Медвідь А.Б. Конституційно-правовий статус тимчасових комісій Верховної Ради України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито ступінь наукової розробки проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його методологічну базу, окреслено мету й завдання роботи, охарактеризовано наукову новизну, підкреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про апробацію результатів дослідження і публікації автора.

Розділ 1 – “Конституційно-правова природа тимчасових комісій парламенту” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття, види та місце тимчасових комісій в системі комісій  парламенту” автор наводить поняття та визначає роль і передумови виникнення парламентських комісій загалом. Далі робиться спроба розмежувати конституційно-правові поняття „комісія” та „комітет”. При цьому зазначається, що на сучасному етапі термін „комітет” здебільшого використовують, коли йдеться про постійні елементи парламенту, а тимчасові позначають терміном „комісія”.

Досліджуючи діяльність тимчасових парламентських комісій у різних країнах, дисертант зауважує, що вони можуть створюватись для виконання різноманітних завдань та з різною предметною компетенцією. Велику групу з-поміж зазначених комісій становлять тимчасові слідчі комісії, метою діяльності яких є здійснення розслідувань з певних питань від імені парламенту. На підставі здійсненого аналізу автор формулює уточнену дефініцію "тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України".

Як окремий вид тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України у роботі розглядається спеціальна тимчасова слідча комісія, яка створюється для проведення розслідування питання про усунення Глави держави з поста в порядку імпічменту. З огляду на це, автор пропонує її уточнену дефініцію.

 Дисертантом окреслюється ще одна особлива група серед тимчасових парламентських комісій - тимчасові спеціальні комісії, основним завданням яких є розгляд і розробка найбільш важливих і складних питань та законопроектів. Наслідком здійсненого аналізу є авторська дефініція "тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України".

У підрозділі 1.2. “Історія становлення та розвитку тимчасових парламентських комісій вітчизняних вищих представницьких органів” досліджується ґенеза нормативно-правового закріплення статусу тимчасових комісій законодавчих органів, що функціонували на території сучасної України, та Верховної Ради України.

При цьому зазначається, що саме Закон „Про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки” від 12 листопада 1920 р. та два конституційні проекти - „Основний Державний Закон Української Народньої Республіки. Проєкт Правительственної Комісії по виробленню Конституції Української Держави” та „Проєкт Конституції (основних державних законів) Української Народньої Республіки” заклали історичні підвалини діяльності тимчасових комісій в українському парламентаризмі.

У свою чергу Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки від 11 червня 1937 р. на відміну від її попередниці 1919 р. все ж таки містила певні норми, які регулювали діяльність тимчасових слідчих комісій Верховної Ради УРСР. А уже Конституція Української РСР від 20 квітня 1978 р. ввела, хоч і опосередковано, конституційно-правову регламентацію діяльності тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради УРСР та значно розширила регулювання діяльності тимчасових слідчих комісій парламенту.

Подальший розвиток  правової регламентації статусу тимчасових комісій вітчизняних вищих представницьких органів забезпечили Конституція України 1996 р., два Регламенти Верховної Ради України 1994 р. та 2006 р. та Тимчасовий Регламент Верховної Ради України 2008 р.

У підрозділі 1.3. “Принципи організації та діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України” дисертант зазначає, що процес функціонування таких комісій повинен ґрунтуватися на певних правових принципах.

Окреслюючи коло таких принципів, автор роботи досліджує різні редакції проектів закону, спрямованого на врегулювання діяльності тимчасових комісій Верховної Ради України. При цьому, аналізуючи зміст кожного із них крізь призму функціонування тимчасових комісій парламенту, автор наголошує на такому.

Зазначені принципи становлять цілісну систему, яка містить загальноюридичні та спеціальні принципи. Загальноюридичні принципи організації та діяльності тимчасових комісій вітчизняного парламенту – це беззаперечні вимоги, які виражають основний зміст правової природи організації цих органів. Спеціальні принципи організації та діяльності тимчасових комісій вітчизняного парламенту – це вихідні засади, які визначають особливий порядок утворення та організації їх діяльності і суттєво відрізняють їх від інших парламентських органів.

Розділ 2 – “Організація і порядок діяльності тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Підстави створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України” звертається увага на те, що предмет можливих розслідувань зазначених комісій у ч. 3 ст. 89 чинної Конституції України окреслено як „питання, що становлять суспільний інтерес”. Для з'ясування змісту наведеного конституційного виразу здійснюється його понятійно-правовий аналіз, наслідком якого є авторське визначення цього виразу як усіх питань, що заслуговують уваги і зацікавлення, чи мають вагу і значення, або становлять зміст думок і турбот, прагнень і потреб, чи є корисними для суспільства та/або виникли в ньому, чи становлять його надбання.

 На підставі цього робиться висновок, що запропоноване ч. 3 ст. 89 чинної Конституції України окреслення предмету розслідувань здійснюваних тимчасовими слідчими комісіями парламенту має оціночний характер. Тому автор визначає перелік підстав створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, які доцільно закріпити на законодавчому рівні.

У підрозділі 2.2. “Порядок створення, вимоги до кількісного та персонального складу, строк повноважень тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України” підкреслюється, що у зв’язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, який регулював би порядок функціонування зазначених комісій, дослідження порядку їх створення необхідно здійснювати на підставі норм чинної Конституції України та Тимчасового Регламенту Верховної Ради України.

Внаслідок ґрунтовного дослідження дисертантом формулюються пропозиції щодо законодавчого закріплення процедури створення та кількісного і персонального складу слідчих комісій вітчизняного парламенту.

Розглядаючи строк діяльності слідчих комісій Верховної Ради України, автор зазначає, що встановлення його тривалістю у шість місяців є повністю оптимальним за умови надання парламенту права у виняткових випадках його продовження ще на один 6-місячний термін.

У підрозділі 2.3. “Обсяг повноважень, висновки та пропозиції тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України” наголошується на цілковитій відсутності нормативно-правової регламентації обсягу повноважень згаданих комісій.

Аналізуючи вітчизняний і зарубіжний практичний досвід та теоретичні напрацювання у досліджуваній сфері, дисертант доводить, що надання тимчасовим слідчим комісіям Верховної Ради України права збирати докази у порядку, який встановлений кримінально-процесуальним законодавством, порушує норми Конституції та законів України. Поряд із цим у роботі визначається обсяг повноважень зазначених комісій, що потребує законодавчого закріплення.

Дисертант звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити обсяг прав осіб, які залучаються слідчими комісіями як свідки, експерти та перекладачі, та формулює власні пропозиції щодо цього. Зокрема, наголошується на неможливості покладення будь-якої відповідальності на особу за відмову давати показання або пояснення слідчій комісії щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, та внесенні у зв’язку з цим коректив до ч. 2 ст. 385 Кримінального кодексу України.

Розглядаючи вимоги до структури та змісту звіту тимчасової слідчої комісії, передбачені Тимчасовим Регламентом Верховної Ради України, дисертант формулює перелік пропозицій щодо їх удосконалення.

Розділ 3 – “Створення та порядок діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Створення та порядок діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування питань імпічменту Президента України” насамперед приділяється увага дослідженню її правового статусу. Дисертант наголошує на необхідності на законодавчому рівні закріпити певні уточнення щодо персонального складу спеціальної тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України та досліджує питання визначення її обсягу повноважень.

Зважаючи на відсутність чіткої регламентації обсягу повноважень спеціального прокурора та спеціальних слідчих, автор формулює пропозиції щодо їх законодавчого закріплення. Що ж до терміну діяльності спеціальної тимчасової слідчої комісії, то, на думку дисертанта, його варто обмежити трьома місяцями, а у випадку прийняття Верховною Радою рішення про звинувачення Президента України строк діяльності цієї комісії не повинен перевищувати шести місяців. Крім цього, у роботі сформульовано комплекс вимог до висновку спеціальної тимчасової слідчої комісії про звинувачення Президента України.

У підрозділі 3.2. “Створення та порядок діяльності тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України” підкреслюється невідповідність предмету їх діяльності, визначеного у Тимчасовому Регламенті Верховної Ради України, положенням чинної Конституції України та робиться пропозиція щодо його законодавчого закріплення.

Крім цього, на підставі проведеного аналізу у роботі сформульовано оптимальні, на думку дисертанта, кількісні характеристики та обсяг прав і обов’язків тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України.

Далі аргументовано доводиться необхідність введення тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради до кола суб’єктів, за невиконання законних вимог яких передбачена відповідальність ч. 2 ст. 351 Кримінального Кодексу України та вилучення їх як суб'єктів із диспозицій ст. 384 – 386 Кримінального Кодексу України.     

Автор також вказує на доцільність законодавчого закріплення розроблених ним вимог до форми та строків подання спеціальними комісіями звітів.