Дікова-Фаворська О.М. Особливості формування особистості майбутнього спеціаліста в умовах інституціоналізації приватної освіти



Название:
Дікова-Фаворська О.М. Особливості формування особистості майбутнього спеціаліста в умовах інституціоналізації приватної освіти
Альтернативное Название: Дикова-Фаворская А.Н. Особенности формирования личности будущего специалиста в условиях институционализации частного образования
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ  ЗМІСТ  РОБОТИ


 


У вступі до дисертації аналізується актуальність обраної теми, яка зумовлена соціальною ситуацією, зокрема суспільною потребою у вихованні фахівця, орієнтованого на ринкові зміни, в тому числі в умовах приватних вузів; з`ясовується міра наукового опрацювання проблеми; наводяться мета і завдання дослідження, його об`єкт і предмет, теоретико-методологічні засади та емпірична база, наукова новизна одержаних результатів, їх практична значущість та апробація.


В першому розділі дисертаційного дослідження “Інституціоналізація приватної вищої школи як механізм формування спеціаліста: теоретико-методологічні засади дослідження” ми перш за все звертаємося до аналізу змісту основних понять нашої роботи – особистість, формування особистості, інституціоналізація та соціальний інститут.


Виходячи з соціологічного розуміння поняття особистості як “цілісності соціальних властивостей людини, продукту суспільного розвитку” (В.О. Ядов), ми звертаємося до теоретико-методологічних засад аналізу формування особистості в умовах нових суспільних вимог. Здійснюючи історико-соціологічний екскурс з питань вивчення особистості, ми приділяємо особливу увагу концепції Е. Дюркгейма, зокрема, його аналізу ролі освіти та виховання у формуванні особистості, а також ідеям М. Вебера про ціле - та ціннісно­раціональні типи поведінки людини.


Значне місце в першому розділі дисертації посідають питання соціалізації особистості. Зокрема, особлива увага приділяється проблемам вторинної соціалізації особистості, яка охоплює і період навчання молодої людини в вузі. Вторинна соціалізація, як вважають, наприклад, П.Бергер і Т.Лукман, перш за все сприяє набуттю індивідом суб’єктивної ідентичності з тією чи іншою роллю, в тому числі професійною. У цьому контексті особливого значення набуває освіта як важливий суб’єкт соціалізації особистості, яка, в тому числі,  здійснюється завдяки  виховній роботі в вузі. Відповідаючи на питання, яку саме особистість має виховувати сучасний вуз, ми пропонуємо розроблену нами модель фахівця, орієнтованого на ринкові зміни. Виходячи з потреб сучасного суспільства, ми формулюємо фахові, соціально-психологічні, особистісні та творчі (креативні) вимоги до майбутнього фахівця. При цьому робиться акцент не тільки на його здатності  до інноваційного мислення, ініціативної високопрофесійної діяльності, але й на його гуманістичних, духовних  якостях. Тому модель спеціаліста, на яку має орієнтуватися сучасний вуз, визначається нами як гуманістична. Реалізація такої моделі спеціаліста потребує, як уявляється, нового - культурно-гуманістичного типу освіти. Він має бути заснований на загальнолюдських цінностях, на засадах рівноправності всіх суб’єктів навчально-виховного процесу у вузі. Навчання в умовах такого типу освіти має бути діяльнісним, спілкування між студентами та викладачами має засновуватися на партнерстві та співпраці. Саме такий тип освіти починає формуватися в межах приватної вищої школи, яка переживає сьогодні процес інституціоналізації.


Звернувшись у своїй роботі до  поняття інституціоналізації, ми виходимо з того, що в соціологічній літературі це поняття  розглядається двозначно. У широкому розумінні інституціоналізація і відповідні йому феномени визначає процес становлення ціннісно-нормативного регулювання, упорядкування тих чи інших видів соціальних зв’язків. В цьому відношенні можна, наприклад, говорити про інституціоналізацію ринкових відносин в Україні і  загалом у пострадянському просторі.


У вузькому розумінні інституціоналізацію визначають як процес формування соціальних інститутів. У контексті даного дослідження нас цікавлять феномени, що відповідають як першому, так і другому розумінню поняття інституціоналізації. Це обумовлено тим, що ми розглядаємо інституціоналізацію і як процес формування соціального інституту (в даному випадку системи вищої приватної освіти), і як результат цього процесу.


Інституціоналізація як процес містить у собі, по-перше, нормоутворення, формування доцільно орієнтованих стандартів поведінки певних осіб у певних ситуаціях, по-друге, становлення сукупності осіб і закладів, які володіють певними матеріальними засобами та здійснюють конкретну соціальну функцію.


Інституціоналізація як результат – це створення нового соціального інституту. Природно, що на сучасному етапі ми можемо говорити про інституціоналізацію вищої приватної освіти як про процес. Найважливішими ознаками цього процесу визначають: виникнення певних суспільних потреб у нових типах соціальної діяльності і відповідних ним соціально-економічних і політичних умов;  розвиток необхідних організаційних структур та пов’язаних з ними соціальних норм і регулювання поведінки; інтерналізацію індивідами нових соціальних норм і цінностей, формування на їх основі системи потреб особистості, її ціннісних орієнтацій та очікувань.


Виходячи з цього,  ми намагалися визначити основні феномени, які свідчать, на наш погляд, про інституціоналізацію приватної вищої школи в Україні. До них належать:


·         Наявність в Україні достатньо розвинутої системи вищої приватної освіти,  що  задовольняє актуальні суспільні потреби в освітніх послугах.


·         Визнання державою правового статусу небюджетної освіти, що знаходить своє втілення в системі ліцензування і акредитації вищих навчальних закладів недержавної форми власності.


·         Становлення штатного контингенту професорсько-викладацького складу приватних вузів.


·         Поява й активне функціонування в системі вищої приватної освіти різних міжвузівських організаційних структур: Асоціації приватних вузів України, Асоціації студентів приватних вузів “Міст”, Центру студентських ініціатив тощо.


·         Зміни у ставленні громадськості до приватної освіти. Поступове визнання суспільством платних освітніх послуг як нормального соціального явища.


·         Розвиток нових норм, стандартів поведінки, становлення ціннісноорієнтаційної єдності основних суб’єктів навчально-виховного процесу в приватній вищій школі: студентів, професорсько-викладацького складу та адміністрації вузів.


Остання з названих вище ознак інституціоналізації приватної вищої освіти заслуговує на нашу особливу увагу, тому що, як ми намагаємося довести в нашому дисертаційному дослідженні, цей феномен є продуктом спільних зусиль названих нами суб’єктів вузівської життєдіяльності, завдяки чому реалізується соціалізуюча функція вищої освіти.


Ця обставина обумовила здійснений нами аналіз основних функцій і завдань освіти як соціального інституту сучасного суспільства.


Звернувшись до світового та вітчизняного досвіду розвитку соціального інституту освіти, ми перш за все проаналізували основні ознаки даного інституту, групи функцій освіти, які виділяються різними авторами, розглянули такі соціальні принципи організації і розвитку освітніх систем, як всезагальність, безперервність, спадкоємність, єдність навчальної та виховної роботи тощо; визначили причини кризи в глобальній системі освіти, її особливості в умовах освітнього простору України. Особлива увага в роботі надається аналізу актуальних завдань інституту освіти на сучасному етапі розвитку людства, трансформації її функцій як в глобальному, так і в регіональному контексті. Ми вважаємо, що в сьогоденних умовах все більш питомої ваги в структурі функцій освіти набуває її соціалізуюча, виховна функція. Тому головною метою вищої освіти є завдання формування не лише професіонала, висококваліфікованого спеціаліста, а в першу чергу інтелігента – людини з розвинутим моральним почуттям, широкою ерудицією, громадянськими якостями.


На досягнення цієї мети і повинна перш за все бути націлена реформа вищої освіти, головними принципами якої виступають: демократизація, гуманізація і гуманітаризація, принцип активності (і викладача, і студента) в системі вищої освіти, національний та регіональний підхід у розробці освітніх програм, єдність і взаємозв’язок освіти та життєвого шляху особистості, інтеграція вищої освіти, науки і виробництва.


Реалізація цих принципів в умовах приватної  вищої освіти  може   відбуватися (і вже відбувається) з меншими втратами, ніж в бюджетних навчальних закладах. Це обумовлено, на наш погляд, перш за все тим, що приватній вищий школі не потрібно долати інертність, яка притаманна системі бюджетної освіти як усталеному соціальному інституту. Приватна вища школа як соціальний інститут, що переживає етап становлення, бере вищеназвані принципи за основу своєї діяльності.


Характеризуючи соціокультурний контекст становлення приватної освіти в Україні, ми визначаємо поняття “приватний вуз” як вищий навчальний заклад, заснований на недержавних формах власності: кооперативній, громадських організацій, установ та приватних осіб, що здійснює навчально-виховну діяльність в обсязі вимог державних стандартів освіти; формулюємо основні критерії (фінансовий, управлінський, функціональний) і ступені (повна, помірна, відносна та псевдоприватизація) приватності; детально зупиняємося на аналізі факторів, що зумовлюють появу вітчизняної приватної вищої освіти; виділяємо її основні соціальні функції (заповнення в освітній системі вільних ніш, які виникли в результаті переходу до ринкових відносин, та задоволення нових освітніх потреб населення); робимо кількісний та якісний аналіз системи приватної вищої освіти; наводимо аргументи “за” та “проти” її подальшого розвитку в Україні.


Спеціальний параграф першого розділу дисертації присвячений проблемам і перспективам інституціоналізації приватної освіти в оцінках студентів та експертів-ректорів деяких приватних вузів Харкова та Житомира. Аналізуючи переваги і проблеми розвитку приватної вищої школи, експерти роблять такі висновки: система приватних вузів у недалекому майбутньому може стати реальним і достатньо небезпечним конкурентом бюджетним вузам за умови відповідної державної політики. Процес цей, безперечно, позитивний, тому що тільки за умов здорової конкуренції в системі освіти можливо забезпечити високу якість навчання і підготовки фахівців.


У другому розділі дисертації  - “Виховний процес у вузі як фактор формування особистості” – перш за все підкреслюється необхідність переусвідомлення змісту таких категорій, як виховання, виховна робота тощо.


Під вихованням ми розуміємо процес свідомого, цілеспрямованого і систематичного формування особистості, який здійснюється в межах соціальних інститутів (у контексті нашого дослідження – освіти) з метою її підготовки до виконання різноманітних соціальних функцій і ролей у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В сучасних умовах виховний процес все більше набуває субєкт – субєктний (а не субєкт – обєктний, як раніше) характер. Активність, соціальна суб’єктність молодої людини стає важливим фактором і умовою її ефективного виховання. До цього висновку ми прийшли, спираючись на теорію М. Мід про три типи культури: постфігуративний, кофігуративний і префігуративний. Останній тип, вважає М.Мід, поступово починає домінувати в сучасному світі: міжпоколінна трансмісія культури вміщує в собі інформаційний потік не тільки від старшого покоління до молодшого, але і, навпаки, перевтілює молодь в субєкт власної соціалізації.


Одним із головних понять нашого дослідження є поняття виховного потенціалу, під яким ми розуміємо сукупність наявних та перспективних форм та засобів цілеспрямованої діяльності певного соціального суб’єкта з формування особистості, що детермінується як загальною соціокультурною ситуацією, так і ресурсними можливостями, системою звичаїв та традицій, особливостями умов функціонування цього соціального суб’єкта.


Виховний потенціал приватної вищої школи перш за все, як ми доводимо, детермінований специфічними умовами її інституціоналізації. Головні серед них - спільна зацікавленість, партнерські відносини між основними суб’єктами вузівського життя.


Ресурсні можливості виховного процесу приватних вузів ми вбачаємо, по-перше, в залученні до навчально-виховного процесу досвідчених педагогічних кадрів; по-друге, в певних фінансових можливостях приватних вузів в організації позааудиторного життя; по-третє, в усвідомленні студентством своєї причетності до становлення нового соціального інституту, в розвитку студентського самоврядування; по-четверте, в специфічних умовах гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу приватних вузів, у діалогічному контексті виховної роботи в умовах приватної вищої школи; по-п`яте, в тісній взаємодії адміністрації та викладачів з батьками студентів тощо.


Характеризуючи особливості виховного процесу в умовах сучасного вузу, в тому числі приватного, ми перш за все підкреслюємо значення ціннісного виміру цього процесу, бо найважливішим завданням виховання є формування системи цінностей і ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців, їх ціннісна соціалізація. При цьому ми підкреслюємо некоректність використання терміну “деідеологізація” по відношенню до навчання і особливо виховання. На наш погляд, сьогодні необхідно говорити не про деідеологізацію виховання, а про демонополізацію ідеологічних засад виховного процесу. Останнє, як уявляється, виступає основою демократизації виховання, надання  йому цивілізованої гуманістичної направленості. Особлива увага в  роботі приділяється проблемам інтеріоризації духовних, в тому числі демократичних, громадянських цінностей особистості.


Важливим фактором, що детермінує цей процес в умовах вузу, є гуманізація і гуманітаризація навчально-виховного процесу. В нашій роботі гуманізація і гуманітаризація освіти розглядається і в більш широкому контексті: як фактор формування особистості фахівця нового, гуманістичного типу. Головну мету гуманізації і гуманітаризації вищої школи ми вбачаємо в розвитку інтелігентності як інтегративної якості особистості, що перш за все характеризує її моральну активність, інтелект, вміння та навички міжособистісного спілкування. На наш погляд, це може бути успішно реалізовано за умов спільної активної діяльності, загальних зусиль таких субєктів вузівського навчально-виховного процесу, як студенти та викладачі.


При цьому ми розглядаємо партнерство, співпрацю цих суб’єктів як умову і показник розвитку особистості, як важливу ресурсну складову виховного потенціалу приватного вузу. Це вимагало від нас аналізу головних засад та факторів, які зумовлюють так звану педагогіку партнерства. У дисертації, зокрема, наголошується, що педагогіка партнерства орієнтована не стільки на передачу людині знань, скільки на всебічний розвиток особистості. Така педагогіка чутлива до внутрішнього світу студента, до його вподобань, індивідуальних особливостей, нахилів. Важливими умовами реалізації педагогіки партнерства є: оволодіння викладачами педагогічною технікою і формування відповідної Я - концепції; перехід від формально-рольової взаємодії до взаємодії між особистостями, від переважно прямого керівництва до побічного тощо.


Важливою теоретичною засадою педагогіки партнерства ми розглядаємо  концепцію діалогу у вихованні, перш за все представлену насамперед у працях М.Бахтіна та М.Бубера. При всій різниці концепцій цих авторів їх поєднує думка про діалогічну природу соціального світу, про діалог як певну якість, притаманну людській взаємодії. Це знайшло безпосереднє втілення в нашому розумінні виховання, його цілей. Сучасна система виховання, в тому числі вузівського, повинна бути, на нашу думку, перш за все націлена на формування, якщо можна так висловитись, діалогічної особистості. Здатність до діалогу ми вважаємо однією з актуальних людських якостей за умов “багатоголосся” сучасного соціуму, полікультурної природи суспільства, в тому числі українського. У вищій школі, в тому числі  приватній, формування та розвиток діалогічної особистості є завданням складним, але, на наш погляд, реальним. Більш того, процес становлення приватної вищої освіти дає  певні переваги в цьому плані. Необхідність вирішення спільного для студентів, викладачів, адміністрації приватних вузів завдання формування нового соціального інституту (із своїми власними традиціями, святами, ритуалами тощо) забезпечує єдиний простір, тему і привід для їх діалогу, співробітництва, партнерства, сприяє діалогізації внутрішньовузівського життя. Це, в свою чергу, буде сприяти розвитку діалогічності особистості майбутнього фахівця, його вміння прислуховуватись і бути толерантним до думки іншого, з одного боку, і здатності відстоювати свої погляди та позиції, з іншого.


 Діалог у вихованні, педагогіка партнерства стимулюють процес становлення ціннісноорієнтаційної єдності студентів та викладачів приватних вузів. Проведений нами порівняльний аналіз ієрархії цінностей цих двох груп респондентів зафіксував тенденцію зближення ціннісних орієнтацій професорсько-викладацького складу і студентів приватних вузів. Перш за все це виявилось в ієрархії їх головних життєвих цінностей, а також в орієнтаціях на якості, що необхідні людині в сучасних умовах. В обох групах респондентів високі рангові місця належать таким якостям, як енергійність, працездатність, цілеспрямованість, організаторські здібності, рішучість, принциповість, чесність, порядність.


Цікаву інформацію щодо впливу інституціоналізації приватної освіти на формування особистості майбутнього фахівця надали нам результати дослідження, проведеного за участю автора, зокрема, порівняльний аналіз внутрішньоособистісних характеристик студентів приватних і державних вузів.


Звернувшись до таких характеристик, ми приділили особливу увагу ціннісним орієнтаціям майбутніх спеціалістів у сфері освіти, вузівського навчання та майбутньої професійної діяльності. Порівнюючи ці характеристики студентів приватних вузів з ієрархією системи освітніх та професійних цінностей їх колег у вузах державної форми власності, ми дійшли до розуміння правильності висновків вітчизняних соціологів про те, що сьогодні відмінності в характеристиках різних загонів українського студентства детерміновані не формою власності вузу, а престижністю спеціальності, якої вони набувають. У студентів платних відділень державних вузів набагато більше спільного з студентами приватних вузів, ніж з їх колегами, які безкоштовно чи за контрактом навчаються на непрестижних факультетах бюджетних вищих навчальних закладів. Від останніх студентів приватних вузів відрізняє більш виражена сталість професійного вибору, націленість на вищу освіту як інструментальну цінність, значніший соціальний оптимізм, в тому числі відносно свого професійного майбутнього, більш високий рівень орієнтації на якості, що необхідні спеціалісту в умовах ринкової економіки, в цілому більш високий рівень соціальної суб’єктності.


 


В останньому підрозділі дисертації формулюються основні положення полікультурного виховання, провідна ідея якого полягає у культурній гармонійній взаємодії у міжетнічних стосунках. Синтезуючи традиційні та нові цінності суспільства, концепція полікультурного виховання поєднує в собі головні позитивні риси ліберальної та консервативної ідей, що застосовуються в освітній сфері. На грунті цієї концепції автором розробляються основні засади, завдання, напрями та форми виховання в приватних вузах. При цьому аналізується досвід виховної роботи провідних вітчизняних вузів недержавної форми власності.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины