Лисенко О.М. Соціальні проблеми зайнятості населення в екстремальних умовах

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір проблеми дослідження, її актуальність та стан наукової розробки, формулюється мета, завдання, об’єкт, предмет дослідження, визначаються методологічні принципи та методи дослідження, окреслюється його наукова новизна, практична значущість, подається інформація про апробацію результатів дослідження та публікації.

Перший розділ "Зайнятість в екстремальних умовах як предмет теоретико-методологічного дослідження" має характер теоретичної основи дослідження в цілому, оскільки в ньому визначаються та аналізуються основні методологічні підходи до вивчення зайнятості та екстремальності як характеристики умов життєдіяльності соціуму, здійснюється теоретичний пошук взаємозалежності екстремальних характеристик від параметрів, які характеризують ситуацію в сфері зайнятості населення. Особливу увагу автор приділяє аналізу різноманітних концепцій зайнятості та екстремальних умов, генезі понять "зайнятість" і "екстремальні умови" в зарубіжній та вітчизняній економічній і соціологічній літературі.

Всебічне вивчення проблем ринку праці, які включають в себе питання зайнятості, регулювання трудових відносин, спочатку здійснювалось в рамках економічної науки і тільки за тим наповнювалося соціальним аспектом. Фундамент вчення про зайнятість був закладений представниками класичної економічної школи. В результаті склалися різноманітні економічні теорії зайнятості, які розроблюються і нині різними школами та окремими вченими. Питання зайнятості розглядалися в працях таких видатних вчених, як A. Smith, D. Ricardo, J.- B. Say, K. Marx, A. Marshall, J. Keynes, T. Veblen, J. Dunlop, а також в працях М. Friedman, F. Hayek, P. Samuelson та багатьох інших.

Згідно теорії зайнятості класичної економічної школи, представниками якої є А. Smith і D. Ricardo, в ринковій господарчій системі не може виникнути безробіття на тривалий період, тому що економічний механізм автоматично регулює рівновагу пропозиції та попиту на робочу силу.

Характерною особливістю методології К. Marx явився соціальний підхід до економіки. При цьому вчений підкреслював першорядне значення аналізу формування і розвитку здібностей людини до праці. Фактично розробка К. Marx даного кола питань явилась першою спробою вивчення впливу соціального потенціалу особистості на економічний розвиток, зокрема, на механізм регулювання зайнятості. Видатний вклад в розвиток теорії зайнятості вніс J. Keynes – засновник теорії регульованого капіталізму. Обгрунтувавши необхідність державного регулювання економіки, J. Keynes визначив і механізм цього регулювання, котрий отримав назву фіскальної політики. Суть її полягає у використанні державного бюджету і оподаткування для досягнення поставлених цілей. Згодом кейнсіанству був кинутий виклик представниками інших сучасних економічних течій, серед яких слід відмітити інституціонально-соціологічну школу, прибічників теорії раціональних очікувань, монетаристів.

В цілому виникнення соціологічного напрямку у вивченні проблем зайнятості населення явилось підсумком тривалого процесу соціологізації як західної, так і вітчизняної економічної науки на всьому протязі її розвитку.

У розділі представлений аналіз поняття "зайнятість", розгляд його значення з точки зору суміжних із соціологією областей знань, та обгрунтування авторського визначення цього поняття з врахуванням соціальних аспектів явища зайнятості. Враховуючи існуючі в науковій літературі підходи, під зайнятістю населення автор розуміє соціально-економічну категорію, яка характеризує, з одного боку, включеність індивідів до суспільно значущої діяльності, що приносить їм доход (заробіток), а з другого – солідарність суспільства з індивідом, який шукає роботу, що виражається в соціальній допомозі на період пошуку потрібного робочого місця.

Перший розділ містить також детальний аналіз витоків та подальшого розвитку підходів, які склалися по темі "екстремальність" в наукової літературі. При цьому розглядаються три головних напрямки дослідження. Перший з них пов’язаний з формалізацією процесів соціального управління і оптимізацією функціонування соціальних систем. Другий – з процесами нестабільності соціальних систем, третій напрямок являють собою роботи, які враховують екстремальні умови при моделюванні соціальних процесів, що обумовлено широким впровадженням математики в соціологічні дослідження. Крім вказаних напрямків в розділі приділена увага тим галузям соціології, котрі на сьогоднішній день знаходяться в стадії становлення (соціологія катастроф, соціологія екстремальних ситуацій).

На основі аналізу розробленого в інших науках визначення "екстремальності" подана інтерпретація понять "екстремальні фактори", "екстремальні умови" за допомогою соціологічного категоріального апарату, виділені визначальні риси екстремальних умов, здійснена типологізація екстремальних ситуацій за кількома найважливішими ознаками. Під екстремальними умовами автор розуміє такі умови, що виходять за межі норми, які склалися в ході історичного розвитку даної соціальної системи стосовно даних умов існування, і погрожують загибеллю системі. Визначальними рисами екстремальних умов є просторово-часова локалізованість, надзвичайна складність прогнозування результатів і характеру розвитку самій ситуації, інформаційний дисбаланс, “маргінальність” параметрів системи, наявність високого рівня відповідальності та підвищена значущість дій кожного індивіду, наявність екзогеної та ендогеної протидії діяльності в екстремальних умовах, зміна темпу і ритму соціального часу.

В розділі міститься також структурна частина, в якій на основі теоретичного визначення соціальної сутності категорій зайнятості та екстремальності, а також використовуючи системний підхід при аналізі соціальних процесів, що відбуваються в сфері зайнятості, був здійснений теоретичний пошук взаємозалежних параметрів зайнятості та екстремальності, а також здійснений перехід до емпіричної частини дослідження, тобто до конкретного соціологічного дослідження соціальних ситуацій в сфері зайнятості на рівні країни та на регіональному рівні, які складуються під впливом екстремальних факторів, були розроблені якісні та кількісні параметри, які характеризують екстремальні умови, побудована система показників, які характеризують зайнятість населення в конкретних екстремальних умовах.

Другий розділ "Соціологічний аналіз зайнятості населення в екстремальних умовах" присвячений аналізу глибини та специфіки впливу екстремальних факторів на сферу зайнятості як на рівні країни в цілому, так і на рівні окремого регіону.

Проведений на рівні країни аналіз дозволив класифікувати ситуацію, що склалася, як екстремальну ситуацію адаптивного типу. При вивченні соціальних явищ і процесів, що характеризують ситуацію в сфері зайнятості населення України, були виділені та проаналізовані з точки зору екстремальності показники розвитку тих сфер суспільства (демографічна і економічна), які в найбільшій мірі впливають на показники зайнятості. Демографічна, економічна сфери, а також сфера зайнятості українського суспільства за більшістю важливіших показників знаходяться у критичної межі розвитку. Так, для стану ринку праці України притаманно: заглиблення диспропорції між пропозицією робочої сили і попитом на неї; активізація вивільнення робочої сили,  скорочення працюючих за наймом; ріст обсягів прихованого і відкритого безробіття; значне розширення нелегального ринку праці та ін. Країна переживає глибоку системну кризу. Екстремальність соціально-економічної ситуації в Україні характеризується примушенням суб’єктів господарювання та окремих громадян звертатися до стратегії виживання, і тим самим запобігати (або відсовувати у часі) катастрофічну втрату стійкості соціальних відносин. Подібна поведінка населення представляє собою за суттю адаптацію до екстремальних умов, причому не завжди раціональну з точки зору загальнонаціональних інтересів. Поряд з конструктивними, проявляються і неконструктивні тенденції адаптації населення до екстремальних умов в сфері зайнятості. Це привело до виникнення свого роду паралельної системи існування, що так чи інакше протистоїть офіційній, росту тіньового сектору економіки, і як наслідок, до росту незареєстрованої діяльності. Значне розповсюдження прихованих форм безробіття, вимушеної неповної зайнятості, маргіналізація населення також характеризують ситуацію, яка склалася в сфері зайнятості, як екстремальну. Другою якісною особливістю історичного періоду, який переживає Україна, є той факт, що форми пристосування населення до екстремальних умов в сфері зайнятості у переважній своїй більшості носять стихійний характер. Крім вищесказаного, своєрідність ситуації в нашій країні характеризується переплетенням великої кількості взаємопов’язаних екстремальних ситуацій, що мають різнопорядковий, різнорівневий характер.

В другому розділі аналізуються соціальні проблеми зайнятості населення в конкретній екстремальній ситуації регіонального рівня на прикладі постраждалих від аварії на ЧАЕС. В даній частині дисертаційного дослідження був охарактеризований комплекс факторів, які визначають специфіку екстремальної ситуації в досліджуваному регіоні. При характеристиці ситуації в постраждалому від чорнобильської катастрофи регіоні автор виходив з розуміння, що стан будь-якої регіональної системи формується сполученням внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до регіону) екстремальних чинників. До зовнішніх факторів відноситься ситуація, яка склалася в Україні в цілому і характеризується переходом до ринкових відносин в умовах загальної соціально-політичної і економічної кризи. До внутрішніх факторів, що характеризують ситуацію в дослідженому регіоні, як екстремальну, відносяться фактори антропогенного характеру, пов’язані з радіаційним забрудненням внаслідок катастрофи на ЧАЕС. В результаті соціальна ситуація в постраждалих від аварії регіонах сформувалась під впливом сукупності взаємопроникаючих, перехрещених екстремальних факторів. Більш того, тут можна спостерігати в найбільш концентрованій формі всі кризові явища, які притаманні українському суспільству в цілому.

В розділі проведений аналіз ситуації, яка склалася в сфері зайнятості досліджених регіонів, включаючи розгляд соціально-професійної, демографічної структури безробітних, причин незайнятості, ставлення до безробітного стану, оцінок шансів працевлаштуватися і динаміки цих показників. Це дозволило виявити деякі зміни в сфері зайнятості, які відбувалися впродовж 1997-1999 рр. Росте чисельність безробітних, головним чином за рахунок збільшення незареєстрованого безробіття (безробіття все більш виходить із-під контролю і регулювання з боку держави). В наявності погрожуюча тенденція збільшення кількості більш освічених осіб серед зареєстрованих безробітних. Гостро стоїть проблема безробіття серед переселенців. Найбільш розповсюдженими причинами незайнятості серед безробітних досліджених регіонів являються незайнятість в зв’язку з виходом на пенсію і в зв’язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства (виробництва). Особливо чутливі до цих процесів переселенці, а по соціально-професійним характеристикам – це головним чином службовці, особи найбільш працеактивного (30-39 років) і передпенсійного віку. Практично повна відсутність яких-небудь шансів знайти роботу в найближчий час викликала більш гостре переживання населенням свого безробітного стану і більш негативне ставлення до цієї ситуації. Так, в 1999 році відбулися різкі зміни в настроях безробітних. Якщо в 1998 році простежувалась чітка поляризація думок опитаних, то в 1999 ця поляризація зовсім зникає і настрої респондентів набувають негативного забарвлення (переважну більшість опитаних (86 %) не влаштовує безробітний стан). За соціально-демографічними характеристиками були виділені наступні соціальні групи безробітних, які гостріше інших переживають кризу зайнятості: чоловіки; особи пенсійного і передпенсійного віку; молодь; переселенці. У висновках підкреслюється, що проведений соціологічний аналіз соціальної ситуації в районах, постраждалих від аварії, показує, що тут існує безліч соціальних проблем – як загальних для всієї країни, так і специфічних, регіональних.

У третьому розділі "Основні соціальні проблеми зайнятості населення і комплекс заходів щодо корекції ситуації на ринку праці" автором детально розглядаються соціальні проблеми зайнятості населення в екстремальних умовах на мега- і макрорівні їх прояву, аналізується зарубіжний досвід в області регулювання зайнятості працездатного населення на рівні підприємств, корпорацій та на рівні держави, пропонуються необхідні оптимальні практичні заходи щодо скорочення безробіття, пом'якшенню її наслідків з врахуванням специфіки української ситуації.

Аналіз конкретних соціальних ситуацій і обумовленої ними поведінки певних груп людей дозволив виявити основні соціальні проблеми зайнятості населення в екстремальних умовах на мега- і макрорівні. Багато в чому ці проблеми подібні, але існують і специфічні, характерні тільки для населення, яке підпало під екстремальний вплив катастрофічних наслідків Чорнобильської аварії, і породжені цим впливом. Так, і на мега- і на макрорівні аналізу були виявлені схожі соціальні проблеми, пов’язані з процесом адаптації населення до нових умов життєдіяльності. Результатом соціальної адаптації (неадаптації) населення до ситуації, яка складається в сфері зайнятості, явилось значне розповсюдження прихованих форм безробіття, вимушеної неповної зайнятості, маргіналізація практично всіх соціальних груп населення, утворення значного за своїми розмірами шару соціально знедолених, ядро котрих складають безробітні, жебраки, біженці. Простір соціальних проблем зайнятості населення в екстремальних умовах регіонального рівня крім тих проблем, що характерні для всього суспільства в цілому, доповнюється специфічними проблемами, характерними для населення, яке опинилося під впливом чорнобильського фактору.

Комплекс соціальних проблем виник із-за відсутності чітко продуманої і послідовно здійснюваної стратегії переселення людей із радіоактивно забруднених територій (соціальна і професійна незатребуваність, втрата робочих місць, необхідність зміни місця навчання або праці, відсутність досвіду і навичок роботи в мінливих умовах ринкової економіки, неувага місцевої адміністрації до їх потреб).

Неефективність заходів, що вживаються державними органами, щодо залучення і закріплення в забруднених регіонах населення працеактивного віку, а також високо кваліфікованих і досвідчених працівників, призвела до сильного дефіциту спеціалістів та сильного надлишку “робочих рук”. Від'їзд в чисті зони кваліфікованих працівників працездатного віку деструктивно вплинув на зайнятість, викликавши гостру нестачу мед- і культпрацівників, вчителів, кадрових робітників, механізаторів, тваринників, фахівців агропромислового комплексу.

В результаті зміщення загальної демографічної структури населення зон радіоактивного забруднення в бік старіння, поряд з нарощуванням психології споживацтва, зорієнтованої переважно на допомогу зовні, посилюється відчуття безглуздя буття, формується психологія жертви, що проявляється у пошуках винних, вимог пожиттєвої ренти тощо. Це приводить до суттєвих відхилень від норми практично у всіх сферах міжособистої та міжгрупової взаємодії, і, в результаті, знижує трудову орієнтацію.

Розглядаються різні способи регулювання зайнятості населення, пом'якшення безробіття, поліпшення соціального захисту населення та підтримки найбільш уразливих соціальних груп на ринку праці в екстремальних умовах мега- і макрорівня. У висновках констатується, що на сьогоднішній день проблеми, породжені  чорнобильською катастрофою, залишилися не тільки невирішеними, але і в багатьох випадках загострились. "Чорнобильські проблеми" посилила глибока соціально-економічна криза, яка охопила країну. Зараз вони переплітаються з такими соціальними явищами, як загострення демографічної ситуації; тенденції в радіофобії; своєрідність соціально-психологічного клімату в місцях переселення. Таким чином, багатофакторність, комплексність протиріч, диспропорцій, які склалися в сфері зайнятості на різних рівнях, визначають необхідність вироблення особливих, нетрадиційних заходів для їх подолання.