Осипчук А.Д. Синтез структури і агентності в європейській соціологічній теорії: критичний аналіз

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Осипчук А.Д. Синтез структури і агентності в європейській соціологічній теорії: критичний аналіз
Альтернативное Название: Осипчук А.Д. Синтез структуры и агентности в европейской социологической теории: критический анализ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Основний зміст роботи


 


 


У вступі визначено актуальність теми, вказано її зв’язок із плановими науково-дослідними темами, сформульовано мету і завдання дослідження, викладено наукову новизну його результатів, їх теоретичне і практичне значення, а також подається інформація про публікації та апробацію результатів роботи.


У першому розділі роботи – «Проблема теоретичного синтезу в соціології» – досліджуються нагальні питання теоретичного синтезу в сучасній соціології, зокрема синтез структура-аґентність розглядається як модель побудови синтезованої теорії.


Автор доводить, що настанова на теоретичний синтез (онтологічний та методологічний) присутня в соціології від часів класичної доби і до сьогодні. Першочерговою метою синтезування є не претензія на гегемонію та прагнення елімінувати інші підходи, а пропонування більш адекватного методу аналізу соціальної реальності у всьому розмаїтті її феноменів.


У класичній соціологічній теорії сформувалися декілька відмінних підходів до соціальної реальності – розуміючий (інтерпретативний) та пояснювальний (детерміністський, ширше – функціоналістський або структурний). Були і спроби подолати розрив цих підходів (теорія дії Вебера, підхід Парсонса).


Найбільш онтологічно обґрунтованим та потенційно плідним видається синтез структури і аґентності, який наголошує два вихідні аспекти соціальної реальності – [соціальну] структуру та особистість. Саме у рамках такого синтезу можна поставити і спробувати дати відповіді на питання трансформації суспільств, соціальної адаптації, безпосередньої взаємодії особистості та соціальної структури. Водночас вимогою до синтезу є вибудовування цілісної і послідовної онтології (із можливістю подальшої розробки відповідної методології), а не просте еклектичне поєднання низки понять та настанов.


У цьому розділі введено та обґрунтовано поняття аґента та аґентності, у якому наголос робиться на потенційній можливості креативної, автономної і не-детермінованої дії. В діаді «аґент»/«аґентність» (agent/agency) принциповим і засадничим є саме поняття аґентності. Аґентність визначається як потенційна можливість діяти автономно, довільно (у сенсі волюнтаризму Парсонса) і креативно. При цьому чи не найбільше наголошується саме останній елемент (хоча перші два є обов’язково присутніми). Відповідно аґента визначено як такого, хто має аґентність, якому притаманні її ознаки, хто «володіє» нею. Водночас під аґентом може розумітися як індивід (індивідуальний суб’єкт дії, тобто індивід чи діяч), так і певний колективній суб’єкт дії (наприклад, соціальна група чи організація).


Отже, аґент – це той, хто має потенційну можливість вчиняти і діяти креативно, автономно і не-детерміновано (відносно незалежно) від структури чи інших обмежуючих чинників або, наприклад, утриматись від дії. Аґентність – власне така потенційна можливість.


Концепт аґента імпліцитно включає в себе принцип не-детермінованості індивіда структурою. На противагу, наприклад, поняттю «актор», яке потребувало введення додатково принципу волюнтарності дії. Специфіка розуміння аґента і аґентності дозволяє принаймні частково взаємозамінне використання цих термінів.


Окремо пояснюється принцип не-детермінованості аґента чи аґентності та структури. Не-детермінованість не вказує на повну «відірваність» і незалежність аґента від структури, а є скоріше імпліцитно включеною дискусією зі структуралістським підходом у соціології. Структуралісти говорять про аґента як про «детермінованого» структурою – тобто повністю залежного від структури і жорстко обумовленого нею у всіх своїх проявах – «носія структури» у термінах Л.Альтюссера. Таким чином, не-детермінованість вказує найголовніше на відсутність такої обумовленості. Ми припускаємо при цьому вплив структури на аґента, але говоримо про такий вплив не як про той, що обумовлює дії аґента (у бік єдино можливого варіанту, сценарію чи схеми дії), а як про той, що обмежує вибір аґента, множину альтернативних схем чи сценаріїв дії та обмежує довільність такого вибору.


Як приклад вдалого синтезу розглянуто підхід Моузеліса. Підхід був спеціально розроблений для вирішення конкретних теоретико-методологічних завдань, а отже як такий не є у фокусі цього дослідження, проте являє собою повчальний приклад, який може бути використаний (і на який можна орієнтуватися) у даній роботі.


Другий розділ роботи – «Онтологічні та епістемологічні засади і основні поняття теорій синтезу "структура-аґентність"» – присвячено критичному розгляду та порівняльному аналізу основних понять (насамперед, "структура" та "аґент"), вихідних принципів і онтологічних та епістемологічних засад теорії структурації Гідденса, рефлексивної соціології Бурдьє та морфогенетичної теорії Арчер. Детально розглядаються напрям та засади синтезованих теорій і формується перелік вимог до того, що має мати на меті адекватна концепція синтезу структури та аґентності, на які онтологічні та методологічні положення вона має спиратися. Далі безпосередньо аналізуються базові поняття запропонованих теорій синтезу структури та аґентності – «структура» та «аґентність» і «аґент»; окремо обговорюється також їх евристична цінність та перспектива застосування.


Зазначається, що метою кожної спроби синтезу структура-аґентність можна назвати подолання декількох теоретичних та методологічних дихотомій, насамперед, дихотомії об'єктивізму і суб'єктивізму, дихотомії індивідуалізму й колективізму та дихотомії детермінізму і волюнтаризму. На вибір напряму синтезу безпосередньо впливає інтелектуальне підґрунтя – приналежність теоретика до якоїсь школи чи парадигми, ті інтелектуальні впливи, які він чи вона зазнали, з якими теоріями полемізували. Полеміка Гідденса з Парсонсом і Мідом є принциповою для розуміння спрямування та мети його синтезу (теорії структурації), а феноменологія та структуралізм інтегративно поєднуються у рефлексивній соціології Бурдьє. Напрям теоретичного синтезу розглянутих концепцій здебільшого співпадає – це подолання дихотомій індивідуалізм-колективізм, суб’єктивізм-об’єктивізм, структуралізм-конструктивізм.


Нарешті, постає питання «механізму» синтезу, де під «механізмом синтезу» розуміються ті логічні, аналітичні, спекулятивні тощо конструкти та вправи, які уможливлюють (теоретичний) синтез. Кожен з авторів концепцій синтезу структури і аґентності погоджується з тим, що структура і аґент (дія) не можуть бути відділені одне від одного та зумовлюють, сприяють і обмежують одне одного у (взаємо)дії, проте кожен розв'язує це питання по-своєму. Саме тому можна виокремити два принципово відмінні підходи:


- заснований на принципі дуальності структури і аґентності, де вони розглядаються як прояви чи сторони однієї і тої ж сутності;


- заснований на принципі дуалізму, який передбачає концептуалізацію структури і аґентності як окремих сутностей чи феноменів.


Арчер проводить аналітичне розрізнення між структурою і аґентністю, застосовуючи принцип аналітичного дуалізму. Це дозволяє їй не розрізнювати їх онтологічно (для чого і вводиться поняття аналітичного реалізму), якщо взяти до уваги, що структура і аґентність «діють», а отже, «існують» на різних етапах процесу морфогенезу. Такий підхід принципово відрізняється від інших спроб синтезу, зокрема, теорій Гідденса та Бурдьє, для яких засадничим є принцип дуальності. Гідденс намагається не розрізняти аґентність і структуру, зливаючи їх в одну сутність, при цьому злиття це постулюється і як онтологічне, і як аналітичне (якщо застосувати таку термінологію). Бурдьє йде іншим шляхом і, розрізняючи структуру та аґентність (практики) як такі аналітично та онтологічно (принцип дуалізму), впроваджує принципово нову сутність – габітус, яка має характеристики як структури, так і аґентності, а отже є виявом їх дуальності. Підхід Арчер можна назвати "серединним", але основною проблемою його є невизначеність межі між структурою і аґентністю як аналітичними категоріями та як онтологічними сутностями.


Проводиться порівняння поглядів Е.Гідденса, М.Арчер та П.Бурдьє на поняття структури і аґента та пов'язані з ними концепти. І для Бурдьє, і для Гідденса важливим є наголос на рівнях та типах свідомості аґентів, тоді як Арчер це питання обходить (з іншого боку, можна говорити про те, що Арчер просто не потребує такого великого наголосу на свідомості через застосування аналітичного дуалізму структури і аґента). Говорячи про дуальність структури (і аґента), Бурдьє і Гідденс вимушені надати досить вагому роль рівням свідомості для того, щоб якимось чином концептуалізувати і вирізнити аґента. Гідденс робить більший наголос, по-перше, на «сірих областях» свідомості, практичній свідомості (свідомості, яка не здійснює рефлексію та дискурсійний моніторинг дій), підсвідомості, а по-друге, на власне активному суб'єкті. Водночас Бурдьє більше зацікавлений у специфічній кон'юнктурі дії (практики). Рівні свідомості Бурдьє аналізує лише побіжно, проте явища, прояви і поняття, аналогічні гідденсовим розрізненням типів свідомості та іх епіфеноменів, у його теорії можна знайти в поясненні інтеґративного синтезуючого механізму структури і аґентності – габітусу та його сутності.


Розрізнення рівнів свідомості, яке вводить Гідденс, може бути використане як доповнення до типології агентів, «творення» агента та формування самості («сенсу себе» й «персональної ідентичності»), які пропонує концепція Арчер, і надалі застосоване для пояснення джерел креативної дії у межах об’єднаної теорії.


Щодо розуміння структури, то погляди Бурдьє є досить близькими до поглядів Арчер, тоді як Гідденс пропонує принципово відмінний підхід. Проте через "пере-концептуалізацію" структури він не стільки розв'язує "центральну проблему" – тобто проблему поєднання структури і аґентності, скільки виносить її за межі аналізу.


 Якщо ж взяти до уваги, що традиційне соціологічне визначення структури є більш-менш близьким до визначення соціальної системи у Гідденса, то дихотомія "структури-аґента" зберігається і адекватного розв'язання "центральної проблеми соціології" він не пропонує. Загалом, пішовши далі, можна порівняти структуру у Гідденса і габітус у Бурдьє, проте таке порівняння є занадто штучним і вимушеним.


Отже, як механізм синтезу можна використати принцип дуальності або принцип дуалізму, проте найбільш евристично плідним та онтологічно цілісним видається їх комбінування на різних рівнях аналізу. Принципу дуальності – для аналізу моменту взаємодії і (пере)творення структури і аґентності; принцип дуалізму – для розгляду структури і аґента/аґентності як окремих феноменів.


У третьому розділі – «Взаємодія структура-аґентність і погляд на соціальну реальність у теоріях синтезу структури і аґентності Ентоні Гідденса, П'єра Бурдьє і Маргарет Арчер» – порівнюються способи, у які вирішується механізм синтезу структури і аґента в теоріях структурації Гідденса, морфогенезу Арчер і структурного конструктивізму Бурдьє. У випадку Гідденса і Бурдьє мова йде про синтез та механізм синтезу через використання концепту дуальності структури і аґентності, тоді як Арчер виходить з концепції дуалізму, говорячи про морфогенез. Також обговорюється, як ці теоретики розглядають соціальну реальність в цілому, вирішуючи питання соціальних змін, місця та визначення культури, і підходять до концепції часу і простору. Все це дозволяє знову поставити питання про можливість та специфічні риси «узагальненої» теорії синтезу структури і аґентності, яка б долала обмеженості (онтологічні та методологічні) кожної з окремих теорій, що розглядаються, і мала б більший евристичний потенціал для подальшого використання.


У роботі показано, що між механізмами синтезу структури і аґентності у теоріях Арчер і Бурдьє можна провести паралелі, хоча Арчер і пропонує розрізняти цей процес (морфогенез) на складові, тоді як Бурдьє реалізує його через дуальність – габітус. Обидві теорії уможливлюють існування соціальних змін, хоча й рефлексивна соціологія Бурдьє робить їх вкрай проблематичними (наголошуючи при цьому їх потенційну можливість та трансформаційну здатність аґента).


Теорія структурації Е.Гідденса, з іншого боку, пропонує принципово відмінний погляд на суспільство як безкінечний потік (flux) вчинків у теперішньому часі, без минулого (попереднього стану) і майбутнього (результату), "збиваючи", таким чином, всі часові проміжки в один і проблематизуючи питання як наявності соціальних змін, так і соціальної стабільності.


Окремо приділяється увага місцю культури в теоріях синтезу структури і аґентності. Для М.Арчер культура є окремим виміром, подібно до структури, тоді як Е.Гідденс повністю відмовляє їй в автономності (від структури, а відповідно, через поняття дуальності, і від аґента). В теорії П.Бурдьє йдеться про відсутність універсального концепту культури або ж культури як єдиного феномену, але постулюється наявність певної кількості культур, відповідно до соціальних і структурних ієрархій, розподілів позицій і габітусів, констеляцій різних типів капіталів у просторі відповідних видів полів та їх сукупностей.


Також наголошується проблема розуміння часу та принцип включення темпоральності до концепцій синтезу структури і аґентності, які тою чи іншою мірою присутні у кожній із них. У Гідденса проблематика час/простір є найбільш артикульованою, проте імпліцитно вона присутня і в двох інших концепціях. Отже, послідовний аналіз трьох концепцій синтезу показує, що «ідеальна» модель синтезу структури і аґентності має тим чи іншим чином торкатися проблематики часу/простору.


Якщо ж говорити про можливість «узагальнення» чи поєднання цих підходів до розв’язання питання механізму взаємодії структури і аґентності, то треба зазначити, що найбільш виваженим є вибір якогось одного з них (навіть за принципової їх сумісності).


 


Проте було показано, що принципово підходи до синтезу структури і аґентності є сумісними і за методологічної необхідності морфогенетичний цикл, концепт габітусу або структурації можуть бути штучно виокремленні та поєднані з елементами інших підходів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины