Гончарук О.С. Соціальні проблеми реформування земельних відносин в Україні

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Гончарук О.С. Соціальні проблеми реформування земельних відносин в Україні
Альтернативное Название: Гончарук А.С. Социальные проблемы реформирования земельных отношений в Украине
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


 


У вступі обгрунтовано актуальність теми, вказано зв’язок проблеми з плановими темами, визначені мета і задачі дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, інформація про апробацію результатів дослідження та публікації, особистий внесок здобувача.


Перший розділ “Відносини землеволодіння в Україні: історія та сучасність” має характер основи дослідження в цілому, оскільки в ньому визначаються та аналізуються основні методологічні підходи до визначення соціальних аспектів землеволодіння та землекористування як визначальної характеристики умов життєдіяльності сільського населення та українського соціуму в цілому.


Хоч форми землеволодіння на теренах України доволі часто зазнавали кардинальних змін, зроблено висновок, що не всі вони підпадають під поняття “земельна реформа”. Такою є перш за все Столипінська аграрна реформа, коли була здійснена спроба ліквідації общинного землеволодіння та створення класу сільської буржуазії з усіма атрибутами капіталістичного виробництва, головний з яких – право приватної власності на засоби виробництва, перш за все на землю.


Реформу Олександра II (1861р.), коли були введені значні зміни в принципи общинного землеволодіння, але поміщицьке землеволодіння змін не зазнало, з певними застереженнями також можна віднести до переліку земельних реформ.


Реформу 1917р. слід розглядати лише у контексті зміни суспільного ладу шляхом насильства, ліквідації російської монархії та жовтневої революції.


Досить сумнівною з точки зору поняття реформи в цьому ряду є і колективізація з огляду на її економічну доцільність і методи, якою вона проводилася. Колективізацію слід розглядати не як реформу аграрного сектору, а як один із актів тоталітарної системи.


Столипінська реформа перш за все була спрямована на вирішення проблем виробництва в сільському господарстві шляхом підвищення його ефективності, але не тільки ефективності. Мільйони землевласників повинні були стати опорою держави, її соціальною базою. В політичному плані столипінська аграрна реформа дійсно формувала клас сільської буржуазії, але з нею ж пов'язують і наростання та невирішеність соціальних проблем широких верств населення і іноді подають їх як недолік проведених заходів.


Реформа земельних відносин вимагає (і водночас впроваджує) відповідної трансформації політичної системи та ідеології, які, в свою чергу, регламентують нове соціальне життя. Для періоду реформ притаманна несформованість регуляторів суспільного буття. Сільськогосподарське виробництво та соціальне життя селянства кінця XIX початку XX століття вимагали вирішення дилеми: збереження існуючих форм виробництва та форм соціального життя, які уже не задовольняли вимоги часу, але мали певний механізм регулювання соціального життя селянства у вигляді общини, чи злам існуючої системи виробництва, що в основі своїй і має ту ж общину, знаючи, що її злам призведе до, можливо, ніким не передбачених соціальних наслідків.


З часом нова система виробництва та сформовані під її впливом політика та ідеологія дають змогу сформувати і нову систему соціального життя. Але ресурси для таких трансформацій можуть бути отримані тільки на основі нової системи виробництва.


Стосовно земельного питання ситуація в Російській імперії на зламі ХIХ–ХХ століть дуже схожа на ситуацію в Україні на початку ХХI століття. В принциповому плані мова йде про те, варто орієнтуватися на селянина-індивідуаліста, чи на селянина-колективіста. При всій несхожості функцій селянської общини та колективного підприємства приватна ініціатива в них була неможливою.


Оскільки предметом соціологічного аналізу є фактичний стан реформування відносин власності на сучасному етапі аграрної реформи, у першому розділі значна увага відведена аналізу форм і розмірів землеволодіння та землекористування, динаміці їх змін з часу набуття незалежності, динаміці обсягів валового виробництва у колективному та приватному секторі сільського господарства, рівня рентабельності, проаналізовано потенціальні можливості аграрного сектору національної економіки.


Поданий висновок про те, що основним виробником товарної сільськогосподарської продукції в Україні є і найближчим часом будуть сільськогосподарські підприємства. Особисті підсобні господарства практично не мають потенціалу для росту продуктивності праці із-за незначних розмірів землеволодіння. Фермерські господарства, що демонстрували значний ріст чисельності в період 1990–1995рр, так і не змогли поки що стати альтернативою сільськогосподарським підприємствам.


Дуже складною є проблема законодавчого забезпечення процесу змін форм власності. В першому розділі поданий огляд законодавчої бази реформ аграрної галузі у ретроспективі, проаналізовані найважливіші закони та нормативні документи, що визначають хід реформування. Особливістю приватизації землі в Україні з точки зору прийняття законодавчих актів є абсолютна пасивність Верховної Ради України протягом тривалого часу та впровадження реформ в основному зусиллями виконавчої гілки влади через Укази Президента.


Аналіз законодавства з питань приватизації земель сільсько-господарського призначення дозволяє дійти висновку про те, що воно значною мірою орієнтовані на реалізацію прав на земельну власність саме членами колективних підприємств, але не залишає поза увагою інших категорій сільських жителів, у тому числі працівників соціальної сфери. В той же час воно має суттєві прогалини. Нормативні документи, прийняті у різний час різними суб’єктами законотворчого процесу багато в чому застаріли, конфліктували між собою та не дозволяли провести приватизацію з найменшими втратами і в найкоротший термін. Новий Земельний кодекс, прийнятий восени 2001р., зняв частину цих протиріч, але практичний хід реформування визначався не ним.


Сьогодні для України поняття “земельна реформа” – це процес передачі у приватну власність земель сільськогосподарського призначення членам колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), у тому числі пенсіонерам, земель колективних сільськогосподарських підприємств та приватизація присадибних земельних ділянок, ділянок під будівництво. В той же час для громадян – це процес набуття прав приватної власності на землю з відповідним володінням, використанням, розпорядженням.


Другий розділ “Соціально-економічні орієнтації населення стосовно земельної реформи” присвячений аналізу громадської думки щодо як фактичного стану впровадження реформи, так і оцінки стану справ галузі в цілому.


Суспільна думка в оцінці справ в сільському господарстві тяжіє до негативної. В залежності від ситуації з впровадженням реформи з року в рік ставлення селян до реформування мінялось. У 1996р., коли реформи тільки розпочинались і сільське господарство ще не досягло піку кризового стану, суспільна думка щодо земельної реформи була досить оптимістичною. Але уже у 1998р. значна частина респондентів була розчарована відсутністю позитивних змін на фоні “загальних розмов” про реформування. В цих умовах ставлення до земельної реформи було швидше негативним. Проте з 1999р. почалось зростання частки прихильників реформ. З погіршенням ситуації в сільському господарстві зменшувалась чисельність респондентів, які покладали надії на економічне відродження колективних підприємств.


В Україні всіма верствами населення та посадовими особами визнається необхідність реформування майнових та земельних відносин і пов'язаних з ними організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств. Таке визнання спричинене і катастрофічним економічним становищем колективних підприємств, і фактичним станом нових відносин власності, в першу чергу на землю. Стратегічні цілі ж перетворень в уявленнях громадян України суттєво відрізняються і принципово зводяться або до усуспільнення засобів виробництва в сільськогосподарській галузі, перш за все землі, або до запровадження приватної власності та становлення ринкових відносин. Загалом концептуальні орієнтири щодо змін на селі можна подати у такому вигляді:


– відновлення колгоспно-радгоспної системи;


– орієнтація на досвід передових країн світу і створення системи господарювання за аналогією;


– створення власної системи господарювання, яка б дозволила уникнути недоліків колгоспної системи, водночас не допускаючи наявності негативних моментів західного типу організації сільськогосподарського виробництва.


На базі національного законодавства в Україні впроваджується кілька моделей реформування колективних сільськогосподарських підприємств, в основі яких лежить принцип паювання (розподілу) землі та майна колективних підприємств між їх членами та створення на їх основі приватних підприємств. У другому розділі виконаний аналіз моделей, визначені їх переваги та недоліки:


Модель формування ефективного власника. Суть її полягає у тому, що “ефективний власник”, котрий може бути як юридичною, так і фізичною особою, одержує у власність не менше 51% акцій в новоствореному на місці КСП акціонерному товаристві в обмін на інтелектуальну власність, спеціальні чи специфічні знання, зв’язки у світі бізнесу та ін., і зобов’язаний протягом певного часу залучити інвестиції (власні, отримані в результаті успішної діяльності АТ, чи зі сторони);


Сумська модель – формування на базі КСП переважно акціонерних товариств. Впроваджувалася консалтинговою корпорацією “РОНКО” за фінансування американського Агентства з міжнародного розвитку як проект технічної допомоги;


Модель приватно-орендного підприємства прийшла на зміну сумській моделі. В основі – оренда фермерським господарством або приватним підприємством виділених в натурі (на місцевості) земельних часток та майнових паїв;


Модель реформування Проекту приватизації землі та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств Міжнародної Фінансової Корпорації, відома як “донецька” модель. Грунтується на паюванні землі та майна колективних підприємств та створенні на їх основі підприємств приватної форми власності. Назва пов’язана з початком реалізації моделі саме в Донецькій області як проекту технічної допомоги;


Одеська модель реорганізації великих сільськогосподарських підприємств. Відпрацювалася американською корпорацією “Каргілл” за фінансування британського урядового фонду “Ноу-Хау” в Одеській області як проект технічної допомоги. В основі моделі – створення шляхом паювання землі та майна колективного підприємства як мінімум двох компаній – земельної та господарської;


У розділі третьому “Земельна реформа в Україні: соціальні проблеми та прогнози” аналізується фактичний стан реформування в аграрному секторі, фактичні форми та розміри землеволодіння та землекористування сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, особистих підсобних господарств населення, котрі мають певні, часом суттєві, розбіжності з даними національної статистики.


Значна увага приділена договірним відносинам між власниками землі та майна (селянами) і сільськогосподарським підприємствам, що використовують землю та майно для сільськогосподарського виробництва та їх характеристиці. Порушення національного законодавства у сфері майнових відносин (не обов’язково з корисливих причин) має дуже широке розповсюдження. Головними недоліками впровадження реформ варто визнати слабку організаційну, методичну, методологічну та інформаційну забезпеченість процесу.


В розділі аналізується проблема купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення як соціально-економічна проблема власників землі – фермерів та власників земельних паїв і земельних ділянок колишніх земель колективних підприємств.


Результати дослідження виявили кілька тенденцій:


– суспільна думка стосовно можливості купівлі-продажу землі має виразну неоднорідність;


– чим вищий посадовий статус опитуваних, тим більшою мірою вони є прихильниками створення ринку сільськогосподарських земель;


– впродовж періоду реформ кількість противників створення ринку землі серед селян-власників землі зросла;


– купівля-продаж землі уже є фактом сьогодення, тому і потребує законодавчого вирішення.


Аналіз процесу реформування аграрного сектору показує, що приватизація земель сільськогосподарського призначення, реорганізація підприємств на засадах приватної власності на землю та майно, їх реструктуризація приведуть до вирішення широкого кола проблем, але насамперед тих, що пов’язані з ефективністю виробництва.


Приватизація, реорганізація та реструктуризація в той же час ставлять на порядок денний нові соціальні проблеми, причому стверджувати, що вирішення їх потребуватиме менше зусиль, аніж приватизація, немає підстав. Найголовніша проблема – проблема зайнятості, що посилюється загальним низьким рівнем кваліфікації працівників. Якщо в Україні вдасться досягти середньоєвропейських показників продуктивності праці у сільському господарстві, то крім усього іншого це означатиме, що там буде зайнято 3-5% населення країни. Отже, уже сьогодні потрібно будувати стратегії розвитку сільських населених пунктів у такий спосіб, щоб сільськогосподарське виробництво перестало бути однією визначальною основою їх життя.


 


Це значить, що питання визначення стратегій функціонування, а отже і розвитку, повинні перейти від вищих органів державної влади до рівня місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування сільських населених пунктів. Постановка нових завдань перед місцевою владою потребує суттєвих змін як до вимог щодо кваліфікації голів рад, так і щодо сфер діяльності органів місцевого самоврядування, принципів та способів формування місцевих бюджетів.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины