| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі розкрита актуальність теми, показаний зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовані мета і задачі дослідження, описані наукова новизна і практичне значення дисертації.
В першому розділі “Історія розвитку соціологічного підходу до вивчення професійної підготовки” проведений огляд літератури з теми дисертації. Відзначено, що, хоча на думку Т.Дж.Ватсона, Д.Марковича та ін., інституалізація професійної освіти була викликана формуванням торгових та ремісничих гільдій, науковий інтерес до проблематики, по-в’язаної з професійним розподілом праці, виник у світі лише на початку ХХ століття, коли професіоналізація в розвинених країнах почала набува-ти масового характеру. В результаті цього процесу професія, кваліфікація стали важливим складником продуктивних сил, що набуло великого зна-чення для суспільного життя, враховуючи техногенний характер сучасної цівілізації. Отже, перед вченими виникла проблема вимірювання ефектив-ності професійної підготовки та вивчення шляхів її оптимізації.
Показано, що до вирішення цього завдання застосовувались різнома-нітні підходи. На початку воно вирішувалось у межах більш загальної проблеми оптимізації співвідношення професійно-кваліфікаційної струк-тури робітників із структурою робочих місць. Для цього використовува-лись методи кількісного врегулювання наведеного співвідношення: роз-роблялась теорія професійного відбору (М.І.Дяченко, Л.А.Кандибович, Є.А.Клімов, І.Н.Назимов, А.Т.Ростунов та ін.); досліджувалось співвідно-шення професійних орієнтацій молоді та потреби в кадрах різних профе-сій (В.Г.Костюк, Д.М.Константиновський, М.Х.Титма, Н.Н.Чистяков, В.Н.Шубкін та ін.); вивчались кількісні показники профпідготовки (С.А.Єршов, Л.Кануфф, А.Корнхаузер, Р.А.Лестер, Ю.Л.Неймер та ін.). Однак, застосування цих розробок хоча й сприяло вдосконаленню продук-тивних сил і врегулюванню процесів суспільного розвитку, не знімало зав-дання повністю. Отже, надалі дослідники зосередилися на якісних аспектах проблеми.
Дослідження соціального феномену професійної підготовки робітників в цілому розподілилися на декілька напрямків. Ряд вчених зосередився на мотиваційному аспекті вибору професії та професійної діяльності (В.В.Водзинська, Є.І.Головаха, Г.А.Журавльова, Ю.В.Звірбуліс, А.Г.Здра-вомислов, А.Маслоу, В.О.Матусевич, В.П.Лихолай, В.Л.Оссовський, В.І.Паніотто, Л.Я.Рубіна, М.М.Руткевич, Г.М.Соколова, І.Є.Столярова, М.Х.Титма, Ф.Херцберг, І.І.Чанглі, В.Ф.Черноволенко, В.О.Ядов та ін.). Ін-ші - на адаптації робітників, що завершили профпідготовку, до робочого місця, умов виробництва (Л.С.Бєлкіна, Н.В.Костенко, В.О.Лапшов, В.С.Немченко, В.Л.Оссовський, М.І.Семенова, Г.М.Соколова, Г.І.Шина-кова, О.О.Якуба та ін.). У межах третього напрямку досліджувався безпо-середньо процес професійної підготовки, учасники цього процесу, внут-рішні та зовнішні чинники, які впливають на його ефективність (С.Д.Бє-ляцький, О.Б.Глаголева, А.Н.Ковальова, Ф.Г.Кумбс, М.П.Лукашевич, В.С.Плохий, В.А.Радаєв, В.Т.Солодков та ін.). Прибічники ще одного на-прямку намагались відстежити соціальне замовлення на підготовку фахів-ців в умовах кризи, що охопила українське суспільство (В.І.Астахова, В.Б.Бєлкін, Л.М.Герасіна, Н.Ф.Осипова, Н.О.Побєда, В.І.Подшивалкіна, В.О.Соболев, І.І.Тимошенко, Ю.О.Чернецький та ін.).
На підставі проведеного аналізу літератури зроблений висновок, що до-слідницький інтерес викликає питання виявлення соціального контексту, в якому відбувається професійна підготовка, а також вплив цього контексту на результати профпідготовки, представлені характеристиками осіб, що завершують її, а також осіб, які змушені пройти перепідготовку.
В другому розділі “Теоретичні основи вивчення професійної підготовки” проведене теоретичне дослідження проблеми.
Відзначено, що дана дисертаційна робота виконана в рамках комп-лексного підходу, який поєднує елементи інституціональної, структурно-функціональної, системної, аксіологічної методологій, що в сучасній соціологічній теорії трактується як неофункціоналізм. При цьому основна увага приділяється зовнішньоінституціональному аспекту функціонування професійної підготовки. Цей підхід дозволяє розглядати соціальний феномен, що нами вивчається, як на макро-, так і на мікрорівні, що на думку Дж.Александера, Дж.Рітцера, Р.Мюнха та ін., є актуальним завдан-ням соціологічної науки на сьогодняшній день, спрямованим на інтегру-вання мікро- й макрорівней аналізу.
Важливим моментом методологічного забезпечення вивчення пробле-ми є спроба автора синтезувати об’єктивний та суб’єктивний підходи, які взаємодоповнюють один одного. Перший, як зазначає А.Ледньова, спира-ється на результати невключеного спостереження і акцентує увагу на зо-внішніх сторонах явища, припускаючи існування певних закономірностей, що не залежать від суб’єктів; другий, навпаки, приймає до уваги конкретні уявлення учасників процесу, виходячи з того, що існує ряд безпосередньо пов’язаних із свідомістю суб’єктів-учасників закономірностей.
Сьогодні аналіз професійної підготовки з об’єктивних позицій надто ускладнений, оскільки передбачає наявність великих обсягів офіційної ста-тистики, що якісно відбивала б тенденції, існуючі в межах даного со-ціального інституту, яка на практиці часто відсутня. Таким чином, доцільне використання обох точок зору у комплексі. Тому офіційні стати-стичні матеріали були проаналізовані поруч з отриманою завдяки прове-денню соціологічних досліджень інформацією якісного характеру. Отже, об’єктивні показники, що характеризують стан професійної підготовки та її взаємозв’язок з ринком праці, були доповнені суб’єктивними ви-словленнями й оцінками учасників даного процесу.
На підставі означеного підходу проведений аналіз поняття “професійна підготовка”. Відзначено, що у вузькому значенні професійна підготовка відрізняється від професійної освіти тим, що передбачає відсутність “проходження” індивидів через систему професійних навчальних закладів, натомість забезпечуючи придбання професії безпосередньо на робочому місці. Однак, зокрема в даній дисертаційній роботі, в широкому значенні, воно вживається як синонім поняття “професійна освіта”. Професійна освіта з позиції обраного комплексного підходу визначається як процес і результат опанування суб’єктами певної професії через включення їх до системи, яка забезпечує реалізацію даної функції в суспільстві та формує у цих суб’єктів сукупність певних якостей: спеціальних, необхідних для успішної професійної діяльності, й загальних, що сприяють успішній діяльності в межах ринку праці. Зміст цих якостей зумовлюється розкриттям суті понять професійна діяльність та трудова діяльність. Сутність першої категорії визначається поняттям професії, котра характеризується в даній роботі як характеристика діяльності, що об’єктивно виділяється на підставі соціального розподілу праці з метою здійснення специфічних функцій в суспільстві, соціально визнана й винагороджувана, відносно замкнена, яка має систему зовнішнього та внутрішнього регулювання, суб’єктивно спрймається як цілісна, вимагає від її суб’єкта певного рівня знань, трудових навичок, умінь, заснованих на здібностях, та викликає певне до себе ставлення. Зміст другої категорії визначається поняттям праці та стосун-ками, що виникають через неї між суб’єктами ринку праці. Надане визна-чення феномену, який вивчається, дозволяє провести далі його операціо-налізацію.
В результаті аналізу літератури виділені й охарактеризовані функції соціального інституту професійної освіти: резервування робочої сили, підвищення її кваліфікації й диверсифікації, регулювання мобільності робочої сили й поведінки на ринку праці, захист членів професійних груп від інших соціальних організацій, перешкодження проникненню до професійного середовища випадкових осіб, здійснення в деякій мірі внут-рішньої та зовнішньої регуляції діяльності.
Охарактеризовані чинники, що впливають на профпідготовку як соціальний феномен. Одним з найважливіших чинників є технологічний, що обумовлює, за поглядами таких вчених, як Дж.Гелбрейт, Д.Белл, З.Бжезиньський, К.Болдуінг, Р.Дарендорф, К.Маркс, А.Тоффлер, Й.Шум-петер, К.Ясперс та ін., розвиток всієї сучасної цивілізації, всі соціальні системи, в тому числі професійну освіту. Внаслідок його впливу в роз-винених країнах пріоритетними стали інтелектуальні, наукомісткі галузі, з великими витратами висококваліфікованої праці та капіталу на науково-дослідницькі й інженерно-конструкторські розробки.
Окрім загальноцивілізаційного зовнішнього чинника на розвиток про-фесійної підготовки як соціального інституту впливають національні чин-ники, зокрема загальний стан економіки (обсяги та джерела витрат на про-фесійну освіту, створення нових робочих місць, капіталовкладнення в ін-новації тощо), державне регулювання рівня, обсягів професійної підго-товки, співвідношення сил ринку праці, кон’юнктура, що на ньому скла-лася, а також внутрішні чинники: кадрова забезпеченість системи в кіль-кісному та якісному плані, наявність конкуренції в системі.
У відповідності до двох принципово різних видів профпідготовки вче-ними розробляються дві ідеї організації зайнятості населення. Одна мо-дель – відкритий ринок (зовнішній), де спеціалісти набувають вузьку ква-ліфікацію, що посвідчується дипломом або сертифікатом загальноприйня-того зразку, обмежену жорсткою класифікацією професій, а наймання здій-снюється в умовах вільних міжфірмових переміщень робочої сили. Робото-давці в умовах цієї моделі ринку праці не прагнуть вкладати інвестиції в навчання кадрів, зводять ці витрати до мінімуму та гарантій зайнятості не надають. Друга модель - закритий ринок (в межах фірми), якому притаман-на переважно широка й водночас висока кваліфікація робітників. Внутрішній ринок праці відрізняє система безперервної освіти. Вкладаючи значні кошти в навчання кадрів, підприємства надають їм гарантії зайнятості, в той же час існуюча система стосунків перешкоджує переходу працівників на інші підприємства: заохочується тривалість стажу роботи, який впливає на професійно-кваліфікаційний рівень і оплату праці.
Різноманітні комбінації внутрішнього та зовнішнього ринків праці описані А.А.Нікіфоровою, яка пропонує три основні моделі: шведську (скандинавську), японську та модель ринку праці США, - а також Л.Д.Котляровим, який доповнює цю класифікацію французькою та поль-ською моделями. В результаті аналізу зазначених моделей було виявлено, що вони створені на підставі критерія співвідношення активності між учас-никами процесу професійної підготовки та купівлі-продажу робочої сили.
У зв’язку з тим, що професійна підготовка є видом суспільної діяльності, якою охоплена, як правило, молодь, розглянуті її соціальні й соціально-психологічні особливості.
На підставі диспозиційної теорії В.О.Ядова розглянуті цінносні орієнтації як компоненти свідомості, що впливають на поведінку людини. Соціально-психологічне регулювання поведінки суб’єктів на ринку праці забезпечується через формування у них в процесі підготовки до праці, в тому числі, в сфері професійної освіти, цінносних орієнтацій. Останні ви-значають вибір ними стратегії поведінки на ринку праці, що описані Г.М.Соколовою та Я.В.Леверовською: прагматичної, професійної або конформістської (байдужої). Підставою для формування професійної стра-тегії поведінки суб’єкта на ринку праці є професійна прихильність, здобута в процесі професійного навчання. Розглянуті основні теорії мотивації тру-дової поведінки.
Описані методи й методики збору інформації, обсяг, структура вибіркової сукупності.
Виходячи з розглянутих взаємозв’язків, були висунуті наступні гі-потези, що характеризують об’єкт дослідження: 1) на сучасному етапі ста-новлення українського професійного ринку праці перевага надається реалі-зації таких функцій професійної підготовки, як резервування робочої сили та стримування індивідуальної мобільності. Взаємодія соціальних інститу-тів професійної освіти та ринку праці, таким чином, на даний момент є не-ефективною, оскільки ефективна взаємодія цих соціальних інститутів по-винна характеризуватися збільшенням потенційної мобільності індивидів на ринку праці після проходження профпідготовки; 2) професійна підго-товка сучасних випускників вузів різного рівня акредитації та ПТУ в суб’єктивному плані характеризується низьким рівнем соціальної ефектив-ності. Суб’єктивними показниками соціальної ефективності профпідготов-ки є прихильність до професії, яка має домінуючий характер, тобто розпов-сюджена серед 50-75% випускників; 3) на осіб, що проходять профпідго-товку, значно впливають їх уявлення про перспективи на ринку праці, які пов’язані з кон’юнктурою та моделлю ринку праці України. В залежності від цих уявлень, цінносні орієнтації характеризуватимуть різні стратегії їх трудової поведінки на ринку праці.
В третьому розділі “Сучасні тенденції розвитку професійної підготовки в Україні” проаналізовані емпіричні матеріали, які характе-ризують процес розвитку професійної підготовки та перепідготовки, а та-кож стан ринку праці в Харківській області.
Зазначено, що послуги профперепідготовки надаються державними центрами зайнятості в обсягах, що не відповідають реальній потребі. Кількість незайнятих громадян, які проходили перепідготовку в 1995, 1996, 1997 рр., за статистичними даними Міністерства праці та соціальної полі-тики України, складала по Харківській області відносно до загальної кіль-кості офіційно зареєстрованих незайнятих 10,9%, 7,6% і 2,9% відповідно. Між тим, відомим фактом є те, що існує велика кількість офіційно неза-реєстрованих незайнятих: масштаб прихованого безробіття в Україні скла-дає біля 40-45% працюючих, або 30% від загальної чисельності трудових ресурсів. Показник працевлаштування осіб, що пройшли перепідготовку, є низьким – навіть з урахуванням осіб, які працевлаштувалися самостійно, в 1995 г. по Україні він не сягав 60%. Знижена ефективність, на думку багатьох вчених та політиків, обумовлена у великій мірі відсутністю розробленої урядом програми, яка визначає пріоритетні напрямки розвитку в структурі народного господарства, а також шляхи його реалізації. Це призводить до того, що на тлі різкого скорочення числа вакансій на державних і колективних підприємствах і практичної їх відсутності на підприємствах приватної та змішаної форм власності, інвестиції у створення нових робочих місць майже не відбуваються. Так, найбільша кількість робочих місць, за даними Міністерства праці та соціальної політики України, за період з 1992 р. по 1997 р. була створена в 1994 та 1995 рр. – 900 і 1529 відповідно. В 1996 р. помітився різкий спад – 208, а в 1997 р. знову створених робочих місць в області було лише 45. Водночас на підприємствах скорочувалася кількість існуючих вакантних місць. Таким чином, можна зазначити, що резервування робочої сили, крім неофіційного ринку праці, зокрема, молоді, здійснюється системою професійної освіти. В той же час мобільність робочої сили є інверсійною, за даними соціологічних досліджень Г.М.Соколової та Я.В.Леверовської, безробітні, які шукають роботу тільки за отриманою професією, мають перспективи працевлаштування, як правило, нижчі, ніж інші категорії, а строки - довші.
Отже, на сьогодняшній день підприємці не зацікавлені в інвестуванні у підготовку фахівців та у підвищення професійного рівня персоналу своїх фірм, оскільки в умовах скорочення попиту на робочу силу вивільняється достатня кількість кваліфікованих спеціалістів, а також через те, що полі-тична та економічна невизначеність впливає на складність розробки дов-гострокових планів розвитку підприємств, або навіть її неможливість. В той же час, відходячи від активних заходів у сфері зайнятості, покладаю-чись в цьому на приватну ініціативу, держава продовжує утримувати мо-нополію на регулювання професійної підготовки, де вплив ринкових важе-лів залишається слабким, а роль професійних асоціацій малопомітною. Та-ким чином, виконання функцій захисту членів професійних груп, перешкодження проникненню до професійного середовища випадкових осіб, здійснення в деякій мірі внутрішньої та зовнішньої регуляції діяльно-сті також реалізується в слабкій мірі. Це складає основні риси української моделі ринку праці. Отже, перша гіпотеза дослідження, що характеризує взаємодію професійної освіти та ринку праці на даний момент як неефективну, в цілому підтвердилася.
Наведена порівняльна характеристика поглядів на професійну підго-товку та подальше працевлаштування випускників професійних навчаль-них закладів різних рівней. Відзначено, що найбільш високо оцінюють власні перспективи учні професійно-технічних училищ: більш половини з них впевнені, що зможуть працевлаштуватися за фахом. В цілому їх суб’єктивні оцінки відповідають дійсності, тому що основний масив ва-кантних робочих місць, згідно даним державних служб зайнятості, у по-передні роки складали місця для робітників різної кваліфікації та спеці-альностей. Приблизно так само розподілилися оцінки випускників вузів 3-4 ступеней акредитації, хоча серед них невпевнених в своєму майбутньому виявилось дещо більше. Щодо випускників технікумів (коледжів), то се-ред них доля впевнених у працевлаштуванні за спеціальністю складає ли-ше 30% і в цілому середнє значення цього показника майже в 6 разів ниж-че, ніж у випускників вузів та ПТУ. Разом з тим, як показали результати опитування, тільки 32% випускників університетів, 29% - технікумів і 16% випускників ПТУ розраховують на направлення на роботу, в той час як 23% випускників університетів, 51% - коледжів й 52% - ПТУ відповіли, що їм будуть надані вільні дипломи.
Щодо форм власності, аналізуючи думки випускників, ми відзначили три основні тенденції: тяжіння до державної форми власності, тяжіння до приватної форми та байдуже ставлення до цього питання. Найбільшою за розмірами серед випускників виявилася група прихильників приватної власності, другою була група “байдужих”. “Державники” опинилися на третьому місці, при цьому 69% цієї групи склали випускники вузів 3-4 ступеня акредитації.
В основному підтвердилася друга гіпотеза дослідження, згідно з якою професійна підготовка сучасних випускників вузів різного рівня акре-дитації та ПТУ в суб’єктивному плані характеризується низьким рівнем соціальної ефективності. Виняток склали випускники університетів, серед яких прихильників своєї професії виявилося більш 60%, що в 1,5-2 рази перевищує значення цього показника для респондентів з технікумів та ПТУ. Стосовно випускників університетів цей показник є декілька вищим від отриманого В.О.Соболевим та Ю.О.Чернецьким, який, згідно їх даних, склав 56%, однак слід відзначити, що ними були обстежені тільки ви-пускники інженерно-технічних вузів, тоді як нашим об’єктом дослідження виступали представники не тільки технічних, але й гуманітарних та природньонаукових професій. Перспектива навчатися іншій професії приваблювала, згідно результатам опитувань, кожного шостого з ви-пускників техникумів і лише кожного десятого з випускників ПТУ, що зумовлюється впевненістю останніх у працевлаштуванні за спеціальністю.
В результаті дослідження також була виявлена істотна різниця в оцінках якості професійної освіти випускниками навчальних закладів різного рівня. Так, 28% респондентів-учнів ПТУ вважають, що отриманої ними освіти достатньо, щоб виконувати професійні обов’язки. Серед випускників вузів 3-4 ступеня акредитації таких виявилося лише 11%. Студенти технікумів зайняли середню позицію: среди них тих, хто вважає отриману освіту до-статньою, виявилося 15%. Переважна більшість респондентів всіх катего-рій, більш 50%, вважають, що ними був одержаний загальний базис, однак багато чому ще доведеться навчитися. Серед тих, хто відзначив, що проф-підготовка не відповідає їх майбутнім професійним обов’язкам, випуск-ників вузів 3-4, 1-2 рівня акредитації та ПТУ виявилось 4%, 3% і 2% відпо-відно. Випускники ПТУ висловили найбільшу задоволеність виробничою практикою, і в цілому цей показник у них набагато вище, ніж у представ-ників інших категорій. Випускники технікумів оцінили практичну підго-товку в цілому негативно. Оцінка виробничої практики виявилась у них нижчою, ніж у студентів університетів та учнів ПТУ. Студенти вузів різ-ного рівня віддали перевагу якості теоретичної підготовки. Таким чином, функція підвищення кваліфікації робочої сили реалізується соціальним інститутом профпідготовки в слабкій мірі.
Згідно теорії формування настанови, важливою його умовою, в тому числі, за концепцією іерархії диспозицій В.О.Ядова, вищої форми на-станови – цінносної орієнтації, (в нашому випадку – професійної прихиль-ності) є формування когнітивного рівня свідомості. Найбільшу інформова-ність щодо професійної діяльності виявили випускники вузів 3-4 рівня ак-редитації, найменшу – випускники ПТУ. В цілому, за власними оцінками, найбільш їм відомі технічні засоби й технології, а також вимоги, що став-ляться до спеціалістів. Найвищий рівень відсутності інформації респонден-ти відзначили з питань оплати праці й можливостей професійного зростан-ня на тлі несприятливих об’єктивних даних в цих аспектах для багатьох професій в сучасних умовах соціально-економічного розвитку.
Прихильність до отриманої професії була розглянута також через те, наскільки вдалим вважають випускники зроблений ними вибір професій. Майже 2/3 випускників вузів 3-4 ровня акредитації повторили б вибір. Се-ред випускників ПТУ таких виявилось менше половини. Серед ви-пускників техникумів повторили б вибір лише 34%. Ці значення близькі до виявлених рівней прагнення респондентів працювати за фахом. Отже, для більшості випускників професія, одержана в результаті навчання, є певною цінністю, в найбільшій мірі для контингенту вузів 3-4 рівня акредитації. В той же час аналіз суб’єктивної інформації, яка надійшла від респондентів, показав, що їх орієнтації значною мірою зумовлюються кон’юнктурою, що складається на ринку праці та характеризується низьким попитом на кваліфіковану робочу силу, співвідношенням сил на ньому.
Так, найбільше значення для випускників професійно орієнтованих нав-чальних закладів мають такі цінності як заробітна плата, безпечні умови праці та її зміст. Але у відповідях респондентів навчальних закладів різних рівней спостерігались деякі відмінності. Випускники вузів окреслили ви-моги до заробітної плати найбільш повно та адекватно, і можна сказати, що вони були лише трохи завищеними. Вимоги випускників ПТУ, навпаки, ха-рактеризувались явною завищеністю, або не були сформульовані взагалі. На відміну від випускників університетів, випускники технікумів та ПТУ вважають безпечні умови праці важливішими за зміст праці, що взагалі є закономірним, адже у робітників нижчої кваліфікації, як правило, умови праці важкіші та шкідливіші. Для випускників ПТУ цінність змісту праці як така, що відповідає задоволенню інтелектуальних потреб, мала нижчу позицію в загальному цінносному континуумі, поступаючись потребі само-реалізації. Найменше значення для всіх категорій респондентів мали зде-більшого позатрудові цінності.
Співвідношення цінносних орієнтацій та очікувань їх реалізації пока-зує, що випускники припускають в трудовій діяльності реалізацію, перш за все, інструментальних цінностей (за класифікацією М.Рокіча). Найбільш доступними випускники всіх рівней вважають для себе повагу оточення, спілкування й суспільну корисність своєї праці. Менш за все вони розра-ховують на наявність вільного часу, можливість творчості в процесі роботи й досягнення високого суспільного статусу. В їх очікуваннях також спосте-рігаються деякі відміни. Так, індекси, що характеризують рівні експектацій та цінносних орієнтацій випускників ПТУ, мають неістотні розбіжності, тобто в їх свідомості поле проблем у сфері праці практично відсутнє. Екс-пектації випускників коледжів, на відміну від них, мають нижчі значення. Найбільші розбіжності між цінносними орієнтаціями й очікуваннями при-сутні у них щодо можливості добре заробляти, мати інтересну роботу, пра-цювати в нормальних, нешкідливих умовах й досягти високого суспільного статусу. Таким чином, у полі проблем випускників коледжів зосереджені як інструментальні, так і термінальні трудові цінности. Очікування випуск-ників університетів подібні, за виключенням того, що в їх проблемному полі така цінність, як досягнення високого суспільного статусу, відсутня.
Проведений в дисертації аналіз соціально-демографічних характеристик контингенту осіб, що звернулися до державних служб зайнятості з метою перекваліфікації, мав наступні результати. Переважну більшість з них складають жінки, за віком – особи від 18 до 40 років. Статистичний аналіз рівня освіти респондентів показав, що в цілому максимум кривої розподілу прийшовся на групу, яка має загальну середню освіту (37% респондентів). Дві третини цієї групи склала молодь. Другою за розмірами виявилася група з середньою спеціальною освітою (22% респондентів), серед яких молоді було 40%, і майже такою ж була група респондентів з вищою освітою (21%), але в цій групі молоді було лише 16%. Найменшу кількість мала група респондентів з професійно-технічною освітою - 11%, дев’яно-сто відсотків якої склала молодь. Загальна кількість респондентів з непов-ною вищою освітою склала 8%, майже половина котрих молодшого віку, а з неповною середньою - 2%, яку повністю склали особи до 25 років.
В цілому три чверті респондентів мали трудовий досвід. Неквалі-фіковані та малокваліфіковані робітники з них склали 17%, кваліфіковані та висококваліфіковані – 31%, робітники інженерно-технічної праці – 2%, техніки – 20%, спеціалісти – 24%, колишні керівники – 6%. Практично всі опитані особи, що закінчили вузи різного рівня акредитації, мали інженерні спеціальності. Біля третини респондентів при цьому володіли суміжними спеціальностями. 30% респондентів, які навчались на підприємствах в системі учнівства, в основному набули робітничі спеціальности, пов’язані з ремонтом та експлуатацією обладнання.
З усіх опитаних прихильність до професії проявили лише 12% респон-дентів, третина осіб хотіла б придбати іншу професію, котра не була б складнішою за попередню, а ще третина хотіла б освоїти нову, більш складну професію. При цьому задоволеність новою професією висловили 78% опитаних.
З точки зору працевлаштування найбільшу перевагу для респондентів серед форм власності здобула приватна (21%), державна (20%) та акціо-нерна (13%), але в цілому для більшості опитаних цей аспект не був важ-ливим. Стосовно заробітної платні респондентами були висловлені досить помірковані вимоги, що в цілому відповідають середньому рівню зарплат.
Щодо цінносних орієнтацій респондентів молодого віку в сфері праці й можливості їх реалізації, то перше місце, як і у випускників навчальних закладів різних рівней, посіла оплата праці. На другому місці – мож-ливість саморозвитку. На третьому місці опинилася інтересна робота, зміст праці. Четвертими були виділені нешкідливі для здоров’я умови праці. Цінносні орієнтації респондентів старших вікових груп мають декілька інший розподіл. Так, перше місце серед них зайняла корисність роботи, друге – також можливість саморозвинення, на третьому – можливість про-являти майстерність. Таким чином, трудова мотивація осіб, що звернулися до центрів зайнятості з метою перепідготовки, практично не відрізняється від мотивації випускників навчальних закладів за своїм характером. У осіб, що звернулися до центрів зайнятості з метою перекваліфікації, як і у ви-пускників навчальних закладів, найбільш розповсюдженою є прагматична стратегія поведінки на ринку праці. Отже, з урахуванням попередніх ви-сновків, можна відзначити, що третя гіпотеза, висунута нами, в цілому також підтвердилася.
У висновках узагальнені та систематизовані результати дослідження та рекомендації.
- Королько В., Танчер В. Новые повороты в социологической теории: неофунк-ционализм, теория конфликта, неомарксизм, постмодернизм // Социологическая теория сегодня. (Сб. статей американских и украинских теоретиков) / Под ред. В.Танчера. – К., 1994. – С.116-117. - Ринок праці України в 1997 році. Аналітично-статистичний збірник. Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. – К., 1998. – С. 7; Білоблоцький М. Сучасний стан ринку праці та перспективи його розвитку // Матеріали міжнародної конференції “Державна політика зайнятості в Україні. Управління ринком праці”. – Київ, 23-24 січня 1997 року. – С. 13. |
