано скористатися умовною вертикально-горизонтальною “системою координат”, іншими словами - системою внутрішньоструктурних зв'язків між актами законодавства, у центрі якої розмістити ІКУ.

Так, по вертикалі - над ІКУ мають бути розміщені Конституція України і ГКУ. З іншого боку, підпорядкованими ІКУ мають бути визначені спеціальні Закони України, що регулюють окремі види інвестиційної діяльності й умовно перебувають у зоні активної економічної та законотворчої динаміки. До цих спеціальних законів приєднуються і відповідні підзаконні нормативно-правові акти. Водночас по горизонталі - найважливішим елементом взаємодії з Інвестиційним кодексом України, а також зі спеціальним законодавством про окремі види інвестиційної діяльності мають бути Державні програми розвитку інвестиційної діяльності на окремий період, а більш опосередковано - суміжні державні програми (наприклад, розвитку окремих галузей або секторів економіки), і, безперечно, - Державна програма економічного розвитку, у яких розкривається зміст загальної економічної та інвестиційної політики держави. По інший бік від ІКУ має бути розташоване господарське законодавство України, що пов'язане насамперед з урегулюванням окремих ринків виробництва та реалізації товарів і послуг. Слід зазначити, що важливим є не тільки гармонійне розміщення актів законодавства в системі координат, але і з'ясування змісту взаємозв'язків між ними.

Підрозділ 2.3 «Завдання та методологічні засади кодифікації інвестиційного законодавства» присвячено аналізові цілей і значення кодифікації законодавства у сфері інвестиційних відносин. Так, розглянуто політичний, економічний, юридичний, формальний і змістовий аспекти кодифікації як такої.

Під час вивчення цього питання сформульовано політико-економічні, змістовно-юридичні та техніко-юридичні завдання кодифікації саме інвестиційного законодавства.

Методологічними засадами правового регулювання інвестиційних відносин визнано:

1) урахування складної природи інвестиційних правовідносин, що водночас передбачає єдність їх законодавчого врегулювання, а саме – відносин господарсько-виробничого та організаційно-господарського типів і, зокрема, майново-господарських та організаційно-господарських, зобов’язальних, а також корпоративних та організаційно-установчих правовідносин. До цього комплексу правовідносин слід також віднести інвестиційні правовідносини з іноземним елементом і ті, що зумовлені міжнародно-правовими зобов’язаннями України в інвестиційній сфері;

2) урахування системного характеру відносин, що виникають у процесі функціонування інвестиційного ринку та за потреби законодавчого закріплення всіх основних внутрішніх і найбільш впливових зовнішніх елементів — чинників такого ринку та системоутворюючих відносин між ними, закріплення інвестиційного ринку як ієрархічної системи інвестиційних відносин, що й повинно бути інтегрованим об’єктом законодавчого регулювання;

3) урахування через спрямованість і зміст законодавчого регулювання інвестиційних відносин завдань довгострокової інвестиційної політики держави як самостійного напряму її економічної політики, а також як компонентів структурно-галузевої, бюджетної, грошово-кредитної політики тощо. У цьому сенсі необхідне змістове кореспондування положень запропонованого Кодексу конкретним положенням та завданням державної стратегії інвестиційного розвитку;

4) кодифікація інвестиційного законодавства має стати системним нормативно-правовим джерелом спрямування й координації багатофункціональної ролі держави в інвестиційній сфері. Ураховуючи велику кількість суб’єктів організаційно-господарських повноважень, а також те, що інвестиційна політика є складником інших самостійних напрямів державної економічної та соціальної політики, виникає нагальна соціальна потреба у правовій консолідації напрямів і засобів державного впливу на інвестиційні відносини.

У підрозділі 2.4 «Структура проекту Інвестиційного кодексу України» детально проаналізовано тенденції сучасного розвитку законодавства в інших країнах.

Визначено, що принциповою особливістю концепції розбудови кодифікації інвестиційного законодавства України має стати, з одного боку, збереження пандектної системи розташування нормативно-правового матеріалу, а з іншого – спроба об’єднати інструментальні господарсько-правові засоби регулювання із системою визначених типів економічних ринкових інвестиційних відносин, які є окремими об’єктами державної інвестиційної політики, що має своїм завданням забезпечити певні параметри функціонування інвестиційного ринку як такого. Метою запропонованої в роботі концепції кодифікованого законодавчого регулювання інвестиційного ринку є подолання відстані між правовим інструментарієм регулювання та його кінцевою метою – безпосереднім станом економічних відносин.

Структурно та змістовно це завдання передбачає три складові частини ІКУ – загальну, особливу і спеціальну.

У «Загальній частині» ІКУ має бути викладено переважно уніфіковану інструментальну складову господарсько-правового регулювання інвестиційних відносин. Під час формування «Особливої частини» за основу слід узяти об’єктний підхід через закріплення та врегулювання окремих системоутворюючих елементів структури інвестиційного ринку, що водночас є автономними підсистемами – типами інвестиційних відносин, щодо яких застосовуються господарсько-правові засоби регулювання. Проте «Спеціальна частина» повинна бути диференційованою на окремі типи і види інвестиційної діяльності (динамічний аспект регулювання), що за тим чи іншим критерієм суспільної актуалізації визначені законодавцем як такі, що мають бути окремо врегульовані саме в межах і на рівні ІКУ.